1.2. Соціальний хаос та його особливості

Класифікація форм хаосу та порядку залежна від форм буття. За способами існування буття розподіляється на дві реальності: світ фізичних станів, або матеріальний

природний світ, і світ психічних станів, або внутрішній світ людини.

виокремлюються наступні форми буття: природне, психічне, соціальне, ідеальне. Порядок і хаос є діалектично взаємопов'язані; залежно від форм буття вони набувають декілька форм.

1. Природний хаос і природний порядок. Вони пронизують неорганічний і органічний світ, структуровані фізичними, хімічними, біологічними системами.

2. Психологічний хаос і психологічний порядок - охоплюють рівень організації особистості та її внутрішнього світу, уявлень, міркувань тощо.

3. Соціальний хаос і соціальний порядок. Це сегмент міжособистісних і міжгрупових взаємозв'язків, їх структурування в соціальні інститути і формування суспільства в цілому.

4. Ідеальний хаос та ідеальний порядок. Це

теоретичний конструкт максимального прояву параметрів, що характеризують стан хаосу й порядку, тобто або повністю деструктивний стан, який характеризується максимальною невпорядкованістю, або протилежний ідеальний конструкт - стан ідеального порядку - гармонії.

Гармонія - стан максимальної функціональної ефективності та продуктивності системи. Це не об'єднання протилежностей, а їх органічне зрівняння, коли і протилежності досягають узгодженої взаємодії.

Кожен із виокремлених видів хаосу й порядку містить у собі лише один аспект реальності, але всі ці рівні є взаємозалежні.

Історично еволюція відбувалася таким чином: спочатку структурування природного світу; потім шляхом еволюції людини відбувалось структурування її уявлень про себе і світ; дещо пізніше виникає і існує поряд із психологічним структуруванням соціальне, тобто відбувається певна диференціація суспільства, становлення організаційних форм людських спільнот; нарешті виникають уявлення про ідеальні форми суспільного устрою та шляхи їх досягнення.

Крім форм буття, які є основою для даної класифікації, важливо відзначити існування різних рівнів буття: існування в можливості та існування в дійсності. Можливість - це потенційне буття, а дійсність - це актуальне буття. Таким чином, для існуючого порядку хаос виступає як можливість і при певних обставинах хаос набуває ознак актуального буття, тобто дійсності.

Оскільки синергетика розкриває спільні механізми самоорганізації для різних рівнів організації буття, цілком можливо розповсюдити вищенаведені характеристики взаємодії хаосу і порядку на соціальні системи і визначити їх як характеристики взаємодії соціального хаосу та соціального порядку.

Поняття "соціальний хаос" знаходиться на шляху становлення й легітимації у соціальній філософії. Отже, варто розглянути, як саме це поняття та споріднені дефініції розглянуті у сучасних дослідженнях.

Російська дослідниця В.В.Василькова в монографії "Порядок і хаос у розвитку соціальних систем. Синергетика і теорія соціальної самоорганізації" [27], досліджуючи хаос і порядок в соціальних системах, акцентує увагу на розвитку теорії самоорганізації, але власного визначення хаосу в соціальній системі не дає. Вона зауважує: "Складніше за все справа виглядає відносно таких ключових понять теорії самоорганізації (які, власне, складають її суть), як хаос і порядок. На сьогодні це, швидше, навіть не поняття, а деякі понятійні простори, де суміщаються та перехрещуються інтуїтивні уявлення, культурно-сенсові контексти, конкретно- наукові інтерпретації та їх філософське осмислення.

Інша точка зору на поняття "соціальний хаос" репрезентована українським дослідником В.О. Бачініним у його монографії "Філософія права і злочину"[9]. Він вкладає у зміст соціального хаосу стан повної аномії, яка розгортається через стадії соціальної кризи, соціального вибуху та соціального хаосу. Визначаючи в соціальному хаосі втрату логіки у зміні подій, автор акцентує увагу на його продуктивності і здатності породжувати нові структури. "Як і будь-який хаос, аномія продуктивна....Коли досягнуто критичний стан і подальше руйнування стає неможливим, залишається тільки одна можливість рухатися у протилежному напрямку і почати будувати з руїн нову цивілізаційну систему зі всіма притаманними атрибутами - державністю, правом, економікою і культурою та інше" [8,53]. На нашу думку, ототожнення соціального хаосу з аномією призводить до звуження змісту поняття, що позначає це явище. Соціальна система складається не тільки з нормативно-правової підсистеми, але і з багатьох інших, які є взаємопов'язаними та взаємообумовленими; до того ж стан соціальної системи взагалі відбивається на кожній з підсистем у різний вимір часу по-різному.

У соціально-філософському аспекті дослідженню поняття "соціальний хаос" у моделі саморозгортання соціального організму присвячена монографія українського дослідника В.П.Беха "Генезис соціального організму країни" [19]. Соціальний хаос тут трактується як першооснова для морфологічних утворень соціального організму, тобто з соціального хаосу породжується все - і структура, і подальша організація. Це відбувається вже на наступній стадії саморозгортання соціального організму, а саме в соціальній сфері, а функціонування відбувається в ноосфері. "При розгляді алгоритму саморозгорнення соціуму чітко видно три рівні організаційної зрілості змісту соціального світу: соціальний хаос, соціальне середовище і ноосфера. Ці три структурних елементи соціуму, оскільки породжені в ході єдиного морфологічного процесу, являють собою цілісність і складають суспільне тіло. Це незвичайна форма розумної живої речовини" [19,159]. На думку автора, у цій монографії не досліджується важлива якість соціального хаосу, а саме: можливість виступати специфічним станом соціальної системи, яка дає здатність здійснити перехід від існуючої форми порядку через її руйнування до нового порядку. Хоча у висновках В.П.Бех зауважує, що існує здатність соціальної системи підтримувати функціонування певних підсистем у хаотичному режимі, що не впливає на ефективність системи взагалі. “Морфологічні процеси отримують більшу свободу тільки завдяки наростанню хаосу. При цьому важливо послатися на те, що в даному випадку ми маємо справу з хаосом в морфогенезі, а окрім цього треба бачити і хаос на етапі функціонування морфологічних структур” [19,166]. Таким чином, відмінність точки зору автора дисертаційного дослідження від точки зору на соціальний хаос репрезентованої у вище наведеному монографічному дослідженні полягає в тому, що, по-перше, поняття "соціальний хаос" буде використано для характеристики стану нелінійної соціальної системи, здатної до самоорганізації, але соціальна система представляє інший погляд на структурування соціального світу, ніж соціальний організм; по друге, стан соціального хаосу буде розглянуто як перехід від однієї форми порядку до іншої, а не як рівень організаційної зрілості змісту соціального світу.

Український дослідник Ю.П. Сурмін, аналізуючи стан пострадянських держав, визначає їх як хаос-соціуми. “Сучасні суспільства, які були створені на просторах Євразії повною мірою можна розглянути як хаос-соціуми. В цей складний і трагічний клас суспільств їх об’єднують наступні риси...” [142,10-11]. Означені дослідником риси констатують сучасний економічний, політичний та соціальний занепад цих суспільств, акцентуючи увагу на їх безперспективності. Хоча в рамках статті Ю.П.Сурмін не дає власного визначення, що вважати хаос-соціумом, але зауважує, що хаос-соціум як специфічний об'єкт дослідження потребує власного методу, який базується на принципах невизначеності й додатковості. Він зауважує, що системний підхід неможливо використати, бо хаос-соціум не є системою [142]. Ми не згодні з цим твердженням, оскільки хаос-соціум не виник із небуття, він виник із системи і трансформується в систему з новими якостями. Отже, дослідити шлях цього переходу, виходу на нові параметри порядку цілком можливо за допомогою системного підходу. Визначення "хаос- соціум” є характеристикою суспільства, а "соціальний хаос" є визначенням стану соціальної системи. Крім того, на нашу думку, стан соціального хаосу притаманний будь-якій соціальній системі у період трансформації, а визначення хаос-соціуму в даній статті використано Ю.П.Сурміним для характеристики стану країн пострадянського простору. Таким чином, поняття "соціальний хаос" є ширшим за змістом і має якісно інше визначення.

Незважаючи на досить популярне використання синергетичних моделей у сучасній соціальній філософії, саме поняттям "соціальний хаос" та близькими до нього за значеннями оперувала незначна кількість дослідників. Ось чому обгрунтування поняття "соціальний хаос" і переведення його в ранг категорії соціальної філософії набуває все більшої актуальності. Таким чином, на думку автора, соціальний хаос можна визначити як стан складної нелінійної соціальної системи, що самоорганізується, на шляху трансформації старих структур, які адекватно не відображають і не можуть задовольнити соціальні потреби, цей стан концентрує в собі зародки нових структур, нових параметрів порядку і водночас матеріал, з якого вони будуються.

Отже, особливостями соціального хаосу, які зумовлюють його виникнення є:

1. Складна соціальна система ієрархічно упорядкована великою кількістю й різноманітністю підсистем і елементів;

2. Нелінійність соціальних процесів в соціальній системі, що означає велику різнобарвність поведінки і велику кількість можливостей, порогові ефекти, існування прогресивного й регресивного руху соціального процесу;

3. Здатність трансформуватися через стан соціального хаосу отримують тільки складні системи з самоорганізаційними структурами.

Формуючи мисленнєву модель соціальної

трансформації через соціальний хаос, автор прагне дотримуватися системної парадигми і дослідити явище соціального хаосу в соціальній системі. Таким чином, однією із складових в побудові моделі соціального хаосу виступає система. Система (від грецького. systema - ціле) - об'єднання деякої розмаїтості в єдине і чітко розчленоване ціле, елементи якого стосовно цілого й інших частин займають відповідні їм місця [150;415]. Система - це комплекс взаємодіючих елементів. Елемент - це

нерозкладуваний компонент системи при певному засобі її розгляду. Критеріальна властивість елемента - його необхідна участь у створенні системи, позаяк без нього система не спроможна існувати.

Поряд із поняттям “система” вживається поняття “підсистема”. Воно вироблено для аналізу складно організованих систем, здатних до саморозвитку вразі, коли між елементами і системою є проміжні комплекси. Підсистеми більш складні, ніж елементи, але менш складні, ніж система. З цього погляду матерія є системою систем.

Говорячи про елементи, неминуче повертаємося до поняття структура. Отже, наступною складовою в моделі соціального хаосу виступає структура системи. Структура (від лат. Struktura - будівля, порядок, зв'язок) - сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність. У німецького філософа І.Канта структура - “положення і зв'язок частин якогось організму, утвореного з визначеною метою” [55;439]. Структуру можна визначити як організуюче начало (правила та ресурси), що дозволяє здійснити взаємозв'язок простору і часу в соціальних системах. Завдяки ньому можливе існування у системній формі схожих соціальних практик в різних часових і просторових рамках. Соціальні системи - це структурно організована репродукована соціальна практика, або ж це репродуковані відносини між суб'єктами (ними можуть бути колективи), організовані як регулярна соціальна практика. Структурно організуюче начало проявляється і в соціальних системах, і в образах, сформованих пам'яттю, що орієнтують поведінку індивідів, здатних до накопичення знань.

Отже, якості соціальних систем розглядаються і як засіб, і як результат практичної діяльності індивідів, і ці системні якості, в свою чергу, рекурсивно організують практику індивідів.

Таким чином, у структуру включається загальна організація елементів, їхнє просторове розташування, зв'язок між етапами розвитку. Структура - це насамперед закономірні зв'язки елементів.

Із точки зору використання поняття хаос, воно найбільшою мірою відображає порушення існуючої закономірності зв'язків між елементами, тобто змін, які відбуваються в структурі. Елементи визначають у першу чергу характер зв'язку в системі. Інакше кажучи, природа і кількість елементів обумовлюють засіб (структуру) їхнього взаємозв'язку. Незважаючи на те, що структура є чимось статичним, упорядкованим, вона теж має властивість поступово перебудовуватися і адаптуватися до змін. Але ця перебудова відбувається під впливом певних факторів, тобто під впливом зростання змін у зв'язках між елементами. Зв'язки між елементами залежні від типу системи, від якого залежить і динаміка, і темп змін, а також сама здатність тієї чи іншої системи до змін.

Із точки зору використання понять "система" і "елемент" за логікою синергетичного підходу не всі дослідники вважають прийнятним, що саме ці поняття відображають динаміку змін складних систем. Українська дослідниця І.С.Добронравова вважає, що найбільш перспективним є використання понять "ціле" і "частина" [46]. Саме в цьому сенсі є підстави порівнювати принципи змін у системі із законами діалектики. Оскільки автор прагне створити модель системи, що перебуває в стані соціального хаосу, перш за все, соціальних явищ, то суспільні явища буде розглянуто у контексті їх існування саме в соціальній системі.

Отже, підкреслюючи соціальний рівень аналізу, соціальний хаос виступає станом соціальної системи, властивості та якості якої наділені здатністю до самоорганізації.

Соціальна система являє собою впорядковану самокеровану цілісність множини різноманітних суспільних відносин, носієм яких є індивід і ті соціальні групи в які він включений [68,67]. Соціальним середовищем для певної соціальної системи будь-якого конкретного суспільства є всі інші соціальні системи і несистемні соціальні чинники, із якими вона перебуває в різних видах взаємодії. Життєво необхідним для них є вільний обмін енергією, інформацією, речовиною. Крім зв'язків координації, в структурі таких систем велике місце займають зв'язки субординації, причинно зумовлені розвитком одних частин цілого з іншими. Структура задається певною програмою, в суспільстві це свідомо висунута мета, управлінські механізми, за допомогою яких структура цілого активно впливає на функціонування і розвиток частин. Тому виділяють три важливі особливості функціонування соціальних систем.

• Компенсаторний механізм взаємодії структур і елементів соціальної системи. Для зберігання стабільності складні системи можуть при втратах залучати додаткові ресурси зі стійко працюючих підсистем, наприклад, зміна функціональних обов'язків з метою заміщення підсистем, що вийшли з нормального режиму роботи.

• Синергетичний ефект. Визначене сполучення

чинників призводить до того, що реальна сила їхнього комбінованого впливу значно відрізняється від сумативного впливу, та кожного з них окремо. В результаті утворюється несподівано потужний, або, навпаки, слабкий вплив на ситуацію.

• "Принцип доміно". Процеси в соціальній системі досягають тієї "критичної точки", після якої йде ланцюгова реакція наслідків.

Наступними складниками соціального хаосу виступають процеси, які відбуваються в системі, набувають різної форми, структурно поділяючись на процеси, що визначають природу соціального хаосу, та процеси, що визначають форми саморозгортання соціального хаосу в суспільстві.

Серед першого типу процесів розрізняють спрямовані, тобто незворотні процеси, які мають тенденцію до концентрації, накопичення. Спрямовані процеси можуть бути поступовими, тобто лінійними. Якщо вони

дотримуються єдиної траєкторії через схожу послідовність

необхідних стадій, то такі процеси ще називають однонаправленими. Якщо декілька альтернативних

траєкторій і є нетипові стадії в розвитку системи, то це мультилінійні процеси, а процеси, що припускають якісні стрибки, називаються нелінійними.

Також процеси в системі можуть бути неспрямованими. Вони бувають двох типів: випадкові і процеси, що демонструють подібність, але різняться рівнем складності і називаються процесами, що йдуть по спіралі.

З усіх вищенаведених типів процесів найбільший інтерес викликають нелінійні процеси, бо саме з ними пов'язаний найбільш яскравий прояв хаотичної поведінки систем.

Нелінійність означає велику різноманітність поведінки і велику кількість можливостей, порогові ефекти, неєдиність рішень, існування хаотичних траєкторій, парадоксальний "антиімунний" відгук при зміні зовнішніх впливів та інше. Раніше розрізняли два класи об'єктів:

• перший- детерміновані, тобто їх можна спрогнозувати на будь-який бажаний час;

• другий - стохастичні, які описує теорія ймовірності.

Якщо систему розглядають з точки зору нелінійної динаміки, тоді виділяють ще один клас об'єктів. Формально вони є детермінованими, але прогнозувати їх поведінку можна лише на обмежений час. Саме ті системи, в яких домінує такий клас об'єктів, які мають власну логіку самоорганізації і розгортання соціального процесу, називаються нелінійними системами. Невелика неточність у визначенні початкового стану системи зростає з часом і з певного моменту передбачити щось вже неможливо, - система веде себе хаотично. З цього витікає найважливіша якість детермінованих систем з хаотичною поведінкою - чутливість до початкових даних. Початкові відхилення з часом зростають і незначні причини приводять до значних наслідків. Саме ці процеси викликають найбільший інтерес з точки зору управління системами, або прогнозування їх поведінки.

З точки зору автора дисертації, процесами, що зумовлюють виникнення соціального хаосу та трансформацію системи через соціальний хаос до соціального порядку, тобто форми саморозгортання, є процеси організації та дезорганізації. Процес організації визначається як спроможність об'єкта набути певну адекватну потребам соціальної системи структуру; це сам процес набування певної форми і виникнення та впорядкування усталених взаємозв'язків між елементами соціальної системи,

Діалектично протилежним поняттям “організації” виступає "дезорганізація". Обґрунтовував його російський вчений А.Ахієзер [5]. Сенс дезорганізації у тому, що через неї суспільство інтерпретується з точки зору пронизуючих його ентропійних процесів, постійно порушуючи усі його параметри: форми відносин, елементи раніше сформованої культури, життєво важливі функції соціального організму. Дезорганізація певною мірою присутня завжди, але вона несе в собі небезпеку переходу через якусь межу незворотності.

Дезорганізаційні процеси в суспільстві є природними, об'єктивними, а тому складають необхідний елемент соціального розвитку. Їх природність зумовлена наявністю суперечностей, які досягають в системі різних рівней інтенсивності. Проаналізувати та спрогнозувати дію всіх дезорганізаційних процесів неможливо. Ті суперечності, які не досягли певної межі, вирішуються без порушення основних структур системи. Якщо вони резонансно взаємодіють з зовнішніми впливами-флуктуаціями, то можуть сприяти виникненню соціального хаосу. Але визначними для еволюції системи до стану соціального хаосу стають ті суперечності, які стосуються вихідних основ системи і не можуть бути вирішені без руйнації існуючих структур та переходу до якісно нових, здатних зняти такі суперечності.

Взагалі, соціальний хаос як стан соціальної системи має декілька стадій. Вони відповідають універсальним стадіям, які розрізняються в механізмі наростання ентропії.

Дезорганізація соціальних структур відбувається поетапно, коли наростає суперечність між процесами дезорганізації та організації, і втілюється в трьох стадіях соціального хаосу. Такими стадіями, на нашу думку, є: соціальна криза, соціальний вибух і деструкція.

Соціальна криза як початковий етап соціального хаосу характеризується поступовим розсіюванням структур і сукупностей в соціальному просторі. Система поступово втрачає стан рівноважності. Взаємодія між елементами набуває дисфункціонального характеру. Але соціальна система не втрачає управляючих параметрів і здатна реформуватися адекватно до нових потреб суспільства в цілому, чи будь-якого його сегмента.

Якщо соціальну кризу не подолано, система переходить до нового наступного стану соціального хаосу - соціального вибуху. Це пікова фаза, коли розпад і розсіювання структур набувають ефекту синергії і спричиняють не поступовий розпад, а обвал. Більшість індивідів, включених в дану соціальну систему, не встигає адаптуватися до змін. Дезорганізаційні процеси з великою швидкістю переростають у деструктивні. Екстремальні умови

спричиняють моральні деформації. Це час вибору шляху для соціальної системи. Система обирає нові параметри порядку (нову владу, нову економічну структуру тощо) і починається самоорганізація якісно нових структур. Якщо подібних змін не відбулося, соціальна система переходить до наступної стадії соціального хаосу - деструкції.

Характеристикою деструкції є втрата більшістю індивідів розуміння логіки подій, принципів раціонального функціонування. Це період не просто кардинальної зміни цінностей системи, а період їх вакууму. Соціальна система діє незбалансовано і неінтегровано. Більшість підсистем або функціонують автономно, або занепадають і існують за інерцією, руйнуючись з середини.

Стан деструкції теж має два варіанти розвитку. Або це вихід на нові параметри порядку, або розпад і загибель соціальної системи.

Таким чином, стан соціального хаосу має три стадії, які йдуть одна за іншою. Новий соціальний порядок може виникнути на будь-якій з них, але вихід із соціального хаосу потребує низки умов, сполучення яких за принципом доміно та ефектом синергії дозволить виникнути новому соціальному порядку.

Рушійною силою самоорганізаційних процесів, які призводять до стану соціального хаосу, є діяльність по задоволенню потреб більшості індивідів соціуму, пов'язана з суперечністю між зростаючими потребами та механізмом їх задоволення. Якщо система втрачає здатність мобільно реагувати на зростання потреб, реформуючи власні структури, то стану соціального хаосу неможливо уникнути. Отже, якщо ієрархія потреб визначає спочатку виникнення фізіологічних, потім екзистенційних, соціальних,

престижних і духовних потреб, то механізм, який приводить систему до соціального хаосу розгортається у зворотному порядку. Спочатку виникає криза реалізації духовних потреб, відсутність можливостей їх задовольнити, потім, відповідно, престижних, соціальних, екзистенційних.

Якщо незадоволення духовних, престижних і соціальних потреб може спровокувати перший етап соціального хаосу, тобто соціальну кризу, то незадоволення екзистенційних потреб приводить до соціального вибуху. А задоволення екзистенційних потреб нелегальними тіньовими засобами приводить до стану деструкції. Таким чином, перші симптоми соціального хаосу відчуваються в духовній сфері, їх ігнорування є поштовхом для розгортання деструктивних процесів в інших сегментах суспільства, які можуть набути якості незворотних.

Отже, зміст соціального хаосу становлять трансформаційні процеси на етапах руйнації усталених структур, що репрезентують старий соціальний порядок, і виникнення зародків нових структур, які є оптимальними для подальшого розвитку системи. Формою соціального хаосу є стани нестабільності соціальної системи, кризові моменти її функціонування, що характеризуються максимальною напругою, яка збуджує систему до змін. Форма соціального хаосу відбиває співвідношення в системі процесів дезорганізації та організації, обумовлюючи характер необхідних змін: еволюційний чи революційний,

модифікаційний чи модернізаційний. Оскільки зміст має своїм компонентом структуру, тобто внутрішню упорядкованість, то зміст соціального хаосу теж має певну "структуру". Розгортання процесів становлення структур відображає вирішення суперечності між змістом та формою, тобто якщо розпорошення структур поглиблюється, то на кожному етапі зміст вимагає відповідної форми.

Оскільки об'єктом дослідження в соціальній філософії виступають мисленнєві моделі суспільства, автор досліджує саме рівень соціальний, тобто взаємозв'язок між соціальним хаосом та соціальним порядком.

Категорія "соціальний порядк" набуває актуальності, оскільки ускладнення сучасної організації життя грунтується на динамічних змінах, які відчуваються в усіх сферах суспільства. Основною якістю соціального порядку визнано динамічно-рівноважний стан соціальної системи. Хоча всесвіт знаходиться на шляху зростання ентропії, тобто хаосу, на противагу виникає все більш складно організований порядок. Стосовно визначення стану соціального порядку завжди існує певна ідеальна модель, за якою відбувається ідентифікація стану. Наприклад, період феодальної

роздробленості є хаосом з позицій централізованої держави, але виступає певним порядком з точки зору ефективності управління в певній історичній формі держави. В цілому, до деяких ознак соціального порядку можна віднести:

1. Наявність стійких механізмів соціалізації і, відповідно, стійкі базові цінності суспільства.

2. Усталену систему соціальних статусів і позицій.

3. Ефективний формалізований соціальний контроль.

4. Узгоджене функціонування провідних соціальних інститутів.

5. Динамічність соціальної структури і можливість соціальної мобільності.

6. Стійку демографічну структуру.

7. Відсутність етнічної конфронтації.

Таким чином, соціальний хаос виступає одним із складників трансформаційного процесу, або трансформації.

Вітчизняна дослідниця І.М.Передборська зазначила: "Вихідним поняттям соціально-філософського аналізу нестабільності суспільства варто вважати "соціальну зміну". На відміну від поняття "суспільний розвиток", яке вживається переважно у вітчизняній суспільствознавчій літературі, поняття "соціальна зміна" не передбачає однозначної зумовленості переходу від етапу до етапу, чіткої спрямованості розвитку, вивчає усе різноманіття можливих станів суспільства" [105,6].

Поняття "соціальні зміни" було введено Г. Огборном в 1922 році і з цього часу використовується соціологією для аналізу соціальних процесів. Українська дослідниця

Н.Б.Отрешко розподіляє соціальні зміни на трансформацію та репродукцію. Трансформація - це глобальні процеси, що відбуваються на макро і мегарівнях, це якісні переходи від однієї стадії розвитку до іншої. Репродукування - це зміни, спрямовані на збереження існуючого ладу [101]. Вітчизняний вчений М.А.Безсонов, розглянувши сучасні трансформаційні процеси, виділив декілька підходів до аналізу трансформацій:

1. Модернізаційний підхід (Г.Амонд, Д.Лернер, С.Верба), в якому основна увага приділяється культурі як фактору змін.

2. Політико-детермінаційний підхід (Д.Растоу А.Стефан), який пояснює зміни стилем поведінки політичних лідерів.

3. Культурно-цивілізаційний підхід (П.Штомпка, А. де Токвіль).

4. Структурно-функціональний підхід (А.Уламу, Д.Брунер) [14].

Наприкінці 90-х термін “соціальні зміни” в соціології було замінено на термін "трансформація", що було зумовлено, по-перше, процесами змін у посткомуністичному світі, по-друге, потребою в міждисциплінарних дослідженнях соціальних змін в силу їх властивості впливати на всі компоненти соціальної системи і потребою створення інтегральної теорії, яка б дала можливість пояснити характер і сутність змін сьогодення.

Трансформація (з латинської - transformatio) це один з термінів, що позначає перебудову, перетворення.[131;504]. Трансформаційний період у суспільному розвитку - це особлива стадія розвитку, в якій вимальовується своя структура, свій устрій, свої тенденції і методи регулювання. Трансформаційний процес за своїм змістом включає: заперечення суттєвих елементів минулого і їх подолання, висування нових цілей та ідеалів, визначення способів і засобів просування до них. Структура трансформаційних процесів включає в себе ряд стадій:

• переоцінка існуючого стану суспільства як кризового і оцінка сутності, змісту і масштабів кризи, що носить системний характер;

• соціальна діагностика, тобто об'єктивна характеристика теперішнього, його коріння в минулому, можливості і шляхи виходу з кризової ситуації;

• демонтаж віджилої системи, ліквідація її очевидних невідповідностей існуючому рівню суспільного розвитку і його тенденціям;

• нове самовизначення суспільства і обгрунтування шляхів подальшого руху.

Трансформаційний процес розпадається на ряд послідовних трансформаційних станів, кожний з яких являє собою реально досягнуті зміни в конкретний період часу [146;202].

Подальший аналіз соціальних змін дозволяє виокремлювати і структурну трансформацію, як, наприклад, це робить український дослідник

В.А.Чеботарьов:"Формування підвалин становлення та еволюції суспільних систем і відповідних їм відносин в економічній, соціальній, політичній, правовій, духовній сферах життєдіяльності визначально зумовлює необхідність розробки наукової теорії структурних трансформацій" [157,123].

А.Бергсон - ввів принцип еволюційного трансформізму, основою якого є «акти творіння». Паралельно С.Александеру вдалося розглянути розвиток крізь призму уявлень «простір- час». Отже, всі зміни мають відмітні риси. Одні - «результанти» - ті, що можуть бути передбачені. Інші - «емердженти» - є непередбачувальними. Невід’ємним складником трансформаційних процесів є момент стохастичності (випадковості).

Класифікацію трансформаційних перетворень в рамках перехідного періоду дав український дослідник С.Б. Кримський. Вони визначаються як перетворення, що

пов’язують два стани стабільної системи, один з яких - вихідний, а інший - результативний. Особливість

перехідного процесу - структурна напруженість, навіть розхитування вихідних структур.

Отже, виокремлюються наступні сутнісні

характеристики трансформацій:

1.Інтегральна спрямованість постійно нагромаджуваних еволюційних перетворень і процесів.

2. Єдність дії в ході структурних трансформаційних

принципів детермінізму, розвитку, стохастичності.

3. Багатоваріантність та ієрархічність еволюційних змін.

4. Єдність синхронних і діахронних перетворень.

5. Ймовірність висхідних (прогресивних) та низхідних

(регресивних) ліній розвитку.

6. Наявність міри, рівнів складності та багатофазності

структурних трансформацій.

7. Відносна інваріантність, ймовірність відтворюваності пройдених фаз і деструктивності структурних трансформацій [148,131].

Крім структурних трансформацій, важливе місце у розбудові поняття "трансформація" займає теорія модернізації.

Український дослідник М.І.Михальченко розглядає модернізацію як частину трансформації:"...Трансформація, зміни, розвиток можуть бути зорієнтованими куди завгодно: вперед, назад, в сторону, по колу та інше. Модернізація орієнтує суспільство і його структури, сфери на вдосконалення, просування вперед, на розробку та реалізацію нових цілей, завдань, пріоритетів, стратегій. Модернізація - це творчо-перетворювальна функція розвитку" [88,38].

Транзитологія, як спеціальна наука про суспільні трансформації, робить спробу розподілити соціальні зміни на глобальні трансформації, внаслідок яких виникають зовсім нові соціальні умови, стани суспільства, соціальних інститутів, соціальних структур, і прості трансмутації, що спричиняються лише модифікацією та реформуванням існуючого соціального порядку. Таким чином, з погляду транзитології, трансформація - це якісні зміни в системі суспільства, це процеси, які супроводжуються істотною зміною всієї системи соціальної взаємодії, мереж взаємозв'язку елементів в ній та зміною їх функцій. Такі зміни стосуються підвалин соціальної реальності, адже їх наслідки позначаються на всіх сферах суспільного життя, трансформуючи його найважливіші характеристики.

Трансформація - це перехід від накопичуваних ознак нового до порушення старих основ, становлення якісно нового стану або структури. Традиційно трансформація асоціюється з перехідним станом суспільства. "Соціальна трансформація - це період становлення нових соціальних форм, затвердження нових принципів соціального устрою, виникнення нових соціальних інститутів" [69,86]. Період соціальної

трансформації реалізується і у відповідному соцієтальному стані. Соцієтальний стан - це функціональна характеристика соціуму, в якій виявляються ті його глибинні особливості, завдяки яким соціуму притаманні ті чи інші сутнісні форми існування [50,112]. Що стосується періоду трансформації суспільства, то в цей момент співставляються і в деякій мірі протистоять одне одному фундаментальні стани соціуму, які мають в собі базову мораль, пануючу систему цінностей, поведінкові установки соціальних груп, норми соціальних реакцій, і наново зароджувані характеристики соціуму, нові структури, які можуть або виникати, або існувати до того як латентні тенденції.

Вихід аналізу процесів соціальних змін за межі вузького кола соціологічних проблем зумовив

інституціоналізацію транзитології [102, 5-23].

Таким чином, автор використовує поняття "трансформація" як цілісний процес якісних змін, які відображають розвиток соціальної системи. Соціальний хаос, на думку автора, виступає закономірною стадією процесу трансформації соціальної системи у періоди максимальної дезорганізації та зумовлює детермінанти нового порядку для соціальної системи. Поняття

"трансформація" потрібно вивести за межу вживання суто соціології, щоб отримати соціально-філософський сенс. Крім того, вживання терміну трансформація, що характеризує якісні зміни, якраз і відображає саму сутність сучасних процесів, які, в свою чергу, відображають сучасний наявний стан соціальних процесів в Україні.

В цілому ж, до ознак трансформації, що засвідчують дезорганізаційні процеси, які є показниками потенційного соціального хаосу в суспільстві, можна віднести:

1. Руйнацію стійких механізмів соціалізації та

відповідно, уявлень про базові цінності суспільства.

2. Виникнення та формування

нової системи

соціальних статусів і ролей.

3. Зниження ефективності

формалізованого

соціального контролю.

4. Домінування дисфункцій в провідних соціальних інститутів.

життєдіяльності

5. Перебудову соціальної структури, інтенсивну

вертикальну й горизонтальну соціальна мобільність.

6. Домінування процесів старіння і депопуляції в демографічних структурах соціальної системи.

7. Розгортання етнічної конфронтації.

Отже, соціальний хаос ми визначили як стан складної нелінійної соціальної системи, що самоорганізується, на шляху трансформації старих структур, які адекватно не відображають і не можуть задовольнити соціальні потреби, але він концентрує в собі зародки нових структур, нових параметрів порядку та матеріал, з якого вони будуються.

Таким чином, особливостями соціального хаосу ми можемо визначити:

1. Для складної соціальної системи, здатної до самоорганізації, соціальний хаос виступає закономірною стадією суспільної трансформації та дозволяє створити новий соціальний порядок, який найбільш адекватно відбиває та задовольняє потреби соціальної системи.

2. Соціальний хаос притаманний лише складним системам, здатним до самоорганізації.

3. Рушійною силою в саморозгортанні процесів соціального хаосу є діяльність соціуму по задоволенню зростаючих потреб особистості.

4. Саме ця діяльність породжує загострення суперечностей між процесами організації та дезорганізації в суспільстві, а соціальний хаос чи соціальний порядок як певні стани є результатом їх вирішення.

5. Соціальний хаос виступає результатом домінування процесів дезорганізації і може розгортатися на різних рівнях ієрархії в соціальній системі і локалізуватися самою системою, яка має функцію самозбереження.

6. Чим складніша соціальна система, чим більше ієрархічних рівнів вона включає, тим частіше створення нових адекватних потребам системи структур відбувається завдяки переходу системи в стан соціального хаосу і ці процеси набувають закономірного характеру.

Таким чином, розглянувши методологічний аспект вивчення соціального хаосу, на нашу думку, ми можемо зробити наступні узагальнення. По-перше, родовим

поняттям дослідження є поняття “хаос”, а видовим є поняття “соціальний хаос”. Відповідно, кожне з цих понять відбиває стан структур в системі, а соціальний хаос - відповідно в соціальній системі. Діалектично протилежними поняттями виступають, відповідно, поняття “порядок” і “соціальний порядок”. По-друге, історична ретроспектива еволюції поняття “хаос” дозволила виокремити наступні етапи:

1. Міфологічно-космогонічний, де в уявленнях про побудову світу невід’ємною частиною є хаос.

2. Натурфілософський, де світопобудова античних мислителів наділяє хаос конструктивними якостями.

3. Латентний, де домінують філософські концепції кризи, що сутнісно відбивають стан дезорганізації, але відсутнє саме поняття “хаос”.

4. Синергетичний, де в теорії самоорганізації ключовими поняттями стають “хаос” і “порядок”, який, у свою чергу, умовно можна розподілити на три підетапи:

• природний - етап виокремлення закономірностей розвитку складних систем, здатних до самоорганізації, на прикладі фізичних, хімічних, біологічних і створення передумов для формування універсальних принципів взаємодії та розвитку складних систем будь-якої природи;

• екологічний - усвідомлення й розповсюдження самоорганізаційних принципів на взаємодію між людством і природним середовищем;

• соціосинергетичний - дослідження соціальної ентропії в соціальних системах і поширення теорії самоорганізації в дослідженнях соціальних систем.

5. Філософський - етап філософської рефлексії сучасних станів соціумів як складних систем, здатних до самоорганізації, через призму понять “соціальний хаос” і “соціальний порядок”.

Таким чином, поняття “хаос”, виникнувши в міфологічних і космогонічних уявленнях розвивалося як відчуття стану перебудови, трансформації, руйнації усталеного і саме в цьому значенні було емпірично обгрунтовано в синергетиці як науці про складні системи і використано стосовно соціального рівня організації матерії.

Отже, соціальний хаос і соціальний порядок стали поняттями, які відтворюють цикл трансформації соціальної системи. Складність процесів, які відбивають динаміку соціальних змін, зумовила дослідження особливостей соціального хаосу. Було визначено, що соціальний хаос притаманний лише складним системам, здатним до самоорганізації, і діяльність по задоволенню потреб окремої особистості та суспільства в цілому виступає його рушійною силою. Неадекватна потребам системи структура потребує постійного пристосування до умов постійно змінюючогося соціального середовища та внутрішніх потреб системи. Виникають процеси дезорганізації на різних рівнях ієрархії в соціальній системі і локалізуються вони самою системою, яка має функцію самозбереження. Отже, зміна структури постійно відбувається як перехід до нового порядку через хаос. Саме ця діяльність породжує загострення суперечності між процесами організації та дезорганізації в суспільстві, а соціальний хаос чи соціальний порядок, як певні стани, є результатом вирішення суперечності між цими процесами.