ІСТОРІЯ КЛОНІВ

З усіх протезів, якими позначена історія тіла, копія, без сумніву, найдавніша. Але копія якраз і не протез: це уявна фііура, така як душа, тінь, зображення в дзеркалі, яка невідсту­пно йде слідом за суб'єктом як його друге "я", яка робить так, що він одночасно є самим собою і анітрохи не подібним до себе, яка невідступно йде за ним, як невловна смерть, що її постійно заклинають.

Власне кажучи, сила та уявне багатство копії, що в них задіяно незвичайність і водночас близькість суб'єкта щодо себе самого (heimlich/unheimlich, потаємне/тривожне), базуються на її нематеріальності, на тому факті, що вона є і лишається фантазмом. Кожен може мріяти, і мав мріяти все своє життя про подвоєння чи розмноження один до одного своєї істоти, однак таке може бути лише мрією і руйнується при намаганні таки втілити мрію в реальність. Те саме відбувається з (примітивною) сценою спокуси: вона розгортається лише для того, щоб бути предметом фантазій, спогадів, щоб ніколи не бути реальною. Для нашої епохи було властивим бажання прогнати цей фантазм, так само як інші, за допомогою заклинання, тобто бажання реалізувати його, матеріалізувати його у плоті і, рухаючись в абсолютно протилежному напрямку, змінити функціонування копії за допомогою витонченого обміну смерті з Іншим "Я" на вічність Того Самого.

Клони. Клонування. Живцювання людей до безко­нечності, коли кожна клітина індивідуального організму може стати матрицею для тотожного індивіда. У Сполучених Штатах кілька місяців тому ніби народилася дитина у такий самий спосіб, як герань. Живцюванням. Перша дитина-клон (створення індивіда за допомогою вегетативного розмноження). Перша людина, що народилася з однієї клітини одного індивіда,' свого "батька", єдиного виробника, щодо якого вона має стати точним відбитком, абсолютним двійником, копією.

Мрія про вічну повну подобу, яка підмінила статеве розмноження, пов'язане із смертю. Клітинна мрія розмноження поділом, найчистіша форма батьківства, адже вона дає змо­гу нарешті обійтися без іншого і рухатися від тотожного до тотожного (необхідно ще пройти через матку жінки і через очищену яйцеклітину, але цей матеріальний засіб ефемерний і, хай там як, анонімний: його міг би замінити й жіночий протез). Одноклітинна утопія, яка за допомогою генетики відкриває складним істотам доступ до долі, призначеної для найпростіших.

Чи це не імпульс смерті, який ніби штовхає статеві істоти повернутися до форми розмноження, попередньої щодо статевої (втім, чи не ця форма розмноження поділом, не ця репродукція і проліферація через просте поширення в просторі є для нас, у самій глибині нашого уявного, смертю та імпульсом смерті - тим, що заперечує нашу сексуальність і прагне знищити її, оскільки сексуальність є носієм життя, тобто критичною та смертною формою відтворення?), - і який водночас ніби штовхає їх у метафізичному плані до заперечення будь-якої відмінності, будь-якої зміни Того Самого, щоб бути спрямованим лише на увічнення тотожності, ясності самого генетичного запису, такого, що вже навіть не покликаний забезпечувати перипетії породження?

Облишмо імпульс смерті. Чи мова йде про фантазм породження себе самого? Ні, адже цей фантазм завжди передбачає фігури матері та батька, фігури батьків, позначені сексуальністю, і суб'єкт може мріяти стерти їх, зайнявши їхнє місце, але аж ніяк не заперечити символічну структуру народження: стати своєю власною дитиною - це ще бути чиєюсь дитиною. Тоді як клонування докорінно скасовує Матір, але заодно й Батька, переплетення їхніх генів, змішання їхніх відмінностей, та особливо той дуалістичний акт, яким є породження. Клонатор не породжує: він пускає бруньки від кожного свого сегмента. Можна розмірковувати щодо багатства цих вегетативних розгалужень, які дійсно розв'язують проблему едипової сексуальності на користь "нелюдського" сексу, сексу шляхом поширення в просторі та негайного поділу, - хай там як, а більше не йдеться про фантазм породження себе самого.

Немає також і суб'єкта, тому що тотожне подвоєння кладе край його розділенню. Стадія дзеркала скасовується при клонуванні, чи, радше, присутня в ньому як якась жахлива пародія. У клонуванні не лишається також нічого, і з тієї самої причини, від одвічної нарцисичної мрії про проекцію суб'єкта в своєму ідеальному alter ego, тому що ця проекція ще передбачає існування відображення: такого, яку дзеркалі, в якому суб'єкт відчужується, щоб знову знайти себе, або іншого, спокусливого та смертельного, в якому суб'єкт бачить себе і знаходить свою смерть. Нічого такого немає у клонуванні. Ані медіуму^[242], ані зображення - вони присутні в ньому не більше, ніж якийсь індустріальний предмет є дзеркалом іншого, тотожного предмета, що йде після нього в серії. Одне ніколи не є міражем, ідеальним чи смертним, іншого, вони можуть лише додаватися один до одного, і якщо вони можуть лише додаватися один до одного, так це тому, що їх не було народжено статевим шляхом і вони не знають смерті.

Мова не йде навіть про подібність близнюків, адже у Близнюків, астрологічних чи природних, існує специфічна властивість і особливе, священне зачарування Двома, тим, що відразу є двома і ніколи одним. Тоді як клонування освячує повторення того самого: 1 + 1 + 1 + 1 і так далі.

Не дитина, не близнюк, не нарцисичний відбиток, клон - це матеріалізація копії генетичним шляхом, тобто скасування будь-якої відмінності, будь-якого уявного. Матеріалізація, яку помилково мають за економію сексуальності. Маячний апофеоз виробничої технології.

Сегмент не потребує уявного опосередкування для своєї репродукції, не більше, ніж земляний черв'як: кожен сегмент черв'яка розмножується безпосередньо, так само, як цілий черв'як, абсолютно так само, як кожна клітина американського президента - генерального директора - може дати нового президента - генерального директора.

Саме таким чином кладеться край тотальності. Якщо інформація перебуває в кожній його частині, ціле втрачає свій сенс. Це також і кінець для тіла, цієї окремішності, що називають тілом, таїна якого полягає якраз у тому, що його не можна розрізати на додаткові клітини, що воно є неподільною конфігурацією, свідченням чого є його сексуальність (парадокс: клонування до безконечності фабрикуватиме істоти, наділені статтю, адже вони будуть подібними до своєї моделі, тоді як секс стає саме у зв'язку з цим непотрібною функцією, - однак секс якраз і не є функцією, він те, що робить з тіла тіло, те, що перевищує всі частини, всі різноманітні функції цього тіла). Секс (або смерть: у цьому значенні це одне й те саме) - це те, що перевищує будь-яку інформацію про тіло, яку тільки можна зібрати. Тож де саме зібрано всю цю інформацію? У генетичній формулі. Ось чому остання конче має прокласти собі шлях до автономної репродукції, не залежної від сексуальності та смерті.

Уже сама біо-фізіо-анатомічна наука, внаслідок свого розтину на органи та функції, започатковує процес аналітичного розкладу тіла, і мікром олекулярна генетика - це лише його логічне продовження, але на набагато вищому рівні абстракції та симуляції, ядерному рівні клітини, яка відповідає за керу­вання, безпосереднє керування генетичним кодом, і навколо якої організовується вся ця фантасмагорія.

З функціонально-механістичної точки зору, кожен орган ще є лише частковим і відмінним протезом: це вже симуляція, але "традиційна". З точки зору кібернетично-інформаційної - це найменший недиференційований елемент, і кожна клітина тіла стає його "ембріональним" протезом. Саме генетична фо­рмула, записана в кожній клітині, стає справжнім сучасним протезом будь-якого тіла. Якщо протез є зазвичай штучним витвором, що заміняє відсутній орган, або інструментальним продовженням тіла, то молекула ДНК, що містить у собі всю інформацію про якесь тіло, є протезом у повному значенні слова, протезом, який дасть змогу до безконечності продовжити це тіло за допомогою його самого, - при цьому воно саме буде лише нескінченною серією своїх протезів.

Кібернетичний протез безконечно тонший та ще більш штучний, ніж будь-який механічний протез. Адже генетичний код не є "природним": оскільки будь-яка абстрактна частина цілого, що досягла самостійності, стає штучним протезом, який змінює це ціле, займаючи його місце (pro-thesis, для розміщення: таке етимологічне значення цього слова), можна стверджувати, що генетичний код, у якому ціле істоти претендує на ущільнення, тому що в ньому має, як вважають, міститися вся "інформація" щодо цієї істоти (і в цьому неймовірне насильство генетичної симуляції), є штучним витвором, операційним про­тезом, абстрактною матрицею, з якої зможуть розвиватися, вже навіть не шляхом репродукції, а за допомогою простого продовження, тотожні істоти, котрі будуть підпорядковуватися тим самим командам.

"Мій генетичний набуток було зафіксовано раз і назавжди в той момент, коли певний сперматозоїд зустрівся з певною яйцекліти­ною. Цей набуток містить у собі рецепт усіх біохімічних процесів, завдяки яким, мене було створено і які забезпечують моє функціонування. Копію цього рецепта записано в кожній з десятків мільярдів клітин, які складають мене сьогодні. Кожна з них знає, як зробити мене; перш ніж бути клітиною моєї печінки чи моєї крові, вона є клітиною мене самого. Тож теоретично можливо створи­ти індивіда, тотожного мені, на основі однієї з них". (Професор А. Жакар).

Отже, клонування є останньою стадією моделювання тіла, стадією, на якій індивід, зведений до своєї абстрактно- генетичної формули, приречений на серійний поділ. Тут слід було б повторити те, що Волтер Бенджамін говорив про мистецький твір ери його технічної відтворюваності. Те, що втрачає серійно повторюваний твір, так це свою ауру, цю особливу якість, зумовлену конкретним місцем і конкретним моментом, свою естетичну форму (він уже втратив раніше у своїй естетичній якості свою ритуальну форму), набуваючи, за Бенджаміном, у своєму неминучому призначенні до репродукції політичної форми.

Саме це трапляється з нами не лише на рівні повідомлень, а й на рівні індивідів, у момент, коли здійснюється клонування. Насправді саме це трапляється з тілом, коли воно будується лише як повідомлення, як база інформації та повідомлень, як інформаційна субстанція. Тоді нічого не стає на перешкоді його серійній репродукції, в тому самому значенні, яким користується Бенджамін для індустріальних предметів і масмедійних образів. Відбувається прецесія^[243] репродукції щодо виробництва, прецесія генетичної моделі щодо всіх можливих ТІЛ. ЦІЄЮ різкою зміною у зворотному напрямку керує технологічний прорив, технологія, яку Бенджамін уже описував у своїх останніх висновках як тотальний медіум, але ще за індустріальної ери, - гігантський протез, що керував поколінням тотожних предметів і образів, що їх уже ніщо не могло відрізнити один від одного, - ще не уявляючи сучасного поглиблення цієї технології, котра робить можливим покоління тотожних істот, хоча при цьому ніколи не існуватиме можливості повернутися до оригінальної істоти. Протези індустріальної епохи ще зовнішні, екзотехнічні, ті ж, які ми знаємо, розгалузилися та інтеріоризувалися: езотехнічні. Ми з вами живемо в епоху м'яких технологій, генетичного і ментального програмування.

Оскільки протези старого "золотого віку" індустріального виробництва були механічними, вони ще поверталися до тіла, з тим щоб змінити його образ, - вони самі, при зворотному русі, зазнавали метаболічних перетворень в уявному, і цей технологічний метаболізм також був складником образу тіла.

Але коли досягається точка неповернення (dead-line) в симу­ляції, тобто тоді, коли протез заглиблюється, інтеріоризується, проникає в анонімне мікромолекулярне осердя тіла, коли він нав'язує себе тілу вже навіть як "оригінальну" модель, спалюючи всі подальші символічні схеми, і при цьому будь-яке можливе тіло є лише його незмінним повторенням, тоді настає кінець тіла, його історії і його перипетій. Індивід стає лише раковим метастазом своєї базової формули. Усі ті індивіди, що створені клонуванням від індивіда X, - хіба вони є чимось іншим, ніж раковим метастазом - проліферацією однієї і тієї самої клітини, як це можна бачити під час раку? Існує тісний зв'язок між керівною ідеєю генетичного коду і патологією раку: код вка­зує на найменший простий елемент, мінімальну формулу, до якої можна звести всього індивіда, і такого, що не може нічого іншого, як відтворюватися тотожним до самого себе. Рак вказує на безконечний поділ базової клітини, не зважаючи при цьому на органічні закони цілого. Таке саме відбувається й при клонуванні: вже ніщо не стає на перешкоді продовженню Того Самого, нестримному поділу однієї-єдиної матриці. Раніше йому ще протистояла статева репродукція, сьогодні ж можна нарешті виділити генетичну матрицю, що визначає ідентичність, і перейти до елімінування всіх диференційних перипетій, які становили алеаторний шарм індивідів.

Якщо всі клітини було задумано найперше як вмістище тієї самої генетичної формули, то чим вони є - не лише всі тотожні індивіди, а й усі клітини того самого індивіда, - як не раковим поширенням цієї базової формули? Метастаз, що розпочався на рівні індустріальних предметів, закінчився на рівні клітинної організації. Марно запитувати себе, чи рак є хворобою капіталістичної ери. Саме хвороба керує насправді всією сучасною патологією, тому що вона - сама форма віру­лентності^[244] коду: крайня надмірність тих самих сигналів, крайня надмірність тих самих клітин.

Разом із незворотним технологічним "поступом" змінюється сцена тіла: коли ми рухаємося від засмаги на сонці, що вже відповідає штучному використанню природного середовища, тобто перетворенню цього середовища на тілесний протез (саме тіло стає симульованим, але де його правда?), - до засмаги в домашніх умовах за допомогою йодової лампи (це ще добра стара механічна техніка) - до засмаги за допомогою пігулки та гормональних препаратів (хімічний протез, що ковтається) - і, на закінчення, до засмаги, отриманої внаслідок втручання у генетичну формулу (стадія незрівнянно більш просунута, але йдеться все-таки про протез: просто він остаточно інтегрований, і при цьому не задіяні ні поверхня, ні отвори тіла), ми маємо справу з різними тілами. Метаморфози зазнає вся загальна схема. Традиційний протез, який призначений для відновлення ураженого органа, нічого не змінює в загальній моделі тіла. Пересаджені органи також належать ще до цього порядку. Але що можна сказати про ментальне моделювання за допомогою психотропних засобів і наркотиків? Вони змінюють саму сцену тіла. Психотропне тіло - це тіло, змодельоване "зсередини", поза перспективним простором репрезентації, дзеркала та дискурсу. Мовчазне, ментальне, вже молекулярне (і аж ніяк не дзеркальне) тіло, що зазнає прямих метаболічних перетворень, без посередництва дії чи погляду, іманентне тіло без змін, без інсценувань, без трансцендентності, тіло, приречене на імплозивний метаболізм церебральних та ендокринних виділень, тіло чуттєве, однак не чутливе, через свою замкненість винятково на внутрішніх терміналах, а не на предметах перцепції (ось через що його можна замкнути у "фіктивній", нульовій чуттєвості, досить лише від'єднати його від його власних сенсорних закінчень, не зачіпаючи навколишній світ), тіло, вже однорідне на цій стадії тактильної пластичності, ментальної гнучкості, всебічного психотропізму, вже близьке до ядерно-генетичної маніпуляції, тобто до абсолютної втрати образу, тіло, репрезентація якого неможлива ні для інших, ні для нього самого, тіло, позбавлене свого буття і свого сенсу внаслідок перетворення на генетичну форму або внаслідок біохімічної мінливості: точка неповернення, апофеоз технології, що сама теж стала інтерстиційною та молекулярною.

Примітка.

Слід мати на увазі, що проліферація ракових клітин - це також мовчазна непокора приписам генетичного коду. Рак, якщо його аналізувати з точки зору логіки, властивої інформаційному ядерному баченню живих істот, також: є його жахливим розростанням і запереченням, адже веде до повної дезінформації та розпаду. "Революційна" патологія втрати органічного зв'язку, сказав би Ричард Пінхас, -див. його працю "Фікції" ("Синоптичні замітки з приводу загадкової біди"). Ентропічна маячня організмів, які опираються негентропїї інформаційних систем. (Це такий самий випадок, як і з масами, що стоять перед організованими соціальними утвореннями: маси - це також ракові метастази, що виходять за межі будь-якої форми соціальної організованості.)

Така сама двозначність має місце і у випадку з клонуванням: воно є водночас тріумфом провідної гіпотези, що стосується коду та генетичної інформації, і ексцентричним викривленням, що руйнує її логічну послідовність. Втім, існує вірогідність (однак це справа майбутньої історії), що навіть "клонований близнюк" ніколи не буде тотожним своєму постачальникові генів, ніколи не буде таким самим, хоча б тому, що до нього буде ще один. Він ніколи не буде "таким, яким зробить його генетичний код". Тисячі перешкод, що накладатимуться, зроблять його, попри все, іншою істотою, яка матиме лишень блакитні очі, яку її батька, але ж це не новина. І експерименти з клонуванням матимуть принаймні ту перевагу, що продемонструють радикальну неможливість опанувати процес лише за допомогою опанування інфюрмацїїта коду.