3.1. СВІТОГЛЯДНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕВОЛЮЦІЙНОГО СОЦІУМУ

Проблема структурної будови світогляду складає фундаментальну основу життєдіяльності суспільства й належить до найновітніших областей наукового пізнання. Самостійним предметом міждисциплінарного соціально- філософського аналізу структура світогляду до сьогодні не виступала і обмежувалась головним чином протиставленнями буденного світогляду релігійному та науковому, а за часів "холодної війни" - комуністичного і капіталістичного.

Сутність світогляду складають уявлення, форми прояву яких розкривають характер чуттєвих і раціоналізованих механізмів їх формування. Особливості цих уявлень віддзеркалюють розвиненість і параметричні можливості H172h

свідомості. Отже світогляд поєднує у собі свідомі та позасвідомі складові, суперечлива природа яких розкриває культуру помислів і дій, гармонію розуму та почуттів. Тим самим світогляд визначає силу духу та міцність плоті як окремої людини, так і соціальних спільнот. Це найбільш актуально саме у зв'язку з виникненням нових культурних типів, змінами світогляду та світоглядних орієнтацій, що відбуваються під впливом суспільних трансформацій.

Процес розкриття сутності світогляду передбачає усвідомлення складових переходу від сприйняття окремого явища до розуміння сутності самого явища та його структурної будови.

бути віднесеними до розряду "харизматичних". Вже на цьому рівні початкової свідомості світогляд супроводжується елементами сенсорного досвіду, що забезпечує фіксацію засобів або прийомів отримання позитивного результату власної діяльності, та елементами пам'яті, що забезпечує збереження накопичених даних, які в подальшому порівнюються між собою і аналізуються з метою вибору найбільш оптимальних форм і методів життєдіяльності. Подальший розвиток дитини сприяє поєднанню найбільш успішних дій у досить складно організовані системокомплекси. Динамічні системи сидіння, спостереження, пересування, реаіування, гри свідчать про синтезовані форми взаємодії зі світом, які супроводжуються відповідними віку дитини наочними зображеннями. Характер цих зображень завдяки накопичуваним досвіду і пам'яті, порівнянням, аналізу та синтезу набувають з часом все більш складно організованих образних форм відображення життєво важливих умов, речей, предметів та інших явищ соціального буття.

Однак сутність процесів формування людини проявляється у здатності випереджаючим чином реаіувати на можливі негативні явища та впливи зовнішнього або внутрішнього середовища, тобто передбачати всілякі негаразди та загрозливі умови, обставини чи дії. Достатньо шкідливій дитині побачити у руках батька ремінь, щоб завбачливо шукати можливості уникнути покарання. Невичерпний арсенал дитячих і дорослих засобів передбачення впливу негативних явищ призводить до формування випереджаючих форм уявлень. Саме завдяки накопиченому досвіду і збереженню у пам'яті безлічі випереджаючих уявлень стає можливим їх порівняння, вибір найбільш дійових та ефективних, поєднання у більш складно синтезовані нові форми образних H174h

зображень. Послідовність цих процесів є необхідною умовою становлення і розвитку все більш складних і продуктивних стилів мислення. До їх числа відносять аналітичні, емпіричні, художні, математичні, музичні, конформні, компенсаторні, демонстративні та багато інших. Отже мислення як процес оперування випереджаючими формами уявлень є необхідною передумовою надання діяльності людини все більш розумного та усвідомлюваного характеру.

Таким чином, процес становлення і розвитку світогляду дозволяє умовно виокремити три взаємозалежні і разом з тим якісно відмінні структурні рівні усвідомлюваної діяльності: адаптивний, проективний та конструктивний.

Перший рівень обумовлений здатністю людей за допомогою зору, слуху, нюху, тиску чи дотику накопичувати первинний досвід і формувати за допомогою пам'яті свого роду "банк" операцій, дій та процедур життєзабезпечення. Цей рівень становлення світогляду умовно можна позначити як сенсорний, а характер зв'язків зі світом - "сенсорним світоглядом", який функціонує на "передсвідомому" рівні життєдіяльності суб'єкта. Завдяки цьому рівню самоорганізації сенсорний світогляд виконує функції операціоналізацїї та технологізації дій суб'єкта, надає їм системного характеру і дозволяє формувати свого роду "запас динамічної міцності", "усталеності" та "надійності".

сенсорного світогляду та механізмами інтуїтивних стилів мислення, яким притаманні операції порівнянь, аналізу та синтезу, що відбуваються на позасвідомому або ж передсвідомому рівнях діяльності. Досить перспективними і зовсім поки що не дослідженими залишаються процеси формування сенсорних відчуттів того, що розкривається поняттями "протяжності", "руху", "форми", "числа", "часу", "простору" та інших. Саме на рівні сенсорного світогляду формуються як "природничі", так і "духовні" передумови спочатку "зображень" і "уявлень", а вже потім і конкретних шляхів та засобів їх практичних змін.

Другий рівень обумовлений здатністю суб'єкта формувати проективний світогляд. Епохи криз і соціальних потрясінь з невідворотністю ставлять питання про те, "що являє собою людина для світу?" і "яким світ постає перед людиною?". Відповіді на ці запитання залежать від збіїу уявлень про свобо­ду, життя, добро, зло, істину, мораль, справедливість, віру, прав­ду, культуру чи хамство з реальним станом речей. Сформовані історією суспільства цінності складають як змістовно - сенсовий, так і предметно - образний стрижень уявлень людей про себе і світ, про стосунки та взаємопереходи між цінностями особистими і суспільними. Міра збіїу або ж розбіжностей між уявним та реальним станом системи цінностей визначає не тільки характер, а й вектор світоглядних спрямувань суб'єктів життєдіяльності. Якщо уявні системи цінностей більш менш гармонізують з реальним ходом подій, то можна вести мову про властивий людині та суспільству здоровий світогляд.

Загальнолюдські, національні, професійні, сімейні та громадські цінності безпосередньо впливають на життя людей стосовно визначеної світоглядом ієрархічної структури. В залежності від структури цінностей діяльність може носити різноманітні форми наслідування або ж імітацій, сприяти розвитку чи, навпаки, обмежувати індивідуальні здібності або інтереси. Наслідування та індивідуалізація є необхідною передумовою переходу до більш складних структур світогляду, здатних до соціалізації чи проективно орієнтованого самоуправління. Характер цих дій суттєво різниться мірою світоглядної свободи та здатністю свідомості розкривати невичерпність екзистенційного потенціалу. Базовими складовими проективного самоуправління виступають досвід виховання у оточуючому середовищі та рівень освіченості, які в процесі соціалізації формують відповідні стилі розумової діяльності та культури почуттів. Саме від них залежить процес розгортання світоглядних орієнтацій від простого наслідування чужих зразків поведінки до виокремлення власних здібностей і набуття у процесі соціалізації таких рис, які притаманні кращим зразкам науки, культури, мистецтва, спорту, освіти чи літератури.

Проективне самоуправління обумовлене досить високим рівнем теоретичної підготовки і набуттям фахової профілізації. Світоглядного характеру окремі соціальні цінності набувають лише у контексті тих або інших теорій і понять, які виступають підґрунтям механізмів формування планів, проектів, ідеалів, очікувань чи сподівань. У залежності від механізмів впливу, структура світоглядних орієнтацій визначається характером прояву технічних, правових, політичних, економічних чи будь-яких інших факторів детермінації. У залежності від домінування цих факторів світоглядні орієнтації підрозді­ляються на природничі, технічні та іуманітарні, точні та не точні, мистецькі та наукові, аграрні та військові, політичні чи етнічні, історичні або ж футурологічні.

Багатоманітність форм проективного світогляду співпадає з розмаїттям стилів мислення та культури почуттів. Властиві людям акторські здібності та формалізм, зухвалість та песимістичні настрої, егоїзм та меценатство нерідко чудернацьким чином переплітаються між собою у таку свідомість, яка бачить світ або чорним, або рожевим, чи взагалі втрачає бажання його сприймати. Світогляд, таким чином, проектує характер і напрямки розгортання уявлень і почуттів, намірів та планів, думок та конкретних дій. Нерідко при цьому світогляд розпорошується на суперечливі мрії та ідеали, припущення та здогадки, передчуття і розрахунки.

Третій рівень розвитку світоглядних орієнтацій розкриває спроможність суб'єкта життєдіяльності конструювати зовнішні та внутрішні умови власного існування. Ця унікальна і разом з тим досить емпірично орієнтована ознака обумовлена цілісною природою світогляду. Цілісність світогляду дозволяє гармонійно поєднувати у інтегрованих уявленнях цінності наукові та релігійні, мистецькі та технічні, літературні та музичні, духовні та фізичні. Кожне з свідомих зображень набуває емотивно забарвлених і разом з тим міжпредметно визначених ознак. В уяві одночасно співіснують полум'я і лід, знання і почуття, розум і воля, які надихають світогляд здатністю "розтяіувати" та "стискувати" простір і час. Історична, інформаційна, енергетична, фізична та духовна єдність "макро-" та "мікросвітів" робить соціальні спільності як фено­мен інтеграційних процесів у широкому сенсі, співтворцями як власного, так і об'єктивного буття. Реальне буття людини і всесвіту набуває у світогляді такої сили, яка фактично створює майбутнє.

Єдність і багатобарвність структурованих уявлень дозволяють особистості чи соціальним угрупованням досить точно оцінювати роль та значення різних явищ, визначати їх місце та життєвий сенс. За допомогою соціологічних досліджень можна досить точно визначити не тільки вертикальну і горизон­тальну структуру ціннісних орієнтацій, а й їх ваіу (тобто, значимість) у загальній структурі цінностей. Так, застосовуючи оціночну шкалу Богардуса можна досить точно виявити міру толерантності респондентів стосовно представників різних рас або національностей. Наприклад: "Я згоден мати справу з представниками визначеної раси" в якості: близьких по шлюбу; особистих друзів у моєму клубі; мешканців моєї вулиці; моїх співпрацівників; громадян моєї держави; тільки туристів.

Ціннісні складові у системі світоглядних ієрархій розкриваються за допомогою оцінок ставлення до умов життя, забезпеченості, доходів, освіти, творчості, кар'єри, добра, обов'язку, честі, справедливості, моралі, праці, розваг і таке інше. Саме цілісність світогляду вводить широкий спектр ціннісних орієнтацій у коло взаємозалежних свідомих та ірраціональних механізмів продукування якісно нових уявлень та зображень, стратегічних диспозицій чи особистих прагнень. Навіть така найвища духовна цінність, як віра, крім безпосередньо релігійного аспекту, включає цінності наукові та філософські, літературні та музичні, етичні та естетичні. Лише у контексті світогляду як цілого будь-яка цінність виконує властиві їй функції та ролі, залишаючись при цьому складовим "елементом" та своєрідним "моментом" єдиного процесу.

Позбавлений своєї цілісної природи світогляд здатен набути ознак деструктивізму, який призводить до соціальних криз, потрясінь та регресу, фактично, до дезинтеграції певного цілого. Так, започаткована утопічними соціалістами досить приваблива ідея побудови суспільства загального процвітання набула у марксизмі вульгарних орієнтацій на класовий диктат, моральне насильство, знищення духовних здобутків і цінностей. У цьому зв'язку достатньо нагадати, що за роки радянської влади загальні втрати населення склали біля 126 мли. людей, що становило понад 50% чисельності мешканців колишнього союзу.

Однак тоталітарне суспільство є прикладом не тільки жахливого за наслідками, але й колосального за силою впливу світогляду. Новим революційним світоглядним орієнтаціям вдалося здійснити нездійснене і досі незбагнене. За історично мінімальний час суспільство з феодального і багато в чому навіть рабовласницького типу перетворилось у наймоіутнішу індустріальну державу з високорозвиненою соціальною інфраструктурою, високим рівнем освіти та новими формами культурного життя населення. Основу нового світогляду складали принципово нові поняття "радянського народу", "комуністичної моралі", "соціалістичного змагання", які надихали людей на героїчні звершення, розкривали резерви колективної творчості.

Покладені у основу "комуністичних" світоглядних орієн­тацій спочатку самим Марксом, а потім його послідовниками хибні закони та псевдопринципи навіть не дозволяють цей світогляд віднести до розряду дійсно "комуністичних". Мова повинна скоріше йти про такі різновиди псевдокомунізму, як, "військовий комунізм", "комунізм казармений", "техно-

кратичний", "політичний" та "ідеологічний". У іншому разі це поняття взагалі підмінялося різними "фазами" або "етапами" розбудови "соціалістичного суспільства". Абсолютизація форм "влади", ролі "партій", "прибутку" чи "колективізму" розриває "цілісність" на окремі мафіозні світоглядні "шматочки". У такому разі різновиди мафіозного світогляду виконують роль "політичних", "кланово-корпоративних", "фінансово-еконо­мічних" чи "військово-промислових" формвикористаннялюдей як засобів досягнення відповідної мети іншими. Деструктивна сила впливу згаданих та інших різновидів світогляду і зараз визначає надзвичайний стан найбільш актуальних соцієтальних та локальних проблем розвитку суспільства.

Соціальна реальність дивовижним чином поєднує в собі минуле з майбутнім, наділяючи суспільство можливістю бачити зразки наступних епох. Наочно цей феномен ілюструється процесом співіснування якісно різних світо­глядних орієнтацій. Гносеологічні складові структурної організації світогляду відображають особливості різних епох, кожній з яких притаманний особливий тип світосприйняття. Так, за часів доісторичного суспільства неподільно домінував харизматичный світогляд, основу якого складали сенсорні механізми та натуралістичний тип культури. Властива йому цілісність світосприйняття з часом формувала спеціалізовані протосоціальні виробничі, господарські, військові, міфологічні, керівні, освітні та виховні світоглядні орієнтації. Диференціація харизматичного типу світогляду призвела до рабовласницького устрою суспільства. Властива рабовласництву магічноокультна культура суттєво ускладнила форми пізнавальної діяльності як передумови розвитку якісно нового - натурфілософського типу світогляду. Наступні елементи гносеологічної структури 4181 h

пов'язані з домінуванням за часів феодалізму релігійних світоглядних орієнтацій, за Нових часів - ринкового світогляду як прояву механізмів бюрократизації соціальних процесів.

Сучасність обумовлена неподільним домінуванням плюралістичного типу світоглядних орієнтацій, які демокра­тизували характер і форми проявів історично попередніх їм "базових" типів світогляду. Зокрема, історично прита­манні харизматичному світогляду особливі вимоги до фізичних якостей набувають з часом більш цивілізованих і демократичних вимог до професійних, ділових та особистих якостей. Натурфілософський світогляд збагачується новими уявленнями про фізичні, хімічні та термодинамічні складові неорганічної природи, а загальні антропоморфні підходи диференціюються на біосоціальні та космологічні складові. Теософічне підґрунтя релігійного світогляду збагачується новою ідеологією діяльності політичних партій, рухів та громадських угрупувань. Ринковий світогляд також змінює досить жорсткі принципи безконтрольної конкурентної боротьби на демократичні форми соціальної взаємодії.

Сучасність сприяє всебічному розвитку плюралістич­них типів світоглядних орієнтацій на принципах демокра­тизації суспільства. Проголошені демократією права і свободи громадян формують якісно новий тип культури суспільства - мультипарадигмальний, у межах якого досить успішно співіснують багатоманітні і різнополюсні економічні, правові, політичні, етнічні державні системи, угрупування і соціальні організації. Однак більш детальний аналіз звертає уваїу на домінування доволі подрібнених і здебільшого асоціальних за суттю світоглядних орієнта­цій. До їх числа слід віднести "мафіозні", "кланово-корпора­тивні", "корумповані", "мімікрійні", "політичні", "фінансово- економічні","егоїстичні", "монополістичні", "аномічні" та багато інших. Вони здебільшого штучно провокують конфлікти, штовхають до прірви економічної, демографічної, екологічної та духовної катастрофи і навіть ставлять під загрозу майбутнє існування людства.

Ініційовані розвитком "народовладдя" форми демокра­тизації державотворчих та суспільних процесів надають сферам виробництва, науки, освіти та культури збоченості та асоціальної суті. Свідченням тому виступає різка поляризація населення країн за рівнем доходів та якістю життя, доступом до влади і реалізацією прав на існування, освіту, охорону здоров'я і політичні свободи. Навіть у найбільш розвинутих країнах менше 1% населення користується, контролює і розпоряджається від 70 до 90% державних багатств. Парламентські повноваження передаються у спадщину, купуються, здобуваються силою, обманом, а "влада народу," - як вища форма державного управління, - залишається ширмою для розіулу, свавілля та безкарності корумпованих мафіозних елітарних структур.

Процвітання часткових і деформованих світоглядних орієнтацій у сфері наукового пізнання, освіти та культури на практиці обертається різноманітними збоченнями та відхиленнями майже в усіх провідних сферах життєдіяль­ності суспільства. Достатньо поглянути на різні форми спеціалізованої та диференційованої освіти, яка навіть не ставить за мету дати дійсно цілісні та широкі уявлення "про­світ". Існуючі системи "О-Світи" і досі не здатні розкрити шляхи сходження до уявлень про цілісність світу зовнішнього та внутрішнього. Деякі "фахівці" взагалі схильні обмежити освіту формуванням "навичок" рахувати гроші та "звичок" класти їх до власної кишені, називаючи це формуванням "прагматизованих світоглядних орієнтацій" чи "здоровим глуздом". Освіта, яка не вчить сприймати, бачити, думати і діяти у відповідності із вимогами краси і гармонії буття перетворюється на ремесло із нівечення людської долі та душі.

Наука також перебуває у полоні натуралістичних за походженням фізікалістичних світоглядних орієнтацій і технократичних тенденцій розвитку. Гуманітарії ж, навпаки, не мають елементарної математичної культури та базової природничої освіти, що робить їх уяву про суспільні процеси досить поверховою і позбавленої можливості використання комплексного міждисциплінарного підходу. Розірване суперечностями на шматочки державних, місцевих та групових егоїстичних інтересів суспільство не в змозі використати демократію для захисту інтересів і всебічного розвитку переважної більшості людей. Світоглядний плюралізм як ідеал демократичного устрою суспільства не в змозі запобігти використанню людини як "засобу", "гвинтика" ідеологічної, бюрократичної системи чи особистих власних амбіцій.

Вищою і найбільш перспективною у розвитку суспільства виступає, на наш погляд, система формування гуманістичних світоглядних орієнтацій. На відміну від демократії як "влади народу" чи "народовладдя", історичний процес сходження суспільства до іуманізму розкриває вищі соціальні цінності у цілісності тотожних за своєю суттю людини і світу. Гуманістичний світогляд розглядає людину та соціальні спільноти як вищий сенс і мету розвитку суспільства. Інститути демократії, власності, прав, свобод, освіти, науки, виробництва, влади, політики та управління повинні набути у такому разі єдності та цілісності вимог, які заборонили б розглядати і використовувати людей як "робочу силу", "засіб", "фактор" чи "інструмент" досягнення чиїхось злих намірів або ж егоїстичних інтересів. Відомо, що і досі левову частку прибутків елітарні кола розвинених країн отримують за рахунок штучного знецінення "робочої сили", сировинних, виробничих та інтелектуальних ресурсів держав "другого" та "третього" ґатунку. Доти, доки іуманістичний світогляд не отримає статусу державно визнаного і всебічно захищеного соціального інституту, до тих пір плюралістичні, ринкові, релігійні, натура­лістичні та архаїчні світоглядні орієнтації будуть знецінювати і стримувати розвиток людського потенціалу.

Сутність іуманістичного сприйняття, розуміння і дій стосовно зовнішнього і внутрішнього світу надає принципово іншого змісту і соціальної ваги усім складовим світоглядних орієнтацій. Так, архаїчні ідеали чи релігійні теорії, демокра­тичні цінності та ринкові мрії, наміри або почуття виглядати­муть дуже спрощено і багато в чому навіть потворно у порів­нянні з іуманістичними світоглядними орієнтаціями. Гуманізм насичує принципово більш високим сенсом, змістом і метою критерії "добра" і "щастя", "гідності" і "нації", "родини" та "батьківщини". Плюралізмом можна прикрити шахрайство і розпусту, невгамовну жадобу до влади та низький інтелект, зраду батьківщини та негідництво. Гуманізм же за умов державної підтримки та інституціоналізації своєї соціальної ваги фактично виключає самі поняття "подвійної моралі", політичної та інших форм продажності і взагалі асоціального деструктивізму.

Гуманістичний світогляд повинен надихнути новим життям фактично не використані можливості гносеологічно первинних форм раціональної та позанаукової пізнавальної діяльності. Протокомунікативні методи формування уявлень про єдність людини і світу, натурфілософське світовідчуття, протонаукові механізми формування цілісних теософічних, художніх, літературно-мистецьких чи навіть математичних світоглядних орієнтацій є неоціненною скарбницею невикористаного досвіду і знань. Те ж саме стосується іуманіс- тичного підходу до пізнання і використання практичних можливостей, що існували у попередні епохи систем культури та освіти, виробництва і права, фінансів та охорони здоров'я, політики і моралі. Кожна з найважливіших сфер життєдіяльностіу будь-який проміжок історії здатна надихнути іуманістичне бачення себе і світу неоціненними здобутками і формами подальшого розвитку.

Якісно відмінні за механізмами формування та можли­востями впливу на соціальну реальність адаптивні, проективні та конструктивні типи світоглядних орієнтацій мають досить складну структуру. Особливості прояву базових та похідних елементів цих епохальних типів світогляду відображені у процесах стратифікації суспільства, закономірностях виникнення та розпаду організацій, успішності розвитку і змін партій, колективів та інших спільностей. Власне кажучи, від "початку" і до кінця " існування і доля того або іншого суб'єкта соціального буття так або інакше визначається типом того епохального світогляду, носієм якого виступає сам цей суб'єкт. Тобто життя людини, стан справ у сім'ї, колективі, організації або державі визначаються тим, носієм якого саме світогляду вони виступають. У зв'язку з цим важливо враховувати той факт, що ні один із типів, видів чи різновидів світогляду не виступає, так би мовити, "у чистому вигляді". Єдність та цілісність природи світогляду не тільки не виключає, а, навпаки, передбачає одночасне співіснування і взаємодію багатьох різноманітних світоглядних орієнтацій. Однак при цьому слід розуміти, що багатоманітність лише відображає структурованість світоглядних орієнтацій за типом походження, характером домінування, формою прояву та організації дій, особливостями професії, умов життя, характеру соціального середовища та інших факторів. Якщо людину або соціальну спільноту розглядати як складну систему, одночасно вимушену виконувати біологічні, комунікативні, правові, психологічні, виробничі, культурні та економічні функції, то світогляд виконує надскладну функцію структуризації у просторі і часі мотивів, характеру та прояву думок і дій стосовно тих або інших проблем, задоволення тих або інших потреб, інтересів чи задумів. Світогляд визначає що, навіщо і чому саме потрібно робити так, а не інакше, саме тоді, а не у інший час, а чого думати і робити взагалі не варто. Світогляд зближує або віддаляє окремих людей та країни, робить соціальні спільності ворогами чи друзями, спрямовує зусилля на добрі справи чи злі вчинки. Завдяки світогляду формуються авангардні сили у сфері виробництва та науки, культури чи освіти. Виконуючи функцію інтегратора і одночасно фільтра у використанні засобів соціальної взаємодії, світогляд разом з тим гармонізує взаємодію принципово різних носіїв орієнтацій на себе і світ. Отже, поряд з єдністю і цілісністю, невід'ємною рисою світогляду виступає його природна гармонія.

Зупинимося на цьому більш детально. Здатність світогляду породжувати якісно різні, нерідко полярно протилежні орієнтації і одночасно з цим гармонізувати форми і методи їх впливу на соціальне середовище лише на перший погляд виглядає дивним. При більш детальному аналізі стає зрозумілим, що у іншому разі світогляд, позбавлений суперечностей, не мав би ні цілісності природи, ні перспектив подальшого розвитку. Гносеологічні складові поділяють типи світоглядів на "вищі" та "нижчі", надаючи відчуттям, пам'яті, досвіду, мисленню, свідомості та іншим складовим його суті якісно різні значення, особистий та суспільний сенс, бачення мети і завдань. Гармонізуючи здебільшого штучно нагострювані протиріччя між суперечливими ідеологіями, політичними партіями, виробничими структурами чи науковими школами, світогляд збагачується як за рахунок інтеграції, так і шляхом диференціації складових. Таким чином, кожен з суб'єктів соціального буття є носієм не тільки якісно різних адаптивних, проективних та конструктивних світоглядних орієнтацій, а й їх різновекторно спрямованих похідних.

Носії конструктивних типів світогляду володіють найвищим рівнем абстрактності мислення і сприяють розвитку піонерських за суттю світоглядних орієнтацій. Піонерський світогляд, таким чином, відрізняє розвинене абстрактне мислення, спрямованість на пошук новизни, інноваційні стилі розумової діяльності та високу культуру помислів і дій. Стилі розумової діяльності орієнтовані на пошук нових знань, прийняття нетрадиційних рішень, розвиток інноваційних технологій чи практичну реалізацію прогресивістських планів і програм одночасно з цим складають необхідне підґрунтя формування і розвитку домінантних та ядерних світоглядних орієнтацій. Домінантний світогляд обов'язково включає елементи піонерського, які проявляються у гострому відчутті справедливості, краси, добролюбства та інших ознак етичної чи естетичної культури, у неабияк розвиненій здатності притяіувати та об'єднувати людей, у здібностях досягати і вести інших до визначеної мети. Домінантний світогляд надає функціонуванню усіх інших світоглядів ознак провідної для суб'єкта системи цінностей, думок, ідеалів чи прагнень. Він ніби притяіує до магістральних почуттів, думок та дій складові усіх резервів особистості чи організації. Домінуючі погляди на світ зовнішній та внутрішній формують лідерів серед держав і колективів, виконують роль провідних структур і засобів реалізації політичних, економічних, технічних чи духовних інтересів певних соціальних спільностей та угрупувань.

Невід'ємною складовою піонерських та домінантних світоглядних орієнтацій виступають уявлення про найбільш оптимальні принципи і методи організації, мотивації та санкціонування різних видів діяльності на шляху до визначеної мети. Коло питань, пов'язаних з проблемою обрання адекватних засобів заохочення і покарань, нормування та оцінки дій, пошуком оптимальних рішень та мінімізації витрат складає дуже розгалужену систему уявлень і потребує достатньо широкого кругозору. Покладені на особливості характеру та здібностей, досвіду і сфери діяльності вони складають основу "ядерного світогляду", сутність якого можна порівняти з доволі автономно існуючою сферою уявлень про головні вимоги до розуміння "вірного" та "оптимального" існування. Ядерний світогляд складають усталені сімейні, релігійні, професійні, економічні, правові та інші базові складові життєдіяльності, які забезпечують надійність існування відповідних соціальних інститутів. Провідні риси національного характеру та ментальні особливості надають ядерним, домінантним та піонерським складовим конструктивного світогляду яскраві форми емоційного прояву чи забарвлення у вигляді відчуття ритму, темпу або мелодійності. Належна соціальним спільнотам генетична та історична пам'ять формує не тільки уявлення про минуле, але виступає складовою активної організації майбутніх конфіїурацій простору і часу.

Властиві конструктивному світогляду найвища міра свободи уявлень, висока саморефлексивність та глибина аналітичних процесів на рівні проективного світогляду набувають значних обмежень. Домінуючі на рівні конструктивізму фантазії та мрії, очікування і сподівання у проективному світогляді набувають розумної обмеженості і врівноваженості поглядів на сьогодення, минуле та майбутнє. Властивий раціоналізованим стилям мислення і почуттям реалістичний погляд на себе і світ ніби "відсікає зайве" та "вчасно зупиняє" не в міру розбурхані надії та сподівання, віру та любов, прагнення і бажання. Разом з цим проективний світогляд втрачає щось "над" звичайне і обумовлює думки і мрії кваліфікованих, але не завжди талановитих, досвідчених, але нерідко ординарних людей. Основу проективного типу світогляду складають досить гнучкі та динамічні сателітні, мімікричні та аморфні світоглядні орієнтації.

У перекладі з латини сателіт означає "супутник", "охоронець" і нагадує озброєного найманця, який супроводжує свого хазяїна, неуособленого виконавця чужої волі, людину, яка рабськи залежна від іншого, або супутник планети [23, с. 583]. Здебільшого сателітний світогляд виступає у ролі партнера або супутника носіїв неординарних світоглядних орієнтацій. Це стосується головним чином проміжків часу зі стабільним і "плавним" ходом подій. Однак за умов криз та екстраординарних ситуацій, у періоди зламів та потрясінь сателітний світогляд дійсно нагадує раба, який безапеляційно виконує чужу волю. Сутність цього виду світоглядних орієнтацій

складають конформні та детермінантні закони, принципи і механізми. Вони не тільки зміцнюють та цементують зв'язки і залежності, але за певних обставин виступають гальмом на шляху прогресивних змін.

Досить ефективна у боротьбі за виживання серед тварин властивість подібності за кольором, формою або окремими органами з іншими тваринами, рослинами чи предметами світу, що нас оточує, набула у соціальному середовищі дивовижно різноманітних форм "соціальної мімікрії". Схильність осіб, іуртів та соціальних спільнот до мімікрії пояснюється необхідністю штучно чи позасвідомо підвищити рівень захищеності, статусу, ролі або впливу на оточуюче середовище. До таких заходів вдаються системи та об'єкти, позбавлені впевненості та ваги, сили та інших гарантів надійного існування. Мімікричний світогляд виконує відповідні компенсаторні, апологетичні чи суто адаптивні функції існування в умовах підвищеної загрози та нестабільності.

Аморфний світогляд у перекладі з грецької означає "позбавлений форми". Позбавлений усталених нормативних, когнітивних, аксіологічних та духовних складових, він ніби теліпається між домінантними та віджилими уявленнями, між новими та традиційними підходами. Невизначеність та мінливість структурної організації базових компонентів тягне за собою змістовно-сенсову безпринципність і надає світогляду дисфункціональних ознак. Тривалість перебування у аморфному стані буває, як правило, незначною і обумовлена прагненням світоглядної визначеності.

Структуру адаптивного типу світогляду складають конформні, деструктивні та девіантні різновиди. На відміну від надзвичайно розвинених орієнтацій на нетрадиційність 4191 h

і новизну конструктивних світоглядних орієнтацій, основу адаптивного світогляду складають різні форми конформізму. Жорстка стереотипізація стилів мислення, цінностей, харак­теру помислів і дій залишає суб'єкта поза швидкоплинною зміною подій. Відсталість від нових умов і критеріїв, методів дій та нових якостей життя ставить людей у ситуацію вибору між віджилим і майбутнім, старим і новим. Схильність жити за усталеними шаблонами знаходить компенсацію у формі виправдовувань за власні помилки та пошук чужих, споминами про минуле. Гіперконформні світоглядні орієнтації стають невід'ємною складовою аномічних за суттю і деструктивних за характером поглядів на себе і світ. Породжувана ними образливість стимулює мотиви протиправних дій, робить психіку хворою і формує тим самим різноманітні девіантні світоглядні орієнтації.

Починаючи з елементарних сенсорних актів, базові елементи онтологічної структури світогляду включають досвід, пам'ять, порівняння, аналіз, синтез, зображення, уявлення, мислення та свідомість. Діалектично поєднані з раціоналізованими за походженням процедурами, техніками, операціями, технологіями, методиками, планами, проектами, механізмами, принципами і законами, елементи онтологічної структури забезпечують функціонування якісно різних адаптивних, проективних та конструктивних типів світогляду. Таким чином, структура світоглядних орієнтацій відображає сутність макросвітових явищ у актах саморефлексії, у процесах індивідуалізації, соціалізації, тенденціях розвитку проективного самоуправління та соціального конструювання, що впливає на якість того або іншого інтегративного утворення.