Переконання всього мого життя зараз зводиться до віри в те, що самотність — яка далека від того, щоб бути рідкісним чи незвичним явищем, особливо для мене та кількох інших чоловіків-самітників, — є центральним та неуникним фактом людського існування.
Якщо розглянути моменти, дії та свідчення різних людей — не лише горе та несамовитість великих поетів, а й страшенну недолю пересічної душі, засвідчену незліченністю різких слів образи, ненависті й зневаги, недовіри і презирства, що завжди роздирали нам вуха, поки рій людей минав нас на вулиці, — думаю, виявиться, що всі вони страждають від одного і того самого.
Кінцева причина їхніх нарікань — самотність.Томас Вулф. «Там, за пагорбами»
Існує багато різних визначень самотності, але всіх їх щось об’єднує: почуття болю або смутку, сприйняття себе ізольованим або одиноким і відчуття відсутності близькості до інших. Більшість визначень є варіантами цих основних характеристик. Однак подібні визначення самотності залишають відкритим питання: самотність має внутрішні чи зовнішні причини, вона є результатом власних переконань індивіда чи зовнішніх умов його життя? І навпаки, доволі складно дати визначення самотності, виходячи з невдалої соціальної підтримки або чогось подібного, наприклад, як це робить Народний інститут здоров’я, з тієї причини, що є люди, які мають хорошу соціальну підтримку (у звичному для нас розумінні), але однаково почуваються хронічно самотніми[24]. З іншого боку, багато людей мають погану соціальну підтримку, але все одно не так помітно потерпають від самотності. Є статистичні взаємозв’язки між соціальною підтримкою і самотністю, але такий взаємозв’язок не є необхідним, і тому самотність потрібно визначати виходячи із суб’єктивного досвіду, а не на основі об’єктивних положень, таких як брак соціальної підтримки.