Література й естетика
Література також належить до чинників, які здатні підтримувати чи, навпаки, стримувати поширення демократії і свободи. Варто окремо наголосити, що А. де Токвіль дуже визначено поставив питання про взаємозв'язок між стилем і якістю життя, національним характером народу та його мистецько-естетичними смаками й ідеями аж до тієї ролі останніх, що виявляється через мову і мовлення.
Він був цілком свідомий того, що демократичні соціальні норми, права і свободи людини здійснюються в контексті єдиного і суцільного процесу життєдіяльності народу, який одержав сучасну назву семіоз. Поза повнокровним процесом семіозу, в контексті якого діють чинники підтримки й поширення демократії, свобода людини не набуває соціального підкріплення й відсувається на марґінеси політичної сфери. Іншими словами, повноцінна підтримка демократичних перетворень і свобода індивіда можливі лише в контексті семіозу, що має інтенцію на генерування знаків, значень, символів і кодів, якими спілкуються і взаємо розуміються індивіди в процесі добровільної, безкорисливої, відповідальної, приватно безпечної громадської активності, поєднуючи останню зі схильністю до особистої користі.Що стосується мистецтва загалом, то, на думку Токвіля, в умовах демократичного суспільного устрою митці найчастіше присвячують свій дар відтворенню приватного життя в усіх його подробицях, намагаючись розгледіти красу в тому, що „невпинно точиться в них перед очима". Відбувається поворот мистецтва „від зображення душі до зображення тіла; втілення почуттів та ідей вони підмінюють відтворенням рухів і вражень; нарешті, на місце ідеалу вони ставлять реальність"[416]. Звернім увагу, що думка, тут викладена, занотована Токві- лем у 1840 році.
Суттєве значення має спостереження Токвіля й про те, що людські уявлення самообмежуються, коли люди мислять про себе самих у демократичному суспільстві, але істотно розширюються, „коли люди думають про державу".
Це пояснює, що люди, які мають скромні власні мешкання, прагнуть величних масштабів, задумуючи громадські споруди. Пригадаймо вигляд американських міст з обрисами будинків на кінець ХХ століття, аби визнати думку Токвіля слушною.Виходячи з того, що для збереження свободи в народу має бути почуття свободи і смак до неї, Токвіль подає відповідний діагноз літературного процесу. Будучи завбачливими і спостережливими, він визначає зв'язки, що завжди існують поміж „суспільними та політичними умовами життя народу та літературним генієм його письменників". Однак це не означає, що такі зв'язки однозначно детерміновані. Очевидно, можна погодитися з тим, що рівні в своїй посередності щодо освіти люди потребуватимуть доступних та самоочевидних форм краси, які приносять негайну втіху. Їм найбільше подобається щось несподіване та нове, лоскотливе для відчуттів. Відтак література тяжітиме до легковажних форм, стиль нерідко „видаватиметься химерним, неоковирним, перевантаженим і млявим, і при тому не завжди - зухвалим та запальним... Короткі твори траплятимуться частіше, ніж грубі томи,... яскрава уява - частіше, ніж глибина; в царині думки пануватиме не- освічена й майже дика сила...", хоча траплятимуться автори, які домагатимуться іншої естетичної якості і йтимуть іншими шляхами. Відповідно й публіка в демократичному суспільстві буде ставитися до авторів, письменників, художників тощо без трепету й обожнення, вона, як королі своїх дворових, „збагачує їх і зневажає".
Отже, йдеться не про те, що демократичне суспільство жорстко визначатиме художню форму, стилі та жанри літератури. Річ в іншому. Токвіль досить тонко відчував, що вільні й демократичні люди, які перебувають у рівних неієрархічних стосунках, продукуватимуть нові літературні форми, здатні ідейно та ментально підтримувати право людини на свободу, заохочувати громадський дух і взаємодовіру між людьми, зайнятими працею в рівних соціальних умовах. Можна додати, що йдеться про літературу соціальної, або громадянської солідарності, яка прокладає інтелектуальні й розумові містки порозуміння в суспільстві, посуваючи з центру на соціальну периферію літературу "високого стилю", породжену освіченим класом аристократії для освіченого класу аристократії. Очевидно, що демократична література має бути зрозумілою передусім для громади, ширших народних мас, які тепер у нових соціальних умовах визначають інтелектуальні пріоритети нації. Така література покликана розмовляти з демократичним народом його мовою, не опускаючись при цьому до простуватості, але й не звертаючись, як у недавньому минулому, до високої аристократичної латини чи мови, винятково книжної, зрозумілої для людей спеціально освічених. Подібно до поглядів І. Канта, естетичний смак у Токвіля виявляє свою політичну функцію, впливаючи на настрої людей у сенсі їх демократизації.
6.8.2.