СІМ’Я[246]

Серед усіх теперішніх змін у світі немає жодних важливіших за ті, що відбуваються у нашому персональному житті - сексуальності, стосунках, шлюбі та сім'ї. Глобальна революція розгортається у сфері того, як ми про себе думаємо і як ми формуємо зв'язки і взаємини з іншими.

Це революція, яка розвивається нерівномірно у різних регіонах і культурах, де їй чиниться чимала протидія.

Як і щодо інших ділянок нашого нестримного світу ми достоту не знаємо, яким зрештою тут виявиться співвідношення переваг і проблем. У деяких аспектах ці перетворення є найбільш важкими і дражливими серед усіх інших. Більшість із нас протягом тривалого часу можуть не звертати уваги на осяжніші проблеми - одну із причин складають труднощі у їхньому з'ясуванні, які виникають у процесі спільної праці. Одначе, ми не у змозі відсторонитися од круговерті змін, які влучають прямісінько у саме серце нашого почуттєвого життя.

У світі є мало країн, де не відбувається напруженої дискусії щодо статевої рівності, регулювання сексуальності та майбутнього сім'ї. А там, де відкритих дебатів немає, то це має місце здебільшого тому, що їх активно придушують авторитарні уряди або фундаменталістські групи. У багатьох випадках ці суперечності мають національний та локальний характер - як і соціальна й політична реакція, яка на них виникає. Політики і групи тиску стверджують, що тільки-но політика щодо сім'ї модифікується, тільки-но у їхній осібній країні узяти розлучення стане важче чи легше, то й швидко налагодиться з'ясування усіх наших проблем.

Проте перетворення, що позначаються на персональній і почуттєвій сфері, сягають набагато далі кордонів будь-якої осібної країни, ба навіть такої великої, як Сполучені Штати. Аналогічні тенденції ми віднаходимо майже повсюдно, і видозмінюються вони лише за ступенем та відповідно до культурного середовища, у якому вони мають місце.

У Китаї, наприклад, держава розглядає питання про те, аби ускладнити розлучення.

У період після Культурної революції були схвалені дуже ліберальні закони у галузі шлюбного законодавства. Відповідно до цих законів шлюб розглядався як діючий контракт, що може бути скасований, "коли чоловік і дружина обоє того бажають". Навіть якщо один із партнерів заперечує, розлучення може бути гарантоване, коли у подружньому житті зникла "взаємна прихильність". Належить зачекати лишень два тижні, після чого пара платить 4$ і стає від цього моменту обопільно незалежною. Порівняно із західними країнами частка розлучень у Китаї є усе ще низькою, але стрімко зростає, - і це характерно також для інших азіатських розвиткових суспільств. У китайських містах дедалі частішають не тільки розлучення, але й також співжиття. На противагу цьому, у розлогій китайській провінції усе відбувається зовсім по-інакшому. Не зважаючи на офіційну політику обмеження народжуваності - через застосування заохочень та покарань, - шлюб і сім'я тут набагато традиційніші. Шлюб - це угода між двома родинами, що укладається скоріше між батьками, аніж зацікавленими особами. Недавно проведене дослідження у провінції Гансу, яка відзначається низьким рівнем економічного розвитку, встановило, що 60 відсотків шлюбів усе ще укладається батьками. Як мовиться у китайській приказці: "Вряди-годи зустрічаєш, кивнеш головою, та й одружуєшся". У процесі модернізації Китаю існують певні дражливі повороти. Чимало із тих, хто наразі беруть розлучення у міських центрах, спочатку були одружені традиційним штибом у сільській місцевості.

У Китаї точиться багато розмов щодо збереження сім'ї. У багатьох західних країнах дебати з цього приводу є далебі іще тучнішими. Сім'я стає місцем зіткнень між традицією і модерном, але й також їхньою метафорою. Існує либонь більше ностальгії, яка оточує втрачений родинний прихисток, аніж повернутої до якоїсь іншої, вкоріненої у минулому, установи. Політики й активісти послідовно констатують занепад родинного життя і вимагають повернення до традиційної сім'ї.

"Традиційна сім'я" є вельми строкатою категорією. У різних суспільствах і культурах існувало багато різних типів сім'ї і кревно-споріднених систем. Наприклад, китайська сім'я завжди відрізнялася від форм сім'ї, які були характерними для Заходу. У більшості європейських країн організований шлюб ніколи не був таким же узвичаєним, як у Китаї або Індії. Однак, сім'ї у не-модерних культурах - як у минулому, так і зараз - були притаманні певні риси, що ми їх більшою чи меншою мірою знаходимо повсюдно.

Традиційна сім'я була передовсім економічною одиницею. Як правило, сільськогосподарське виробництво втягувало у свій колообіг усю сімейну громаду, у той час як серед дрібномаєтної знаті й аристократії головну підвалину одруження становило передання власності. У середньовічній Європі шлюбний контракт не укладався на підставі статевої любові; не ставилися також до нього як до царини, де така любов має розквітнути. Як пише французький історик Джордж Д'юбі, шлюб у середні віки зовсім не повинен був включати "легковажність, пристрасть або примху".

Нерівність між чоловіком і жінкою була внутрішньо притаманною властивістю традиційної сім'ї. На мою думку, значущість цього неможливо перебільшити. У Європі жінка становила власність свого чоловіка або батька - цебто маєтність, закріплену законом. Звичайно, нерівність між чоловіком і жінкою поширювалася і на сексуальне життя. Подвійні стандарти у сексуальних стосунках були безпосередньо пов'язані із потребою забезпечити тяглість родоводу та спадкоємність. Упродовж переважного відтинку історичних часів чоловіки широко і часом доволі відкрито користувалися послугами коханок, куртизанок і повій. Ті, хто мав чималі статки, вдавалися до амурних пригод із обслугою. Одначе, чоловіки потребували впевненості, що їхні дружини є матерями їхніх дітей. Що схвалювалося в шляхетних дівчатах, то це незайманість, а в дружинах - постійність і вірність.

У традиційній сім'ї прав бракувало не тільки жінкам, але й дітям. За історичними вимірами ідея охорони законом дитячих прав є відносно новою.

Як і в традиційних культурах сьогодні, у домодерний період дітей не вирощували заради них самих або ж на втіху батькам. Можна навіть стверджувати, що дітей не визнавали за осібних індивідів. І не було тут такого, щоб батьки своїх дітей не любили, а було те, що вони турбувалися про них здебільшого заради внеску, який ті додавали до спільної господарської справи, аніж заради них самих. Понад те, рівень смертності серед дітей був вражаючим. У Європі й Америці сімнадцятого сторіччя вже на першому році життя вмирало майже одне немовля із чотирьох. Мало не 50 відсотків не доживало до десятирічного віку.

За винятком деяких близьких до двору або елітних груп, у традиційній сім'ї над сексуальністю завжди панувала репродуктивність. Це було сукупною справою традиції і природи. Відсутність ефективних запобіжних заходів означала, що для більшості жінок сексуальність була невідворотно тісно пов'язана із народженням дітей. У багатьох традиційних культурах, включно із Західною Європою аж до початку двадцятого сторіччя, жінка упродовж свого життя могла мати десять і більше вагітностей.

На підставі вже вказаних причин над сексуальністю домінувала ідея жіночої цноти. Часто висловлюють думку, що подвійний стандарт сексуальності являє собою витвір Вікторіанської Британії. Насправді ж у тому чи іншому вигляді він займав провідне місце в усіх не-модерних суспільствах. Йому був притаманний двоїстий погляд на жіночу сексуальність, що означало чітко проведений поділ між доброчесними жінками, з одного боку, і жінками вільної поведінки, з другого. У багатьох культурах сексуальний авантюризм слугував за достеменну визначальну рису мужності. Джеймс Бонд викликає, чи викликав, захоплення саме через його сексуальний, а також фізичний героїзм. За контрастом, на сексуальний авантюризм жінок майже завжди накладалися певні межі, - попри те, хоч би якого великого впливу досягали коханки деяких видатних постатей.

Ставлення до гомосексуальності також скеровувалося сумішшю традиції і природи. Антропологічні дослідження показують, що гомосексуальність - принаймні, чоловічу гомосексуальність - толерували, а то й відкрито схвалювали - в умовах значно більшого числа культур порівняно з тим, де її осуджували.

Наприклад, у деяких суспільствах молодих хлопців заохочували до встановлення гомосексуальних стосунків із старшими чоловіками як форми сексульного опікування. Припускалося, що такі поведінкові дії мають припинятися, коли молоді люди обручаються або беруть шлюб. Ті ж суспільства, які були ворожими до гомосексуальності, зазвичай її осуджували як щось особливо неприродне. На тлі інших західне ставлення тут було більш екстремальним; менш ніж півстоліття тому широкий загал усе ще ставився до гомосексуальності як до збочення, і саме таким чином її описували у підручниках із психотерапії.

Звичайно, антагонізм до гомосексуальності й досі має значне поширення, і чимала кількість людей - як чоловіків, так і жінок - продовжує дотримуватися двоїстого погляду на жінок. Незважаючи на це, на Заході упродовж минулих кількох десятиріч головні складові нашого сексуального життя зазнали абсолютно докорінних змін. У принципі остаточно завершено розрізнення сексуальності та репродуктивності. Сексуальність уперше постала як щось таке, що його слід відкрити, сформувати, перемінити. Сексуальність, яку, як правило, суворо визначали лише по відношенню до шлюбу і законності, зараз заледве має із ними хоч якийсь зв'язок. Ми повинні розглядати усе зростаюче визнання гомосексуальності не тільки як данину ліберальній терпимості. Вона являє собою вислід відокремлення сексуальності від репродуктивності. Сексуальність, яка не має змісту, за визначенням вже більше не підпорядковується гетеросексуальності.

Те, що більшість прихильників у західних країнах називають традиційною сім'єю, фактично являє собою у розвитку сім'ї перехідну фазу, що припадає на 1950-ті роки. Це був час, коли пропорційна кількість жінок, які не мали роботи, була ще відносно малою і коли було важко - особливо для жінок - отримати розлучення без тавра ганьби. Проте на цей час чоловіки і жінки досягли більшої рівності, ніж будь-коли раніше, - і фактично і за законом. Сім'я перестала бути економічним осередком, і ідея романтичної любові як підвалини шлюбу замінила одруження у формі економічної угоди.

Відтоді сім'я зазнала іще більших змін.

Від суспільства до суспільства деталі урізноманітнюються, але майже повсюдно в індустріальному світі дуже чітко прозирають однакові тенденції. Лише незначна кількість людей живе наразі у сім'ї, що її можна назвати взірцевою сім'єю 1950X років, - обоє батьків живуть разом із своїми народженими у шлюбі дітьми, мати увесь свій час приділяє домашньому господарству, а батько добуває на хліб насущний. У деяких

країнах більш ніж третина усіх дітонароджень відбувається поза пугами Гіменея, у той час як пропорція людей, які живуть самітно, стрімко зросла і, як виглядає, зростатиме іще більше. У більшості країн, таких як Сполучені Штати або Британія, шлюб залишається дуже популярним, - і їх влучно назвали суспільствами високого рівня розлучень та одружень. З другого боку, у Скандинавії велика кількість людей, які живуть разом, включно із тими, де є діти, залишаються неодруженими. У Сполучених Штатах і Європі приблизно чверть жінок віком від 18 до 35 років стверджують, що вони не збираються мати дітей - і скидається на те, що вони не жартують..

Розмаїття форм сім'ї продовжує існувати в усіх країнах. У Сполучених Штатах багато людей, особливо недавні іммігранти, усе ще живуть згідно із традиційними цінностями. Проте переважна частка сімейного життя трансформувалася завдяки виникненню пари і парному проживанню. Одруження і сім'я стали тим, і що я у розділі І назвав інституціями-мушлями: вони усе ще мають те саме найменування, але всередині їхні засадничі характеристики змінилися. У традиційній сім'ї подружня пара становила лише один бік родинної системи, і часто-густо не головний. Зв'язки і з дітьми й іншими родичами мали тенденцію до рівноважного, а то й навіть більшого значення у щоденному перебігові суспільного життя. Сьогодні пара - одружена чи неодружена - становить осердя того, що є сім'єю. Пара починає переміщатися до центру сімейного життя мірою того, як економічна роль сім'ї зменшується і кохання, - або любов плюс сексуальний потяг, - перетворюється на підмурівок формування сімейних уз.

Одного разу створена пара має свою власну виняткову історію, свою власну біографію. Це ціле, що спирається на емоційне спілкування або інтимність. Ідея інтимності подібно до інших близьких до цього понять, що я вже їх у цій книзі розглядав, звучить на старий лад, але насправді вона дуже нова. У минулому одруження ніколи не мало опертя в інтимності - почуттєвому спілкуванні. Не викликає сумніву, що для вдалого одруження це було важливо, але воно не складало його підмурівку; одначе для пари воно цей підмурівок складає. Насамперед почуттєве спілкування є засобом встановлення зв'язку й утворює головне підґрунтя його тривалості.

Ми повинні здати собі справу у тому, яким достоту значущим є цей перехід. Наявність пари ("парування" - coupling) і її відсутність ("непарування" - uncoupling) нині точніше описує картину особистого життя ніж "одруження і сім'я". Для нас важливішим питанням порівняно із "Чи ти одружений ?" є інше "Чи є у тебе стосунки?" Ідея стосунків також є навдивовижу новою. У 1960-х роках про "стосунки" ніхто й не говорив. У них не було потреби, отож і не було потреби висловлюватися у термінах інтимності й обов'язку. На ті часи одруження було обов'язком, про що засвідчує існування вимушеного шлюбу.

Одруження у традиційній сім'ї чимось трохи нагадувало природний стан. Як для чоловіків, так і для жінок воно визначалося як життєвий етап, що його - за очікуваннями - повинна була пройти переважна більшість людей. До тих, хто залишався од цього осторонь, ставилися із деякою зневагою і жалісливістю; особливо це виявлялося по відношенню до старих дів, та й до неодружених парубків, якщо ті парубкували надто довго.

У той час як за статистикою одруження усе ще є нормальним станом, для більшості людей значення шлюбу - більшою чи меншою мірою - повністю перемінилося. Шлюб означає, що пара перебуває в усталених стосунках і може реально цю усталеність підтримувати, позаяк відбувається публічне декларування зобов'язань. Одначе шлюб більше не являє собою головну визначальну підвалину життя у парі.

В усьому цьому становище дітей є цікавим і дещо парадоксальним. Упродовж життя кількох минулих поколінь наше ставлення до дітей та їхнього захисту радикально змінилося. Ми так високо поціновуємо дітей почасти тому, що вони з'являються дедалі рідше, а почасти з тієї причини, що рішення мати дитину наразі дуже відрізняється од того, яким воно було для попередніх поколінь. У традиційних сім'ях дитина була економічно вигідною. Нині ж у західних суспільствах, навпаки, дитина накладає на батьків великий фінансовий тягар. Рішення мати дитину є більш осібним і специфічним, ніж це було раніше, і скеровується воно психологічними й почуттєвими потребами. Клопоти, що ми їх маємо у зв'язку із впливом на дітей розлучення, а також наявність чималої кількості сімей без батька слід розглядати на тлі наших набагато далекоглядніших розрахунків стосовно того, яким чином належить про дітей піклуватися і як про них дбати.

Існує три головних сфери, де почуттєве спілкування, - й по тому інтимність, - заступають місце старих уз, які зазвичай пов'язували людей в особистому житті, - у сексуальних і любовних стосунках, у взаєминах батьки - дитина, а також у дружбі.

Аби їх проаналізувати, я хотів би використати ідею "чистих стосунків". Під ними я розумію ставлення, яке базується на почуттєвому спілкуванні, коли отримувана од такого спілкування нагорода утворює головну засаду продовження таких стосунків. Я не маю на увазі сексуально чистих стосунків. Я не маю також на увазі чогось такого, що існує в дійсності. Йдеться тут про абстрактну ідею, яка нам допомагає зрозуміти переміни, що відбуваються у світі.

Кожна із трьох щойно згаданих сфер - сексуальні й любовні стосунки, взаємини батьки - дитина, а також дружба - виявляють тенденцію наближення до цієї моделі. Почуттєве спілкування, або інтимність, становить ключ до усього того, що вони охоплюють.

Чистим стосункам притаманна динаміка, яка цілковито відрізняється од більш традиційних різновидів соціальних зв'язків. Вона спирається на процеси активної довіри - обопільну відкритість назустріч одне одному. Розкриття себе головна умова інтимності. Чисті стосунки є внутрішньо демократичними. На самому початку, коли я працював над вивченням інтимних стосунків, я прочитав у цій галузі величезну кількість терапевтичної і самодопомогової літератури. Отож я був вражений річчю, щодо якої я не певен, аби вона була раніше широко поміченою і висвітленою. Якщо поглянути на те, як саме терапевт розглядає добрі взаємини - бодай у кожній із зазначених сфер, - то тут вражає пряма аналогія із публічною демократією.

Само собою зрозуміло, що добрі стосунки - це ідеал, і буденні взаємини здебільшого до них не наближаються і на дещицю. Я не маю на гадці, що наші стосунки із подружжям, коханні ми, дітьми або друзями є часто сповненими безладу, конфліктів та невтішними. Втім, принципи демократії також є ідеалами, які часто-іусто знаходяться на надто далекій відстані од реальності.

Добрі стосунки є стосунками рівних, де кожна сторона має однакові права й обов'язки. За таких стосунків кожна особа користується повагою і бажає усіляких гараздів іншій. Чисті стосунки узасадничуються спілкуванням, тому дуже суттєвим є розуміння кожною особою іншої позиції. Розмова, або діалог, утворюють підвалину того, аби ці стосунки справджувалися. Стосунки функціонують якнайкраще, якщо люди не приховують одне від одного забагато - тут має існувати обопільна довіра. Отож над довірою потрібно працювати; її не слід брати як щось доведене. І насамкінець, добрі стосунки - це такі стосунки, яких немає деспотизму, присилування або насильства.

Кожна із цих якостей є суголосною цінностям демократичної політики. В умовах демократії усі в принципі є рівними, а разом із рівністю прав і обов'язків - принаймні на принциповій основі - приходить обопільна повага. Відкритий діалог є чільною прикметою демократії. Демократичні системи домагаються того, аби замінити відкритим обговоренням справ - тобто, публічним обширом діалоіу - авторитарну владу або заскорузле панування традиції. Жодна демократія не може діяти без довіри. Демократія руйнується, якщо надає шлях авторитаризмові або насильству.

Коли ми зіставляємо ці принципи - як ідеали - з особистими стосунками, то мовимо тут про щось дуже важливе - ймовірне з'явлення того, що я назвав би демократією почуттів у повсякденному житті. Демократія почуттів, як мені видається, є такою ж важливою, як і демократія у поліпшенні якості нашого життя.

Це стосується однаковою мірою як взаємин батьки - дитина, так і інших сфер. Усі вони не можуть, і не повинні, бути достеменно рівними фактично. Батьки повинні мати владу над дітьми, і це в інтересах кожного. Та попри це вони повинні - на принциповому рівні - виходити із припущення рівності. У демократичній родині авторитет батьків має спиратися на внутрішню домовленість. На підставі цього один із батьків каже дитині: "Коли б ти був дорослим і знав те, що знаю я, то погодився б: те, що я тебе прошу зробити - для тебе є добре". Діти у традиційних родинах, - як це припускалося раніше, а то й нині, - можугь бути побаченими, але не почутими. Багато хто з батьків, перебуваючи либонь у розпачі через неслухняність дітей, мабуть охоче забажали б відродити це правило. Але вороття до нього немає, та й не повинно бути. За демократії почуттів діти можуть - і повинні могти - давати відповідь навзаєм.

Демократія почуттів не означає браку дисципліни або відсутності поваги. Вона лише дошукується для них іншої точки опертя. Щось дуже схоже відбувається у громадянській сфері, коли демократія починає витісняти деспотичне урядування та правління сили.

Демократія почуттів не проводить жодного принципового розмежування між різностатевими та одностатевими стосунками. Скоріше геї, аніж гетеросексуали стали першовідкривачами нового світу стосунків та дослідниками у царині його можливостей. Саме так воно мало й бути, тому що коли гомосексуальність вийшла із клозету, геї не мали змоги розраховувати на нормальну підпору у вигляді традиційного шлюбу.

Коли йдеться про сприяння розвиткові почуттєвої демократії, то це не означає заохочення слабкості у ділянці сімейних обов'язків або у публічній політиці щодо сім'ї. Демократія означає визнання зобов'язань, а також санкціонованих законом прав. Захист дітей мас стати головною рисою законодавчої діяльності та публічної політики. Батьки повинні бути юридично зобов'язаними піклуватися про своїх дітей до досягнення ними повноліття - незалежно од життєвих обставин, які у них склалися. Шлюб більше не є економічною інституцією, та все ж як певний зобов'язальний ритуал він може допомогти стабілізувати скороминущі стосунки. Якщо це годиться для гетеросексуальних стосунків, то має стати в пригоді також і для гомосексуальних.

Щодо всього цього постає безліч питань - надто багато, аби на них відповісти у короткому розділі. Найбільше впадає в око те, що я, головно, зосередився на тенденціях, які позначаються на родинуому житті у західних країнах. А як же тоді стосовно регіонів, де традиційна сім'я залишається в основному недоторканою, як у випадку із Китаєм, що я із нього почав? Чи будуть зміни, які ми зараз спостерігаємо на Заході, перетворюватися на дедалі більш глобальні ?

Я гадаю, що будуть, - бо вони вже такими є. І тут питання не стоїть таким штибом, а чи будуть оновлюватися наявні форми традиційної сім'ї, а наступним - коли і як це відбудеться. Я наважуся сказати більше. Те, що я щойно окреслив як з'явлення демократії почуттів, знаходиться на передній лінії у боротьбі між космополітизмом і фундаменталізмом, про що я писав раніше. Несумісні із традиційною сім'єю рівність між статями та сексуальна свобода жінки є анафемою для фундаменталістських груп. Опозиція стосовно них являє собою, далебі повсюдно, одну із визначальних рис релігійного фундаменталізму

У країнах Заходу та деінде існує чимало занепокоєнь щодо становища сім'ї. Однаковою мірою хибно стверджувати, що кожна форма родини є такою ж гарною, як і інші, а також доводити, що занепад традиційної сім'ї - це катастрофа. Я б тут перевернув сторчма аргументацію правих політиків і фундаменталістів. Стійкість традиційної сім'ї - або її окремих проявів - у багатьох частинах світу є більш тривожним явищем, аніж її занепад. Бо що то за найважливіші сили, які сприяють демократії та економічному розвиткові у бідних країнах? Так, це справді рівність та освіта жінок. Отож, що необхідно змінити, аби це уможливити? Найвірогідніше - це традиційна сім'я.

Статева рівність - це не тільки чільний принцип демократії. Вона також має стосунок до щастя і стану вдоволеності. Чимало із тих перемін, які відбуваються із сім'єю, є проблематичними і важкими. Та результати обстежень, проведених у США і Європі, показують, що мало хто хоче повернутися назад до традиційних ролей чоловіка і жінки або до закріпленої законом нерівності...

<< | >>

↑

Источник: Філософія сталого розвитку людства: навчально-методичний посібник / Людмила Рижак. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка,2011. -518 с.. 2011

Еще по теме СІМ’Я[246]:

- Основы социальной философии -

- Аксиология - Герменевтика - Гносеология - История философии - Логика - Онтология и теория познания - Основы философии - Политическая философия - Социальная философия - Философия образования - Философия права - Философия религии - Этика, эстетика - Lecture.Center