Постановка проблеми

Розум людини, який пізнав багато дивовижних явищ неживої й живої природи, на власний сором, досі не зміг належним для практики чином, тобто науково, осяг­нути власну природу. Є величезна кількість досліджень окремих проявів розуму, але все ще немає цілісного уявлення про алгоритм його саморозвитку.

Якщо розглядати людину не як вид (рід), а як індивіда, то проблема людини конкре­тизується й постає як деякий вузол завдань щодо її життєзабезпечення, серцевиною яких є вдосконалення її діяльнісної здібності. Ця проблема належить до розряду неяв­них й утворюється співвідношенням спадково-генетичних задатків і соціально-психічних умов їх реалізації, вирішальну роль при цьому відіграє активність індивіда [40, с. 166 - 182]. Проблему здібностей досліджували психологи, педагоги, але, на нашу думку, вона не отримала належного розв’язання з тієї причини, що розглядали її, по-перше, поза контек­стом духовного й матеріального компонентів людського буття, а, по-друге, без урахуван­ня того, що продукт діяльності є об’єктивним відображенням рівня розвитку людських здібностей.

У цій ситуації нас цікавить питання: які ж знання необхідно здобути учневі про себе як про людину, щоб вони спрямовували його зусилля на оптимальне розв’язання проблеми вдосконалення власних здібностей у кожній з мінливих ситуацій подаль­шої життєдіяльності?

1.2.