2.4. ІНТЕГРАЦІЯ І ДЕЗИНТЕГРАЦІЯ: ЄДНІСТЬ І БОРОТЬБА ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ

У будь-якому предметі існують суперечливі сторони. Суперечності приховані, існують у потенційній формі. Однак поступово, за рахунок кількісних накопичень відмінності між суперечливими сторонами предмета чи явища посилюються і досягають такої міри, що починають заперечувати одне одного.

мати різні варіанти, але виникаючі при цьому нові явища і предмети мають власні нові протилежності. Таким чином, весь діалектичний шлях повторюється заново, і процес розвитку носить нескінченний характер.

Закон єдності і боротьби протилежностей відіграє особ­ливу роль у структурі діалектики, оскільки розкриває джерело розвитку і руху. Він виражає сутність процесу розвитку. Найважливіші категорії, якими ми оперуємо, розглядаючи цей закон: тотожність, відмінність, протилежності, суперечності.

Всім предметам і явищам навколишнього світу властива відносна стійкість, визначеність, інакше вони просто не існували

б. Цей момент сталості, стійкості, єдності, різноманіття та безперервності відображається в категорії тотожність.

Якщо ми візьмемо для прикладу Західну Європу початку минулого сторіччя, то побачимо, що її ландшафт у переважній більшості становили країни, приблизно тотожні за рівнем свого економічного розвитку і станом політичних відносин. Інакше і не могло бути, оскільки слабші країни, через міжнародні відносини, що склалися, все одно були "втягнені в орбіту" тієї чи іншої сильної країни. На той час в Європі в цілому, враховуючи Росію, склалася достатньо стійка система економічних і політичних відносин, що можна характеризувати як відносну стійкість завдяки тотожності. Але відмінності між взаємодіючими суб'єктами існували. Перш за все - національні. Існувало і два чітко виражені протилежні табори: країни старої колоніальної системи (Англія, Франція, Іспанія, Бельгія, Голландія тощо) і країни "нової" колоніальної системи - перш за все Німеччина, Австрія й Італія.

Ініціатором її створення виступив президент США В.Вільсон. Згідно із статутом Діти Націй, її засновниками вважались держави-переможці у Першій світовій війні 1914- 18 рр., а також новостворені країни Польща, Чехословаччина і Хіджаз. Спочатку членами цієї організації стали 44 країни, пізніше кількість їх збільшилась до 52. Статут Діти Націй включався як складова частина всіх післявоєнних мирних договорів. Основними органами Діти Націй були: Асамблея (збори) представників всіх членів організації, Рада Діти, а також постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Місце перебування основних органів Ліги Націй - Женева.

Кілька положень статуту стосувалися проблем запобігання і вирішення міждержавних конфліктів. У разі виникнення загрози конфліктів між членами Ліги Націй, ставились питання на розгляд Ради, або третейського суду незацікавлених країн. За необхідності всі країни, члени Ліги Націй були зобов'язані розірвати з агресором всі економічні і культурні зв'язки, оголосити йому загальну блокаду. Та, оскільки протиріччя між тотожностями, які призвели до І світової війни, так і не були вирішені, а скоріше навпаки, в їх сферу було задіяно всю міжнародну політичну спільноту, всередині нової системи знову напружились суперечності й виник конфлікт протилежностей. Криза діяльності Ліги Націй особливо яскраво проявилася після провалу міжнародної конференції із роззброєння, коли Німеччина та Японія в 1933 р.

Подібний приклад, більш яскравий, але скоріше локального характеру, знаходимо в історії Сполучених Штатів Америки.

Логічним наслідком протистояння двох систем - рабства та вільної праці стала громадянська війна в США (1861 - 1865). Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними були расистські переконання. Ті види робіт, що виконувались темношкірими, вважалися негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях рабство було заборонено. Основою сільського господарства були вільні фермери. Увесь довоєн­ний час характеризувався намаганням південних штатів роз­ширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так, наприклад, у 1820 р. був прийнятий так званий Міссурійский компроміс, що поділив територію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю 36^o30^, півн.ш. на дві частини - рабовласницька до півдня й вільна до півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу, організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів. Таким чином, у межах однієї системи (країни) між множиною тотожностей (штати) існувала стійка протилежність (ставлення до рабства), що спричинила конфлікт протилежностей, наслідком якого стала нова стійка тотожність із новою якістю. Як наслідок цієї війни, втрати жителів Півночі становили майже 360 тис. чоловік убитими й померлими від ран і більше 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили відповідно 258 тис. і близько 100 тис. чоловік. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд. доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва.

У природі кожен предмет, явище знаходяться в постійному русі, зміні. В одну й ту саму річку не можна ввійти двічі. Геракліт висловив у цій формулі плинність, рухливість, мінливість, неповторність предметів або їх відмінність. З точки зору діалектики в реальному житті немає абсолютної відмінності, як немає і абсолютної плинності. Ці поняття існують тільки в мисленні, як, наприклад, поняття абсолютно чорного тіла. Насправді тотожність і відмінність взаємопов'язані і переплітаються, тому в реальності кожна річ не тільки дорівнює, тобто тотожна самій собі, а й різна одночасно. Наприклад, будь-який рослинний або тваринний організм кожну мить змінюється, по-перше, тому, що він безперервно засвоює одні й виділяє інші речовини, по- друге, через те, що фізіологічні процеси, які відбуваються в ньому, суттєво змінюють внутрішні характеристики самого організму. У неорганічній природі все також перебуває в стані безперестанних механічних, електричних, хімічних змін, починаючи від мінералів, закінчуючи всією Землею. Таким чином, будь-який об'єкт, зберігаючи до пори до часу ряд своїх характеристик (у цьому сенсі він тотожний з самим собою), у той же час втрачає ряд інших характеристик і здобуває нові (в цьому виявляється його відмінність від самого себе).

Подібні явища ми спостерігаємо й в геоінтеграційному процесі. Щоправда, для того, щоб відшукати точку біфуркації у безлічі політичних, економічних та соціальних змінних, потріб­ні певні часові проміжки.

Стійкість і мінливість, тобто тотожність і відмінність протистоять один одному в предметі як дві протилежні сторони, що входять у цю єдність. Кожен предмет - це єдність протилежностей. Так, живий організм включає в себе мінли­вість і спадковість, асиміляцію та дисиміляцію. Електрику характеризують позитивно і негативно заряджені частинки. Продуктивні сили і виробничі відносини виступають як сторони способу виробництва. У всіх цих явищах одна протилежність не існує без іншої і в той же час заперечує іншу. При порушенні їх єдності предмет руйнується або перетворюється на нову річ. У сучасному глобалізаційному та інтеграційному процесі також існує безліч таких єдностей-протиріч, наприклад: вільне пересування громадян і кордони; вільна торгівля і мито; міжнародна комунікація і національні мови; сучасна медицина і нові пандемічні захворювання; миротворчий процес і потужні збройні сили; усвідомлення об'єктивності процесів світової інтеграції і антиглобалізм тощо.

Протилежні сторони предметів взаємообумовлюють одна одну і, взаємодіючи, утворюють протиріччя. Суперечність

- це певний тип взаємодії протилежних сторін, властивостей, тенденцій у предметах і між ними. Протиріччя закладені в самій сутності речей, тому є формою прояву активності матерії. Діалектичне протиріччя є складною динамічною системою, в якій щодо протилежностей можна виділити такі елементи, як: взаємопокладання; взаємопроникнення; взаємовиключення.

Взаємопокладання та взаємопроникнення означають єдність протилежностей, що виражає стійкість об'єкта.

- абсолютна, як абсолютний процес розвитку і руху. Таким чином, момент, коли існує ця єдність протилежностей, - це час відносного спокою, коли між протилежними сторонами, тенденціями ще зберігається момент рівноваги, коли нові тенденції ще не настільки виросли і зміцніли, щоб подолати свою протилежність. На прикладі інтеграції і глобалізації таку єдність протилежностей наочно продемонструвала остання глобальна економічна криза. Один з парадоксів сучасної фінансової інтеграції виявився в тому, що чим менше країна була інтегрована в світовий фінансовий простір, тим менше вона відчула на собі наслідки цієї кризи.

Нарешті, розглянемо геополітичний приклад дезинте- грації інтегрованих систем, в яких виникають протиріччя різ­ного характеру і міри впливу. До 1991 року існувала така інтегрована єдність протиріч, як CPCP. До складу CPCP входило 15 союзних республік, одна з яких - федеративна (РСФСР). Але у межах єдиної на перший погляд політичної, економічної, культурної і соціальної спільноти існували відмінності, які навіть радянська пропаганда не могла приховати (скоріше навпаки, вона використовувала ці відмінності на кшталт: "Ми такі різні - ми усі рівні" в агітаційних цілях). У межах соціокультурно!’ спільноти CPCP можна виділити принаймні чотири яскраво виражені інтегровані протилежності: Балтоєвропейська група (Литва, Латвія, Естонія), Центральноєвропейська група (Україна, Білорусь, Молдова), Середньоазійська група (Таджикистан, Туркменістан, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан), Кавказька група (Грузія, Вірменія, Азербайджан) і власне - квазіцілісна Євразійська група - РСФСР, зі своїми яскраво вираженими етнічними підгрупами. Природно, що таке утворення могло існувати лише у формі імперії, державна цілісність якої підтримується тоталітарно-поліцейським режимом і військовою силою. Завдяки якій, власне, і відбулася первинна інтеграція. Іншими інтегруючими чинниками виступали: комуністична ідеологія, фінансово-економічна та промислово- економічна системи, система комунікацій. Фактично CPCP став спадкоємцем Російської імперії з тими ж антагоністичними спільностями, які зрештою спричинили її розпад, як і розпад інших колоніальних імперій. Попри наявність принаймні п'яти потужних інтегруючих чинників, дія хоча б одного дезинтегруючого не давала системі врівноважитися. І тільки-но дія інтегруючих чинників послабилася (стагнація економічної системи), почали послаблятися й інші інтегруючі чинники - зрештою, дезинтегруючий чинник виявився більш дійовим.

Приклади єдності і боротьби процесів інтеграції й дезинтеграції в колоніальних імперських системах успішно врахували творці Європейського Союзу. Натомість спроби Російської Федерації перетворити Союз Незалежних Держав на фундамент нової євразійської імперської системи, також наштовхнувшись на досвід своїх попередників, виявляється досі невдалим.

З точки зору діалектики протиріччя носять загальний характер. Тобто предмет можна уявити у вигляді системи суперечностей, які діляться на внутрішні і зовнішні, істотні та несуттєві, основні та неосновні. Отже, розвиток об'єктивної реальності та пізнання йде через роздвоєння єдиного на протилежні сторони, які взаємодіють одна з одною, і ця взаємодія рухає і розвиває предмет. У фізичній формі руху матерії дія закону виступає у вигляді суперечностей тяжіння і відштовхування, асоціації та дисоціації, упорядкованості - хаотичності, дії та протидії частинок тощо. У хімічній формі руху при збереженні цих протилежностей на перший план виступають протиріччя стійкості і мінливості, асоціації і дисоціації атомів. У біологічній формі руху - це протиріччя асиміляції і дисиміляції, спадковості й мінливості. У еконо­мічній сфері - суперечність виробництва і споживання; у політичній - суперечність поглядів; у соціальній - протиріччя суспільного прогресу, сталого розвитку і регресу. В геоінтеграційній та інтеграційній сферах суспільних відносин ці протиріччя виражаються в новій прогресії: як протиріччя всередині суб'єктів інтеграції та протиріччя між ними ззовні. Але, в будь-якому разі, ці протиріччя не виходять за межі пізнання, відкриті в розумінні діалектики.