КОСМІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ АВТОТРОФНОСТІ ЛЮДСТВА[252]

Щоразу більшу тривоіу й занепокоєність не лише вчених, а й значної частини населення планети викликають проблеми довкілля. Адже в найближче десятиріччя людство може спіткати глобальна екокатастрофа, яка не лише змете наявні соціальні структури, а й може знищити все людство, завдати невиправної шкоди біосфері.

Нині щоразу більше людей розуміють, що традиційний шлях розвитку людства, принаймні в останні два десятиріччя, виявився згубним для природи, що оточує людину. Однак, як змінити цей шлях, в якому напрямку рухатись далі - поки що не зрозуміло. Ми вже доволі чітко усвідомили і навіть відчуваємо наші екологічні негаразди, проте поки що не знаємо, як розв'язати проблему довкілля. Звичайно, коли йдеться про очевидну безгосподарність і помилки природокористування, то тут ми нібито розуміємо, що один завод треба закрити, інший - не будувати, а ще інший - перевести на чистіші технології і т. ін. Однак, усунення очевидних екологічних прорахунків і недоліків не розв'язує проблему довкілля вповні, бо вона потребує напрацювання нових підходів, навіть нового способу взаємодії суспільства і природи. Нинішній, традиційний спосіб природокористування (я називаю його "неолітичним"^[253]) виник водночас із переходом від збираючого до продукуючого господарства, тобто багато тисячоліть тому.

Виробництво в тому вигляді, в якому воно існує, нищить природу, руйнує біосферу - природні умови життєдіяльності людини та всього живого на планеті. Необхідно перейти до нового способу взаємодії людини і природи, який давав би змогу суспільству неперервно і збалансовано розвиватись у природоохоронній формі (модель сталого розвитку).

Чи можливо це в принципі, чи проблема сформульована некоректно? Якщо ж можливо, то якою повинна бути стратегія екологізації всієї людської діяльності? Відповіді на ці запитання сучасна наука ще не дала, та й не все залежить від науки. Проте пошуки виходу з екологічного глухого кута вже ведуться, випрацьовується концепція нової загальнолюдської моделі розвитку, формується стратегія сталого екорозвитку. Особливого значення при цьому набувають питання, що пов'язані з розвитком космонавтики, яка зможе відіграти вирішальну роль у довгостроковій стратегії екологізації соціальної діяльності... Проте широкі кола громадськості, як і екологи, вперто ігнорують космонавтику як один із засобів розв'язання проблеми довкілля. Превалює точка зору, що всі екологічні проблеми можуть бути вирішені на планеті без виходу в космос. При цьому вказують на запропонований ще академіком В. Вернадським автотрофний шлях розвитку людства, який нібито розв'язує задачі екології без виходу в космос. Спробуємо розібратися, чим є ідея автотрофності людства і яке відношення вона має до освоєння космосу.

Автотрофний шлях розвитку

Відомо, що основу біосфери утворюють автотрофні організми, які з неорганічних речовин (неорганічних сполук азоту, двоокису вуглецю, води і т. ін.) синтезують всі речовини, які необхідні для їхнього життя. Головним механізмом реалізації цього процесу є фотосинтез - перетворення зеленими рослинами і фотосинтезуючими мікроорганізмами енергії сонячного випромінювання в енергію хімічних зв'язків органічних речовин. Поряд із цим існує процес хемосинтезу, тобто процес утворення деякими бактеріями з двоокису вуглецю органічних речовин за рахунок енергії, що виділяється при окисленні сполук сірки, закису заліза, аміаку, водню і т. ін. Фотосинтезуючі й хемосинтезуючі організми є автотрофами, чим відрізняються від гетеротрофів, які використовують для свого існування готові органічні речовини, створені автотрофами.

Автотрофи різняться між собою не тільки способом забезпечення своєї життєдіяльності, а й джерелами енергії.

Тому невипадково виникла ідея істотно послабити екологічні зв'язки біосфери і людства, перетворивши його в "автотрофне суспільство". Йдеться про перехід від сильних екологічних зв'язків до дедалі слабших, хоча взагалі усунути вплив людини на біосферу неможливо - адже цивілізація існує на планеті, де все взаємопов'язано. Більш радикальним було б переселення всього людства в космос, про що мріяв К. Ціолковський.

Ідея автотрофності людства, як відомо, належить В. Bep- надському, який вважав, що завдяки цьому буде можливим перетворення суспільства в систему, яка не залежить у своєму матеріально-енергетичному забезпеченні від біосфери. Цілком зрозуміло, що створити подібне забезпечення у такий спосіб, як це роблять рослини або мікроорганізми, людина не може. Тому йдеться про нові речовинно-енергетичні технології, що здатні функціонувати за аналогією з автотрофним способом забезпечення життєдіяльності біосистем. Автотрофні технології, на думку В. Вернадського, будуть головно використовувати джерела енергії і речовини, незалежні від біосфери. Це енергія сонця, вітру, приливів; атомна енергетика; виробництво речовин і штучних продуктів харчування і т. ін. В. Вернадський пов'язував становлення ноосфери з виник­ненням у людства рис автотрофності...

В принципі, перехід на замкнуті речовинно-енергетичні екоцикли виробничих комплексів, а в перспективі і цілих галузей індустрії та сільського господарства - це також тенденція переходу на автотрофний шлях розвитку, якщо вона супроводжується щораз більшою їх ізоляцією від біосфери.

Але, якщо людина, йдучи шляхом автотрофності, щоразу більше ізолюватиметься від біосфери у процесі створення екологічно замкнутих речовинно-енергетичних технологій, то які перспективи такого розвитку? У низці публікацій з цього питання автотрофність трактується як єдиний засіб розв'язання екологічних проблем людства, але, на жаль, без аналізу реальних перспектив автотрофності та без співвіднесення її з іншими можливими шляхами розвитку. Насправді, навіть у біологічній формі руху не всі автотрофи посідають однакове становище - превалюють фотосинтетичні організми. Чи це випадковість? Можна стверджувати, що за мільярди років біологічної еволюції випадковість була б елімінована, якщо б ефективнішими виявилися хемосинтезуючі організми. Отже, сама природа ніби підказує людству шлях, яким рухатися до вибору двох варіантів автотрофного розвитку - використання сонячної (космічної) чи хімічної (земної) енергії.

Використання планетарної хімічної енергії для автотрофного розвитку, очевидно, безперспективне. Тож основні зусилля будуть спрямовані на використання сонячної енергії, як практично необмежена та водночас найекологічніша. В майбутньому сонячна енергія відіграватиме щораз більшу роль в енергозбереженні людства, головно в субтропічних і тропічних регіонах. Проте перспективи розвитку енергоспоживання Сонця не безмежні. Річ у тім, що для концентрації цієї розсіяної енергії необхідне спорудження величезних надмірно дорогих установок. Існує і ряд інших обмежень і проблем... Тому земні перспективи використання сонячної енергії не такі вже й оптимістичні, головно, якщо врахувати, що в процесі видобутку величезної кількості сировини для сонячної енергетики, істотно збільшуватиметься забруднення довкілля.

Що ж, може в цьому випадку варто переходити на альтеративну - хімічну - автотрофну стратегію? Перехід на цю стратегію означає щоразу більше використання неживої речовини планети. Але, по-перше, вона органічно пов'язана з живою речовиною глобально-геологічними зв'язками, і деструкція неживої речовини не може не позначитися негативно і на живій. По-друге, з плином часу при збільшенні чисельності народонаселення Землі поступово зменшуватиметься кількість неживої речовини планети, а виходити за допустиму межу теж не можна. Ці допустимі (навіть при умові переходу на автотрофний шлях розвитку) межі можна розрахувати, але і без розрахунків зрозуміло, що автотрофний шлях розвитку на планеті лише відтерміновує можливу екокатастрофу, але не усуває її повністю. Цей шлях не можна вважати єдиним виходом із екологічної кризи, що поглиблюється. Необхідний пошук інших можливостей.

Перспективи екорозвитку

Істотним доповненням до ідеї автотрофності цивілізації, ізоляції від біосфери матеріального виробництва, є шлях так званого "неозбирання". На відміну від виробництва, неозбирання, головно його біологічна вітка, не ізольована від біосфери, а навпаки щоразу більше з нею поєднується, включаючись у гігантський кругообіг речовини, енергії та інформації в біосфері. При цьому соціум може більше пристосовуватися до біосфери і менше її перетворювати, тобто збирати дари природи лише в тих межах, які обумовлені еволюційно-екологічними мірками. Як наслідок, біосфера і надалі б еволюціонувала за своїми законами, а не деградувала під впливом непродумано-стихійної діяльності людини уде в найближчому десятиріччі.

Яке ж кількісне співвідношення виробництва, що все більш ізолюється від біосфери, і неозбирання, для якого потрібна повноцінна, збережена біосфера? При відповіді на це Питання треба виходити з того, що необхідне повне збереження біологічного різноманіття - як видового, так і генетичного...

Коли втрачена гармонія людини і природи буде відновлена, настане стадія розвитку ноосфери, яку я називаю "екологічним суспільством".

...На відміну від екологічного виробництва, яке мак­симально ізолюється від біосфери, неозбирання зберігає і навіть інтенсифікує свої речовинно-енергетичні зв'язки з біосферою, але в допустимих межах що дають змогу біосфері розвиватися природним шляхом. Стосовно інформаційних зв'язків, то їх ізоляція від біосфери навіть в ековиробництві доцільна лише частково, в плані елімінації негативних впливів на біоту. Позитивні ж інформаційні зв'язки, головно ті, що зорієнтовані від біосфери до суспільства, потрібні для всіх видів життєдіяльності людства і передовсім для його соціального і біологічного здоров'я. А тому інформаційні взаємодії людини і біосфери (на відміну від речовинно-енергетичних) необхідно розвивати. Однак, треба визнати що це найменш розпрацьована частина соціальної екології, в якій дотепер домінує традиційне - речовинно-енергетичне - бачення проблем довкілля.

Розвиток ековиробництва, неозбирання, посилення інформаційних і послаблення речовинно-енергетичних зв'язків істотно знижують загрозу екологічної катастрофи. Все ж, навіть при цьому стратегія виживання людства залежить від демографічних процесів: чи буде зростати народонаселення, чи стабілізується воно на певному рівні, чи буде зменшуватися. Виходячи з прогнозу про можливу стабілізацію приблизно на рівні 10-15 млрд. чоловік, можна стверджувати, що подальший соціальний розвиток забезпечення лише коеволюційно- розумних потреб приблизно усталеної чисельності жителів планети, також приведуть до екокатастрофи, якщо не буде задіяний ще один механізм виживання...

Тривалість життя людства на планеті Земля сьогодні обмежена застарілою технологією і неолітичним (традиційним) природокористуванням. Навіть, якщо взяти за аксіому, що цивілізація спроможна реалізувати всі екологічні ви­моги, пов'язані з науково-технічними і технологічними трансформаціями, тривалість її життя на планеті буде залежати від низки інших параметрів (ресурсів)... Це може бути і просторовий ресурс, і наявність озонового шару, і магнітосфера, і атмосфера, які можуть деградувати через низку причин.

Що означає, наприклад, становище, при якому в якості критичного параметра - ресурсу розвитку - постає маса планети? Це означає, що переробляючи речовину планети в соціальну матерію у процесі виробництва, людство не може використати більшу масу речовини, ніж маса планети. Насправді, мова може йти про ще менші величини, позаяк максимально можлива витрата маси планети значно менша і вона також визначається еволюційно сформованими показниками геономічного характеру. Очевидно, що треба говорити лише про незначну частину маси не Землі, а лише земної кори.

Таким чином, навіть перехід на автотрофний шлях розвитку, який у принципі передбачається біосферосумісним, зовсім не розв'язує проблему виживання людства на невизначено тривалий час. Понад те, вичерпавши деяку частину земної кори, автотрофна цивілізація спричинить ризик існування й власне біосфери, оскільки істотно порушить зв'язки з іншими компонентами геосистеми. Не руйнуючи біосферу внутрішньо, як вона це робить тепер, людська цивілізація, перейшовши на автотрофний шлях розвитку, по суті справи, буде руйнувати біосферу ззовні, з боку неживої, інертної речовини планети. Біосфера, так, як і саме людство, знову-таки виявляться в небезпеці, а тривале існування життя і суспільства на планеті стане неможливим. Такі перспективи і межі автотрофного шляху розвитку.

Отже, проведений схематичний аналіз показує ілюзорність ставки лише на автотрофність. Потрібне включення в розглянуті вище механізми виживання інших чинників, які вже згадувались: вихід за межі планети, використання ресурсів космосу і космічних засобів для розв’язання екологічних проблем цивілізаційного розвитку.

Позаземні ресурси і простори

Цілком очевидно, що вихід у космос, винесення за межі планети щоразу більшого числа індустріальних комплексів - теж продовження автотрофного шляху розвитку. Адже в цьому випадку послаблюється (і чим далі, тим істотніше) антропогенний тиск на біосферу. Він ще зменшиться, якщо продукування органічних із неорганічних буде здійснюватися не за рахунок речовини планети, а за рахунок речовини космосу, яка чи не найменше може негативно впливати на екологію Землі і Сонячної системи (зокрема, астероїди, метеорити, комети і т. ін.). До цього слід додати і частину (але не всю) масу Місяця, інших планет земної і особливо юпітерової групи. їх використання (і теж у межах екологічних параметрів, обумовлених космічною еволюцією) допоможе не лише зберегти біосферу, а й геосферу в цілому, планету як космічне тіло.

Важливо з'ясувати, до якої міри може бути реалізований автотрофний шлях розвитку на планеті? Головна його мета, як уже вище зазначалось, - ізоляція виробничої діяльності людини від біосфери. Але що таке біосфера? За визначенням, які подають всі словники та енциклопедії - це активна оболонка Землі, в якій виявляє себе життєдіяльність усіх живих істот, включаючи людину. Біосфера обіймає (охоплює) верхню частину літосфери, гідросферу і нижню частину атмосфери, тобто ту частину планети, де живі істоти і їхнє життєве середовище органічно взаємозв'язані і взаємодіють одне з одним, утворюючи самоорганізуючу і самопідтримуючу систему.

Таке розуміння біосфери свідчить про те, що ідея ізоляції людини та її основної діяльності - виробництва - від біосфери (власне, в цьому смисл авто трофного шляху розвитку) виявиться якщо не утопічною, то досить складною для реалізації. Адже, йдеться не просто про те, щоби не споживати витворювану біосферою живу речовину, хоча і це неможливо зробити на сучасному рівні розвитку продуктивних сил і науки. (Можливість виробничого відтворення живої речовини засобами хіміко- біологічної технології стане реальністю ще не скоро; для розв'язання такої задачі потрібне ще не одне десятиріччя). Тому слід шукати інші шляхи упередження екологічної катастрофи, що наближається.

Автотрофний шлях розвитку передбачає також необхідність ізолювати виробничу діяльність від живої речовини планети. Але зробити це не менш складно, ніж відтворити штучно живі істоти. Досить не просто дістатися до тих куточків планети, де немає живої речовини. І знов-таки ці частини планети повинні бути такими, щоб істотно не впливати на життєве оточення живої речовини. Думається, що дістатися до таких місць на планеті, для того щоб розвивати там екологічно замкнені виробничі технології, навряд чи можливо. Тому ідеальним місцем реалізації можливостей автотрофного шляху розвитку слід вважати лише позаземний простір, де немає живої речовини планети Земля, куди біосфера не поширюється.

Підсумовуючи, можна сказати, що перспективи розвитку автотрофної цивілізації на нашій планеті мають свої природні обмеження і виокремлення людської діяльності з біосфери в принципі неможливе. Деякі елементи автотрофності, звичайно, з'являться і на Землі, але тільки в біосфері (а не поза нею) як певне локальне послаблення антропогенного тиску на неї. Проте це не генеральна стратегія упередження екологічних загроз і не суть очікуваної нами екологічної революції. Перебуваючи на планеті, людина повинна буде не стільки ізолюватися від неї у своїй виробничій діяльності, скільки пристосовуватися до біосфери. Тому розвиток неозбирання і максимально екологізованого сільського господарства-реальна, а не надумана перспектива, яка вписується в стратегію коеволюціїлюдини і біосфери.

Якщо таке розуміння екорозвитку можна вважати біосферосумісним на деякий період, то виведення у космос виробництва, і передовсім індустрії, перетворює його на біосферосумісне на триваліший час, поки біосфера здатна сама себе зберігати. Перенесення у космос виробництва, а потім і частини населення планети в недалекому майбутньому приведе до істотного послаблення антропогенного пресу на живу, інертну речовину біосфери і тим самим виявиться не просто продовженням автотрофного шляху розвитку розпочатого на планеті, а його суттю. Адже лише за межами планети можлива найповніша ізоляція біосфери від зростаючого тиску людського прогресу, бо цей прогрес неминуче пов'язаний із використанням довкілля.

Логіка наведених міркувань підводить до висновку, що майбутнє освоєння космосу в його максимально екологізованому варіанті та автотрофний шлях розвитку - це не різні напрямки розв'язання екологічних проблем, а загальна магістраль соціально-економічного розвитку. Автотрофний шлях розвитку, якщо його розуміти як щоразу більшу ізоляцію виробництва від біосфери, послаблення антропогенного тиску на неї, то найповнішу реалізацію він матиме лише за межами планети. І навпаки, освоєння космосу водночас означає щоразу більший відхід людини від звичних їй біосферних зв'язків і поступове створення позапланетних поселень, де забезпечення життєдіяльності людини і автотрофний розвиток індустрії ґрунтуватимуться на замкнених екологічних циклах, тобто на автотрофних принципах.

Автотрофна стратегія космічної діяльності

Освоєння космосу на вище зазначених принципах доречно було б назвати "автотрофною стратегією освоєння космосу", що зумовлена не лише необхідністю збереження земної біосфери і планети в цілому (як цілісної системи геосфер). У космосі від самого початку необхідно розгортати максимально екологізовану діяльність (і науково-дослідницьку, і особливо індустріальну), бо і в космосі можна зіткнутися з проблемами екології, можливо навіть більш загрозливими, ніж тепер на Землі. Стратегія підкорення природи, її мало продумане перетворення не повинні бути перенесені в космос у широких масштабах, оскільки цілком реальна антропогенна космічна екокатастрофа, що може знищити не тільки все живе на планеті, але й людство, що вже вийшло в космос.

На жаль, освоєння космосу розпочалося за традиційною схемою розвитку науково-технічної діяльності, в якій екологічні імперативи перебувають на периферії. У космосі випробовували ядерні бомби, його забруднювали залишками космічних апаратів і т. ін. Існують деякі проекти освоєння космосу, пов'язані з корінним перетворенням планет, їх поділом, переведенням з однієї орбіти на іншу і т. ін., яким явно притаманна екологічна короткозорість, сприймання природи, в тому числі й космічної, як "рабині людини"...

Автотрофне освоєння космосу - це водночас і максимально екологізоване просування людства вглиб Усесвіту. Воно повинно стати перенесенням у космос не традиційного виробничого способу природокористування, що зазнав фіаско на нашій планеті, а тих нових взаємовідношень, які презентує концепція коеволюції людини й природи... Від ідеї коеволюції людини і біосфери настав час переходити до ширшого розуміння майбутніх взаємозв'язків людини й природи як на планеті, так і в космосі. Ось чому слід говорити і про коеволюцію людини з планетою в цілому, і про коеволюцію людини з космосом.

Адже і в космосі розвиток суспільства повинен бути еколога безпечним, що передбачає встановлення коеволюційних взаємовідношень людини з довкіллям.

Перспектива продовження соціального розвитку в земному і космічному варіантах відкриває істотно більше можливостей для розв'язання екологічних проблем, у тому числі і на шляху автотрофності. Роздвоєння (земне-космічне) напрямків прогресу в просторово-територіальному аспекті дасть змоіу прийдешньому людству оптимально планувати свою сукупну діяльність. На планеті буде доцільніше розвивати неозбирання, в його біоваріанті, а також сільське господарство, що переходить на адаптивну стратегію інтенсифікації. Це дасть змогу цим двом основним видам майбутньої трудової діяльності максимально пристосуватися до біосфери. Доцільно також зберегти на Землі лише ті галузі індустрії, які будуть обслуговувати зазначені види "біогосподарства", що функціонують на основі локально замкнених технологічних екоциклів.

Вектор розвитку продуктивних сил слід орієнтувати в космічному напрямку, і це буде пов'язано з винесенням у космос головних індустріальних комплексів і галузей, передовсім тих, які там будуть економічно й екологічно ефективнішими і доцільнішими. У космосі усуваються численні земні обмеження розвитку, зокрема пов'язані з утилізацією сонячної енергії... Можливе енергоспоживання за рахунок сонячного випромінювання в космосі вже не матиме обмежень. Сконцентрована за допомогою винесених за межі планети установок космічна енергія може бути направлена як на Землю, так і на використання поза нею. Це і буде подальшим рухом по автотрофному шляху розвитку...

Сьогодні, звичайно, на першому плані виявилася проблема інформації, яку ми отримуємо з допомогою космонавтики із космосу і про космос для того, щоб використовуючи її, оволодіти позаземними просторами та енерговипромінюванням Сонця, а в подальшому й іншими матеріальними ресурсами й чинниками космосу. Космос, загалом, постає як найважливіший ресурс інтенсивного соціального й екологічного розвитку, а космічні засоби - як необхідний чинник його освоєння, реалізації автотрофного шляху цивілізаційного поступу.

Вважаю, що слідом за інформаційним і екологічним суспільствами і на їхній основі постане суспільство, як матиме космічний статус. Навряд чи сучасне суспільство можна вважати космічною цивілізацією лише тому, що воно розпочало освоєння найближчого космосу. Людство набуде своєїкосмічної сутності лише тоді, коли його життєдіяльність буде в головному пов'язана з космосом, коли значна частина виробничої діяльності буде здійснюватися за межами планети-колиски. Причому це інтенсивне виробництво (переважно індустріальне) за своєю природою буде не лише автотрофним, незалежним від біосфери Землі, але й максимально екологізованим, тобто таким, що забезпечує коеволюцію суспільства й космосу. Створення космічного суспільства, в якому буде досягнута вища ступінь автотрофності, виявиться водночас і автотрофною цивілізацією... адже, вповні риса автотрофності виникає лише на рівні космічної цивілізації. Це означає, що на цьому етапі ноосфера в процесі свого становлення переходить до щоразу зріліших форм. Виходить, що цивілізація досягає своєї автотрофності тією мірою, в якій вона оволодіває позаземними просторами і ресурсами. Така логіка розгортання потенцій розуму, що примножує свою інтелектуальну могутність на стадії інформаційного суспільства, упереджує загрозу екокатастрофи на стадії екологічного суспільства і прямує в космос для віднайдення безсмертя людського роду.

T(Aιi∖c Аііхаслъ '.4acp Jinx.- сучатий німецький