Визначення громадянського суспільства

Об'єктом права є те, що вважається добром (благом). Росміні розмежовує суспільства, найближчим домаганням яких є права, і сус­пільства, в яких модальність права стає головним домаганням.

Існує три рівні забезпечення людських інтересів, що, відповідно, здійснюються в трьох суспільних формах. Перша з них належить до самого концепту суспільства і є теократичним суспільством, тут людсь­ка істота (індивід) покликана до належного для людської особи добра (блага); на рівні домашнього суспільства - покликана до належного для людської природи; громадянське суспільство спрямоване регулю­вати модальність прав, що пов'язані з благами усіх рівнів. Тобто гро­мадянське суспільство - це простір для модальності прав людини сто­совно присутності Бога, її власної природи і соціальності. Таким чином, громадянське суспільства має служити потребам і теократичного, і до­машнього суспільств.

Росміні вважає, що на його час у громадській думці і в літературі не склалося належного розуміння суті громадянського суспільства як такого, що покликане "регулювати модальність прав громадян". Усві­домити такий факт заважає змішування суспільства і держави. Хоча de facto держави ніколи не є чистими суспільствами, вони мають у собі елементи "сеньйорату" [seigniory]. Через це соціальні та сеньйоральні елементи змішуються. Відтак громадянському суспільству приписуєть­ся неясний, мішаний об'єкт, який de facto присутній у державі. Грома­дянське суспільство розглядається як спілка людських істот, яка нази­вається державою чи навіть потугою [Power].

Росміні визначає поняття "держава" на основі залучення до її стану сеньйоральних елементів. Коли держави розглядаються у взає­мовідносинах одна з одною, то доцільним є поняття "потуги" [powers]. У правдивому значенні слова, що називає поняття "громадянське сус­пільство", є тип "чистого суспільства", абстрагованого від будь-якого сеньйорального елементу"⁴⁵¹.

Плутанина щодо визначення суті громадянського права похо­дить зі змішування прав людини з модальністю прав, яку може нада­вати певне суспільство. Росміні пояснює, що в основі прав лежить бла­го, притаманне кожній людини; проте в модальностях, строго кажучи, не існує блага чи навіть права. Безстороннє обачне регулювання й га­рмонізація можливостей (модальностей) є найефективнішим засобом забезпечення прав. Коли цього не брати до уваги, то визначення сто­суватиметься примхливих і навіть жорстких соціальних утворень, за­мішаних на сеньйоральних елементах, зібраних докупи з благом і пра-

вами або ж їхніми адміністраціями. Завдання ж полягає в тому, щоб "визначити громадянське суспільство в його єдиновластивій функції регулювати модальність цих адміністрацій"^[452].

Визначення суті громадянського суспільства, за Росміні, перед­бачає визначення його ймовірного призначення. Тут також багато не­порозуміння. Не має сумніву, що моральне вдосконалення й благосло­вення людини належать до принципової мети громадянського суспіль­ства. Проте це лише часткове його призначення.

До часткових призначень громадянського суспільства Росміні також відносить "зростання прогресу цивілізації". Цивілізаційний про­грес, на його думку, не є наслідком лише громадянського суспільства, він також має інші джерела.

З іншого боку, Росміні розглядає арґументи, якими метою гро­мадянського суспільства є подолання відсутності безпеки і зовнішньої свободи. Аналізуючи погляди Фіхте та його звернення до володарів Європи, Росміні підтримує його думку про те, що найвища мета поля­гає в тім, щоб змінити поширену доктрину суверенності і встановити систему, яка гарантуватиме безпеку прав. Однак він вважає, що це радше справа держави, а не громадянського суспільства, що добре усвідомлювалася ще в минулому. Росміні наводить цитату з книги Ба- ролі, який відстоював подібну думку: "Відповідно до Ціцерона, підтри­маного Гоббсом і Пуфендорфом, громадянське суспільство виникає зі страху тієї частини слабких, які зібралися разом для опору тиранії і не­справедливості зі сторони сильних"^[453]. Росміні погоджується, що Ґара- нтії безпеки і зовнішньої свободи належать до завдань громадянського суспільства, однак вважає, що рішення тут має залишатися за держа­вою. Але вони досягаються тоді, коли стає фактом регулювання мода­льності загальних прав, а це вже справа громадянського суспільства. Нова дефініція має враховувати те, що громадянське суспільство оде-

ржує властивий собі об'єкт у модальності прав. Росміні пропонує дещо несподіваний висновок: "Громадянське суспільство - це об'єднання певного числа батьків, які згодні в тому, що модальність прав, адмініс­трованих ними, мають бути регульовані через єдиний розум і єдину (соціальну) силу з метою кращого збереження цих прав і забезпечен­ня їх задовільнішого застосування”⁴⁵⁴.

Поняття "батьки” пов'язане з концепцією хатнього суспільства, де задовольняються природні потреби людей у сенсі продовження ро­ду, господарської активності, володіння землею і майном на правах спадковості тощо. Саме батьки ставали повноправними представника­ми прав родини. Батьки родин ідентифікували в собі всі права її суб'єктів, у тому числі жінок і дітей. Таким був соціально-правовий стан суспільства ще в ХІХ столітті. Відповідно повноправними грома­дянами були не всі. Росміні називає абсолютними громадянами лише тих, хто володіє усіма правами в суспільстві, а такими на той час були лише батьки. Решта членів родини (сім'ї) перебувала на правах роди­чів. Вони могли ставати абсолютними громадянами, лише юридично залишивши батьківську сім'ю. Перебуваючи в стані родичів, суб'єктів родини, вони були також у стані родичів суспільства, тобто в стані від­носних [relative] громадян, які належали до пасивного, керованого су­спільства, тоді як абсолютні громадяни складали активну половину громадянського суспільства.

Природа громадянського суспільства, за Росміні, не може зводи­тися до абстрактно-нормативного підходу, властивого філософії XVIII століття. Для нього воно - це передусім можливість, спрямування поза наявний стан існування. Він описує "гіпотетичне” суспільство цілком інакше від реальних прав людей, адже реальні права можуть бути усунуті лише насильством. Модальність прав не може зводитися до їх нормативного реального застосування. Справжнє громадянське суспі­льство може мати лише універсальну природу, яка забезпечується мо­дальністю прав; у даному сенсі воно набуває верховенства над усіма іншими типами суспільств.

7.6.