Особливості етичного знання

Виникнення етики традиційно пов'язується з іменем Аристотеля, котрий став першим систематизатором етики й увів слово «етика», що означав спочатку звичне місце мешкання людини, лігвище звірів, а згодом одержав нове значення: звичай, вдача, характер.

Великий філософ говорив про етику в трьох смислах: про книги з етики, про філософську теорію, про практичну поведінку людини. У ході історичного розвитку суспільства ці смисли диференціювалися в різних значеннях слова «етика». Як теоретична дисципліна етика є розділом філософії.

Інші значення слова «етика» такі: приватні вияви моральності або моралі (етика щастя, любові, обов’язку тощо); поведінка представників яких-небудь соціальних груп (етика дворянина, студента, підприємця і т.д.); система норм моральності членів якого-небудь суспільства (британського, китайського, індійського й ін.); система норм моральності якої-небудь релігії (християнська, мусульманська етика); система норм моральності якої-небудь політичної партії або громадської організації (партійна етика); система норм моральності представників якої-небудь професійної групи (етика торгівлі, військова, дипломатична, педагогічна, журналістська, адвокатська й ін.).

Перерахування значень слова «етика» вказує на істотну підставу розподілу етики на фундаментальні та прикладні дослідження.

Фундаментальні дослідження етики вивчають моральність і мораль як властивості діючих індивідів, малих і великих соціальних груп, об'єктом цих досліджень є людина як розумна істота. Фундаментальні ідеї етики надто абстрактні, їхнє застосування до конкретного випадку вимагає роз'яснення. Тому як відповідь на суспільну необхідність виникають прикладні дослідження.

Прикладні етичні дослідження стосуються поведінки індивідів в окремих галузях людської діяльності й у зв'язку з якими-небудь конкретними обставинами. Прикладні дослідження поділяються на кілька груп: стосовно цінності життя (аборти, страта, евтаназія); стосовно значення діяльності (співробітництво, соціальне партнерство, ненасильство); стосовно науки (етика науки, біомедицинська); стосовно професійної діяльності (педагогічна, військова, журналістська); стосовно соціальної структури суспільства (класова, національна, релігійна).

Прикладні дослідження пов'язані з фундаментальними, спираються на них. На рівні етико-прикладних досліджень створюються власні теорії. Прикладні дослідження - це вищі досягнення етики, це конкретне знання на відміну від знання абстрактного.

Предметом етики є походження, зміст і розвиток явищ моральності й моралі. Моральність - це практика поведінки, практика відносин між людьми.

Моральність - це система норм поведінки членів даної спільності (суспільства) людей. Моральність існує як форма суспільної свідомості.

Моральність - це деперсоналізований регулятор громадського життя, це його «зовнішня» свідомість. Її суб'єктом, носієм завжди виступає якась відносно ізольована від інших сукупностей осіб спільність людей: родина, рід, плем'я, територіальна громада, колектив, населення країни. Одного разу виникнувши, моральність виявляє себе у відносинах людей.

Моральні відносини - це дії людей, спрямовані один на одного з приводу дотримання або порушення моральних норм, це відношення значення діяльності людей з погляду функціонуючої моральності. Що б людина не робила, її дії одержують оцінку з позицій існуючої моральності. Однак моральних відносин у чистому вигляді не існує. Моральні відносини не тотожні відносинам політичним, економічним, правовим і ін. Моральні відносини внутрішньо утримуються в кожному з суспільних відносин. Наприклад, моральне чи аморальне клонування людини, політика держави, поширення трансгенної картоплі на Україні, поганий мир або добра сварка в родині, фальсифікація медикаментів і продуктів харчування і т.д.

Системами регуляції зв'язків між індивідами є норми поведінки людей, що формувалися об'єктивно - незалежно від волі та свідомості людей (хоча і проходили через їхню свідомість). Жодна людина не могла б своєю волею скасувати яку-небудь з норм або не допустити її виникнення.

Норми були породжені такими факторами: 1) потребами або істотними бажаннями людей; 2) умовами проживання людей, передусім природними умовами; 3) індивідуальними або колективними можливостями членів первісного суспільства.

Норми, з яких складається моральність, неоднорідні, їхній зміст визначається різними факторами. Можна виділити принаймні три види норм.

Первинні норми моральності: не вбий, не вкради, не обдури й ін. До первинних норм можна віднести «золоте правило моральності», найбільш чітко виражене в категоричному імперативі І.Канта: стався до іншої людини не тільки як до засобу, а і як до мети. Порушення первинних норм веде до більш або менш швидкої деградації спільності людей, або навіть до її зникнення.

Норми певної історичної епохи конкретизують первинні норми стосовно до обставин місця і часу, тобто до досягнутого рівня культури й до географічного середовища. У різні історичні епохи виникають норми, що пропонують повагу до чужої приватної власності, до законів держави, чоловіка до жінки, терпимість до сексуальних меншостей і одностатевих шлюбів й ін..

Етикетні норми - практичне втілення моральності стосовно до тієї або іншої конкретної ситуації. Етикетні норми різні в різних культурах, але в будь- якій культурі вони жорстко пропонують одну лінію поведінки й забороняють іншу. Ці норми виробляються людьми, що володіють найбільшим авторитетом і впливом у даній спільності. Етикетні норми виражають «моду» у моральних відносинах і тому вони найбільш рухливі й мінливі.

Зв'язок моральності і моралі виражається в трьох аспектах: 1) моральність і мораль взаємно припускають один одного, оскільки немає суспільства без індивідів і індивідів без суспільства; 2) моральність і мораль взаємно заперечують один одного, тому що представлені різними суб'єктами («ми» і «я») з їхніми різними інтересами; 3) моральність і мораль взаємно переходять одна в одне.

Моральні норми стають особистими переконаннями людей, інтеріоризуються - входять у внутрішній світ людини. З іншого боку, самі норми моральності формулюються окремими, найбільш авторитетними членами спільності людей, наприклад: так заповідав Христос, так сказав батько і т.д. Їхні особисті погляди, думки, уявлення не можуть бути просто нав'язані рядовим членам спільності, вони проходять суспільну апробацію: або відкидаються як неадекватні інтересам спільності, або фіксуються в якості прийнятних.

Мораль - сформульовані у вигляді моральних запитів принципи і норми поведінки людини. Мораль є внутрішній світ людини, її діалог із самим собою, особистісне бачення й оцінка суспільної регуляції поведінки людей.

Моральність і мораль виконують ряд функцій:

1) регулятивна функція - засобами регулювання виступають норми, ідеали, принципи, традиції, звичаї, заповіді, суспільна думка, цінності, авторитети й ін.;

2) оцінна функція - людина постійно оцінює все, що входить до сфери її життя; предметом оцінки є вчинки людей, їхні наміри, мотиви, особисті якості, діюче право, політика держави тощо;

3) орієнтуюча функція - «компас», дозволяє виявити кращі варіанти поведінки; моральність і мораль дозволяють виробити систему пріоритетів, переваги одних норм іншим, сформувати стратегію і тактику поведінки;

4) мотиваційна функція передбачає наявність мотиву - «суб'єктивної причини» діяльності, що безпосередньо передує вчинку, обґрунтування активності чи пасивності особистості; мотиви бувають благородні (спрямовані на благо інших більше, ніж на власне благо), низинні (орієнтуються переважно або винятково на особисте благо на шкоду благу інших) та вимушені (характеризуються несвободою вибору, коли людина заради особистого блага або блага інших змушена порушувати норми моральності);

5) пізнавально-інформаційна функція виражається у виробленні, засвоєнні або придбанні етичних знань (принципів, норм, кодексів, стереотипів), формуванні моделі моральної поведінки; моральність і мораль служать засобами пізнання світу природи та світу людей; пізнаючи значення гарних і поганих вчинків, людина знаходить своє місце серед інших людей;

6) комунікативна функція забезпечує взаєморозуміння та спілкування людей на основі загальних моральних цінностей; вираженням цієї функції є товариство, співробітництво, дружба, любов, спільне життя.

У теоретичних дослідженнях традиційно вказується, якою повинна бути людина та що вона повинна робити, але життя демонструє, якою може бути людина за певних умов і обставин.

Центральним поняттям етики є благо - цінність, що виражає сенс існування суспільства, спільності людей, індивіда, що супроводжує дані суб'єкти діяльності протягом усього їхнього існування. Зміст блага як особливого роду цінності припускає його розподіл на такі види: вище, загальне, групове й особисте благо.

Вище благо - ідеал гармонічного співіснування особистості й суспільства; існує завжди в майбутньому й ніколи в теперішньому часі. У християнстві вищим благом є рай, у марксизмі-ленінізмі - комунізм, у буржуазному суспільстві - добробут усіх членів суспільства. Вище благо, незважаючи на свою абстрактність і спрямованість у далеке майбутнє, відіграє велику роль у духовному житті людей - завжди припускає віру людей не стільки в себе, скільки в щось незмірно велике і добре, завдяки чому буде забезпечене особисте благополуччя цієї людини.

Загальне благо - це прийнятна для більшості (в ідеальному варіанті для всіх) членів суспільства сукупність умов, за яких вони реалізують інтереси приватні або корпоративні. Необхідність загального блага випливає з суспільної сутності людини, з неминучості існування суспільства. Загальне благо має своїм суб'єктом не тільки населення даної країни, а й усе людство. До загального блага населення планети можуть бути віднесені мир на землі, екологічний баланс у планетарному масштабі, боротьба з міжнародним тероризмом, вирішення інших глобальних проблем сучасності тощо.

Групове благо - прийнятна для більшості членів групи сукупність умов, за яких вони одержують можливість реалізувати загальні або подібні інтереси. Це благо пов'язується насамперед з видом соціальної групи: малої або великої. Мала соціальна група - сукупність осіб, що постійно контактують один з одним і часто пов'язані загальною діяльністю: групове благо виражене настільки чітко, наскільки згуртована дана група. Так, ясно виражене благо батьківщини, релігійної секти, студентської групи, національної меншості, молоді й ін. Якщо ж соціальна група недостатньо консолідована, розмитим є її групове благо. Ця обставина часом створює враження, нібито не існує ніякого групового блага.

Особисте благо виражає сенс життя людини. Суб'єкт особистого блага - індивід. Основною проблемою життя кожної людини є вибір життєвого шляху, діяльності, що принесе людині найбільше задоволення. Вибір правильного життєвого шляху сам по собі є велике особисте благо. До особистого блага входить ставлення до задоволень, насолод, щастя, однак воно припускає одну істотну умову: не суперечити загальному й груповому благу.

2.