Сучасні технології та людський розвиток

У даному параграфі розглядається залежність між тех­нологічними інноваціями та економічними, соціальними, куль­турними перетвореннями за результатами Четвертої промисло­вої революції.

Як віковічні, так і новітні надії людства, що містять уявлення про прийдешнє і передбачення майбутнього в історичному поступі, пов’язані з науково-технічним прогресом. У наш час інтелектуаль­ні технології так само сповнюють людей привабливими сподіван­нями і обіцянками. А високі темпи розвитку сучасної техносфери породжують різні уявлення про силу і можливості технологічних новацій, щодо яких іноді формуються невиправдані соціальні очі­кування чи навіть ілюзії. Якщо людина покладає свої сподівання і надії на технологічні рушії, або прагне стримати їх через своє­рідну «техноненависть», то в обох випадках їй необхідно адекват­но усвідомлювати їх. У будь-якому разі людині потрібно відда­вати собі адекватний звіт про спектр їхніх можливостей, щоб не очікувати від них чогось неймовірного, більшого за той потенці­ал, що вони дійсно несуть у собі. Для цього потрібно відокремити від поглядів на техніку і технологію ті химеричні міркування, що заважають бачити їх дійсні можливості, цілі та завдання, суспільне призначення і силу.

Саме науково-теоретичний підхід і соціально-філософ­ський методологічний арсенал дає змогу відділити усвідомлен­ня дійсного впливу і соціальної місії технологічного фактору від ілюзорних нашарувань і псевдореалістичних прогнозів. У кри­тичному дослідженні, проведеному з цих позицій, можливо відо­кремити нездійсненні мріяння і примарні сподівання від дійсно наукових прогнозів і передбачень. Розвінчання усталених стерео­типів і штампів щодо дієвості сучасних технологій допомагає отри­мати тверезий погляд на них і на результати їх впливу. Це вкрай необхідно для соціального управління технологічним рухом, досягнення керованості та контрольованості техногенних проце­сів, їх гуманізації. Адже необхідно бачити, щоб завчасно передба­чити і вчасно каталізувати і стимулювати чи запобігти, або навіть уникнути.

Для початку зафіксуємо і розглянемо найпоширеніші серед сте­реотипів і штампів щодо дієвості сучасних технологій у тій звичай­ній формі, який вони отримали у повсякденному досвіді, у думці пересічної людини, якими вони склалися у буденній свідомості нашого часу і підкріпилися доведенням здорового глузду. Досі біль­шість людей вірить у те, що, по-перше, техніка і технології спро­щують і полегшують людське життя, звільняючи робітників від важкої праці, беручи на себе її найбруднішу чи обтяжливішу части­ну. Вважається, що лінь, прагнення до неробства змушує людей винаходити машини і механізми, створювати технічні пристосу­вання і пристрої, високі технології. По-друге, що вони звільняють людину від турбот про забезпеченість свого існування, підвищу­ючи продуктивність і виробничі потужності, а отже і споживан­ня. По-третє, що внаслідок цього вивільняється більше неробо­чого, вільного від праці часу, який збільшує дозвілля людини, а отже розширює простір для сфери улюблених занять чи діяль­ності за власним вибором.

Для багатьох ці уявлення — очевидна істина, що не потребує доведення і само собою зрозуміла. Це глибоко вкорінене переко­нання підкріплюється зазвичай наочними прикладами і житей­ськими спостереженнями, що підтверджують і виправдовують його. На ньому, у свою чергу, тримається тверда надія на омрія­не майбутнє, змальоване у технічних утопіях і романах. Здається цілком зрозумілим, що техніко-технологічні новації, які не прино­сять користі людині, є шкідливими чи антиіуманними, ні в кого не зустрінуть підтримки, не знайдуть застосування і не будуть впро­ваджуватися. Проте якщо дослідити дану проблему в науковому контексті за допомогою соціально-філософських методів, прин­ципів розвитку та історизму, то окреслені переконання не отриму­ють підтвердження. З цієї точки зору з’ясовується, що технологія змінює насамперед трудові ресурси, організацію праці та харак­тер зайнятості. Про це свідчать наслідки впровадження сучасних високих технологій. Розглянемо їх дещо детальніше.

Наша епоха, відзначена приголомшливими досягненнями з автоматизації, штучного інтелекту, так званих інтелектуаль­них технологій, змушує дослідників оцінювати динаміку зник­нення і виникнення робочих місць в різних сценаріях розвитку зайнятості до 2030 р. Висновки з досліджень цієї проблематики викликають значну суспільну стурбованість і зовсім розходять­ся зі звичними уявленнями про роль технологій у нашому жит­ті. У економічному звіті банку Citi Global Perspectives & Solutions (GPS) 2019 р. констатується: «На початку 2000-х зростання про­дуктивності праці загальмувалося, але зараз ми знаходимося на порозі нової ери продуктивності, обумовленої зниженням варто­сті технологій (даних і компонентів), наближенням вибуху потен­ціалу бездротового зв’язку для промислових пристроїв і розробка­ми в сучасному виробництві, зокрема робототехніки. Виробництво відбуватиметься “за вимогою”, ми зможемо замовляти окремі виро­би в режимі реального часу за рахунок масового виробництва» (Wilkie et al., 2019, р. 6).

За оцінками Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), на наших очах відбувається Четверта промислова революція, викликана зрос­танням робототехніки і штучного інтелекту, внаслідок чого очі­кується автоматизація дедалі більшої кількості робочих місць. За прогнозами ВЕФ ці тенденції знищать 5 млн. робочих місць уже до 2020 р. (Brinded, 2016). Ця трансформація ринку праці захо­пить 15 країн світу, серед яких: Австралія, Китай, Франція, Німеч­чина, Індія, Італія, Японія, Велика Британія і США. Це стосується як розвинутих економік, так і тих, що розвиваються.

З’явилися також абсолютно нові ринки. Так, дослідницька фірма IoT (від англ. Internet of Things) Analytics оцінює ринок програм­ного забезпечення IoT на рівні 1,7 млрд. доларів у 2018 р., і про­гнозує його зростання до 10 млрд. доларів до 2023 р., включаючи Індустріальний Інтернет речей (IIoT) і доповнену реальність/вір- туальну реальність (AR∕VR) (Wilkie et al., 2019, р. 8).

У звіті ВЕФ під назвою «Майбутнє робочих місць» робить­ся такий висновок. Четверта промислова революція, яка вклю­чає розробки в таких сферах, як штучний інтелект, машини, що навчаються, робототехніка, нанотехнології, 3-D друк, гене­тика та біотехнологія, призведе до повсюдної дестабілізації не лише бізнес-моделей, але й ринків праці за наступних п’ять років. Унаслідок взаємодії з іншими соціально-економічними та демогра­фічними чинниками вона підніме шквал змін у підприємництві та усіх галузях промисловості, що призведе до серйозних збоїв на рин­ках праці.

У доповіді ВЕФ також зазначається, що кожна професійна, виробнича галузь, або сфера діяльності, кожний географічний регі­он потребуватимуть від працівників нових потрібних навичок і переміщень до робочих місць. Але у будь-якому разі втрати робо­чих місць від цих змін лише частково можуть бути компенсова­ні зростанням зайнятості в інших сферах. За попередньою оцін­кою ризиків, 7,2 млн. робочих місць можуть бути втрачені через автоматизацію або дезінтермедіацію. І лише деякі з цих втрат вдасться компенсувати створенням 2,1 млн. нових, головним чином у більш спеціалізованих сферах, таких як обчислення, математи­ка, архітектура та інжиніринг.

Учасники Форуму вважають, що такі тенденції вже сьогодні потребують від світової спільноти і урядів невідкладних, планомір­них і цілеспрямованих дій. Передусім потрібні управлінські рішен­ня, культурно-освітні програми, спрямовані на перепідготовку і підготовку робочої сили з майбутніми навичками, щоб ство­рити противагу постійному зростанню безробіття, нерівності, ско­роченню споживчої бази підприємств.

Про те, що новітні технології руйнують усе більше і більше робо­чих місць, ще у листопаді 2016 р. попередив один із засновників і генеральний директор Zuora^[4], Тієн Цуо (Tien Tzuo) в інтерв’ю виданню «Business Insider» в Лондоні (Williams-Grut, 2016). Він вважає, що технологія змінює робочу силу і ринок праці, а темпи скорочення кількості виробничих робочих місць зростають саме через розвиток технологій. Дедалі все більше спеціальностей будуть застарівати в прискореному темпі. На його думку, наявна робоча сила за своїми якостями не в змозі впоратися з цим і наближаєть­ся криза зайнятості, що у свою чергу впливає на політичні проце­си. Він, зокрема, пов’язав перемогу Дональда Трампа на виборах президента США з тенденціями і проблемами на ринку праці, що виникають під впливом новітніх технологій.

Тієн Цуо не єдиний, хто висловив глибоку стурбованість впливом технологій на зайнятість. Лорд Адер Тернер, коли­шній віце-голова компанії Merrill Lynch Europe і екс-гла- ва британського органу з фінансового нагляду, також вважає, що даний момент може бути поворотним для капіталізму через ради­кальність упроваджуваних інтелектуальних технологій. Генераль­ний директор компанії BT Group, Гевін Паттерсон, занепокоєний складними змінами на міжнародному ринку праці внаслідок сучас­них технологічних інновацій, вважає цілком можливим, що 8о% сьогоднішніх робочих місць перестануть існувати в найближчо­му майбутньому (Williams-Grut, 2016).

За даними Оксфордського університету і Сітібанку (Citibank), близько 57% робочих місць для країн-членів Організації еконо­мічної співпраці та розвитку (OECP) перебувають під загрозою внаслідок автоматизації (Frey et al., 2016). За їх оцінкою, на від­міну від попередніх значних досягнень у технологіях, зростання використання обчислювальної техніки насправді знищує біль­ше робочих місць, ніж створює. У нещодавній доповіді Citi також підкреслюється, що посилена автоматизація може привести разом із тим до більшої нерівності. Означена тенденція висвітлюється у матеріалі лондонського репортера видання «Business Insider» Оскара Вільямса-Грута з красномовною назвою: «Роботи вкра­дуть вашу роботу: як штучний інтелект може збільшити безробіт­тя і нерівність» (Williams-Grut, 2016).

У зв’язку з технічним прогресом загроза масового скорочення зайнятості існує в банківському і страховому секторах, в телеко- мунікаціях, на авіалініях і у сфері громадських послуг. Непотріб­ною стає праця і десятків тисяч високооплачуваних менеджерів та інженерів. Так, за прогнозами одного зі знавців комп’ютерної інду­стрії Карла Шмітца, готові модулі програмного забезпечення та нові мови програмування скоро зроблять майже всю цю діяль­ність непотрібною, оскільки в результаті подальшого прогресу високих технологій згодом один програміст може замінити сот­ню теперішніх.

«Мільйони людей, що у минулому були у штатному розкладі компаній, нині, як і раніше, працюють фахівцями з комп’ютерів, консультантами з надання послуг клієнтам, але платять їм тепер за договором чи контрактом, тому весь ринковий ризик лягає на їх плечі. Наслідком цього є не тільки зменшення заробітної плати, але й руйнування колишньої системи соціальних гарантій. Масо­ве поширення інтернет-технологій вже найближчим часом може призвести до того, що великі сегменти ринку праці просто пере­стануть існувати — бібліотекарі, архіваріуси, співробітники бюро подорожей, працівники роздрібної торгівлі, персонал регіональ­них газет і т. п. На зміну ліквідованим постійним робочим міс­цям приходять робочі місця з неповним робочим днем, тимчасо­вою роботою за викликом і різними формами низькооплачуваного найму. Наприклад, все більше компаній починають впроваджувати схему замовлення продукції точно за розкладом, що підштовхну­ло їх до ідеї також точно за розкладом наймати працівників, яких інакше як поденниками назвати не можна» (Шишин, 2010, с. 147).

Майбутнє може уявлятися прекрасним місцем, де штучний інтелект і роботи обслуговують усі наші потреби, а чотиригодин­ний робочий день — реальність. Але справжня картина може бути набагато більш похмурою. Адже, як випливає з наведених даних, технології штучного інтелекту і роботизація на робочому місці спричиняють масове безробіття і ведуть до дислокованих еко­номік, а не просто до зростання продуктивності праці та дозвіл­ля для усіх. Моше Варді (Moshe Vardi), професор комп’ютер­них наук Університету Райса в Texaci, в інтерв’ю американській Асоціації сприяння розвитку науки заявив: «Ми наближаємось до того часу, коли машини зможуть перевершити людей практич­но в будь-якому завданні. Перед тим, як це наступить, суспіль­ству необхідно відповісти на питання: якщо машини здатні вико­нувати практично будь-яку роботу, яку людина може зробити, що тоді робитиме людина?» (Williams-Grut, 2016). Типовою від­повіддю на це є те, що ми будемо вільно проводити дозвілля. Проте, як виявляється, перспектива суцільного відпочинку не є привабливою для людини. І не лише тому, що робота необхід­на для людського добробуту, здоров’я. Але й тому, що зростан­ня вільного часу може стати загрозливою реальністю насампе­ред для тих, чиє існування малозабезпечене. Зупинимося на цьому детальніше.

По-перше, сама по собі наявність вільного часу і дозвілля не робить його автоматично плідним чи змістовним для люди­ни, що його має, не надає життю людського сенсу і гідності. Част­ково звільнена від зайвої, важкої чи напруженої роботи людина не здобуває разом зі звільненим часом здатності використовува­ти своє дозвілля для самовдосконалення чи присвячувати його духовним інтересам або творчим заняттям за власним вибором. Адже дозвілля не дорівнює неробству, байдикуванню або відсут­ності усякої праці (нічогонеробленню). Вільний час у сучасному суспільстві визначається негативним чином — як порожній, неза- повнений, беззмістовний, якщо його розуміють лише як позбав­лення від примусової, виснажливої або небажаної праці.

Наприклад, у Цицерона на протилежність до «otium cum dignitate» (заслужений гідний відпочинок з пошаною), «otium sine dignitate» означає пустопорожнє ліниве неробство (Bragova, 2016, р. 47). На думку А. Брагової, «як політична категорія, “cum dignitate otium” означає “мир з гідністю”, який мали найкращі гро­мадяни, патриції, заможні та могутні державні діячі в римському суспільстві часів Цицерона. Це була діяльність аристократів, про­тиставлена діяльності інших людей. Цицерон також використо­вував поняття “cum dignitate otium” в соціальному розумінні. Це означало “мирний вільний час, сповнений навчання, здобуття знань” або “мир у приватних справах”» (Bragova, 2016, р. 45). Сло­во «otium» дослідниця перекладає як «мир» і при цьому зазначає, що йдеться не про відпочинок, а про спокій.

Латинський термін «otium» вона розкриває у різноманітних значеннях. Він виражає таке дозвілля, коли людина може насо­лоджуватися відпочинком: їжею, грою фізичних сил, інтелекту­альним спогляданням та пізнавальними зусиллями. Іноді, але не завжди, він означає спокій і відхід від державних справ, вихід на пенсію після попередньої служби або активного громадського жит­тя. Таке дозвілля видатних діячів після віддалення від державних справ, присвячене заняттям наукою, літературою і мистецтвом мав на увазі Цицерон («Про оратора», І, і). Отіум, як зазначає А. Бра­това, може бути і тимчасовим, спорадичним дозвіллям: таким, що приносить моральні або аморальні наслідки (дозвілля без гідно­сті, без достоїнства). Або таким, що дає змогу займатися духов­ною діяльністю: художньою, освітньою, інтелектуальною тощо (Bragova, 2016, р. 48).

На колізії вільного часу звертає увагу і німецький філософ Ф. Юнгер: «всупереч поширеному уявленню, дозвілля не є також перервою між робочими годинами, таким собі обмеженим про­міжком часу, дозвілля за визначенням не обмежене і неподільне, і саме воно є джерелом усякої осмисленої праці. Дозвілля є умо­вою будь-якої вільної думки, будь-якої вільної діяльності, і тому лише деякі мають здатність до дозвілля. Більшість же, отримавши прибавку вільного часу, ні на що інше не здатні, як тільки вбива­ти цей час» (2002, с. 20).

По-друге, розвиток технологій штучного інтелекту і зростан­ня роботизації збільшують час дозвілля, але чи стає він вільним, чи означає також зростання або хоча б підтримку індивідуаль­ного розвитку чи гідного рівня життя для всіх? Відповідь на це питання міститься у першому звіті «Технологія на роботі», під­готовленому Citi Global Perspectives & Solutions (GPS) спільно з Оксфордською школою Мартіна ще у 2015 р. (Frey et al., 2015). У документі показано, як технології, автоматизація, робототехні­ка, оцифровка і ШІ включно, проникають у багато які соціально- економічних галузі та разом із цим ведуть до зростання ризиків для робочих місць. Аналіз, проведений Карлом Бенедиктом Фре- єм і Майклом Осборном з Оксфордської школи Мартіна, показав, що 47% робочих місць у США були автоматизовані. На той час це дослідження було визнане одним з найвпливовіших. Також були отримані висновки, що, в OECP (Організація економічної співпра­ці та розвитку) під загрозою перебували в середньому 57% робо­чих місць, а ризики заміни робочих місць в ході автоматизації у Великій Британії досягли 35%. У Китаї ризики від автоматиза­ції становили 77% (Frey et al., 2015).

Між іншим, у звіті проводиться дуже виразне порівняння. «Згід­но з останніми оцінками, 2014 р. в трьох провідних компаніях Кремнієвої долини було зайнято близько 137 ооо працівників із сукупною ринковою капіталізацією 1,09 трлн, доларів. На відміну від цього, в 1990 році три найбільші компанії в Детройті мали рин­кову капіталізацію в 36 млрд. доларів при спільному використан­ні близько 1,2 млн. робітників» (Freyet al., 2015, р. 7).

За звітом «Технологія на роботі 2» 2016 р. (виконаний разом зі Світовим банком), ризики зайнятості у середньому становили 57% в OECP, в Індії — 69% і в Китаї — 77% (Frey et al., 2016, р. 5). З того часу багато статей і книг попереджають про цю зростаючу загрозу, і легко помітити, що автоматизація впливає на робочі місця. Але у передмові до звіту 2019 р. Роб Гарлік, керівник досліджень Сіті в Європі, на Близькому Сході та в Африці, звертає увагу на те, що «через десятиліття після Великої фінансової кризи у нас рекорд­но високий рівень зайнятості в багатьох країнах ОЕСР» (Frey et al., 2019, р. з). І він задається питанням: «Чи не перебільшено побою­вання?». Відповідь він пропонує шукати не з точки зору нинішньо­го стану, а з позиції завтрашнього дня: «Для наступного покоління, яке готується працювати, слід з’ясувати, чи існуватимуть і нада­лі великі можливості для працевлаштування і компенсації ризи­ків?» (Frey et al., 2019, р. з). Далі у звіті показано, що прогрес ство­рює, а також руйнує робочі місця, і цей процес може бути надто складним для значної частини суспільства протягом дуже довгого часу. Додаткова проблема під час технологічних революцій поля­гає в тому, що легше побачити ризики для наявних робочих місць, ніж прогнозувати робочі місця, які ще належить винайти. Май­бутнє зайнятості є невизначеним. І на питання: «Як технічний прогрес змінить професійну структуру ринків праці в XXI століт­ті?» — немає остаточної відповіді. Тому важливо бути готовим і до непередбачуваних траєкторій розвитку подій, а не шукати гото­ву інструкцію.

За минуле століття технічний прогрес значно змінив структуру зайнятості, що помітно змістило попит на навички. Але зв’язок між новими технологіями і вимогами до навичок, кваліфікацією робо­чої сили був далеко не одноманітним. Виникнення і розповсюджен­ня ПК під час комп’ютерної революції 1980-х рр. підвищило попит на працівників з вищою освітою, але з початку 1990-х ця картина змінилася. Хоча нові робочі місця, пов’язані з комп’ютером, як-от адміністратори баз даних та інженери програмного забезпечен­ня, все ще зорієнтовані переважно на кваліфікованих працівників, але, наприклад, в економіці США спостерігалося зниження попи­ту на професійні навички, а їх частка серед зайнятих в середньому навіть скоротилася. У 2000-х рр. ця тенденція стали більш поміт­ною: зайнятість серед найменш кваліфікованих робітників зрос­ла, тоді як частка робочих місць, зайнятих середньо і висококва­ліфікованими працівниками, скоротилася. Зросли пропозиції працевлаштування на роботу з складними, але ручними завдан­нями, такими як прибирання та керування вантажною машиною. Як в Сполучених Штатах, так і в Європі з 2000 р., в сфері послуг з низьким рівнем кваліфікації та низьким рівнем доходу спостері­гається зростання числа робочих місць. У той же час, висококва­ліфікованих робітників зараз приймають на роботу, яку традицій­но виконували низькокваліфіковані працівники. Це чинить тиск на низькокваліфікованих працівників, а іноді навіть виштовхує їх з робочих місць. Зростає занепокоєння з приводу безробіття і через цифрові досягнення, які тепер дають проблемним компа­ніям змогу позбутися робочих місць із середнім рівнем оплати на користь автоматизації. Це відбувається у всіх галузях, включаю­чи виробництво, оптову та роздрібну торгівлю, фінансові послу­ги і навіть державне управління.

Отже, стурбованість з приводу технологічного безробіття поки що здається перебільшеною. Проте серед причин, з яких поки що переважає праця людини, дослідники називають її здатність засвоювати, навчатися і набувати нових навичок за допомогою освіти. Але ж у міру того, як комп’ютеризація все більше стає ког- нітивною, завдання навчатися і розвиватися перетворюється для людини на виклик, випробування стимулом. Тому, щоб передба­чити майбутнє, людям треба розуміти не тільки те, що відбуваєть­ся в технології, але і свій власний розвиток.

Отже, більшість робочих місць, що перебувають у зоні ризику, є низько кваліфікованими, як-от колл-центри або виробничі галу­зі. Але дедалі зростає ризик заміни кваліфікованих робочих місць. Наприклад, у галузі фінансових технологій на даний момент є «roboadvice» — алгоритми, які можуть рекомендувати клієнтові кожен економічно-інвестиційний продукт так само, як і фінан­совий консультант. Запуск цих технологій здатен призвести до великих потрясінь у цій висококваліфікованій професії. Техно­логії можуть замінити навіть такі професії, які колись вважали­ся суто людськими, як-от управління автомобілем, літаком чи дешифрування почерку.

В програмі з технологій і працевлаштування, яка є частиною дослідницького партнерства між Оксфордською школою Map- тіна і Сітібанком, не лише аналізуються деякі з найбільш акту­альних глобальних проблем у сучасній сфері зайнятості, але виявляються тенденції і соціально-економічні наслідки швидкої зміни технологічного ландшафту, даються прогнози і рекомендації, які готують майбутні покоління до зовсім іншого характеру праці, допомагають успішно переходити до її нових форм у XXI ст. Поряд з науковими дослідженнями, Оксфордська школа Мартіна разом із Citi GPS готують спільні звіти, останній з яких — Technology at Work v4.0. 2019 р. Згідно з рекомендаціями, розробленими у цих звітах, урядам і населенню варто підготуватись до окреслених змін заздалегідь, бо вони вдарять по робочій силі швидше, ніж мину­лі технологічні досягнення. Прогнозується, що багатьом праців­никам доведеться переучуватися, а надалі постійно навчатися за своє життя, оскільки їх робочі місця заміняться на машини, а нові потребуватимуть інших навичок, знань і вмінь. Тому Citi рекомен­дує вже сьогодні інвестувати в освіту, яка розглядається як один з найпотужніших факторів, здатних допомогти пом’якшити наслід­ки автоматизації та застосування технологій штучного інтелекту. Освіта є дуже важливим інструментом, який розробники соціально- економічної і культурної політики можуть використовувати для вчасного вирішення проблем, створених прискоренням техноло­гічних змін. Питання про створення нових робочих місць, крите­рії встановлення мінімальної заробітної плати або базового рівня доходу тощо потребують адекватних суспільно-політичних від­повідей. Але вже сьогодні можна обґрунтовано стверджувати, що важливими складовими вирішення означених проблем стануть культурні чинники, від яких залежить людський розвиток, пере­дусім — освіта і наука, що зі свого боку залежать від вільного часу і соціальних факторів.

Проте в рамках розроблених рекомендацій найбільшу проблему, пов’язану з наступом робототехніки та автоматизацією на робочо­му місці, Citi вбачає у поглибленні нерівності: нерівність між 1% і 99% населення може зростати тою ж мірою, якою триває авто­матизація робочої сили (Frey et al., 2016). Матеріали Звіту про нерівність у світі 2018 р. (World Inequality Report 2018), підготов­леного Всесвітньою лабораторією нерівності (World inequality lab) Паризької школи економіки, доводять, що дії урядів можуть знач­но скоротити нерівність (Alvaredo et al., 2018). Дослідницькою гру­пою робиться висновок про необхідність забезпечення рівного доступу до освіти і добре оплачуваної роботи для протидії стагна­ції і уповільнення темпів зростання доходів тої частини населення, у якої вони і без того низькі. А соціальна, культурна і освітня полі­тика, шкільна організація і правила доступу до освіти і досягнень культури мають виконати ключову роль у забезпеченні мобільнос­ті між поколіннями, адже поляризація посилюється ще й терито­ріальною сегрегацією.

Здавалося б, втрата робочих місць компенсується мобільні­стю робочої сили і створенням нових професій, але це не зовсім так. Європейський центр розвитку професійної підготовки (Cedefop) підрахував, що в ЄС майже половина нових робочих місць потре­буватиме висококваліфікованих працівників. Технологічні сек­тори, що сьогодні формуються, не надають однакових можливо­стей, особливо для недостатньо освічених робітників. Тобто вони не пропонують такі самі, еквівалентні робочі місця замість тих, що ліквідовані у відповідних галузях. Отже, мало того, що тех­нологічні новації знищують низькокваліфіковані робочі місця, вони ще й замінюють їх на робочі місця для висококваліфікованих працівників. А це означає, що найбільший тягар і навантаження від технологічних змін тисне на вразливіші категорії робітників. Втрати понесуть саме малозабезпечені, люди з низьким рівнем заробітку та недостатньо освічені люди. Перепідготовка висо­кокваліфікованих технічних робочих місць є великим питанням як у фінансовій, так і в соціально-політичній сферах. Відповідні програми також потребують активізації соціокультурних і освіт­ніх факторів. Окрім того, нові робочі місця будуть географічно виникати не там, звідки зникають старі, потенційно загострюю­чи постійні проблеми трудової міграції та мобільності.

І не лише малозабезпечені будуть змушені змінюватися в ході роботизації та технологічної революції — перекваліфікову­ватися та переселятися, входити до іншого культурного середови­ща, — але й ті, хто отримає вищу кваліфікацію і матиме високий культурний рівень, будуть конкурувати за все меншу кількість робо­чих місць. За оцінками Тора Бергера та Карла Бенедикта Фрея (Berger & Frey, 2017), менш ніж 0,5% робочої сили США перейшли в технологічні галузі, що з’явилися протягом 2000-х рр., включаю­чи такі, як онлайн-аукціони, потокове передавання відео та аудіо, а також веб-дизайн. У звітах Citi простежується ця спадна тенден­ція створення нових робочих місць у новітніх технологічних галу­зях, починаючи з «Комп’ютерної революції» 1980-х рр. Напри­клад, дослідник Джеффрі Лін показує, що приблизно 8,2% робочої сили США перемістилися на нові робочі місця протягом 1980-х рр., що було пов’язано з новими технологіями. У 1990-х рр. цей показ­ник зменшився до 4,4% (Lin, 2011; Bleakley, H. & Lin, J. 2012).

Економіст Девід Дж. Бланчфлауер у своєму дослідженні ринку праці попереджає: «Недовіряйте низьким показникам безробіття як доведенню того, що на ринку праці все в порядку — це не так. “Не працює” — це про тих, хто не може знайти роботу на повну став­ку з гідною заробітною платою, — про неповністю зайнятих і про те, як їх скрутне становище сприяє поширенню відчаю, загостренню наркоманії та неконтрольованому зростанню правого популізму» (Blanchflower, 2019). Бланчфлауер показує, скільки працівників працює неповний робочий день або навіть відмовилися від спроб знайти добре оплачувану роботу, як зростання заробітної плати не повернулося до рівня перед рецесією, незважаючи на райдуж­ні показники зайнятості, та як загальний добробут не повернув­ся до попереднього рівня після краху 2008 року. Дослідник при­вертає увагу до того, що передусім молоді та менш кваліфіковані найбільше потерпають від недостатньої зайнятості, що стандарт­ні економічні заходи часто не стосуються цих забутих робітників, що звинувачення спрямовуються на іммігрантів. Він вважає, що це епідемія нещастя і самознищення, і вона буде поширюватися далі, якщо не буде прийнято запобіжних заходів

У спільному дослідженні Девіда Н.Ф. Белла і Бланчфлауера (Bell & Blanchflower, 2018) дається оцінка рівня неповної зайня­тості для двадцяти п’яти європейських країн. За їх висновками, у більшості випадків неповна зайнятість залишається підвищеною. У роботі наведено докази для Великої Британії і США, а також дея­кі міжнародні свідоцтва того, що неповна зайнятість, а не безро­біття знижує заробітну плату в роки після Великої рецесії. Наво­дяться також підтвердження того, що падіння рівня володіння нерухомістю в США допомогло контролювати тиск на заробітну плату. Неповна зайнятість замінює безробіття і стає основним чин­ником, що впливає на заробітну плату в роки після Великої реце­сії, підсумовують дослідники.

Результати новітніх досліджень різних сценаріїв подій до 2030 р. також викликають велике громадське занепокоєння. Так, у допо­віді Глобального інституту Маккінсі (McKinsey Global Institute) робиться тривожний основний висновок: хоч за більшістю сце­наріїв може бути достатньо пропозицій для підтримки повної зайнятості до 2030 р., але навіть при сприятливому розвитку подій переходи будуть дуже складними, або навіть перевищать масшта­би усіх зрушень, що відомі у минулому (Bughin et al., 2018). Заго­стрюються питання про нові способи створення робочих місць для людей, яких замінять роботи і автоматика, а також про їх перепідготовку і переміщення до нових сфер зайнятості. «Щоб виміряти зміни в навичках від автоматизації і ШІ, ми змоделю- вали зміни в навичках на 20-30 рік і виявили, що вони приско­рюються. Хоча попит на технічні навички зростає з 2002 р., але він буде набирати обертів і в період з 2016 по 2030 рр.» (Bughin et al., 2018, para. 1). У відповідь на питання: «як зміниться попит на професійні навички з автоматизацією?» дослідники Глобального інституту Маккінсі прогнозують поглиблення взаємодії людини з інтелектуальними машинами; прискорене збільшення потреби у соціальних та емоційних навичках. Навпаки, необхідність у базо­вих когнітивних навичках, фізичних і ручних зменшуватиметься. Також зазначається, що «взаємодія між людиною та машиною принесе численні переваги у вигляді більш високої продуктив­ності, зростання ВВП, покращення корпоративної ефективнос­ті та нового процвітання, але вони також змінять навички, необ­хідні для працівників» (Bughin et al., 2018). Передові технології потребують від людей усвідомлення процесу праці та його орга­нізації, розуміння того, як працюють технології і як можна інно­ваційно розвивати і соціально адаптувати їх. Тому може знач­но зростати попит на всі технологічні навички, як просунуті, так і базові. Дослідження Глобального інституту Маккінсі показало, що до 2030 р. час, витрачений на використання передових тех­нологічних навичок, збільшиться на 50% у Сполучених Штатах і на 41% у Європі. Зростатиме також потреба розвивати у кожної людини базові навички роботи з цифровими технологіями для наступного етапу автоматизації. Серед 25 проаналізованих у дослі­дженні навичок основні цифрові навички — це друга категорія, що швидко зростає. Завдяки застосуванню передових техноло­гій на робочому місці буде зростати потреба у працівниках із тон­ко налаштованими соціальними та емоційними здатностями, від оволодіння якими машини знаходяться далеко. У сукупності, між 2016 і 2030 рр., попит на соціальні та емоційні навички зростатиме у всіх галузях промисловості. Серед цих навичок переважають такі, як емпатія, розвинена комунікація, ініціативність, управлінська взаємодія, командна робота. Очікується перехід від діяльності, яка потребує лише базових когнітивних навичок, до такої, у якій потрібні вищі когнітивні навички (креативність, критичне мис­лення, здатність до прийняття рішень та складної обробки інфор­мації). Проте скоротиться робота, яка потребує лише базових ког­нітивних навичок рівня грамотності.

Зміна моделей вимог до кваліфікації по-новому ставить пробле­му людського розвитку і його перетворення на джерело суспільного прогресу. Ігнорування цієї проблеми сприяє зростанню напружен­ня і конфліктності у соціальній системі. Не випадково учасники ВЕФ вважають, що окреслені тенденції потребують від світової спільноти і урядів невідкладних, планомірних і цілеспрямованих дій вже сьогодні. Передусім потрібні відповідні управлінські рішен­ня у сфері соціальної і культурної політики, освітні програми, спря­мовані на перепідготовку і підготовку робочої сили з майбутніми навичками, щоб створити противагу постійному зростанню без­робіття, нерівності.

Дослідники Всесвітньої лабораторії нерівності Паризької шко­ли економіки обґрунтовують необхідність забезпечення рівного доступу до освіти і добре оплачуваної роботи для протидії стагна­ції і уповільнення темпів зростання доходів половини з 99% насе­лення проти 1% (нижні 50% за рівнем доходів — за термінологією доповіді). Освітня політика, шкільна організація і правила досту­пу до освіти і досягнень культури мають виконати ключову роль у заохоченні мобільності між поколіннями, адже поляризація посилюється територіальною сегрегацією (Alvaredo et al., 2018).

Філософська рефлексія соціальних наслідків технологічних інновацій, насамперед автоматизації та роботизації, дає змогу переосмислити їхній характер і оцінити не лише через економіч­ну призму катаклізмів зайнятості, ринку праці, якості та кілько­сті робочої сили, розмірів заробітної плати тощо, але і з точки зору якісного людського розвитку і стабільного розвитку суспіль­ства. Подолання обмеженості вузьких спеціальних (суто інже­нерних, професійних, виробничих тощо) підходів до технології спирається на наукові методи і теоретичні принципи соціальної філософії, що дають змогу узагальнювати статистичні матеріа­ли, прогнозувати далекосяжні соціально-економічні наслідки сучасних технологічних інновацій і визначати стратегії техно­логічного і суспільного розвитку. Крім того, соціально-філософ­ське виявлення і усвідомлення традиційних стереотипів та ілю­зій щодо ролі техніки і технології в існуванні людини сприяє їх подоланню і формуванню адекватного теоретичного розумін­ня тих радикальних трансформацій, які безшумно перевертають і дестабілізують соціально-економічну сферу в результаті авто­матизації та роботизації праці. Лише на рівні науково-теоретич­ного узагальнення розкривається взаємозалежність технологічних чинників соціально-економічного зростання і людського розвит­ку, а також можливість запобігання кризовим соціальним потря­сінням і тенденціям за допомогою інвестування в людину, у наро­щування її культурного і освітнього потенціалу.

Амбівалентні соціальні зміни, що відбуваються у XXI ст. під впливом Четвертої промислової революції (за визначенням ВЕФ), виявляють свою залежність від факторів людського розвитку в про­цесі переходу до нового формату суспільних відносин між людь­ми (як-от забезпечення працездатного населення робочими міс­цями; формування, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів; забезпечення розширеного відтворення робочої сили; реструкту­ризація зайнятості тощо). Впровадження інтелектуальних техно­логій викликає потребу активізації саме таких чинників суспіль­ного розвитку.

Отже, філософське узагальнення наведених даних дає змогу зробити такі висновки. Новітні технологічні інновації прискоре­но змінюють якість робочих місць, і тенденція, яку демонструє прогрес автоматизації та штучного інтелекту, полягає у тому, що знищення робочих місць відбувається набагато швидше, ніж ство­рення нових. Крім того робочі місця, що створюються здебіль­шого є висококваліфікованими. Так, за прогнозом Citi, з 2013 до 2025 рр. в ЄС з’явиться 9,5 млн. нових вакансій та 98 млн. робо­чих місць будуть потребувати заміщення. При цьому приблизно половина робочих місць, які є в ЄС, потребуватимуть висококва­ліфікованих працівників. Це означає, що загальносвітовою тен­денцією стає загострення проблем людського розвитку.

Автоматизація і робототехніка приведуть до переваг і досяг­нень, але вони будуть вибірковими й поглиблюватимуть нерівність. Тим часом, більшість членів суспільства зазнає значних потрясінь і незначного зростання. Маси людей будуть змушені переучува­тися і переїжджати, оскільки їх робочі місця займуть інтелекту­альні машини. Цей цілковито соціальний характер технологічних змін та інновацій ставить уряди і неурядові організації, науковців, підприємців, бізнесменів, політиків, фінансистів та ін. соціальних суб’єктів перед необхідністю завчасно вивчати ризики, пов’язані з використанням все більш інтелектуальних технологій, управля­ти ними для запобігання їх негативним наслідкам.

З узагальнення наведеного фактичного матеріалу випливає, що соціальні проблеми, які при цьому виникають, є загрозливими за своїми масштабами, темпами зростання і наслідками. Рішен­ня їх знаходяться у річищі розвитку людини та у створенні соціо- культурних умов, що його забезпечують. Технологічні інновації насамперед впливають на робочу силу, змінюють якісні та кіль­кісні вимоги до трудових ресурсів, трансформують ринок пра­ці та посилюють трудову міграцію, поглиблюють соціальну нерів­ність, безробіття і ведуть до кризи зайнятості. Вільний час зростає, але у негативній формі, коли дозвілля обертається безробіттям і незабезпеченістю існування. Ризики і дестабілізація людського існування змушують приймати спільні рішення і активно діяти для запобігання кризових процесів. Рекомендації, пропозиції, програ­ми дій звертаються до культурних чинників людського розвитку і, насамперед, освіти.

Саме нарощування освітнього, інтелектуального і культурно­го потенціалу, підвищення кваліфікації і гнучкої професійної підготовки трудових ресурсів належної якості дасть змогу подо­лати деструктивні наслідки сучасного технологічного переосна­щення економіки. Інвестиції в розвиток людини є найважливі­шим стратегічним капіталовкладенням, що забезпечить не лише соціально-економічне зростання, але глобальну суспільно-істо­ричну перспективу. Подальші розвідки у цій тематиці пов’язані з розкриттям стратегій, способів, напрямів, форм людського роз­витку і тих соціальних шляхів, проектів, програм, інституцій, які дадуть змогу активізувати для цього освітні та культурні чинники.