«Самотній» та «одинокий»
Слово «самотність» — ensomhet — походить від давньоскандинавського einsamann, складено з einn і saman й означає щось таке, що перебуває цілком окремо. Через це можна подумати, що самотність багато в чому збігається з поняттям «бути наодинці».
Справді, здається поширеним припущення, що самотні люди більш одинокі, а ті, хто більше одинокі, — самотніші. Проте, як ми побачимо, самотність і логічно, й емпірично незалежна від одинокості. Йдеться не про те, наскільки щільно індивід оточений іншими людьми — або тваринами у подібному розумінні, — але про те, як індивід переживає власний зв’язок з іншими.Можна сказати, що у своєму сприйнятті світу кожна людина завжди самотня. Скажімо, на лекції, навіть перебуваючи серед сотні інших людей, ми у певному розумінні наодинці зі словами, які чуємо. На великому концерті, серед тисяч інших, ти наодинці з музикою, тому що вона є твоїм власним переживанням. Звичайно, ми розділяємо ці переживання з іншими, приймаємо їхню реакцію і самі комунікуємо за допомогою слів, міміки і жестів щодо того, як переживаємо лекцію або концерт, але переживання завжди матиме особистий характер, який не можна повністю розділити з кимось іншим. Також не можна розділити біль. Коли біль надто наростає, він руйнує світ людини і її мову. Біль стирає мову на порох[25]. Можна говорити про те, що нам боляче, але коли біль стає надто сильним, ми втрачаємо навіть таку здатність. Надто сильний біль не можна розділити з кимось іншим, бо ні для чого іншого не залишається місця, якщо біль став для особи усім світом. Ми можемо не лише осягати, а й частково відчувати біль інших, тому що нам також боляче, коли ми бачимо, що комусь болить, та все одно між болем, який відчуває інший, і нашою реакцією на цей біль — прірва. Такий досвід показує нам нездоланну віддаль між нами й усіма іншими.
Ми всі одинокі в певному розумінні.
Ця думка пронизує Селію в «Коктейльній вечірці» Т.С. Еліота після того, як її коханий Едвард вирішує повернутися до своєї дружини. Селія каже, що цей розрив не лише змусив її відчути себе одинокою в момент, коли це сталося, але вона також усвідомила, що одинокою завжди була і назавжди такою залишиться, і це усвідомлення стосується не лише її зв’язку з Едвардом, а й кожної людини; всі люди одинокі, вони видають звуки і послуговуються мімікою, переконані, що розмовляють одне з одним і розуміють одне одного, але в реальності це — ілюзія[26]. Хоча Селія і вживає слово «одинокий», та описує вона самотність, болісне почуття роз’єднаності з іншими. Селія має рацію, коли каже, що ми всі в якомусь сенсі мусимо народжуватися, жити і помирати самотніми. В усіх нас є «я», котре стосується нас самих і котрому властиве усвідомлення відокремленості від інших.Можна переживати метафізичну самотність, коли людина сприймає себе приреченою завжди бути самотньою, відокремленою від інших, тому що світ усталений таким чином, що всі ми врешті-решт полишені на самих себе[27]. Спорідненим до цього варіантом є епістемічна самотність — певність у тому, що людина ніколи по-справжньому не може комунікувати з іншою людиною і зрозуміти її, і тому людина ніколи не може отримати розуміння інших. У своїй автобіографії Бертран Рассел пише про подібні форми самотності: «Кожен, хто взагалі розуміє, чим є людське життя, повинен в якийсь момент відчути дивну самотність кожної окремої душі. Тоді відкриття цієї самотності в інших створює дивний новий зв’язок, і росте співчуття, настільки сильне, що може замінити те, що було втрачено»[28]. Для Рассела усвідомлення того, що всі є самотніми, створює — хоч би як парадоксально — зв’язок між людьми, який майже перемагає самотність. У таких переживаннях і думках ідеться про щось інше, ніж про звичне перебування на самоті.
«Один» — це, по суті, чисельне і фізичне означення, яке не несе ніякої інформації, крім тієї, що людину не оточують інші; воно не дає жодного позитивного чи негативного оцінювання.
Проте в певному контексті «один» може мати оцінювальне значення; так, коли хтось каже: «я зовсім один» тоном, який свідчить про сум або піднесений настрій. «Самотній» же, навпаки, завжди має оцінювальне значення. Найчастіше «самотній» використовується для позначення негативного стану, але також можна говорити про «насолоду самотністю». Слово «самотній» має емоційний вимір, якого не потребує слово «один».Можна розрізняти різні форми одинокості залежно від того, які в особи у цьому стані стосунки з іншими. Можна бути наодинці за власним вибором, наприклад, коли їдеш на природу, подалі від інших. Існує також інституційована одинокість, коли визнається право кожного на приватне життя. Приватне життя — інститут, де соціальне товариство залишається непорушеним, навіть якщо особа має привід для того, щоб вивести себе за його межі. Нарешті, особа може бути наодинці, тому що вона соціально ізольована, коли її бажання соціальних відносин не задоволено.
Одні люди проводять практично весь свій час наодинці, не надто потерпаючи від самотності, а інші почуваються дуже самотніми, навіть перебуваючи більшу частину часу серед родини і друзів. Середньостатистично людина проводить майже 80 відсотків свого вільного від сну часу в компанії інших людей[29]. Це також стосується самотніх. Якщо поглянути на групу людей, які в різних дослідженнях відповідають, що почуваються самотніми «часто» або «дуже часто», помітимо загальну характеристику — вони не проводять більше часу наодинці, ніж група людей, які відповідають, що не почуваються самотніми[30]. Один дослідник, переглянувши понад 400 статей, присвячених досвіду самотності, не знайшов узагалі ніякого взаємозв’язку між ступенем фізичної ізоляції та інтенсивністю переживання самотності[31]. Фактична кількість людей навколо особи незначним чином корелюється з її відчуттям самотності, але є деякі показники, які вказують на те, що найсильніше самотність переживаєтся у ситуаціях, коли самотній перебуває серед інших людей.
Бути наодинці й бути самотнім — ці стани і логічно, й емпірично незалежні один від одного.У репортажах, присвячених самотності, особливо під час свят — Різдва і Великодня, полюбляють виділяти людей, які наодинці або самотні. Це допомагає створити враження, що ці люди самотні, тому що вони наодинці. Може здатися, що це так. Не в останню чергу літні люди, які втратили чоловіка або дружину, здається, мають очевидне пояснення своїй самотності — бо вони залишилися одні. Проте було б передчасно робити висновки, що люди, які одинокі й самотні, є самотніми через те, що одинокі. Так само правильним може бути і протилежне твердження. Як ми побачимо, для самотніх характерна низка ознак, які ускладнюють зв’язок з іншими людьми. Самотність можна передбачити не за кількістю людей, з якими взаємодіє особа, а за тим, чи задовольняє соціальне спілкування особи її потреби в прив’язаності, тобто чи вона переживає своє соціальне спілкування як таке, що має значення[32]. Самотність — явище суб’єктивне. Самотність переживається індивідом як нестача задовільних відносин з іншими людьми або через надто малу кількість цих відносин, або через те, що наявні відносини не мають бажаної форми близькості.
Аби пояснити умовні відносини між соціальною ізоляцією і самотністю, для самотності була розроблена так звана когнітивна модель невідповідності[33]. Згідно з цією теорією, люди розвивають внутрішні стандарти або очікування, з якими порівнюють свої стосунки з іншими людьми. Якщо їхні стосунки з іншими відповідають цьому стандартові, вони будуть задоволені ними і не відчуватимуть самотності. Та вони будуть переживати самотність, якщо їхні стосунки стандартові не відповідають. У кількох дослідженнях несподівано виявили, що самотність зростає, коли кількість друзів в особи є набагато більшою за ту кількість, яку вона вважає ідеалом![34] Чотири найближчі людини у соціальних взаємозв’язках особи забезпечують найсильніший захист від самотності, а наступні відносини захищають лише незначною мірою[35].
Найкращий захист забезпечується відносинами різного роду, коли особа з одними людьми пов’язана тісно, а з іншими — не настільки, коли вона пов’язана і з сім’єю, і з друзями. Більшість людей однозначно відповідають, що віддають перевагу меншій кількості близьких друзів, аніж більшій кількості друзів не настільки близьких[36]. Якість соціальних взаємозв’язків важливіша за кількість, але за інших ідентичних умов люди з більшими соціальними взаємозв’язками менш самотні, ніж люди з меншими соціальними взаємозв’язками.Соціокогнітивна теорія самотності розглядає самотність як таку, що викликана сильною чутливістю до соціальних загроз[37]. Тобто що самотні люди бояться відсутності зв’язку з іншими, і тому вони шукають ознаки слабкості прив’язаності, що своєю чергою підриває їхній зв’язок з іншими, і таким чином самотність чимраз більше міцнішає. Соціальне відторгнення викликає вразливість до нового відторгнення, що знову ж таки призводить до того, що людина вишукує його нові ознаки. Через це у соціальних ситуаціях виробляється норма обережності, а не спонтанності, що призводить до поведінки, яка збільшує ризик нового відторгнення. У розділі 3 ми розглянемо емпіричні докази на користь такої соціокогнітивної теорії.