Принцип матеріалізму
Принцип матеріалізму був основним засадничим положенням філософської теорії марксизму. Доповнений діалектичною інтерпретацією, він слугував головним інтелектуальним інструментом марксистського провіденціалізму.
За його допомогою свобода як духовна потреба людини була перетворена в поняття "позитивної свободи", усвідомлюваної як момент зняття відчуження й самореалізації "сукупності всіх суспільних відносин" чи родової сутності людини. Матеріалізм був пояснювальним принципом неуникненності й необхідності комунізму, що наближається завдяки механізмові взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, які зумовлюють духовні процеси. У "Тезах про Фейєрбаха" Маркс наголошував: "Точка зору старого матеріалізму є "громадянське" суспільство, точка зору нового матеріалізму є людське суспільство, або людство, що усуспільнилося"[532].Закріплення більшовиків при владі в СРСР було рівнозначним поширенню в освіті, наукових дослідженнях, засобах масової інформації, політичній практиці, офіційних мистецтві й культурі матеріалістичної риторики. На середину комуністичної епохи жодна людина в СРСР не могла б одержати диплома про вищу освіту, якби публічно відмовилася визнавати матеріалістичну концепцію (врешті так само було й з атеїзмом). Гуманітарна й природнича наука (освітнього рівня) так чи інакше повинна була засвідчувати свою згоду з матеріалізмом принаймні цитуванням класиків марксизму.
8.6.3.