Мова і мовлення
Токвіль залишається послідовним, аналізуючи передумови і чинники громадянського суспільства. Однак надто незвично і сміливо на його добу розглядати серед чинників демократії і громадянського суспільства - мову і мовлення, хоча до нього вже були ідеї Т.
Гоббса, Дж. Лока і А. Ферґюсона про роль мови або семіосфери у визначенні соціальних перетворень.Токвіль переконаний, що демократичні суспільні інститути справляють політичний вплив на мову - „найперший інструмент думки". Американці запровадили в ужиток англійської мови багато нових слів, що запозичені або з жаргону партій або з ділової та виробничої сфер. Часто давнім словам надаються нові значення, витворюються нові мовні стилі вислову думки. Перетворення аристократичної мови на демократичну відбувається передусім у розмовній стихії. Динамічний рух демократичного суспільства викликає невпинне оновлення мови, яке узгоджується з виникненням нових життєвих сфер, створюваних народом. Більшість слів, прийнятих демократичною більшістю, несе на собі відбиток становища, в якому вони чуються рівними. Значення нових слів слугують переважно для „вираження виробничих потреб" або ж понять, пов'язаних з громадським врядуванням. „Саме в цьому напрямку мова невпинно розвиватиметься, тоді як, навпаки, терени метафізики й теології вона крок за кроком залишатиме"[417]. Така тенденція пояснюється невпинним рухом до стирання соціальних і класових перепон між групами народу, які зокрема існують також у вигляді відмінностей у мовленні в межах однієї мови. Токвіль зауважує, що чим неподоланніші мовленнєві перепони, тим виразніше соціальне й політичне розмежування в суспільстві. Мовно-мовленнєві бар'єри сковують свободу мислення й не сприяють адекватній самооцінці людини. Токвіль вважає, що мова демократичного народу насичена словами й значеннями абстрактного ґатунку. Оскільки конкретика часто визначається рівними або однаковими умовами життя людей, то вона поступається перед абстрактними символами і знаками.
Це зокрема стосується значення „рівність", яке в недемократичному суспільстві ніколи не висловлюється таким чином, безвідносно до конкретних речей чи явищ.Можна навести безліч прикладів на підтвердження думок Токві- ля про взаємозв'язок мовної специфіки з демократичним чи деспотичним політичним режимами. Наведу лише один красномовний факт на підтвердження демократичного впливу на мовно-мовленнєві конструкції. Маю на увазі явища американської мовної дійсності останньої третини ХХ століття. Вони виразно даються взнаки через нормативне тепер „африкен-америкен". Особливо симптоматичним у даному сенсі є загальнокультурна інтенція до уникання „мовного сексизму". Правилом поганого стилю й тону вважається застосувати в мові займенникові звороти лише чоловічого роду. Рекомендується також не вживати, наприклад, звично американське businessman (бізнесмен), замінюючи його на businessperson чи business execu-tive; mankind (дослівно - чо- ловіцтво) - на humanity або people; policeman - на police officer; congressman - на representative і т.п.
Сучасний американський політичний філософ Ричард Андерсен у 2001р. написав переконливу і несподівану своїми висновками статтю під симптоматичною назвою „Дискурсивне походження демократії і свободи". У ній, по суті, підтверджується ідея Токвіля про взаємодію між мовою і демократичними перетвореннями. Андерсен на глибокому емпіричному матеріалі доводить те, що джерелом демократії є не стільки політичні і соціальні чинники, як мовно-дискурсивні: демократія розпочинається (без винятку) там, де повалено мовний бар'єр протистояння між людьми, в якому владна група приховано вивищується над іншою групою за мовними озна-ками. На думку Андерсена, прийняття групою влади мови місцевого населення є необхідною й неуник- ною умовою демократичних перетворень. Детальніше про це йтиметься в даній праці далі.
Таким чином, у теорії А. де Токвіля громадянський дух та демократичні настрої і норми поведінки, пов'язані з ним, мають бути просякнуті належними естетичними вподобаннями і мовно-мовленнєвими значеннями.
Люди мають схильність проявляти добродійство або чесноти залежно від наявного соціально-культурного середовища. Залежність, звичайно, не є прямою. Зрозуміло, що дитина, незалежно від її генетичної спадковості (расової, етнічної тощо) буде інакшою, наприклад, у культурі цивілізованій чи, як говорив А. Ферґюсон, "відполірованій", аніж у середовищі канібалів чи концтабірних наглядачів. Поведінка зумовлюється не лише знаннями референційного ґатунку, але перебуває під впливом також концептуального знання, обумовленого прийнятими спільними поглядами на вартості людського життя. Носієм концептів буде певна соціокультурна спільнота, а їх ретранслянтами виступають символи, коди, знаки, значення і тексти, що є елементами певних дискурсивних практик, важлива роль серед яких належить також мовленню. Оскільки чеснота, за Токвілем, на думку сучасного дослідника Дж. Лівелі [Lively], визначається "вільним вибором того, що є добрим", то такий відбір має відбуватися з огляду "на моральний порядок, створений у соціально-культурному середовищі"[418]. Чутливість Токвіля до обмежень, накладених культурним середовищем, була достатньо високою і показовою. Саме тут визначалася семіотична основа інтерпретації і свободи, і соціальності.6.9.