Приватна власність - зло
Радикальне заперечення приватної власності в марксизмі походить з ідентифікації джерел самовідчуження людини. На відміну від усіх попередників, Маркс визначив приватну власність основою відчуження, експлуатації й соціальної неволі.
Він не залишив жодних сумнівів, що ринкові відносини й пов'язані з ними "буржуазні інтереси" повинні повністю усуватися вже на початковій фазі комуністичної революції.А. Валіцький нагадує, що відносно знищення приватної власності Маркс "був більшим екстремістом, ніж Сталін, бо вимагав негайного скасування грошей і заміни торгівлі плановим розподілом продуктів"[534]. Усунення приватної власності дорівнювало зняттю джерела відчуження людини від своєї родової суті.
Це була очевидно найрадикальніша і характерно марксистська ідея і вимога. Вона послідовно впроваджувалася в дійсність радянського соціального порядку й була доведена до повного практичного втілення коштом мільйонів репресованих й тотальної деструкції селянського життя. Критиками цієї далеко не тільки економічної ідеї були всі без винятку політичні сили й інтелектуальні напрями. Марксизм залишав за собою право на остаточну наукову істину. Хто її не визнавав публічно - мусив зникати зі світу живих на теренах СРСР. Маркс пов'язував приватну власність з додатковою вартістю, породжуваною експлуатацією робітників через перебування засобів виробництва в приватному володінні. Не зайве згадати, що український соціолог С. Подолинський, який особисто був знайомий з Марксом і Енгельсом і листувався з ними, в 1870-х роках обґрунтував цілком інакшу концепцію праці як способу прирощення енергії. Він писав, що “праця - це таке зуживання нагромадженої в організмі механічної і духовної енергії, яке має своїм наслідком збільшення загального бюджету енергії земної поверхні"[535]. Звичайно ж, ідеї Подолинського були "розвінчані", зокрема Енгельсом, хоча Маркс певним чином навернувся до позитивного тлумачення ідей фізіократів на останніх двох сторінках четвертого тому "Капіталу", наукове видання якого здійснене лише після смерті Сталіна.
До них вже в 1970-х роках повернеться Микола Руденко й напише критичну працю про "помилку Маркса", за що буде репресований[536]. Врешті, не перечислити усіх, хто намагався підкоректувати теорію марксизму - всі вони зазнавали осуду й репресій. Критичні оцінки вченими Заходу таврувалися як буржуазне прислуж-ництво. Скажімо, Ганна Арендт у вишуканій філософській формі доводила цілком протилежне: джерелом відчуження є відсутність приватної власності і недовершеність приватної сфери індивіда[537]. Саме обезвласнене суспільство перетворюється на деперсоналізо-вану масу, яка народжує із себе тоталітарних вождів і тоталітарну владу.Таким чином, названі чотири ідеї - принципи марксистського дискурсу, пересаджені в соціально-політичну площину, стали головними опорами комуністичної будівлі під назвою СРСР з його безнаціональною масою - "радянським народом”.
8.7.