Позаімперський контекст людяності
Ферґюсонова концепція громадянського суспільства орієнтована на здійснення рівної свободи завдяки підтримці і забезпеченню з боку населення та людяної влади, які беруть участь у соціальній системі.
Це має бути передусім моральноозначена царина відносин, у якій народ як соціальна спільнота здійснює свою людяність і таким чином - свободу. Такий підхід став основою класичного розуміння громадянського суспільства і залишився фактично неповторним у подальшій його теоретичній інтерпретації. Він спирався на визнання індивідуальної свободи в контексті соціальних відносин. Погодимося з А. Селіґманом, що "ідея громадянського суспільства означала для мислителів Шотландського просвітництва передусім царину солідарності, підтримувану разом завдяки силі моральних почуттів і природних схильностей людей"[216]. Суспільні, солідарні інтереси одержали пріоритетне значення у відстоюванні інтересів індивідуально-корисливих, егоїстичних, за умов визнання повної свободи самоздійснення індивіда.Ферґюсон не бачить майбутнього для громадянського суспільства, в якому свобода участі може опиратися лише на прагненні багатства і влади. Навпаки, він занепокоєний новими можливостями поділу зайнятості (праці), які спричинили поділ "членів кожної держави на класи". Особливу небезпеку викликає прагнення військової еліти держави узурпувати й монополізувати владу і перетворити її в монопольну власність, що неминуче поставить населення в умови відносин за принципом "володар - раб". Такі умови призведуть, на його думку, до домінування "преторіанської гвардії", а не людей, самоврядних, вільних і сповнених власної гідності. Тут криється небезпека "перетворення громадянського суспільства на суспільство "державних" людей, або підданих верховній владі". Ферґюсон зауважив посилення держав Європи внаслідок росту колоніальних інтересів і був занепокоєний утворенням колоніальних імперій навколо лише потреб збагачення і влади.
Перевага невеликих державних націй була для нього очевидною в сенсі формування властиво громадянського суспільства. Імперські державні утворення, на його думку, поєднувалися з пануванням матеріального інтересу і повсюдною корупцією; стосунки людей фокусувалися тут на вигоді й ошуканстві, а не на гідності й виявленні талантів. Власне корупція складається як тенденція погіршення звичаїв і роз'їдання ввічливих, цивілізованих стосунків між людьми, коли вони починають надавати перевагу винятково матеріальним інтересам. Зі свого боку, імперська держава є таким утворенням, що закріплює превалювання корисливих, егоїстичних зацікавлень і корумпує громадянське суспільство. Коли державні мужі і солдати стають лише професіоналами і перестають бути звичайними громадянами, це допомагає "розірвати соціальні зв'язки, підмінити правдиву винахідливість на формальні норми і усунути індивідів з тієї спільної арени зайнятості, на якій сердечні почуття і розум є найщасливішими працівниками"[217].221
Як показала історія, Ферґюсон зумів передбачити трагедійність подальшого соціального розвитку, що відбувався під знаками імперіалізму й тоталітаризму, так чи інакше пов'язаними з поширюваними певними дискурсивно-інтерпретативними зразками розуміння свободи.
Ферґюсон спромігся побачити громадянське суспільство крізь призму єдиного інтерпретативного поля значень, у якому об'єднувалися економічна, політична і моральна активність індивідів. Набули єдності моральне почуття і розумові спроможності людини, що стало основою взаємопов'язаності приватного і публічного в соціальних взаємодіях. Відповідно, здійснення свободи не могло обмежуватися емпіричним рівнем інтерпретації та обставинами, які дозволяють чи заважають робити вибір у предметно-матеріальному світі речей. Тут ховалася полеміка з концепцією Дж. Лока, на противагу якій Ферґюсон розвинув теорію громадянського суспільства як сфери альтруїстичної активності, що спрямовується моральними прихильностями і здатністю до милосердя.
Потрібно також зазначити, що громадянське суспільство інтерпретувалося Ферґюсоном без спрощення його природи. Навпаки, складність громадянського суспільства є найістотнішою ознакою. Виокремлюючи економічну сферу з її соціальними і моральними жертвами, Ферґюсон не вилучає її цілком з громадянського суспільства, а розглядає як живильне підґрунтя цивілізованого росту. З ним пов'язуються потреби розвитку особи, комунікації, виробництва тощо. Ферґюсон лише наполягав, що без чуття самодостатності, гідності, громадської відданості, "невидима рука" соціальності буде діяти проти власне людських інтересів. Ферґюсонове розуміння свободи і громадянського суспільства показало, що задля поліпшення життя людей, побільшення економічного успіху й примноження публічної вигоди останні повинні розглядатися в контексті вартостей, що безпосередньо ними не створювалися.А. Ферґюсон аналізував громадянське суспільство, виходячи з фундаментальних передумов тієї традиції соціального життя, найважливішим компонентом якої є морально-етичні вартості. Свобода людини тут мотивується не станом "хотіння" чи корисливими мотивами, а пов'язана зі станом і розуму, і моральної взаємодії між людьми. У такому сенсі свобода може розвиватися повністю лише на рівні участі особи в публічних, громадських справах.
222
Вважається, що традицію єдності розуму і морального чуття розірвав Д. Г'юм, поширивши ідею біфуркації між публічною сферою, пов'язаною зі справедливістю, яка підлягає правовому регулюванню, та приватною сферою, пов'язаною з мораллю, що регулюється чеснотами. Сучасний дослідник А. Селіґман вважає, що концепція Г'юма, підхоплена лібералізмом, була "атакою на традицію морального чуття й універсальної доброчинності, з якою тісно пов'язана ідея громадянського суспільства"[218].
А. Селіґман також зазначає, що, лише йдучи "шляхом розчинення чи розпаду традиції громадянського суспільства, ми можемо зрозуміти поширення лібералізму чи радше ліберал-індивідуалізму з усіма його супровідними проблемами "репрезентації суспільства"[219].
Сучасний американський філософ Джон Ролз у працях: "Справедливість як чесність" та "Політичний лібералізм" продовжує подібну лінію. Так званий збірний образ розгортання життя з великою сукупністю значень він перетворює на погляд за принципом "намітки незнан- ня"[ѵеіІ of ignorance] для того, щоб встановити "плюралістичну" публічну царину, помічену мінімальним числом правил, з якими усі мали б згодитися, щоб запевнити максимальний простір для дій[220]. Звідси випливає, що кожен, хто діятиме в публічній сфері, має розглядатися за зразком "клона", якому "намітка незнання" створює умови перебувати поза віком, статтю, вірою, культурою і переконаннями. Таким чином, будь-які мотиви, пов'язані з вартостями, усуваються до приватної сфери поза "намітку незнання", або, просто кажучи, су-спільно ігноруються. Парадокс такого підходу полягає в тому, що висока міра взаємної байдужості мала б сприяти спільному добробуту й покращанню рівності й солідарності всіх. Цей парадокс осягається членами модерного ринкового, чи комерційного суспільства, в їх інтуїтивному розумінні того, що публічне плекання правдивості, свободи, справедливості, або загалом - моральних чеснот, стає каменем спотикання в намірах збагачення, слави і влади. Складалася ситуація, достатньо підступна для соціального здійснення свободи. Під впливом напруженого пошуку місця людини в соціально-політичному просторі, детермінованого ринковими чинниками, свобода підпадала під критерій досягнення зовнішніх речових благ. Такі блага легше здобувалися переважно засобами покори і хитрості, аніж моральних сумнівів і твердості. Попередні форми морально-етичної гомогенності, або звичаєвості, не витримували випробування комерційної соціальності, яку тепер утворювали "модульні індивіди" (за Ґеллнером). Чи не тут криється варіант пояснення нової соціально-політичної потреби солідаризації атомізованих "модульних людей" - потребою "гомогенного типу національної єдності". Маю тут на думці твердження Ґеллнера про те, що "річ не в тім, що націоналізм використовує гомогенність. Радше гомогенність використовує об'єктивний, неуникний імператив, який фактично з'являється на поверхні у формі націоналізму"[221].1.2.4.