Свобода і громадське благо

Нагадаємо, що поширена на час XVII і першої половини XVIII ст. інтелектуальна традиція Англії обмежувала значення знань емпірич­ними явищами і фактами, що перебували під знаком каузальної суб­ординації.

202

Звичайно, вважає Ферґюсон, "людство віддане корисливості, для комерційних націй це особливо справедливо; проте це не означає, що вони за своїми природними нахилами будуть відразливі до суспіль­ства і не мають взаємної прихильності”^[203]. Корисливість, як явище ко­мерційного суспільства, безперечно, взаємопов'язана з власністю. Од­нак це також не означає, що вона має поглинати приватність людини. Остання сповнена чутливості, афектацій, пристрасті тощо, які є дуже різними за спрямуванням. Принаймні частина з приватних мотивів ви­значається такими суспільними потребами визнання і схвалення, що не мають однозначного речового чи майнового зацікавлення.

Значення свободи має в Ферґюсона моральний і соціальний ас­пекти, що взаємопов'язані. Не випадково свобода йде в парі з мужніс­тю. Очевидно, тут є слід античної філософської традиції і практики по­лісного життя вільних громадян. Властиво мужність ідентифікує свобо­ду з її моральною природою, оскільки засвідчує спонуку щодо власно­го вчинку, вибраного на користь іншої особи чи на користь певної вар­тості або конвенції. "Що ти зробив зі своїм братом Авелем?” [What hast thou done with thy brother Abel?], - це було перше запитання, постав­лене в ім'я моралі, вважає Ферґюсон. Каїн мав свободу вибирати, що він і зробив, обравши корисливий інтерес, а не голос серця. Свобода вибору вчинку протікає між двома берегами, утвореними стосунками людей. По одному з них вони схильні виявляти відвертість, бути щи­рими у взаємних пристрастях щодо прихильності чи ворожості. По другому вони чинять брутально: зверхньо щодо об'єктів свого обурен­ня й ненависті. "Навіть коли голова зайнята проектами та інтересами (користю), серце часто спокушується дружбою; коли бізнес здійсню­ється через максимальне самозбереження, безтурботні години прова­дяться у великодушності і доброті”^[206]. Отже, щирість людських взає­мин (як і нещирість) породжується за участю і розуму, і серця. Однак для щирості, за Ферґюсоном, потребується не просто інтерес до іншо­го, а зацікавленість, врешті, обізнаність у ймовірності загального доб­ра, бо саме апелювання до загального добра (нехай уявне) є необхід­ною підставою та умовою для схвалення, очікуваного індивідом, і ви­знання його дії більшістю.

Розпадання зовнішнього інтересу (користі в бізнесі) і внутріш­нього чуття загального добра розводить по різні боки розум і серце^[208] або знання і моральність. Так складаються два рівні цінностей у пове­дінці і спілкуванні людей, які Ферґюсон ідентифікує як: а) щирі, доб­росердечні, мужні, стримані, помірковані, розважливі, правдиві та б) нещирі, підозрілі, формальні, заздрісні, ворожі, неправдиві. Очевидно, що стосунки типу (б) складаються або поза врахуванням "загального блага", або з байдужості до нього, проте в будь-якому разі провідним мотивом тут стає "комерційна корисливість". Стосунки типу (а) пов'язані з чеснотами, які носять моральний вимір завдяки врахуван­ню суспільного, публічного інтересу, в контексті якого людина набуває визнання як моральна особа. Властиво стосунки першого типу перед­бачають повне розкриття людини на шляху до звільнення себе від зо­внішніх обставин злиденності чи внутрішнього стану скнарості і скупо­сті. На цьому шляху маніфестується природна свобода індивіда не сті­льки залишатися самим собою, - грубість і варварство, - як ставати самим собою у вихованості і цивілізованості^{[209] [210].}

Ферґюсон підкреслює, що чесноти суспільства не визначаються обставинами, зовнішніми щодо людини, настановами і повчаннями. Вони творяться в "ситуаціях, коли прокидається велична чуттєвість серця", там, де "характери людей, а не їх становище чи фортуна, ста­ють принципами винагородження".

Національне суспільство об'єднується навколо уявлення (розу­міння) блага, прийнятого спільно. Однак суспільства складаються та­кож під впливом уже адаптованих соціальних традицій. Останні, в свою чергу, виражають міру визнання нацією індивідуальної свободи.

Услід за Монтеск'є, Ферґюсон аналізує три типи врядування: демократію, аристократію і деспотію. Переваги надаються першому типу, відомому ще як республіка, хоча Ферґюсон у кожному з режимів спостерігає недоліки або ж поєднання різнорідних форм одночасно. "Республіка - це держава, в якій народ, чи частина народу, володіє суверенною владою через колективний орган"²¹². За демократії кожен повинен визнавати рівність, поважати права ближніх, мати спільну ос­нову прихильності до держави, повинен працювати задля громадян, не очікуючи прибутку, і відкидати будь-яку спробу створювати особи­сту залежність.

Коли спільне громадське добро не є достатньо визначеним і ко­мерційні інтереси беруть гору, суспільство піддається корупції, в умо­вах якої соціальна арена "часто змінюється від демократії до деспоти­зму і навпаки"²¹⁴. За таких умов "народне врядування" може змішува­тися з аристократичним. "Тут члени держави розділені щонайменше на два класи, з яких один призначений командувати, а інший - покоря­тися. Жодні заслуги чи дефекти не можуть підняти чи опустити індиві­да з одного класу до іншого". Індивіди, приймаючи різні позиції зале­жно від обставин, "займають становище патрона чи клієнта"²¹³, які під натиском "комерції приватного суспільства" можуть "поступитися сво­єю гідністю як громадяни, навіть коли вони підноситимуть свої зухва­лість і зарозумілість як приватні особи"²¹⁶.

Запропонований Ферґюсоном поділ суспільства на класи, як пе­реконуємося, носить морально-етичне обґрунтування. Диференціація за ознакою роду занять на "жінок і рабів" та "вільних громадян", запо­чаткована ще античним суспільством, тепер потрапляє під вплив ко-

мерційних відносин і в їхньому контексті перетворюється на залежнос­ті між "начальником - підлеглим " чи "патроном -клієнтом".

Етичний підхід до визначення сенсу свободи, запропонований Ферґюсоном, виводить його думку на усвідомлення розходжень у ро­зумінні свободи залежно від заангажованості особи її участю в суспі­льній активності. Значення свободи набуває релятивних ознак і ви­значається тією інтерпретативною основою, що приймає певне това­риство людей. Ферґюсон подає, як на його час, вражаючі за проникливістю спостереження:

"Беручи до уваги різні особливості, до яких людина звертається, розмовляючи про свободу, чи то безпеку особи і майна, чи достоїнства звання, чи участь у важливих політичних справах, а також з погляду на різні методи, якими захищаються права, - усе це призводить до відмінностей в інтерпретації [курсив мій - А.К.] терміна; і кожна люди­на схильна гадати, що його значення має бути знайдене лише серед таких, як вона сама"^[213].

Таким чином, свобода набуває інтерпретативного сенсу на ос­нові нового солідаристичного розуміння соціальної єдності. Такий під­хід, на диво, близький до поглядів сучасного американського філосо­фа Річарда Рорті, який у статті "Солідарність чи об'єктивність" (1985) окреслює "нефундаменталістичну" інтерпретативну основу розуміння чи надання сенсу людському життю. Вона полягає в тім, щоб інтерпре­тувати будь-що на основі віднесеності його до спільноти, чи "солідар­ності" і культури^[214].

У пізнішому перевиданні книги (1773 р.) Ферґюсон уточнює: "кожна вільна нація схильна вважати, що свобода має бути знайдена людьми лише між самими собою; вони вимірюють її своїми власними характерними звичаями і системою манер"^[215]. Останні ж складаються під впливом кількох груп чинників: морального, розумово- раціонального і практично орієнтованого. Моральні чинники не тотож­ні з розумовими і є ґарантом розгортання ввічливості і цивілізованості. Вони зберігають автономну силу в процесі самоствердження і самомо- тивації. Моральне чуття може генерувати певне сприйняття життєвого вибору й переконання в його правдивості, проте воно перебуває під впливом інтеріоризованої мотивації егоцентризму, що закорінений у пристрасті до матеріального володіння. Переважання морально орієн­тованих стосунків і взаємин виважує їх цивілізуючий вплив на суспіль­ство, проявляється в спрямуванні населення на загальне благо і набу­ває значення громадянського суспільства. Тобто останнє здійснюється через вияв морально-етичної свободи в умовах комерційної або рин­кової господарської активності людей. Саме в такому сенсі громадян­ське суспільство покликане впливати на врядування, складаючи з останнім єдину соціальність або націю і державу.

1.2.3.