СЛОВО ПЕРШОГО ЧИТАЧА
Книга, яку Ви тримаєте в руках, - багатогранна за тематикою, структурою, змістом. Її сприйняття залежатиме від того, яку позицію обере читач. Можна сказати, що це книга про причини деструктивної людської діяльності, про таємниці людського буття, про сутність людських здібностей і формування методологічної культури фахівця, що це оригінальна концепція особистості, або праця, присвячена філософським засадам нової, головним чином за світоглядним і психолого-педагогічним наповненням, школи.
Усе це правильно, але водночас не відображає сутності головної ідеї книги. О. Ф. Гречаний і В. О. Сабадуха піднімають проблему людських здібностей на рівень основ соціального буття, підкреслюючи в ньому єдність матеріального й духовного як квінтесенції особистісної самореалізації людини в сучасному світі. На жаль, дотепер її життєдіяльність має агресивно-споживацький характер, що закономірно привело людство до глобальної антропологічної катастрофи.Йомукинутови- клик: або кожен змінить власні якості, власну життєву орієнтацію, вектор реалізації здібностей, або загине.І справді, проблема людських здібностей-якостей на початку XXI століття набула доленосного значення для майбутнього людства. Автори не шукають спрощених відповідей на виклики, а привертають увагу читача до самої канонічної сутності людини - до її особистості як третього, оптимального, з погляду повноти розвитку пси- ходуховних сил, рівня діяльнісної реалізації її багатогранних здібностей і талантів. У будь-якому разі в книзі запропоновано шлях переосмислення тієї парадигми буття, у рамках якої сьогодні живе людина. Автори доходять, здавалося б, суперечливого висновку: з одного боку, ми живемо в умовах гуманістичної парадигми, яка в кожній людині бачить особистість, а, з іншого, - ця парадигма за основними її складниками є знеособленою. І все ж у цьому висновку немає протиріччя. Сучасні соціогумані- тарні науки розвиваються в рамках концепту „кожна людина - особистість”, який почав складатися в епоху Просвітництва й остаточно сформувався під час Великої французької революції.
Світоглядне утвердження цього концепту автори пов'язують із пануванням людини маси, тобто людини посереднього рівня розвитку здібностей, яка, не завжди усвідомлюючи власну духовну неповноцінність, усіх без винятку проголосила особистостями, знищивши в такий спосіб соціокультурний ідеал.Зрозуміло, що побудувати власний життєвий цикл за особистісними мірками посередня людина не могла, і тому парадигма буття вийшла знеособленою. Виявилося, що ми живемо в умовах міфу, тотального міражу особистостей. Деструктивний характер людського буття О. Ф. Гречаний і В. О. Сабадуха пов'язують із пріоритетним становищем у суспільстві людини посереднього рівня розвитку здібностей, яка, переважно з огляду на обмеженість її духовного потенціалу, з покоління в покоління „розкручує” маховик матеріальних потреб. Орієнтація людини-обивателя винятково на матеріальні аспекти буття виснажує не лише навколишнє природне середовище, але і її власний дух самотворення. Пріоритетне положення суб'єктної маси посереднього рівня розвитку сутнісних сил несумісне сьогодні з правом людини на повноцінне творче буття. Це право пов'язане з відродженням духовно багатої, орієнтованої на одвічні цінності й ідеали, соціально відповідальної особистості в сучасному багатопроблемному соціумі. Тому висновок про те, що для подолання глобальної екологічної катастрофи в людства немає іншого виходу, як змінити парадигму власного буття, передусім рефлексивними зусиллями повсякденної життєдіяльності розширити обрії соціальної свідомості, у якій інтенційно, світоглядно й екзистенціально переважають духовні цінності та святості над матеріальними потребами й інтересами, видається логічним і закономірним кроком до життєствердного майбутнього.
Для розуміння сутності людини автори вводять нове поняття „діяльнісна здібність людини”, зміст якого охоплює весь її наявний - системно-інтегральний - потенціал до освоєння, відтворення та створення матеріальних і духовних основ буття у 'їх гармонії та взаємозбагаченні.
В історії філософії ця тематика відома як проблема духовної ієрархії людини, але в модерній і постмодерній філософії її концептуально ігнорують, свідомо знімають з порядку денного як неактуальну. Приємно констатувати, що в монографії архітектоніку підходу до розв'язання вказаної проблеми не лише реанімовано, а й змістовно аргументовано й логічно вписано в контекст сучасного філософського дискурсу. Доведено, що онтологічний горизонт людських здібностей як сутнісних сил духу, котрий дерзає, охоплює щонайменше чотири рівні розвитку: залежний суб'єкт повсякдення, людина посереднього рівня розвитку, особистість і геній як індивідуальність. Широкі аналітичні паралелі й філософські узагальнення дозволили авторам створити концепцію особистості як суб'єкта життєдіяльності, який спонукається інтересом цілого, і в той же час залишається унікальним носієм сутнісних сил-здібностей у творчому вітакультурному просторі власного повноцінного буття.Досвідчені філософи не без підстав стверджують, що ідеологема „кожна людина - особистість” сформувала для сучасної особи майже ідеальні внутрішні й зовнішні умови для самообману. Дивує лише, як довго модерний і постмодерний громадянин єдиного світу живе в обставинах хибної світоглядної орієнтації, яка є продуктом його власної міфотворчості. У процесі ознайомлення читача з концепцією чотирьох рівнів може виникнути думка, що вона негуманна, але це не так. Істина, як і правда, іноді буває жорстока. Тому треба мати як мужність, щоб адекватно її сприймати, так і життєву мудрість, щоб приймати як урок-заклик до особистісного вдосконалення. Воднораз філософська модель чотирьох рівнів розвитку здібностей людини не відміняє дії морального імперативу: до кожного з нас за будь-яких обставин треба ставитися як до потенційної особистості.
Водночас за психодуховними якостями не кожен зрілий громадянин досягає у своєму розвитку рівня актуально повноцінної особистості. Концепція, викладена в монографічній роботі, світоглядно змінює умови життєдіяльності людини - повертає в її повсякденне життя ідеал, який було нівельовано споживацькою свідомістю пересічної людини, зорієнтовує її на духовні висоти становлення її Я та надає значно більше можливостей для особистісної й соціальної самореалізації.
Автори правильно звертають увагу на те, що оволодіння методологією органічно пов'язано із розвитком здатності до рефлексії. Поза рефлексивним мисленням використання методології стає більш аніж проблематичним. Вони відходять від традиційного розуміння методології як сукупності принципів пізнання й діяльності, розглядають її як особистісну спроможність людини, що полягає у спонуканні суспільним інтересом під час розв'язання повсякденних проблем на основі творчо прийнятої картини світу. Своєрідним підсумком такого підходу стала ідея методології професійної діяльності, сутність якої полягає в інтегральній рефлексивній здатності зрілої особистості виробляти суспільно корисний продукт й одночасно контролювати характер відтворюваних рухом продукту суспільних відносин з їхніми моральними цінностями й духовною енергетикою. Причому оволодіння цією методологією здійснюється за двох умов: по-перше, фахівець піднімається на особистісний рівень розвитку, тобто він спонукуваний суспільними цінностями та власними духовними потребами, по-друге, він цілеспрямовано свідомо виробляє наукову картину світу як сукупність ідей, концептів та образів, які відображають найзагальніші взаємозв'язки в природі, суспільстві, розумовій діяльності й духовній сфері людини.
Піднявши фундаментальні питання людського буття й визначивши пріоритет роз- виткового поступу інтелектуальної еліти до особистісного збагачення змісту, форм, способів і засобів життєвого шляху кожної соціально відповідальної людини, автори ґрунтовного дослідження, звичайно, не могли уникнути деякого схематизму у викладі добротно відрефлексованих ідей і концептів, теоретичних моделей і смислових аргументацій. Тому, оперуючи широким за обсягом міждисциплінарним матеріалом, запозиченим із психології, соціології, історії, культурології й педагогіки, вони від першої й до останньої сторінки залишаються філософами, у яких поставлене філософсько-методологічне мислення; їм дійсно затишно у сферному просторі сучасного культуротворчого дискурсу.
Але в цьому, як не парадоксально, є не лише переваги, але й деякі недоліки: пропонований ряд безсумнівно оригінальних філософем, деякою мірою втрачаючи повноту змісту буденного життя сучасної людини, перетворюється або в науково значимі епістеми, або в соціально спрямовані ідеологеми, або в міфологеми акцентованої на порушеній проблематиці й завжди спраглої чогось більшого свідомості.Єдине, чого хочеться побажати авторам у конструюванні творчого майбутнього, - звернути увагу на концепцію особистості в екзистенційно-персоналістичній філософії М. О. Бердяєва, філософсько-психологічну теорію вчинку В. А. Роменця та його наукової школи, концепцію образів суб'єктивної реальності В. І. Слободчикова, системно-миследіяльнісну методологію Г. П. Щедровицького та його філософської школи, а також на теорію інноваційної системи модульно-розвивального навчання та концепцію професійного методологування, що розробляє наша наукова школа.
І на завершення. Книгу О. Гречаного й В. Сабадухи можна сприймати й оцінювати з різних, у тому числі й протилежних, позицій, але безперечним є одне: автори не байдужі до долі людини й, більше того, саме з любові до людини написано цю книгу. Адекватно прочитати її зможуть ті, хто спонукувані у власній життєдіяльності інтересом цілого загальнотворчого простору своєї повсякденності.
Анатолій Фурман,
доктор психологічних наук, професор, академік АН вищої школи України, головний редактор журналу „Психологія і суспільство” (Україна)
09.10.2012 р.
Усім, хто наважиться почати сходження до особистісного буття, з поклоном присвячую Володимир Сабадуха