Сучасні концепції про сенс і спрямованість історії

Історичний процес має свою логіку і закони - говорять одні вчені. Це об'єктивні історичні закономірності, єдність світової історії, прогрес у розвитку суспільства. Інші - вважають, що цього немає — усі явища і процеси унікальні і неповторні.

раціональну форму, виходячи з того, що в історії керує ірраціональне.

Говорячи про фактори світового розвитку, одні мислителі відстоюють багатофакторність - кожне суспільне явище, кожен фактор громадського життя рівнозначні: економіка, релігія, традиції, народ та ін. Інші шукали єдиний визначальний фактор - знання, влада, техніка, технологія. Ми вважаємо, що будь-яка теорія є лише зразкове, приблизне відображення, теоретичний зліпок з дійсності. З огляду на це, а також те, що на певному етапі теорії перестають удосконалюватися, визнаємо, що існує об'єктивна межа застосовності тих чи інших варіантів осмислення суспільства. Розглянемо деякі концепції сучасного соціологічного знання про сенс і спрямованість історії.

Формаційний підхід. Формація має справу з загальною логікою розвитку людського суспільства, абстрагуючись від окремих явищ і випадків. ЕЗона адекватно відбиває дійсність; азе цю адекватність варто розуміти як відображення сутності, а не явища. Суспільно-економічна формація містить у собі всі явища, що маються в суспільстві (матеріальні, соціальні, політичні, духовні, сімейно-побутові та ін.). Стрижнем її є спосіб виробництва матеріального життя в єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Формація - це історично конкретне суспільство на даному етапі розвитку, це особливий соціальний організм, що розвивається на основі своїх законів. Разом з тим, суспільно- економічна формація - це певний ступінь у розвитку історичного процесу по висхідній лінії.

буржуазна і комуністична. Правда, у нього є ще й інший розподіл суспільства: первинна формація (первинне суспільство), вторинна формація (рабство, феодалізм, капіталізм) і третинна формація (комунізм). Причому кожна наступна є прогресивною в порівнянні з попередньою.

Багато вчених відзначають обмеженість застосування формаційного підходу в питаннях розвитку суспільства. Основними недоліками формаційного підходу вважають:

a) схематизм,

b) утопічність розуміння комуністичної формації,

c) нав'язування єдиного лінійного шляху розвитку.

Формаційний підхід, маючи деякі негативні моменти, у даний час широко застосовується в аналізі історії суспільства, поряд з цивілізаційним і культурологічним.

Цивілізаціиний підхід. У світовій філософській літературі термін «цивілізація» вживається в чотирьох значеннях:

a) як синонім культури (наприклад, у А. Тойнбі);

b) як певна стадія в розвитку локальних культур, а саме стадія їхньої деградації й занепаду (О. Шпенглер);

c) як ступені історичного розвитку суспільства, що йдуть за варварством (Л. Морган, Ф. Енгельс, А. Тофлер);

d) як рівень розвитку того чи іншого регіону або окремого етносу (у цьому значенні говорять про античну цивілізацію, цивілізацію інків та ін.).

Ми бачимо, іцо ці розуміння терміну ‘'цивілізація” в одних випадках у значній мірі накладаються і доповнюють одне одного, в інших — є: взаємовиключними. Для того, щоб визначитися з поняттям цивілізації, необхідно проаналізувати її найбільш істотні риси.

По-перше, цивілізація є власне соціальна організація суспільства. Це означає, що перехід від тваринного світу' до соціуму завершений; організація соціуму за родинним принципом змінилася на організацію соціуму за територіальним принципом, макроекономічним принципом; біологічні закони відійшли на другий план.

По-друге, цивілізація з самого початку характеризується прогресуючим поділом праці, із загальним зв'язком індивідів і первинних спільностей.

По-третє, метою цивілізації є відтворення і збільшення суспільного багатства.

З цього випливає, цивілізація є власне соціальна організація суспільства, що характеризується загальним зв'язком індивідів і первинних спільностей з метою відтворення і збільшення суспіїьного багатства.

У фундаменті цивілізації в цілому і кожного з її ступенів лежить техніко-технологічний базис, у зв'язку з цим можна говорити про три ступеня (хвилі) у розвитку цивілізації: землеробський, індустріальний й інформаційно-комп'ютерний (в основі ж формації - базис економічний, тобто сукупність

виробничих відносин). Підкреслюючи роль ТЄХНІКО-ТЄХНОЛОІ ІЧНОІ O базису цивілізації, аж ніяк не слід безпосередньо з нього виводити усе, що характеризує дане суспільство. У реальному процесі усе виглядає набагато складніше.

У світлі сказаного стає ясним сенс цивілізаційного підходу - побудувати типологію суспільних систем, що виходить з певних, якісно відмінних між собою техніко-технологічних базисів. Тривале ігнорування цивілізаційного підходу збіднювало нашу історичну науку і соціальну філософію, заважало зрозуміти багато процесів і явищ. Поновлення прав цивілізаційного підходу'дозволяє зробити наше бачення історії більш багатомірним.

3. Культурологічний підхід. Культурологічний підхід до розуміння ходу історії представлений у концепціях Данилевського. Шпенглера, Тойнбі, Сорокіна. Найбільш загальні і характерні риси даного підходу будуть такі: неприйняття твердої євроіюцен тристської однолінійної схеми суспільного прогресу; твердження існування множинності культур і цивілізацій, їхньої локальності і різноякісності: впровадження біологізаторських, антропологічних та інших схем у пояснення історії становлення і розвитку культур.

Один з фундаторів цього підходу - Н. Данилсвський - у роботі «Росія і Європа» (1869) розвиває теорію відокремлено існуючих культурно-історичних типів (цивілізацій), що виявляються через своєрідні форми суспільного розвитку релігійного, промислового, політичного, художнього.

Німецький мислитель О. Шпенглер у книзі «Закат Европы» (1918) здійснив докладний перегляд основ історизму й европоцентристе ького розуміння сенсу історії. Досліджуючи внутрішні механізми падіння західної культури, розпаду її душі, переходу до цивілізації, він заперечує цілісність і єдність всесвітньої історії. Шпенглер розрізняє розквітаючі і старіючі культури. Кожна з них наповнена найглибшим змістом, але доля їх чекає одна - «своя власна цивілізація» як завершення і «результат культури», сене історії він бачить як з’ясування долі, душі і мови «великих культур» [Закат Европы. - M.: Мысль. 1993. - Є. 188].

Тойнбі, розглядаючи цивілізації як «динамічні утворення еволюційного типу», виділяє в кожній з них основні фази історичного існування: виникнення, надлам, занепад і розкладання. Якщо перші дві фази пов'язані з «життєвим поривом», то останні дві - викликані «виснаженням життєвих сил». У всесвітній історії Тойнбі нараховує 21 цивілізацію, розрізняючи їх за релігійною ознакою.

4. Антиісторизм К. Поппера. К. Поппер у своєму дослідженні «Відкрите суспільство і його вороги» характеризує метод Маркса як соціологічний детермінізм, а його соціальну філософію як історизм, що інтерпретує всю історію як результат «класової боротьби за економічну переваїу». Сутність антиісторизму Попера полягає в тому, що він заперечує: існування яких-небудь універсальних історичних законів, мети і сенсу історії, а також «єдину історію людства». З його погляду, «не може бути ніяких історичних законів», що пояснюють історію в цілому. Історія не має сенсу і до неї не застосовні ніякі універсальні висловлення й узаіальнення, він заперечує історичний прогрес. Попер вважає, що прогресувати можуть тільки людські індивідууми, захищаючи демократичні інститути, від яких залежить свобода.

Отже, ми розглянули сутність основних концепцій про сенс і спрямованість людської історії. Усі вони тісно взаємопов'язані одна з одною, взаємно доповнюють, а іноді і взаємовиключають. Більшість з них стверджують, що людське суспільство змінюється по лінії прогресу у всіх сферах: економічній, соціальній, політичній і духовній. У зв'язку з цим виникає проблема: які критерії суспільного прогресу й у чому їхня специфіка прояву?

3.