Розділ 8 СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЯК ЕТАП НООСФЕРНОЇ ПЛАНЕТИЗАЦІЇ ЛЮДСТВА

Коло питань: Поняття "ноосфери" як закономірного етапу роз­витку людства. Вчення про ноосферу П. де Шардена. Концепція ноосфери В. Вернадського та сучасність. Колективний Розум як ноосферний феномен.

людства: перспективи екорозвитку.

CjSx агроза екологічної катастрофи та міжнародного тероризму >⅛∕ означила перед людством завдання вижити й мобілізувати свої духовно-моральні й культурні ресурси. Глобальні екологічні мегазагрози постали внаслідок стрімкого росту техніко- технологічної могутності цивілізації, безпрецедентних темпів зростання народонаселення, з одного боку, і вичерпності природних ресурсів, - з іншого. У цих умовах людство потребує нової парадигми розвитку. Нинішня індустріальна цивілізація вичерпала свої потенційні можливості. Вона дала людині небачену могутність, але не навчила, як нею користуватися. Невідповідність потреб можливостям їх задовольнити, на думку російського науковця Микити Мойсеева, - одна з головних суперечностей сучасності^{[175] [176] [177].}

Цивілізаційні тенденції інтегрують людство в цілісність на техніко-технологічному рівні. Однак ці процеси вступають у конфлікт із культурними цінностями. Недарма філософська і соціологічна думка стурбована можливими зіткненнями між цивілізаціями, з одного боку, та крахом соціальних вартостей, - з іншого. Річ у тім, що людство є духовно розрізненим, не маючи ціннісних орієнтирів еволюційного поступу.

Концептуальні засади духовної цілісності людства розвинули в першій половині XX ст. Володимир Вернадський (1863-1945), французький математик Едуард Aepya (1870-1954) і французький теолог, філософ і палеонтолог П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955).

Від 1925 р. ці науковці більше не спілкувалися. Вони не мали змоги читати праці один одного. Крім того, праці П. де Шардена Ватикан заборонив публікувати за життя вченого. Тому цілком зрозуміло, що П. де Шарден і В. Вернадський нарізно розробляли вчення про ноосферу. Аише через 10 років спрямовує його до більш складного і внутрішньо зосередженого стану. Як натураліст, він розрізняв два види тангенціальної енергії: один вид - енергія випромінювання (на рівні атома); інший - енергія організації (на рівні живих істот і людини). Зростання тангенціальної енергії зумовлює ускладнення матеріальних утворень і збільшує радіальну енергію, яка може зворотно впливати на тангенціальну і т. ін. Зміна радіальної енергії зумовлює перехід на нові щаблі розвитку й підвищення рівня організації матеріальних утворень. Ця фундаментальна енергія врешті-решт породжує людину. Саме тому філософ припускає, що тканина універсуму повинна бути одухотворена від самого початку, тобто енергія має духовну природу, бо Всесвіт, створений лише з інертної матерії, фізично не міг би втримувати Людину.

Досягнення природничих наук незаперечно доводять еволюцію матерії. їй притаманне щораз більше ускладнення різноманітних елементів, які виявили передовсім фізика й хімія. Зокрема елементарних частинок - протонів, нейтронів, електронів, фотонів тощо.

Еволюція, за П. де Шарденом, має свій початок і кінець. Початок еволюції він позначив точкою Альфа, розуміючи під нею сукупність елементарних матеріальних утворень та їхніх енергій. Кінець розвитку людства позначив точкою Омега. Вона - "найвищий полюс тяжіння" для радіальних енергій, оскільки є першорушієм, що перебуває попереду і впливає на світ через радіальну складову енергії. Цей пункт символізує собою Бога, причетного до світу й трансцендентного йому. Під впливом точки Омега радіальні енергії зумовлюють і здійснюють розвиток світу, який виявляється у підвищенні організації буття. Тому в еволюції Всесвіту філософ виокремлює такі стадії: переджиття, життя, думку, наджиття.

Аналізуючи ці рівні буття, П. де Шарден прагне виявити головні принципи, що притаманні всім рівням і зумовлюють їхню єдність. За означенням, тканині універсуму властиві зародкові елементи духовного, що існують у природі завжди і скрізь, спрямовуючи розвиток. Якщо досі, зазначає філософ, ми з'ясовували зовнішню природу речей, то відтепер необхідно зосередити увагу на "внутрішнє речей". Аналогічно як у людини, так і у всіх речей є не лише зовнішня, а й споріднена з нею внутрішня реальність. Під шаром первинної матерії існує гранично тонкий, але необхідний "біологічний" шар, який нескінченно протяжний і охоплює собою всі рівні організації матерії аж до найелементарніших. Тому в природі немає нічого неживого. Різниця між неорганічним і органічним світом у тому, що в першому життя існує в нерозвиненій і прихованій від людського сприйняття формі, а в другому - біологічні процеси розвинені й пізнавані.

Враховуючи зрідненість неживої матерії з майбутнім життям, яке ще має виникнути з неї на спіралі еволюції, П. де Шарден назвав усю сферу неживої природи переджиттям. Він пише: "У цілісній картині світу наявність життя неминуче передбачає існування до нього безмежно простягнутого переджиття"^[179]. Наприклад, наука з'ясувала, що навіть у найтвердіших породах триває процес перетворення мінеральних видів, що приблизно нагадує метаморфози живих істот. Ідеться про те, що на рівні переджиття відбуваються трансформації, що зумовлюють процес концентрації "тканини універсуму" в дедалі більш організованих формах матерії. Тоді матерія постає як переповнена можливостей розвитку та виходу за свої межі. На відповідному етапі еволюції геогенеза, тобто геохімічні та геотектонічні процеси, переходять у біогенезу, яка стає основою психогенезу. Ці щаблі еволюції живляться однією (психічною) енергією, концентрація якої постійно збільшується в космогенезі.

Винятковим феноменом радіальної енергії, що надає фундаментальної єдності світу, за П. де Шарденом, є свідомість. Незважаючи на те, що свідомість очевидно виявляється лише в людини, вона - космічний феномен, що підлягає всеохопній трансформації. Наука, обмежуючи феномен свідомості тільки вищими формами життя, усувала свідомість зі своїх моделей універсуму. На противагу науковому підходу, філософ наполягає на повсюдному вкоріненні свідомості та прагне з'ясувати, як вона виявляється в нашому досвіді.

На рівні переджиття зародкові елементи свідомості (передсвідомість) поступово ускладнюються, диференціюючи свою природу, як і матеріальні елементи. Концентрація свідомості змінюється обернено пропорційно до простоти матеріального утворення. Інакше кажучи, свідомість настільки досконаліша, наскільки складніше й організованіше матеріальне буття вона супроводжує. Духовна досконалість і матеріальна складність - два взаємопов'язані аспекти того самого явища. Водночас це - фундаментальний закон космогенезу, який передбачає конвергентну структуру світу.

Наступна стадія еволюції Всесвіту - життя. Воно постає внаслідок біогенезу, який завершується витвором живої оболонки планети - біосфери. Структурним елементом життя є клітина. Функціонування клітини надає життю нездоланної сили експансії та розмаїття, оновлення й ускладнення. Після появи клітини, а згодом нервової системи і мозку пружиною життя є піднесення свідомості^[180]. Еволюцію універсуму на рівні життя, стверджує П. де Шарден, визначає не боротьба за існування, а глибинний (психічний) порив феномену життя, який визначає загальний плин біологічної еволюції, розвиток і розгалуження життя. Сягнувши своєї критичної точки, життя здійснює стрибок до наступного рівня - до думки.

На цій стадії еволюції універсуму з'являється людина, внутрішню активність якої визначає рефлексія. Рефлексія - це набута свідомістю здатність до зосередженості на собі, здатність пізнавати не лише світ, а й себе, не просто знати, а знати, що знаєш. Завдяки такій здатності людина перетворюється на центр, у якому всі уявлення і досвід поєднано в єдине ціле. Рефлексивна істота, що зосереджується на собі, раптом спроможна розвиватися в новій сфері - мисленнєвій. Абстракція, логіка, обдуманий вибір і творчість, математика, мистецтво і т. ін. репрезентують цілком нове внутрішнє (духовне) життя. Людина з притаманною їй духовністю, доводить П. де Шарден, - запланований результат еволюції космічного цілого.

Після появи людини психогенез змінює вища функція - спершу зародження, а потім поступовий розвиток духу - ноогенез. Ноогенез - стрижень не лише антропогенезу, а й біогенезу. А людина як соціальний феномен - це кульмінація, а не послаблення біологічного феномену. Природа не ворожа людині, а цілком відкрита для пізнавальної думки. Тож дух пошуків і завоювань є постійною душею еволюції.

Людина, нарощуючи духовну енергію, творить ноосферу. Ноосфера - "мислячий пласт", нове покриття Землі, що постає поза і над біосферою^[181]. Ноосфера - це сфера думки, абсолютно духовна і невидима, але цілком реальна і веде до колосальних перетворень матеріальних мас.

Подальший зміст еволюції філософ убачає у творенні з одиничних людських свідомостей "зерняток думки", гармонізованої спільності свідомостей, яка еквівалентна надсвідомості. "Землю не лише покривають міріади зерняток думки, а й огортає цілісна мисляча оболонка, що утворює функціонально величезне зерня думки в космічному масштабі"^[182]. Відбувається "планетизація людства", тобто його масове згуртування. Перед людством постає нова перспектива "психологічної експансії" - внутрішня тоталізація світу, спільне витворення Духу Землі.

У планетизації людства важлива роль, за П. де Шарденом, належить науці. Від часу свого зародження вона слугувала створенню різних способів підкорення світу. Завдяки науці людство прогресує, оскільки може повніше жити. Колись алхіміки шукали філософський камінь. Тепер наші амбіції зросли: створювати не золото, а життя! І це не витвір уяви. Відкривши гени, чи не контролюватимемо механізму органічної спадковості? Опанувавши синтез білків, чи не започаткуємо нову хвилю організмів - неожиття, витворене штучно? Наука як колективне мислення леліяла мрію про освоєння енергії еволюції. Ми сподівалися, що перебуваємо на порозі "золотого віку", організованого наукою й зігрітого багатством. Однак з'ясувалося, що людство технічно оснащене, але духовно роз'єднане й уражене вірусом ворожнечі. На думку П. де Шардена, це глибоке порушення правил ноогенезу, вихід із- під його контролю. Замість того, щоб витворювати надмір духу, людство породжує лише матерію, працюючи в зворотному напрямі, як інволюція.

Подальша еволюційна перспектива людства пов'язана з розвитком ноосфери. На щаблі ноосфери життя й далі невпинно ускладнює свою структуру, завдяки чому відбувається перехід буття на нові щаблі, а в перспективі - до наджиття. Сутність наджиття філософ убачає в гігантській психобіологічній операції оновлення Землі - творенні надлюдства. Людина не має майбутнього поза об'єднанням з іншими людьми. Однак для сучасників людство - лише абстрактна сутність або умовна назва. За П. де Шарденом, людство - колективна реальність, результат мегасинтезу людських думок, якому тепер індивідуально і колективно підпорядковані всі мислячі елементи Землі. Людство має майбутнє лише в тому разі, якщо згуртується духовно. Тому перспектива постане для людства загалом, а не для окремих привілейованих осіб чи для одного вибраного народу. Її сутність - духовне оновлення Землі.

Уточнюючи перебіг цього оновлення, філософ визначає майбутнє людства як "органічну суперагрегацію душ"^[183]. Вирішальну роль у цьому процесі відіграє точка Омега, яка постає як першорушій, що перебуває попереду; майбутнє, до якого прагне еволюція ноосфери. До цієї точки тяжіє, у ній акумулюється у всій своїй досконалості та цілісності значна кількість свідомостей, які на Землі вивільняє ноогенеза. Що означає "акумулювання" свідомостей? Згідно з гіпотезою, універсум є збирачем і охоронцем свідомостей. Безперечно, йому належать і наші творіння. Проте яке з людських творінь має найбільше значення для корінних інтересів життя? Таким оригінальним витвором, у якому універсум усвідомлює себе, є наше "Я", наша особистість. Вона - фокус нашої свідомості, яку "акумулює" в собі Омега. У процесі духовної конвергенції відбувається не поглинання, а звеличення Я-свідомостей. Тому "зернятка свідомості", зливаючись своїми центрами

(особистостями), не втрачають власної індивідуальності. Омега як кінець світу збігається з найвищою сходинкою гармонізованої складності. Він - виразний центр, що сяє в центрі системи центрів. У ньому досягається диференційована єдність через максимальну персоналізацію елементів і цілого.

Рушійною силою, що має піднести людину на новий щабель буття, тобто до наджиття, є любов. На противагу механічному об'єднанню через матеріальні форми (захист матеріального добробуту, нові галузі виробництва), любов поєднує людей у самій їхній суті, доводить їх до завершеності. Для цього наша здатність любити має стати всеосяжною. Однак любов зникає під час контакту з безособовим та анонімним. Зокрема колектив поглинає особистість, убиваючи любов. Тому колектив, спільнота є поза любов'ю. Щоб стати об'єктом любові, універсум має здобути обличчя і серце, персоніфікуватися для нас, сконцентрувати особисті сили й особисті тяжіння. Така любов виникає з любові до Бога. Омега - це центр найбільшої концентрації свідомості; духовна особистість, що не має матеріальних рис; надособистість, Христос. Отже, космогенез збігається з Христогенезом.

Які ж перспективи людства в наближенні до наджиття? Під впливом променів Омеги зникне ненависть і міжусобна боротьба. Тому завершальний етап конвергенції відбуватиметься мирно. Людство вивільнить потужні сили завдяки зіуртуванню. Проте є ймовірність, що ця енергія діятиме неузгоджено. Тому можлива руйнація ноосфери. Хоча така перспектива суперечить конвергентності ноогенезу, який спрямований до точки Омега - божистого вогнища Духу.

Ноосфера, що виникла в процесі еволюції універсуму, містить надійну гарантію незнищенності й нескінченності існування людства. Звісно, це не заперечує можливості її фізичного знищення в майбутньому. Загалом, вважає філософ, на Землю чекає така сама доля, що й інші планети - загибель. Але це не означатиме тотальної загибелі людства. Ноосфера замкнеться в собі й знайде лінію своєї втечі. Замикання він уявляє як злиття з Омегою. Саме це і є щасливим станом наджиття. Отже, людство може вижити фізично лише за умови, якщо виживе духовно, як цілісне культурне людство.

Для розуміння духовної цілісності людства важлива роль належить вченню Володимира Вернадського про ноосферу. Його зміст викладено в працях "Наукова думка як планетарне

" " ” явище / декілька слів прб ri^,єдиним в економічному та інформаційному аспекті. Прагнення до мирного об'єднання людства на грунті економічного життя та обміну інформації - шлях до ноосфери.

• Відкриття нових джерел енергії, що пов'язані з атомною фізикою. Атомне ядро - це джерело необмеженої енергії.

• Підвищення рівня добробуту населення. Ніколи досі в історії людства інтереси й добро всіх людей, а не окремих осіб чи груп, не формулювали як реальне державне завдання. Уперше реально сформульовано завдання боротися з бідністю та її наслідками, чітко означено проблему свідомого регулювання розмноження, проблему продовження тривалості життя, зменшення рівня захворюваності всього людства.

• Рівність усіх людей загалом. Біологічно це виявляється в тому, що в геологічному процесі всі люди є єдиним цілим щодо решти живого населення планети. Тому людство повинно прийти до повної рівності рас, народів, незалежно від кольору шкіри та віросповідання.

• Вилучення війни з життя суспільства. Цивілізація "культурного людства" не може обірватися й зазнати знищення. Запорука цього - інтернаціональність науки, її прагнення до свободи думки та усвідомлення моральної відповідальності вчених за використання наукових ^[186] відкриттів і наукової роботи задля руйнувань, що суперечить ідеї ноосфери^[187].

Зрозуміло, що вчений бачив негативні явища в суспільному житті і в освоєнні природи, але вважав їх тимчасовими. Людсь­кий розум усуне їх, і на землі запанує ідеал, який репрезентує ноосфера. Перед людиною постане величезне майбутнє, позаяк вона не використовуватиме свого розуму і праці задля самознищення. Він був переконаний, що побудова ноосфери має творчий, а не руйнівний характер. Отже, ноосфера - такий стан планети, для якого характерний розумний устрій і планети, і людства як частини природи, у якому реалізується творча робота розуму, у суспільствах панують рівність і демократія, а загалом - єдність усього людства, що заперечує війни, експлуатацію однієї людини іншою тощо. За такими параметрами ноосфера здебільшого - справа майбутнього. Можливість її випливає з перетворення людської діяльності та наукової думки на планетне явище.

На думку В. Вернадського, у XXI сг. людство житиме в царстві розуму - ноосфері. Справді, технічно і технологічно людство зробило колосальний крок уперед, наука розкрила таємницю атомів, розгадала молекулу життя і створила електронний комп'ютер, але нам ще дуже далеко до ноосфери.

У другій половині XX ст. на планеті Земля постала ноосфера. Однак, як зазначає В. Кордюм, вона "якісно нова, автономна від Біосфери, внутрішньо самодостатня система існування світової спільноти Homo sapiens"^[188]. Упродовж усієї своєї історії людство розвивалося в складі біосфери як її частина, було пов'язане з біосферою та її регулятивними механізмами. Стабільність біосфери як самодостатньої структури забезпечено тим, що вона як цілісна система спроможна контролювати саму себе. Для цього вона створила спеціальні механізми, які постійно вдосконалювалися. Проте із середини XX ст. людина, нехтуючи контрольні механізми біосфери, створила свої, напрочуд ефективні способи існування поза і над біосферою. Відтепер на планеті Земля існують дві самодостатні системи - Біосфера і Ноосфера, вважає В. Кордюм, які стали фактично альтернативними. Але, розірвавши контрольні механізми Біосфери, людство не створило у своїй Ноосфері власних механізмів самоконтролю. За відсутності внутрішніх для системи контрольних механізмів вона не може стабілізуватися. Будь- яка система, позбавлена внутрішнього самоконтролю, починає прискорено розпадатися, аж до повного саморуйнування. Так само має поводитися й новостворена система, у якій нема самоконтролю.

Російський академік Микита Моисеев констатує, що сучасна планетарна ситуація справді катастрофічна. Незважаючи на це, у людства наразі є можливості вибору. У праці "Доля цивілізації. Шлях розуму" він з'ясовує сценарії розвитку планетарної ситуації.

Людина, на відміну від усього живого, має розум і спроможна оцінювати нинішній стан природи й суспільства. Пізнавши закони природи, людина здатна діяти відповідно до них, а отже, впливати на майбутнє та забезпечувати можливий добробут.

На жаль, людство завдяки своїй науково-технічній активності наблизилося до краю прірви й не відає про це. І що потужнішу техніку й досконалішу науку творять люди, то більше в їхній свідомості укорінюється думка про власну безмежну могутність. Натомість людство мало б перейнятися відповідальністю за майбутнє, і це єдиний шлях його самозбереження.

М. Мойсеєв досить критично оцінює стратегію сталого розвитку як шляху виживання людства. На його думку, рекомендації саміту "Планета Земля" щодо розробки національних концепцій сталого розвитку виконують функцію паліативу, що лише відтерміновує розв'язання глобальних проблем. Як наслідок, суспільство заспокоїлося: адже саміт запропонував рецепт, який треба лише вміло застосовувати. Така позиція, переконаний учений, надто небезпечна, оскільки позбавляє суспільство його шансів. Аналіз деяких національних концепцій засвідчує, що вони орієнтуються суто на технічні засоби, ігноруючи факт загальної колективної залежності та відповідальності усіх за все.

Людство має шанс вижити, цей шанс - розум і воля, завдяки яким людина, знаючи ймовірні загрози, зуміє їх уникнути. Річ у тім, що розум людини вже бере участь у процесі самоорганізації, і цей факт людство повинно використати максимально ефективно. Першим кроком на цьому шляху має бути ухвалення головної аксіоми майбутнього існування людства: коеволюція людини і біосфери. Дотримання цієї аксіоми означає перебудову життєдіяльності людини на основі природної раціональності та екологічної освіченості.

Перспективи виживання людства М. Мойсеєв пов'язує з переходом до інформаційного суспільства як необхідної умови його дальшого розвитку. Термін "інформаційне суспільство", уважає автор, виник у зв'язку зі своєрідним шоком, який спричинив розвиток обчислювальної техніки та інформаційних технологій. Тому інформатизацію суспільства розуміють здебільшого як техніко-технологічне оснащення суспільної життєдіяльності: створення штучного інтелекту як сукупності програмних засобів, що забезпечують успішне використання комп'ютерної техніки. Швидкість цього процесу наростає, і, як будь-який еволюційний процес, він стихійний. Розв'язання технічних і навіть організаційно-соціальних проблем - лише передумова до становлення інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство - необхідний етап еволюції суспільної системи на шляху до епохи ноосфери, коли буде забезпечено умови коеволюції людини і природи. Виникнення такої організації суспільства, коли його можна буде назвати інформаційним, науковець пов'язує з роллю, яку відіграватиме в долі суспільства Колективний Інтелект (або Колективний Розум). Коли цей Розум почне відігравати таку саму роль у функціонуванні планетарного суспільного організму, яку відіграє інтелект людини в життєдіяльності власного організму, це означатиме утвердження нової форми існування людини на Землі. Колективний розум має допомагати планетарному суспільству долати труднощі забезпечення його гомеостазу, збереження його цілісності разом із біосферою.

Однак така перебудова не може відбутися негайно і сама собою. Для неї потрібний загальний консенсус. Отже, перебудова відбудеться лише тоді, коли вповні виявлять себе Колективний Інтелект і Колективна Воля. Якщо такої перебудови людство не здійснить, то втратить усі шанси на майбутнє. Упевненості додає те, що людство не є безпорадним. Люди можуть сформулювати альтернативи можливих шляхів розвитку та впливати на процеси суспільної самоорганізації, у яких вони беруть участь.

Входження суспільства в інформаційну цивілізацію, вважає М. Мойсеєв, слід пов'язувати з утвердження Колективного Планетарного Розуму^[189]. Що таке Колективний Інтелект і яка його роль у формуванні ноосфери? Колективний Інтелект є природним феноменом, результатом складного еволюційного процесу, який відбувався стихійно до відповідного часу, без втручання людини і суспільства. У процесі антропогенезу неперервно нагромаджувалися знання, майстерність, формувалася колективна пам'ять. Поступово зароджувалося колективне вивчення довкілля й ухвалення колективних рішень. У такий спосіб, вважає М. Мойсеєв, постала система, яку природно назвати Колективним Розумом. Її можливості пізнання і раціонального вибору колективних дій багаторазово переважали можливості індивідуального розуму і навіть їхньої сукупності. Власне завдяки взаємодії локальних інтелектів та обміну інформацією між ними виник феномен Колективного Інтелекіу і колективної пам'яті.

Розвиток інтелекту окремої людини й Колективного Розуму сім'ї, народу відбувалися паралельно разом із розвитком людини і суспільства, потребами в обміні інформацією й ухваленням колективних рішень. Однак Колективний Розум розвивається значно швидше від індивідуального й відіграє щоразу вагомішу роль у долі спільнот. Разом із ним розвивається і мова як кодифікатор інформації та засіб її передавання, зворотно впливаючи на розвиток Колективного Інтелекту.

Особлива роль у функціонуванні Колективного Розуму належить обміну ідеями та швидкості цього обміну. Ізоляція окремих індивідів, соціальних груп чи народів, вилучення їх із загальної системи обміну інформацією неминуче спричинює інтелектуальну деградацію, втрату знань і пам'яті.

На основі цих розмірковувань М. Мойсеєв подає уточнене розуміння Колективного Інтелекту як системи інформаційних зв'язків між людьми. Через неї кожна людина має доступ до спільних знань і можливість робити свій внесок до загального уявлення про довкілля^[190]. Унаслідок функціонування колективної інформаційної системи неминуче виникають спільні оцінки подій, процесів, на підставі яких об'єднуються дії людей. Колективний Інтелект є системою, що дає змогу ухвалювати колективні рішення.

Колективний Розум і пам'ять, пише М. Мойсеєв, - єдина форма колективної власності, використання якої з боку всіх членів суспільства в нормальних демократичних умовах не лише не збіднює її, а навпаки, забезпечує приріст і нагромадження знання. Тому людство об'єктивно зацікавлене в тому, щоб якомога більше індивідів експлуатувало його.

Людство, переконаний М. Мойсеєв, опинилося перед необхідністю відкрити для себе нові перспективи розвитку. Жодні локальні рішення не змінять напряму бігу - до прірви. Тому рішення мають бути спільними для всієї планети. За таких умов лише планетарний Колективний Інтелект може стати тією засадою, тим інструментом, який трансформує множину індивідуальних суджень, відкриттів і винаходів у відповідну цілісну програму дій. Тому, вважає М. Мойсеєв, у програмах сталого розвитку проблема розвитку Колективного Інтелекту має посідати особливе місце.

Колективний Інтелект може одночасно стати і тим колективним "Учителем", на долю якого випаде обов'язок перебудувати свідомість людини й віднайти нову технологічну основу планетарної цивілізації. Він буде колективним регулятором, попереджуючи про загрози та пропонуючи альтернативні шляхи розвитку. Виконання цих функцій Колективним Розумом й означатиме вступ людства в інформаційне суспільство. Отже, інформаційне суспільство - це загальнопланетарна система, що здатна до такого саморозвитку, який дає змогу поступово віднайти нові точки опори для подальшого існування людства.

Останні десятиліття підтверджують, що Колективний Інтелект дедалі потужніший завдяки науково-технічному прогресу, а людство увійшло в інформаційну цивілізацію. Інформаційне суспільство завдяки комп'ютерним технологіям та мережі "Інтернет" інтенсивно нарощує Колективний Інтелект. Завдяки мережевим технологіям відбулася біфуркація, і Колективний Розум набув нових якостей. Тепер він доступний усім і кожному.

Інформаційне суспільство, на думку М. Мойсеева, має не лише опиратися на досягнення комп'ютерної техніки та засоби зв'язку, а й значною мірою змінити структуру своїх соціальних інститутів і зокрема освіти. Увійти в епоху ноосфери зможе лише високоосвічене суспільство, кожний громадянин якого здатний відповідати за долю суспільства й діяти відповідально. Для цього необхідно, щоб XXI ст. стало століттям гуманітарних знань.

Реальне індустріальне суспільство, на думку американського вченого Йонезі Масуди (1910-2002), можна використати як аналогову модель, на основі якої прогнозувати майбутнє інформаційне суспільство. Нове суспільство треба будувати навколо абсолютно нового каркасу - комп'ютерно-кому­нікаційних технологій із їхньою фундаментальною функцією заміщувати або підсилювати розумову працю людей^[191]. В інформаційному суспільстві пріоритетна галузь - інтелектуальне виробництво, осереддям якого є індустрія знань.

В індустріальному суспільстві центром виробництва товарів і своєрідним символом цивілізації був завод; в інформаційному суспільстві символом цивілізації й центром виробництва та розподілу інформаційних благ є соціальна структура, базована на комп'ютері, що складається з інформаційних мереж і банків даних. Головний суб'єкт активності в індустріальному суспільстві - підприємство, економічна група, а за інформаційного ладу найважливіший суб'єкт соціальної активності - вільна спільнота, соціоекономічна група, яка може складатися з різних локальних об'єднань та інформаційних товариств.

Індустріальне суспільство є ладом централізованої влади та ієрархії класів; інформаційне, навпаки, - багатоцентровим, із взаємодоповнюваними функціями. Мета індустріалізму - досягнення національного добробуту, а інформаційного суспільства - реалізація цінності часу для кожної людини. Метою всіх і кожного буде досягнути повноцінного життя в процесі пошуків великих майбутніх можливостей.

Суттєва різниця - і між політичними системами цих цивілізацій. Політична система індустріального суспільства - це парламентська республіка та мажоритарне правління, а політичною системою інформаційного суспільства буде демократія участі. Вона стане політикою участі громадян; політикою автономного управління з боку громадян, що ґрунтується на договорі про участь і синергізмі, який враховує думку меншості.

Різні в цих цивілізаціях також соціальні проблеми. В індустріальному суспільстві є три головні: безробіття, спричинене спадом виробництва, війни, що випливають із міжнародних конфліктів, та диктатура тоталітаризму. Проблемами інформаційного суспільства будуть футурошоки, зумовлені неспроможністю людей адекватно відповідати на швидкі соціальні трансформації, дії індивідуальних і групових терористів, зазіхання на індивідуальну недоторканість та криза підконтрольності. Індустріальні суспільства вважають розвиненими, коли вони досягають стадії високого масового споживання товарів тривалого користування; найбільш розвиненою стадією інформаційного суспільства буде рівень високої масової когнітивної творчості. В індустріальному суспільстві матеріальні цінності є універсальними стандартами всіх соціальних вартостей, а в інформаційному суспільстві універсальним стандартом вартостей буде прагнення задовольнити досягнення мети.

Загальноприйнятим духовним стрижнем індустріального суспільства вважають свободу особи, що означає пошанування фундаментальних прав людини, визнання її значущості та наголошення на її гідності. Духом інформаційного суспільства буде дух глобалізму, тобто симбіозу, в якому людина та природа зможуть жити разом у гармонії, етично погоджуючи сувору самодисципліну й суспільний доробок.

Свою концепцію Й. Масуда назвав "комп'ютопія", оскільки перспектива, яку він прогнозує, може й не реалізуватися. На його думку, існують два шляхи розвитку комп'ютерної технології: а) суспільство з абсолютним соціальним контролем на основі новітньої технології, б) суспільство самореалізації людини відповідно до екологічної ситуації в природному довкіллі. Наразі інформаційна цивілізація йде першим шляхом.

Щодо перспектив цивілізаційного розвитку, то в західно­європейському та американському світогляді домінує думка про універсальність західної цивілізації, що саме вона демонструє близьке майбутнє людства. Це підтверджує й концепція Й. Масуди. На його думку, соціальна трансформація сприятиме трансформації сутності самої людини, яка перетвориться на homo intelligens, на Людину, здатну створити "цивілізацію, цілком відмінну від тієї, що була створена Homo sapiens"^[192]. Серед ознак нової людини Й. Масуда найперше виокремлює її творчий характер. Тому "найбільш розвинутою стадією інформаційного суспільства буде рівень високої масової когнітивної творчості, за якої комп'ютеризація надасть можливість кожній особистості творити знання і просуватися до самореалізації"^[193]. У майбутньому зміниться статус людини, адже homo intelligens побудує суспільство нового типу, що функціонуватиме на засадах принципу синергізму.

У соціальній сфері homo intelligens створить нову цивілізацію, яка буде поліцентричним суспільством, що забезпечить динаміку її соціальних змін. Надалі ця глобальна соціальна спільність, пише Й. Масуда, стане синергетичним суспільством, що означає комбінування взаємодій різних функцій для того, щоб сприяти досягненню загального ефекту, де всі індивіди виконують відповідні функції згідно з власними поглядами й вільно кооперуються, щоб сприяти розвитку суспільства загалом. В економіці homo intelligens створить біоекологічну систему, яка забезпечить гармонійне співіснування людини з природою.

Мета інформаційного суспільства - відродження теологічного синергізму людини і вищого буття^[194]. Адже немає місця, де людина могла б жити, крім Землі, яка подарувала її життя. З цього усвідомлення виникає ідея синергетичного суспільства, згідно з якою, людина і природа мають співіснувати в справжньому симбіозі.

У контексті сталого розвитку людства актуальною є проблема планетизації інформаційного суспільства. Незважаючи на те, що інформаційно-технологічний прорив зробила західна цивілізація, її здобутками користуються в багатьох регіонах світу. Зокрема східні цивілізації (японська, китайська, індійська), зберігаючи свою культурно-релігійну специфіку, швидко опановують нові технології. Поряд із Японією з'явилися країни, яких називають "нові тигри". Вони за короткий період вийшли на "пік" технологічного прогресу - Гонконг, Китай, Корея, Таїланд, їх наздоганяє Індія.

На шляху до планетизації інформаційного суспільства неминучим буде синтез цивілізацій Сходу і Заходу, вважає М. Мойсеєв. Ці цивілізації дуже різні, але вони взаємодоповнюють одна одну. Такий синтез не зумовлюватиме уніфікації - він збереже різнобарв'я цивілізаційної палітри. Тільки об'єднання культур Сходу і Заходу дасть розмаїття, без якого важко уявити, що планетарна спільнота знайде потрібну стратегію виживання.

Не менш важливою проблемою планетарного суспільства є його демократизація. Тільки демократія здатна гарантувати ситуацію, у якій Колективний Розум справді працюватиме на благо всього людства. Нові можливості для розвитку демократії та функціонування Колективного Розуму надає Інтернет. Він забезпечує не знаний досі доступ до інформації і розширює можливості комунікації. Цьому сприяють дві тенденції в його розвитку. З одного боку, інтернаціоналізація - формування планетарної мережі, а з іншого, - регіоналізація: формування внутрішніх мереж. Залучення в загальну комунікативну мережу культивує співпрацю. Водночас Інтернет загрожує демократичному суспільству інформаційною ентропією (деструктивні практики). Крім того, основними користувачами мережі "Інтернет" є технічно оснащені народи.

Планетарне суспільство інформатизується й демокра­тизується на засадах лібералізації економічного життя. Свобода конкуренції породжуватиме нерівність між народами. Тим більше, що світова капіталістична система утверджує принципи ринкового фундаменталізму, які ігнорують соціальні цінності. Ринковий фундаменталізм гальмуватиме перехід до сталого розвитку. Невипадково в соціологічній літературі сучасний етап утвердження інформаційного суспільства називають суспільством ризиків.

Гуманізувати суспільство ризиків здатне планетарне громадянське суспільство. Лише Колективний Розум може слугувати виникненню таких інститутів громадянського суспільства, які дадуть змогу консолідувати людей на засадах соціальних вартостей. Найрозумнішою практикою є мистецтво компромісу, зусилля потрібно спрямувати на реалізацію базового принципу комунікації: взаємне визнання один одного.

Сьогодні формується ноосферне мислення, суть якого в коеволюцїї людини і природи. Це поняття відображає наше уявлення про належність людини до біосфери й про необхідність гармонійного розвитку природи та суспільства. Забезпечення коеволюції - необхідна умова дальшого розвитку людства, його переходу до ноосфери.

Конкретизацією принципу коеволюції, на думку М. Мой­сеева, є екологічний імператив. Екологічний імператив - це межа, яку людство не має права переступити за жодних обставин, бо за нею - загибель або деградація. Ці поняття з'явилися у 80-х роках, коли М. Мойсеєв запропонував математичну модель "ядерної зими". Завдяки цьому отримано першу точку відліку екологічного імперативу - заборону війни. Адже життя людства - це абсолютна цінність. Окрім того, екологічний імператив має містити не лише допустимі стани довкілля, а й швидкість їх зміни. Отже, екологічний імператив забороняє порушувати рівновагу природи, що може викликати иеконтрольовані зміни характеристик біосфери, а відтак і існування людини на Землі. Для забезпечення екологічного імперативу необхідний моральний імператив. Його основою, вважає М. Мойсеєв, мають бути взаємна доброзичливість людей і принципи, аналогічні до тих, які висловлено дві тисячі років тому в Нагірній Проповіді. Тобто у формуванні ноосферного мислення пріоритетна роль належить освіті та релігії.

У ноосферній концепції розвитку поєднано два світоглядні принципи - антропоцентризм і біосфероцентризм. Перший пов'язаний безпосередньо з людством, із його виживанням в умовах сьогодення та неперервно тривалим ефективним розвитком, а другий акцентує увагу на тому, що природною основою життя на Землі в усіх його виявах може бути лише збереження біосфери в тихії формах, які сформувалися історично впродовж багатьох мільйонів років. Тільки нооеволюція біосфери та людського суспільства спроможна забезпечити оптимальність подальшого розвитку обох цих компонентів планетарної метасистеми. Така двоцентрова модель системи пріоритетів щодо шляхів оптимізацїї майбутнього розвитку нашої планети допомагає уникнути відчутної однобічності цих світоглядно-етичних орієнтацій: антропоцентризму чи біоцентризму.

У 90-х роках у Росії створили Міжнародну академію ноосфери (сталого розвитку), яку очолює академік Аркадій Урсул. Її головною метою є розробка моделі сталого розвитку, в якій стратегію екологізації людської діяльності досліджують у планетарному й космічному вимірах^[195]. В основу моделі сталого розвитку А. Урсул покладає запропоновану В. Вернадським ідею автотрофності людства, як можливого шляху його розвитку.

Загальновідомо, що основу біосфери становлять автотрофні організми, які з неорганічних речовин синтезують усі речовини, необхідні для їхнього життя. Головний механізм реалізації цього процесу - фотосинтез, тобто перетворення зеленими рослинами й фотосинтезуючими мікроорганізмами енергії сонячного випромінювання на енергію хімічних зв'язків органічних речовин. Поряд із фотосинтезуючими організмами існують ще й хемосинтезуючі бактерії, що виробляють із двоокису вуглецю органічні речовини. На відміну від автотрофних організмів, людина - гетеротрофна істота, яка використовує для свого існування органічні речовини, створенні автотрофами. Гетеротрофність людства пов'язана з його залежністю від біосфери як джерела існування. Нераціональне використання ресурсів біосфери спричинило екологічну кризу, яка невпинно наближає людство до екокатастрофи.

Саме для того, щоб зупинити цей біг до прірви, запро­понували послабити зв'язки людства з біосферою через утвердження автотрофного суспільства. Таке суспільство, передбачав В. Вернадський, функціонуватиме на основі автотрофних технологій, які використовуватимуть джерела енергії та речовини, незалежні від біосфери. Учений був упевнений, що в процесі розвитку ноосфери людство набуде рис автотрофності^[196]. Звісно, людство не зможе існувати, якщо загалом не братиме речовину й енергію з біосфери. Але воно може мінімізувати матеріально-енергетичне використання біосфери, не порушуючи її сталості.

На думку А. Урсула, становлення планетарної автотрофності людства - не єдиний шлях розв'язання екологічних проблем. Річ у тім, що планетарна автотрофність людства, яка в принципі має бути біосферосумісною, лише відтерміновує можливу екокатастрофу. Вона не розв'язує проблеми виживання людства назавжди. Хоча автотрофна цивілізація не руйнує біосфери внутрішньо, як це робить гетеротрофна цивілізація, однак вона руйнуватиме біосферу ззовні. Тому планетарна автотрофність людства має набути космічних вимірів, тобто людство повинно вийти за межі планети, використовувати ресурси космосу і космічних засобів для розв'язання екологічних проблем цивілізаційного розвитку. Перенесення в космос виробництва, а згодом частини населення планети у віддаленому майбутньому суттєво послабить антропогенний тиск на біосферу Землі. Тільки за межами планети можлива найповніша ізоляція біосфери від антропогенного впливу. Отже, освоєння космосу в його максимально екологічному варіанті та автотрофний шлях розвитку- не різні напрями розв'язання екологічних проблем, а загальна магістраль соціально-екологічного розвитку. Освоєння космосу означає щораз більшу відірваність людини від звичних для неї біосферних зв'язків та поступове створення поселень поза межами планети, життєзабезпечення яких ґрунтуватиметься на автономному розвитку екологічно замкнутих виробництв.

Космічний масштаб діяльності людини передбачає мак­симальну екологізацію всіх видів діяльності, бо в космосі, переконаний А. Урсул, можна зіткнутися з проблемами екології навіть загрозливішими, ніж тепер на Землі. Стратегію підкорення природи не потрібно переносити в космосу широ­ких масштабах, оскільки цілком реальною є антропогенна космічна екокатастрофа, що може знищити не тільки все живе на планеті Земля, а й людство, яке вийшло в космос. Тому автотрофне освоєння космосу - це максимально екологічне просування людства вглиб Всесвіту. Перспектива продовження соціального розвитку в земному й космічному варіантах відкриває суттєво більше можливостей для розв'язання екологічних проблем.

Питання для самоконтролю

1. Як розуміє ноосферу П. де Шарден ?

2. Які передумови настання ноосфери, за вченням В. Вернадського?

3. Що таке ‘'Колективний Інтелект"?

4. Які функції Колективного Інтелекту в розв'язанні екологічних проб­лем?

5. Розкрийте основні риси інформаційної цивілізації, за Й. Масудою?

6. У чому суть ноосферогенезу?

7. Як Ви розумієте автотрофність людства?

8. У чому сут ь космізації ноосфрерогенезу ?

Література

1. Вернадський В. Кілька слів про ноосферу // Вибрані праці. K.: Наук, думка, 2005. С. 266-275.

2. Кайку М. Візії: як наука змінить XXl сторіччя. Львів: Літопис, 2004.

544 с.

3. Масуда Й. Гіпотеза про генезис Homo intelligens // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. K.: Либідь, 1996. С.335-381.

4. Масуда Й. Комп'ютопія // Філософська і соціологічна думка, 1993. С. 36-50.

5. Моисеев Н. Информационное общество: возможность и реаль­ность // В кн.: Информационное общество. СПб.-M.: ООО "Издательство ACT", 2004. С. 428-451.

6. Урсул А. Путь в ноосферу (Концепция выживания и устойчивого развития цивилизации). M.: Луч, 1993. 274 с.

7. Урсул А. Космические перспективы автотрофности человечества // Общественные науки и современность, 1995. № 2. С. 131-139.

8. Шарден де П. Феномен человека. M.: Наука, 1987. 239 с.