2.5. ВІД ІНТЕГРАЦІЇ ДО ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ПЕРЕХІД КІЛЬКОСТІ В ЯКІСТЬ

Перші спроби глобалізації ми спостерігаємо ще в Стародавньому світі. Але тоді це відбувалося так, як це уявляв собі значно пізніше Г.Гегель, - від ідеї до дії. Тобто спершу стародавня людина спробувала уявити собі світ за межами середовища свого власного буття і лише потім наважилася вийти фізично за межі цього середовища.

Прагнення зрозуміти довкілля та власне себе в ньому є чи не найпершим поштовхом до формування стародавньої міфології, а згодом - натурфілософії та природознавства. Вже у стародавніх міфах спостерігається спроба відобразити стосунки людини й природи. Там знаходимо й перші спроби осягнути утворення Всесвіту та Людини. Вивчаючи культурно-історичну спадщину, можна побачити, що людина вважається розумною з того часу, як почала цікавитися власним походженням та виникненням світу, тобто проблемами, не пов'язаними з безпосереднім задоволенням біологічних потреб.

В історіографії сукупність міфів, що описують утворення Всесвіту, називають космогонічними. Саме в них уперше з'явилося поняття космосу як упорядкованої, доцільно утвореної частини оточення людства, яка протистоїть хаосу

- первісному безладдю. У сучасній науці розуміння порядку утворює теорію систем.

І коли для уособлених первісних спільнот, а згодом і цілих народів, практика виходу за фізичні межі ареалу свого проживання стала досить частою - практично вже неодмінною складовою їх суспільного буття - обмежуватися самою лише космогонічною ідеєю стало недостатньо. Разом з новими якостями міжетнічних відносин: торгівля, дипломатія, війна тощо, з'являється і нова якість ідеального бачення світу, яка тепер відображає вже цілком реальні об'єкти - географія.

Географія (грецьк. γεωγρotφiot, опис землі, походить від двох еллінських слів: γειot- Земля iγρotφειv - писати, описувати)

- наука, що вивчає географічну оболонку Землі, її просторову природну і соціально-економічну різноманітність, а також зв'язки між природним середовищем і діяльністю людини [19].

Географія виникла як ціла система наук про видиму оболонку Землі, її структуру та динаміку, взаємодію і розповсюдження в просторі її окремих компонентів. Тому кілька тисячоліть людство втритило на вивчення саме фізичної географії. Натомість, поодинокі дослідники пробували поєднувати й суспільні процеси в середовищі людей, накладаючи їх на особливості фізичної географії. Таким чином, починали зароджуватися нові напрями географічних досліджень. Такі процеси та їхній глибокий аналіз дозволили в науці географії на сучасному етапі відділити прородничо- географічну та суспільно-географічну науки, що тісно пов'язані між собою спільними завданнями всебічного дослідження природно-територіальних та виробничо-територіальних комплексів. Тому теперішня основна мета географічних досліджень - наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природокористування, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства.

Науковці досі сперечаються - який із елементів суспільної інтеграції між етнічними групами та первісними державами виник уперше: торгівля чи війна. Вірогідно, обидва ці елементи діяли паралельно, у певний час змінюючи один одного. Серед інших чинників соціальної інтеграції можна також назвати культурну і політичну інтеграцію.

Реальними і, до речі, цілком свідомими спробами глобалізувати первісний світ було створення перших імперій - "від краю і до краю землі". У Біблії світова держава - це Вавилон. Вважається, що першу спробу об'єднати людство, щоб зробити людству ім'я, тобто обожнити людство, зробив Німрод, спробувавши збудувати Вавилонську вежу.

Мідійсько-Перську імперію А.Дж.Тойнбі розглядав як світову державу сирійського суспільства. На його думку, сучасний ісламський світ є наступником Мідійсько-Перської світової держави - завоювання воїнів Магомета звільнили території сирійського світу, завойовані близько тисячі років перед тим Олександром Македонським, а також території, які належали Карфагену (ці території накладаються на карті одна на одну). Арабські завоювання повернули цим територіям колишній вигляд, який вони мали перед завоюванням

цих земель еллінською цивілізацією. Імперія Олександра Македонського охопила Вавилонську і Мідійсько-Перську імперії і була спробою дати світову державу еллінському суспільству. Римська імперія була світовою державою еллінського суспільства, але вона охопила території всіх цих суспільств [52].

Про аналогії у політичному і економічному житті теперішнього і еллінського світів напередодні силового об'єднання в єдине ціле Римом говорив А.Дж.Тойнбі. Промислова революція, що стала впливати на західно- християнське суспільство у вісімнадцятому столітті, була аналогом економічної революції, яка охопила еллінський світ у VI ст. до н.е. Обидва суспільства до початку цих революцій жили майже виключно з сільського господарства, громади були більш-менш автономними. Однак було налагоджено виробництво спеціалізованих товарів, економічне партнерство набуло глобальних масштабів.

У еллінському суспільстві довгий час нова економічна структура не відповідала старій політичній. Еллінські міста- держави ніяк не могли домовитися про створення нової системи міжнародної політичної безпеки, що призвело до кризи еллінської цивілізації, поки Рим силою не нав'язав світову державу для всього еллінського і елінізованого світу. В економічній структурі західного суспільства також відбулись глобальні зміни, але політична структура суспільства не змінилась. Отже, світ сьогодні перебуває в очікуванні нового глобального порядку.

Закон переходу кількості в якість виражає взаємозв'язок між кількісними та якісними змінами і говорить про те, що в процесі розвитку „...кількісні зміни на певному етапі призводять H150h

до якісних, а нова якість породжує нові можливості та інтервали кількісних змін" [21]. Якісна зміна позначає виникнення нового об'єкта, предмета, явища. Якість, як зазначав Г.Гегель, "є взагалі тотожна з буттям, безпосередня визначеність. Щось є завдяки своїй якості те, що воно є, і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, що воно є" [11, с. 228]. Тому поняття "якість" слід відрізняти від властивостей предмета. Якість - це внутрішня визначеність предмета, деяка сукупність властивостей, без яких предмет вже перестає бути предметом данини. А властивість більш елементарна, це ніби одна сторона якості.

Кількість - це зовнішня визначеність предмета відносно до буття. Тому кількість виражає не сутність предмета, а лише його зовнішні властивості. Кількісні параметри різних предметів і явищ, їх просторово-часові характеристики (розміри) можуть збігатися. Порівняння предметів за їх кількісними характеристиками байдуже до якості (ми можемо, наприклад, порівнювати розміри живої істоти і неживого предмета). Виокремлення якості та кількості об'єкта є лише операцією абстрактного мислення, в реальності немає якості без попередніх їй і таких, що відбуваються в ній завжди, кількісних змін, так само як будь-яка кількісна зміна є результатом якоїсь якісної зміни. Мислима єдність кількісних і якісних змін висловлюється "мірою". Таким чином, якість, кількість і міра є лише ступені розвитку, форми буття.

Закон переходу кількості в якість говорить про те, що в будь-якому предметі як особлива якість відбувається накопичення кількісних змін, які на певному рівні розвитку предмета (переступивши міру) призведуть до зміни його якості, тобто виникне новий предмет. У свою черіу цей новий предмет, нова якість, породжує серію нових кількісних змін, роблячи тим самим процес розвитку нескінченним.

Загальновизнано, що глобалізація як універсальне за своєю природою явище охоплює собою не тільки світову економіку, фінанси, засоби масової інформації, де вона проявляється найбільшою мірою, але й інші сфери й аспекти державного й громадського життя. При цьому процес впливу глобалізації на систему суспільних відносин у найбільш широкому, загальнотеоретичному й методологічному планах відрізняється такими особливостями й рисами, як: різнобіч­ність і системність, обумовлені самою природою глобалізації "як системної інтеграції ідей, принципів, зв'язків і відносин" [28, с. 29]; фундаментальний і разом із тим (у потенційному плані) досить радикальний характер; велика розмаїтість шляхів і форм глобалізації, результатом яких є інтернаціоналізація, що виступає у вигляді рецепції, гармонізації й уніфікації [42].

Поряд із названими особливостями впливу процесу глобалізації мають місце й інші особливості, які тією чи іншою мірою співвідносяться з ними. Вони значним чином відображають сучасну соціально-економічну й політичну реальність, що склалася на початку XXI ст. Сучасні західні науковці, які досліджують проблеми глобалізації, виділяють щонайменше три основні напрями її впливу.

Перший напрям пов'язаний із впливом глобалізації на характер взаємовідносин національних систем, посилення їх тісного взаємозв'язку й взаємозалежності. Відтак уже недостатньо досліджувати кожну систему окремо, а необхідно розглядати їх у загальній системі внаслідок їх тісного зв'язку й взаємодії.

Другий напрям впливу глобалізації асоціюється, на думку західних дослідників, переважно зі зміною головного напряму розвитку, що все більше фокусується не на проблемах внутрішнього порядку, а на проблемах світового (глобального) порядку.

Третій напрям пов'язується з тим, що під впливом процесу глобалізації неминуче видозмінюватимуть старі теорії й виникатимуть нові моделі, в основу яких будуть закладені нові культура, ідеологія, а також методологія пізнання людиною середовища, що її оточує.

При цьому необхідно звернути уваїу на те, що глобалізація як "об'єктивний, невблаганно діючий процес" [25, с. 5] неминуче привносить у соціальну сутність і зміст національного порядку поряд із класовим і загальнолюдським інтересом також іноземний інтерес. Носіями останнього є не тільки більш сильні, індустріально розвинені держави відносно менш сильних і менш розвинених у цьому плані держав, але й транснаціональний капітал. Саме наявністю цього начала, що активно впливає на зміну сутнісних елементів інших держав і політико-правових систем, пояснюється факт активного захисту державами-метрополіями інтересів "свого" національного й транснаціонального бізнесу за кордоном, а також основна причина розгляду ними транснаціональних корпорацій у якості "партнера" при вирішенні "багатьох проблем, що вини­кають у їхніх відносинах з іншими країнами" [64, с. 698].

Аналогічні процеси трансформації сутності, обумовлені глобалізацією й зміною співвідношення в навколишньому світі соціально-економічних, політичних та інших сил, відбуваються не тільки в національних, але й у міжнародних системах соціальних відносин, сутність якого в ряді випадків обумовлюється значною мірою не тільки й навіть не стільки узгодженням волі, скільки домінуванням волі й інтересів однієї держави над іншими [8].

Глобалізація здійснює певний вплив не лише на сутність національних систем суспільних відносин, але й на їх зміст, інституціональну й функціональну роль, а також на цілі, завдання і на призначення держави. Національний компонент у державному управлінні поступово витісняється глобальною складовою й, відповідно внутрішньодержавні управлінські стандарти, що наповнюють собою інституційний та інший зміст національної системи управління, у міру розвитку інтегра­ційних процесів послідовно витісняються наддержавними, глобальними стандартами. Це здійснюється двояким шляхом, а саме шляхом прямого перенесення сформованих політико- управлінських стандартів із глобального або регіонального рівня, як це має, наприклад, місце в Європейському Союзі, на національний рівень або ж шляхом приведення існуючих національних стандартів у відповідність із наднаціональними стандартами. Варто помітити, що стандартизація як явище тією чи іншою мірою властива не тільки державно-управлінській, але й багатьом іншим сферам життя суспільства - таким, як економічна, соціальна, політична, духовна тощо [53].

Своє конкретне вираження стандартизація знаходить, насамперед, у встановленні у рамках міжнародних організацій "єдиних мінімальних норм і вимог до правового реіулювання тих або інших суспільних відносин"; у встановленні однакових вимог, що стосуються прав і свобод людини й громадянина; у визначенні й установленні "правових стандартів в області функціонування правосуддя, підприємницькій діяльності, фінансовій сфері та ін." [51, с. 9-10].

Розглядаючи сучасний глобальний світ у різних вимірах, таких зокрема, як політичне, економічне, цивілізаційне, правове тощо, неважко помітити, що в кожному з них у міру розвитку процесів глобалізації й реґіоналізації відбуваються досить помітні зрушення як у функціональному, так і в інституціональному плані. Це виявляється, зокрема, у тому, що поряд із новими функціями й цільовими настановами на глобальному й регіональному рівнях з'являються нові суб'єкти економічних, політичних, правових та інших відносин. Це не тільки ООН, ЮНЕСКО й інші їм подібні інститути, що сформувалися в післявоєнний період. До такого роду суб'єктів варто віднести також міжнародні фонди типу МВФ, міжнародні банки, міжнародні суди на зразок Гаазького суду, правоохоронні інститути типу Інтерполу, транснаціональні корпорації й інші міждержавні й наддержавні організації.

Кінець XX і початок XXI ст. ознаменувалися становленням відкритого інформаційного суспільства, глобалізацією, які сприяли і стимулювали стрімке зростання зазначених процесів. Разом з переходом кількості в якість відбувається зворотній перехід - якості в кількість. Нова якість впливає на зникнення одних і становлення інших "кількостей". Перехід якісних змін в кількісні у процесі розвитку проявляється тому, що якість визначає характер і напрям кількісних змін, має суттєвий вплив на швидкість, темпи протікання кількісних змін і визначає міру цього явища. Ґрунтуючись на цьому більш слушними є позиції тих науковців, які вважають що сучасні національні системи в умовах глобалізації зазнають сутнісних змін, що виявляється в інтернаціоналізації та конвергенції, появі нових суб'єктів суспільних відносин, акультурації тощо.

Таким чином, ґрунтуючись на системному підході науковці визначають глобалізацію як системну, багатоаспект- ну і різнорівневу інтеграцію різних державно-правових, еко- номіко-фінансових і суспільно-політичних інститутів, ідей,

принципів, зв'язків, морально-політичних, матеріальних та інших цінностей, різноманітних відносин. "Глобалізація виражається також у взаємопроникненні, взаємовпливі культур, цивілізацій, у посиленні стандартизації способу життя, свідомості та поведінки людей, освіти тощо. Глобалізація включає багато інших сторін розвитку взаємозв'язків й інтеграції людських співтовариств: посиленні ролі наднаціональних і транснаціональних структур та учасників системи міжнародних відносин" [26, с. 5]. Таке визначення акцентує уваїу на методологічно важливих аспектах глобалізації - системності, динаміці, багаторівневості. До цього слід додати, що глобалізація має об'єктивний характер, вона є ніким не інспірованим "зовні" процесом, характеризується функціональними та інституціональними аспектами. Під впливом глобалізації відбуваються істотні зміни в соціальній системі та всіх її підсистемах, вони торкаються більшою чи меншою мірою всіх елементів. На важливість і значимість аналізу суспільного розвитку в умовах глобалізації звертають уваїу провідні науковці. Так, на думку О.Кресіна та Ю.Шемшученка: "Для України значимість систематичного аналізу глобалізації пояснюється, перш за все, тим, що наша держава перебуває у процесі входження до глобалізаційного простору, а також відсутністю належного правового механізму, який би забезпечував цей процес" [41, с. 146-147].

Основу глобалізації суспільних відносин становлять насамперед процеси модернізації, які можуть бути наявні в різних аспектах: культурному, ціннісному, ідеологічному, інституціональному, функціональному тощо.

Ускладнення всіх сторін суспільного життя людства на поч. XXI ст. призвело до зростаючої політизації суспільства, його соціальних інститутів, у тому числі й державних. Відтак, H156h

як на державному, так і наддержавному рівні зростає роль публічної політики.

Важливою тенденцією є іуманізація суспільних відно­син. На початку третього тисячоліття іуманізація постає як необхідний, нагальний і водночас суперечливий процес, прагнення суспільства убезпечити себе й майбутні покоління від ускладнених процесів соціалізації й індивідуалізації, нега­тивних наслідків глобалізації та інтернаціоналізації, як спроба віднайти шлях із перманентного стану відчуження людини від влади, права, власності. Аналіз свідчить, що в багатьох країнах права людини визнаються формально, зовнішня політика держав у сфері прав людини також не завжди послідовна, особливо якщо йдеться про великі держави з глобальними інтересами. Окремі західні фахівці, критично оцінюючи стан справ у цій сфері, вважають, що зовнішня політика, яка прагне сприяти утвердженню прав людини, є небезпечно ідеалістичною і наївною (Г.Балл, Г.Моргентау, Г.Кісінджер).

Особливість глобалізаційних процесів на початку XXI ст., полягає в тому, що на зміну глобалізації на основі демократичних цінностей приходить тенденція глобалізації на основі принципів безпеки особистості - суспільства держави практичним результатом якої найчастіше виступає в глобалізаційному процесі політична, ідеологічна, правова експансія економічно й політично пануючих країн, а також блоків. Тому надзвичайну гостроту здобуває сьогодні також проблема конкуренції конституційних цінностей, насамперед цінності людини та її прав. Цей модус (від лат. modus - міра, спосіб, образ, вид) є одним з найголовніших, оскільки він, по- перше, перебуває у центрі політичного проекту сучасності, виявляє безпосередній зв'язок між владою і справедливістю, а, по-друге, права людини розглядаються як незалежні стандарти, завдяки яким можуть критикуватися закони, діяльність уряду та інших політико-правових інститутів, тобто вони виступають у якості критерію легітимації. Ідея прав людини має нормативно-критичний характер, а на думку О.Хеффе вона є опосередкованим принципом справедливості і моральним критерієм, яким повинен керуватися правопорядок. До того ж вони становлять основні концепти сучасної практичної філософії (моральної, правової, політичної) [59].

Прискорений науково-технічний розвиток дав людству безмежні засоби й можливості підкорення природи, що стало найважливішою причиною порушення рівноваги між суспільством і природою й породило загрозу екологічної кри­зи. У зв'язку із цим зростає необхідність чіткого й деталізова­ного реіулювання екологічної безпеки планети, охорони й захисту природного середовища, ефективного використання природних ресурсів.

Глобалізація передбачає збільшення "прозорості меж між різними національними, економічними і політичними системами, що у свою черіу пов'язано з необхідністю вироблення більш загальних норм поведінки політичних, економічних суб'єктів, використання загальних „правил гри" на світовому ринку. Внаслідок цього національні правові системи інтернаціоналізуються, відбувається їх зближення, уніфікація ряду галузей та інститутів права і законодавства. У цілому інтернаціоналізація права відбувається шляхом рецепції і правової акультурації, зближення (конвергенції) правових систем, уніфікації й стандартизації права. Однією з тенденцій епохи глобалізації вважається те, що, вибираючи методи вирішення проблем, держави все частіше переходять від однобічних дій до двосторонніх, а від них - до багатобічних і наднаціональних [43, с. 102].

Таким чином, можна стверджувати, що в умовах глобалізації відбувається становлення "глобальної" правової системи, у якій міжнародне право й національні правові системи стають багаторівневими "галузями" і "інститутами", а як об'єкт реіулювання з'являється вся соціальна система людської цивілізації. Прикладом може слуїувати феномен права Всесвітньої торговельної організації (BTO), що на сьогоднішній день є "серцевиною" галузі глобального права, у потенціалі реіулюючою всю сферу світової торгівлі [12].

Підсумуємо, як же відбувається розвиток з точки зору цього закону. Процес розвитку предмета здійснюється у вигляді кількісних та якісних змін; кількісні зміни, досягнувши межі предмета, порушують її, викликаючи корінні, якісні зміни. Стара якість зникає і на зміну приходить новий предмет зі своєю особливістю якісного та кількісного визначення.

Перехід кількісних змін у якісні супроводжується і зворотним процесом: нова якість породжує нові кількісні зміни. Тому ми говоримо про взаємний перехід кількісних змін і змін якісних.

Таким чином, розвиток світу (природних і соціальних явищ) здійснюється шляхом накопичення кількісних змін і їх переходу в якісні.