Проблеми моральності

Проблеми моральності окреслюються органічним зв’язком моральності з мудрістю, правом, добром і злом, справедливістю, свободою і рівністю.

Моральність і мудрість. Мудрість - не суто етичне поняття; мудрість пов'язана з раціональним знанням, але не є саме раціональне знання.

Мудрість - це сплав, синтез раціонального знання й моральності. І тільки в такій якості вона становить душу філософії і має відношення до етики.

В.Даль писав, що мудрість - це «вищий стан розумової і моральної досконалості». Синтез знання й моральності виражає ряд характеристик мудрості.

Мудрість - це ціннісне (моральне) знання; вона завжди позитивна - злої мудрості не буває. Антипод мудрості - дурість (тупість) - має негативне значення.

Мудрість - це ґрунтовне знання: чим би людина не займалася, її дії з позиції смислу життя є або мудрими, або тупими. Прислів'я говорить: розумний знає, як вибратися з ями, а мудрий знає, як у неї не потрапити. Мудрість полягає не стільки в вирішенні проблем, скільки в умінні уникнути проблем. Не випадково філософи стародавності прагнули обмежити свої потреби (точніше, засновані на них бажання) з тим, що б уникнути труднощів, пов'язаних із задоволенням потреб.

Мудрість - це розуміння. Наявна інформація про явища природи й суспільства, про мотиви та стимули поведінки людей - це «сировина», що повинна бути проаналізована мудрецем, він зобов'язаний розкрити внутрішні зв'язки явищ, вважаючи явищем і людину, і зробити висновки, що мають позитивне або негативне значення для індивіда або суспільства.

Мудрість - це передбачення, що припускає два моменти: 1) пізнання майбутнього означає, що з моменту пізнання ніщо не зміниться в картині майбутнього; 2) той, хто пізнав майбутнє, має можливість змінити свою діяльність відповідно зі своїми бажаннями.

Значення суджень мудрості різні, звідси і різні види мудрості. Найбільш близькі моральності життєва і політична мудрість.

Життєва мудрість базується на повсякденному знанні, тому її «авторами» є всі або більшість членів даної спільноти людей. Вона є узагальненням повсякденного досвіду людей і виражається в афоризмах, прислів'ях, приказках, наставляннях і т.п.

Політична мудрість базується частково на повсякденному знанні, а останніми роками все більшу роль відіграє знання наукове. Державні діячі зобов'язані бути мудрими, тому що від їхніх рішень залежить стан моральності в суспільстві й ті явища життя, що істотно впливають на моральність. Вони зобов'язані самі багато знати, розуміти значення подій, що відбуваються, і передбачати хоча б недалеке майбутнє суспільства.

Добро та зло. Ключем до розуміння сутності добра та зла є розуміння природи людини. Оскільки людина - істота подвійна, біодуховна, то в ці поняття входять як раціональна, так і ірраціональна складова. Боротьба духовного та тваринного начал виявляється в кожному вчинку людини.

Джерелом добра є культура людини, джерелом зла - її тваринність. Здатність до подвигу йде від культури, здатність до підлості - від тварини. Але що тварині природно, то людині - непробачно.

Оскільки добро та зло - полюси людського ставлення до дійсності, то вони мають значення тільки для людини. Добро - це позитивне значення для даного суб'єкта діяльності (індивіда, малої або великої соціальної групи, населення країни, людства) намірів і дій інших людей, а також речей, явищ і процесів у минулому, сьогоденні й майбутньому. Зло є негативним значенням намірів і дій інших людей, а також речей, явищ і процесів у минулому, сьогоденні й майбутньому.

Добро та зло розглядається на почуттєвому й раціональному рівні. Задоволення і страждання, приємне і неприємне, радісне і сумне, спокій і тривога, впевненість і непевність і т.д. - уся палітра почуттів виражається в добрі та злі. На почуттєвому рівні смисл буттю людини додає задоволення, воно є вище добро. Злом виступає все те, що протистоїть добру та підриває його, - це страждання. Людина інстинктивно прагне збільшити задоволення та зменшити страждання.

На раціональному рівні добро та зло є застосовними тільки щодо розуму. Розум сам по собі - добро, оскільки суттєво посилює волю людини. Він дозволяє узагальнити й систематизувати почуттєві відчуття, даючи їм позитивні або негативні оцінки. Розум піднімає чуттєвість на більш високий рівень, додає їй духовності. Однак розум не вільний від плоті й тому він породжує не тільки добро, а й зло.

Добро та зло буває як безпосереднє, так і опосередковане. У межах добра відбувається вибір варіанта поведінки, що уявляється кращим з набору можливих. Вибір у межах зла звичайно буває вимушеним. Кожна з альтернатив негативна, тому суб'єкт вибору (індивід, соціальна група, суспільство) віддає перевагу найменш значущій альтернативі - за принципом найменшого зла.

Двоєдина природа людини й розмаїтість суб'єктів діяльності показують необхідність і випадковість добра та зла. Без добра, усвідомленого розумом, не було б культури в усіх її виявах. Добро творить культуру, культура творить наступне добро. Необхідність добра полягає в тому, що без нього людина не могла б відбутися як духовна істота й не склалося б людське суспільство. Люди, позбавлені нормального виховання, як показує досвід, жорстокі в поведінці. А якщо вони ще й позбавлені людського спілкування, то перетворюються в диких тварин.

Випадковість добра породжується невизначеністю ситуації та розмаїтістю його адресатів. Добро не може існувати постійно та бути адресованим усім людям. У цьому випадку воно б не мало смислу. Випадковість добра, як і будь- яка випадковість, є перетин двох або більше рядів необхідних дій людей у просторі та часі.

Необхідність зла випливає з біологічної природи людини. Тіло людини функціонує і розвивається за законами, що не завжди сумісні з законами духовного спілкування. «Назовні» через людську поведінку виходить те, що об'єктивно необхідне для організму, але негативне для суспільства: жадібність, заздрість, злість, насильство, ненависть, недовіра, пристосовництво, суперництво, страх тощо.

Випадковість зла твориться так само, як і випадковість добра (фатальна помилка, збіг обставин і т.п.). Існує випадковість народження даної людини в родині міністра або робітника, випадковість якостей лідера або аутсайдера й т.д. Звичайно, ці випадки відносні. З погляду найближчого оточення або суспільства, випадковою є стать народженого, час народження і т.д., але це не випадкове з погляду генетики чоловіка, дружини й кровних родичів.

Добро може переходити в зло, а зло - у добро. Добро і зло припускають одне одного, одне без іншого не визначається. Правда - добро, але не в тому випадку, коли лікар говорить хворому про невиліковність його хвороби. Право людини на життя - добро, але для кого: убивці чи його жертв? Добро на перевірку іноді виявляється злом, що має вигляд добра. У той же час добро та зло становлять несиметричне відношення. Можливості зла ширші можливостей добра, оскільки для його творення потрібно менше зусиль і є менше перешкод.

Поняття добра і зла є базовими для інших етичних категорій. Всі інші категорії етики конкретизують, деталізують сторони добра та зла.

Моральність і справедливість. Геракліт стверджував: «У Бога все прекрасне і справедливе, люди ж одне вважають справедливим, інше - несправедливим».

Справедливість припускає якийсь рівень згоди між членами спільноти з приводу суспільно значимих цінностей.

Справедливість - це прагнення до індивідуального або групового блага. Прагнення до вищого або суспільного блага називається соціальною справедливістю.

Справедливість - один з ідеалів природного права, що повинен втілитись у кожній нормі позитивного права.

Загальне уявлення про справедливість часто пов'язується з розподілом чого-небудь між людьми. Це розподіл моральних і матеріальних стимулів. Справедливість містить у собі надання або необмеження можливостей діяльності (рівні можливості), а також покарання за провини та злочини.

У смисловому плані справедливість багатолика й породжується різними обставинами й умовами життя людей. Відповідно до суб'єктів справедливості й можливостей розбіжності їхніх інтересів, можна виділити види справедливості.

У Справедливість як відновлення або встановлення рівноваги відносин між суб'єктами діяльності; може виражатись у формі вибачення кривдника скривдженому, у відшкодуванні нанесеного матеріального збитку, у наданні рівних прав обвинуваченню і захисту в суді, рівних умов учасникам змагань або трудових колективів виробничої діяльності і т.д. - сутність «рівноважності» відносин полягає у створенні однакових умов життя учасникам таких відносин.

У Справедливість як еквівалент людських дій; еквівалент може бути у трудовій діяльності: скільки заробив, стільки й одержуй; відповідно до заслуг розподіляються почесті, нагороди, матеріальні блага, медалі, титули, учені ступені та звання і т.д.; у негативному смислі еквівалентність виявляється у відповідності провини покаранню.

У Справедливість як гуманізм - виявляється у відносинах працездатних і (або) багатих людей з одного боку, і непрацездатних і бідних людей - з іншого, у даному випадку справедливість очищена від розумінь реваншу або користі - вона безкорислива і встановлюється без розрахунку на відповідний хід.

S Попереджуюча (превентивна) справедливість полягає в попередженні зла. Переконаний у настанні зла індивід робить визначені зусилля для його недопущення. Це відбувається зазвичай всупереч інтересам інших осіб і навіть деяким нормам моральності. Одна з них - «не донеси на ближнього свого» - у випадку абстрактного тлумачення здатна перешкоджати попередженню зла.

S Організаційна справедливість полягає в оптимальному розподілі соціальних ролей за умови досягнення загальної мети. Основним принципом держави є справедливість, проблемою в такому суспільстві є лише права людини й соціальна мобільність. Організаційна справедливість застосовувана не тільки до всього суспільства, а й до малих соціальних груп.

S Процедурна справедливість полягає у виробленні способу здійснення зазначених вище видів справедливості. Даний вид справедливості властивий тільки високо розвиненим суспільствам. Члени менш розвитих суспільств не розуміють величезного значення процедури, її вони вважають несуттєвою і заморочливою справою. Східним слов'янам властива байдужість до процедурної справедливості: від обрахування й обваження в магазині до принципів керування суспільством. Найчастіше процедурна справедливість і її порушення зустрічаються у виборчому праві.

Усі види справедливості позначені прагненням до того або іншого виду блага. У кожної людини своє розуміння справедливості й тому, начебто, не можна виробити якесь загальне для всіх поняття справедливості. Існують критерії справедливості за явної незгоди частини членів суспільства: 1) не ущемляються права та свободи кожної окремої людини; 2) спільність людей, до якого належить даний індивід, зберігає стабільність і життєздатність.

Соціальна справедливість функціонує у відносинах великих соціальних груп, у масштабі суспільства й людства. Соціальна справедливість - це система суспільних інститутів, що не в одиничних діях, а за своєю структурою постійно забезпечує задовольняючий більшість членів суспільства розподіл політичних, юридичних, економічних і інших прав і матеріальних цінностей.

Моральність і свобода. Багатозначність слова «свобода» відбиває безліч ситуацій, до яких воно може бути застосоване, і безліч суб'єктів волі. Незалежним бажає бути індивід, колектив, клас, нація, релігійна група, держава. Різноманіття ситуацій і діючих у них суб'єктів породило безліч виявів волі: духу, віросповідання, творчості, слова, роду занять, пересування, політичної, економічної й іншої свобод.

Свобода - дитя несвободи. Припинення негативних впливів природи (температури, опадів, вітру, землетрусу, грози й ін.), а також негативного впливу інших людей (убивств, грабежів, насильства, навертання в рабство й ін.) було далеко не завжди під силу індивіду. Безсилля породжує уявлення про тиск над людиною необхідності, злої сили. З іншого боку, ті ж явища природи та вчинки людей здатні уособлювати добро. Розходження оцінок призводить розуміння свободи як «свободи від...» і «свободи для...».

«Свобода від...» - це незалежність. Подолання негативних обставин буття людини вимагало знання зв'язків різного роду між явищами навколишнього світу. Нетерпляча й обмежена повсякденна свідомість, не будучи в змозі осягнути ці зв'язки, виразила ідеал свободи в необмеженості волі, в ігноруванні зв'язків об'єктивної дійсності. «Свобода від...» припускає глибокі знання людини про саму себе, про обставини особистого існування, про залежності природи і суспільства. Ці залежності можна не знати або ігнорувати їх, але рано чи пізно приходить відплата. Невільна людина, що не володіє знаннями.

Філософія приділяла багато уваги «свободи від...», мало задумуючись над тим, що ж відбудеться, коли дана свобода буде досягнута. Передбачалося, що усунення перешкод, заборон, обмежень і т.п. саме собою забезпечить щасливе життя. Однак у суспільній практиці з'ясувалося одне з протиріч свободи: люди, що одержали свободу, не вміють нею користуватися.

«Свобода для...» виражає смисл свободи. Заради чого люди так прагнуть до свободи? Свобода виступає в двох видах: як ціль і як засіб досягнення мети. Інакше кажучи, свобода - це бажана якість життя. Коли такої якості немає, свобода є засобом досягнення бажаної якості життя. Якість життя - це доступність людині духовних і матеріальних цінностей, необхідних для її самореалізації. Поняття якості життя містить у собі не тільки наявність речей, необхідних для життя, а й умов життя: оптимальне законодавство, політичний режим, особисту безпеку, екологічний баланс тощо.

Вільний той, хто добре живе. Вираження «гарно жити» означає не тільки матеріальний добробут, а й духовний розвиток. Можна не тільки харчуватися, а споживати саме те, що необхідно даному індивідові тепер, можна не просто лікуватися «дарма», а одержувати кваліфіковану медичну допомогу, можна не просто носити одяг, а носити красивий одяг, можна у відпустку їздити не на улюблену «фазенду», а в кругосвітню подорож і т.д. Людина вільна в любові, у здоров'ї, у дружбі, у повазі навколишніх. Робота її - втілення індивідуальності, спосіб реалізації наявних задатків. Захоплення її - не гра в доміно або карти, а колекціонування або конструювання. Коли все це є, коли мікро- і макросередовище сприятливі, людина не просто вільна, вона щаслива. Якби можна було порахувати кількість хвилин, годин, днів і т.д., протягом яких людина почувала себе щасливою, був би визначений ступінь його свободи.

З поняттям свободи пов’язане поняття вол. Воля - вияв біологічної природи людини, що постає перед іншими людьми як характеристика його душі. Воля - це здатність душі переборювати перешкоди і витримувати тиск зовнішнього середовища. Воля дається людям від народження, одні з них вольові, інші - безвільні. Воля підлягає зміні, її можна підсилити або послабити. Зміна волі відбувається завдяки поєднанню з нею свідомості.

Свідомість складає реальну або помилкову картину обставин діяльності людини, формулює мету дій, а воля є засобом досягнення цілей. Так, якщо не брати до уваги зовнішніх умов, ефективність діяльності індивіда залежить від двох факторів: «якості» роботи свідомості та сили волі. Перше залежить від суспільної практики, друге в основному дане від народження.

Отже, свобода волі - це передусім свобода свідомості, ступінь її розвиненості. Ясне усвідомлення ситуації є вирішальним чинником в ухваленні рішення на користь кращого вибору. Свобода волі - це здатність приймати рішення зі знанням справи.

Моральність і рівність. Рівність як елемент моральності, що більше, ніж справедливість і свобода, пов'язаний з певними соціальними групами, а не з індивідом. Раніше людство знало лише один вид рівності - рівність перед смертю. З виникненням світових релігій з’являється ще один вид рівності - рівність перед Богом. І лише завдяки розвитку буржуазного способу виробництва в Європі нового часу головним критерієм рівності стають особисті заслуги.

Поняття рівності стосовно людей завжди є соціальною рівністю.

Рівність - внутрішньо суперечлива: з одного боку, поняття рівності сприймається повсякденною свідомістю арифметично, з іншого - відсутній об'єктивний еталон сумірності дій людей. Рівне розуміється як подібне, однакове. Але рівних у цьому смислі людей немає, тому що така рівність веде до тотожності, а двох тотожних індивідів не існує.

Рівність розуміється також як щось невизначене кількісне, яке виражається словами «багато», «мало», «більше», «менше», «досить», «недостатньо» і т.п. Рівність сприймається інтуїтивно.

Рівність є досягненням культури й не має коренів у природі. Природа споконвічно створила людей нерівними. Люди завжди підсвідомо прагнуть до встановлення рівності.

Рівність, на відміну від справедливості та свободи, стосується в основному майнового стану людей, власності. Порівняно рідко заходить мова про рівність інтелектуальну, моральну, юридичну, політичну й ін., але багато говориться про розподіл матеріальних цінностей. Пояснюється це тим, що власність є матеріальною основою свободи. Коли встановлена рівність у володінні власністю, тоді вже ставиться питання про політичну, правову і моральну рівність. Не залежать від власності лише інтелектуальні задатки, що перетворюються в здатності лише за майнової рівності.

Рівність має різні форми вираження.

Рівність як зрівнялівка зводиться до того, що в усіх людей, незалежно від статі, віку, раси, національності, релігії, класу, професії й інших ознак, у тому числі й заслуг, повинна бути однакова кількість матеріальних цінностей. Якщо в кого-небудь є «надлишки», їх варто відняти і розділити між усіма членами даної спільності.

Зрівнялівка може мати як позитивну, так і негативну оцінку залежно від відношення до справедливості. Зрівнялівка в розподілі матеріальних благ несправедлива. Зрівнялівка в позитивному праві в цілому оцінюється позитивно, тому що виражає упорядкування суспільних відносин, без якого неможлива стабільність і розвиток суспільства. Зрівнялівка у виборчому праві несправедлива, оскільки стимулює пасивність і антигромадську поведінку і не

стимулює активність і прагнення до заслуг. Зрівнялівка в чистій від ідеології релігії виражає моральність, тому що поєднує людей у вірі в Бога. Зрівнялівка в політиці аморальна, оскільки придушує індивідуальність людини та її волю.

Рівність формальна означає, що усі різні люди вважаються рівними (однаковими) у якому-небудь відношенні. Нерівність у всіх інших відношеннях до уваги не береться. Рівність є одним з найбільших досягнень культури. Завдяки формальній рівності стає можливою організована діяльність людей. Тільки припускаючи людей рівними один одному в якому-небудь істотному відношенні, можна координувати діяльність різних людей. У трудовій діяльності особи, що займають однакові посади, мають і однакові права й обов'язки. У спортивних змаганнях існують ті самі правила для всіх його учасників, поза залежністю від стану здоров'я, настрою, віку й інших обставин. Поза залежністю від стану гаманця, від раси, національності й віросповідання, ціни на ті самі товари однакові для всіх покупців. Так, будь-яка організована діяльність людей припускає формальну рівність осіб з однаковими соціальними статусами.

Рівність фактична існує тому, що людей не влаштовує одна лише формальна рівність, за якої положення одних людей поліпшується, а інших - не поліпшується або навіть погіршується. Формально рівні в якій-небудь організованій діяльності люди можуть бути нерівні фактично. Причини нерівності: 1) не найкраща спадковість; 2) не найкраще виховання; 3) випадковість, що погіршує положення людини (нещасний випадок і т. д.).

Фактична рівність - один зі стовпів природного права, вона завжди відповідає справедливості з погляду інтересів носіїв такого права. Вона гнучка і нестандартна, враховує індивідуальність людей і особливості тієї або іншої ситуації. Фактична рівність не припускає ніяких еталонів, її єдиним «еталоном» є інтуїція справедливості.

Фактична рівність - це помірна нерівність, що дозволяє особам або соціальним групам, що знаходяться в менш сприятливих порівняно з іншими особами і соціальними групами умовах, вести нормальний з погляду моральності спосіб життя.

Фактична рівність дає можливість пояснити деякі, пов'язані з ним у позитивному або негативному смислі, поняття: 1) професійні переваги (ілюструють фактичну рівність у позитивному смислі); 2) привілеї (завжди засновані на політичній владі і тому доступні лише владо можним); 3) пільги (завжди покликані відшкодувати які-небудь утрати, нанесені в ході суспільно корисної діяльності).

3.