ПЕРЕДМОВА

Коли не можуть нападати на думку, нападають на мислителя

Поль Валері

Шановному читачеві пропонуємо книгу, яку було розпочато в 1999 році за ініціа­тивою й під керівництвом старшого викладача кафедри філософії Луганського маши­нобудівного інституту (зараз Східноукраїнський національний університет імені Во­лодимира Даля (м.

Під керівництвом О. Ф. Гречаного було написано більше ніж половину книги. Після смерті мого Вчителя й співавтора роботу над рукописом з кількох причин було при­пинено, і лише в серпні 2011 року я продовжив дослідження, щоб розвинути й утілити в життя думки Вчителя, віддавши тим самим данину його пам'яті.

Проблема здібностей набула надзвичайної актуальності в СРСР ще в 60-і роки ХХ століття. Результатом досліджень у цій галузі стала колективна монографія „Педа­гогіка і логіка” (наук. кер. Г. П. Щедровицький), завершена в 1968 році, але опубліко­вано її було з великим запізненням - лише в 1993. Перебудова, розпочата М. Горбачо­вим, у черговий раз продемонструвала, що політична й інтелектуальна еліта СРСР, як і утворених після його розпаду незалежних держав, була абсолютно не здатна до со­ціальної творчості. Причину її неспроможності ми вбачали в методологічній безгра­мотності діячів усіх рівнів, а причину причин - у тому, що школа, і вища зокрема, не змогла виховати особистість, здатну до освоєння та практичного застосування мето­дології. Як радянська, так і українська еліта в 90-і роки ХХ століття не хотіла визнати очевидне, а саме те, що процес розвитку суспільства гальмується через відсутність у неї здатності бути спонукуваною інтересом свого народу.

У теоретичному та практичному аспектах задум О. Ф. Гречаного до сьогодні не має аналогів у філософії, психології й педагогіці. Як викладача вищої школи його безкінеч­но хвилювала якість підготовки фахівців. Усю свою енергію й інтелектуальний потен­ціал він спрямовував на переосмислення сутнісних сил людини, методологічних і те­оретичних основ школи. В умовах проблемної ситуації 1990-х років (життя вимагало інноваційних економічних, соціальних, політичних рішень, а політики й державні діячі всіх рівнів не мали здібності спонукатися інтересом своєї нації) ми поставили перед собою практичне завдання допомогти майбутнім фахівцям в оволодінні методологією та формуванні рефлексивного мислення, яке становить її ядро. Усвідомлюючи, що для розв’язання проблеми не вистачає ні теоретичних, ні практичних розробок і що для реалізації поставленої мети необхідна спеціальна методологічна лабораторія, ми звер­талися до відповідних органів і пропонували створити таку структуру, але в атмосфе­рі соціального й політичного безумства, яке розпочиналося в той час, наші пропозиції сприймали як утопічні, що нам не раз „ставили на карб” представники української елі­ти. Ми розуміли як масштабність, так і нездійсненність свого задуму.

Читач може побачити в цьому деяку аномалію й не зрозуміє, чому старший викладач пе­реймався теоретичними й практичними проблемами реформування школи. Але О. Ф. Гре­чаному була не властива позиція маленької людини. Він, за словами одного з членів кафедри, мислив як державний діяч. Ми зверталися до різноманітних інстанцій, але скрізь наші ідеї відкидали й водночас ніхто не пропонував якоїсь альтернативи. Підсумком усіх митарств стало те, що О. Ф. Гречаного не обрали за конкурсом і достроково відправили на пенсію.

На жаль, проблему інтелектуальної культури (читай: методологічної оснащеності інтелекту) було забуто, а точніше, вона не відповідала уявленням української еліти, яка вважала себе методологічно озброєною до зубів.

Для конструктивного розв’язання проблеми формування методологічної культу­ри фахівців ми поставили мету дослідити проблему розвитку здібностей у контексті взаємозв’язку духовного й матеріального, що передбачає вирішити такі завдання:

• по-перше, здійснити філософський аналіз проблеми рівнів розвитку здібностей у контексті зростання людської деструктивності;

• по-друге, дослідити структуру й рівні розвитку здібностей людини;

• по-третє, проаналізувати умови оволодіння методологією професійної діяльності;

• по-четверте, сформулювати філософсько-методологічні, психологічні й педагогіч­ні основи нової школи як умову реалізації пріоритету духовного над матеріальним.

Об’єктом дослідження є діалектика взаємозв’язку між духовним та матеріальним компонентами людського буття.

Предмет дослідження - діяльнісна здібність індивіда в контексті пріоритету духо­вного над матеріальним.

Полідисциплінарний характер монографії вимагає обґрунтування методів дослі­дження, що дозволить читачеві зрозуміти внутрішню логіку нашої роботи. У книзі ви­користано:

- вітакультурну методологію А. В. Фурмана, що сприяла рефлексивному осмисленню

взаємодії матеріального й духовного компонентів людського буття;

- системо-миследіяльнісну методологію Г. П. Щедровицького, яка дозволила встано­вити кореляцію та смислові зв'язки між філософськими, психологічними й педагогіч­ними поняттями;

- системний підхід орієнтував на цілісне дослідження проблеми здібностей людини в контексті пріоритету духовного над матеріальним;

- компаративний підхід дозволив встановлювати смислові паралелі між різноманіт­ними соціально-психологічними феноменами;

- феноменологічний підхід допоміг подолати розкол цілісної соціальної реальності на суб'єкт і об'єкт та надав теоретичні передумови створення концепції чотирьох рів­нів розвитку діяльнісної здібності індивіда;

- структурно-функціональний аналіз надав можливість установити вплив структури соціально-економічних відносин на формування структури діяльнісної здібності індивіда.

В основу книги покладено ідею О.

Первісно книга мала назву „Удосконалення діяльнісної здібності індивіда в проце­сі оволодіння методологією професійної діяльності” й повинна була стати одночасно теоретичним і практичним посібником для всіх учасників навчального процесу. До­працьовуючи рукопис, я намагався зберегти дух початкового задуму, але надав книзі форму наукової монографії.

Наскільки мені відомо, жоден виш в Україні свідомо не ставить на меті формувати методологічну культуру фахівців. До сьогодні з цієї проблеми немає серйозних тео­ретичних і методичних розробок. Для досягнення поставленої мети ми синтезували результати досліджень методологів, філософів, психологів, педагогів, природознавців, промисловиків, фінансистів - тих, хто, на нашу думку, оволодів методологією профе­сійної діяльності. Зауважимо, що формування методологічної культури фахівця - це проблема не лише української школи, вона має загальнолюдський характер, адже фа­тальна нездатність світової еліти до соціальної творчості й розв'язання глобальних, зо­крема й гуманітарних проблем очевидна.

Ідеї книги народжувалися в Луганському машинобудівному інституті, а тому О. Ф. Гречаний не раз говорив, що вони йому й належать. На жаль, автори цих ідей змушені були залишити стіни цього закладу, але ці ідеї виявилися непотрібними й не­залежній Україні.

Ідея ієрархії діяльнісної здібності індивіда (сутнісних сил людини) виявилася затре­буваною лише на дев’ятнадцятому році незалежної України, і прийняла її наукова гро­мада Львова, Івано-Франківська й Тернополя, за що я їй безмежно вдячний. Менедже­ром ідеї ієрархії сутнісних сил людини став на певний час голова правління громадської організації „Український шлях” Мирослав Петрович Давидів, і йому за це мій земний уклін. Глибоко вдячний докторові психологічних наук, професору, академіку АН вищої школи України, завідувачеві кафедри соціальної роботи, директору НДІ методології та економіки вищої освіти Тернопільського національного економічного університе­ту, головному редакторові журналу „Психологія і суспільство” Анатолію Васильовичу Фурману за надану можливість обговорити рукопис і конструктивну критику. Вдячний першим читачам рукопису доценту Олександрові Омеляновичу Левченкові, кандидату педагогічних наук Сергію Івановичу Нетьосову. Особлива подяка - Церковним ієрар­хам Івано-Франківської області та патріотичній інтелігенції Івано-Франківська.

Сподіваюся, що книга актуалізує в середовищі української інтелектуальної й полі­тичної еліти проблему діяльнісної здібності в контексті пріоритету духовного над ма­теріальним і сприятиме не лише розвитку української школи, але й розв’язанню про­блем безособистісного буття.

Під час неоголошеної війни Росії проти України я і моя сім’я опинилися в Івано- Франківську. Для мене й моєї родини були створені ідеальні умови для праці й про­живання. Красно дякую Голові Івано-Франківського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка п. Степану Волковецькому, ректорові Івано-Франківського національного технічного університету, академіку, докт.

Дякую спонсорам книги й усім галичанам за 'їхню шляхетність. Бережіть свій галичанський дух.

Володимир Сабадуха.

Панувати повинне майбутнє, і лише воно диктує, як вчиняти з минулим Хосе Ортега-і-Гассет

Сонце Розуму сходить на Сході України Олександр Гречаний

Шлях до майбутнього лежить через подолання панування посередньої людини Володимир Сабадуха