3.2. ДУХОВНО-ІДЕОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ ІНТЕГРАЦІЇ

Особливе місце серед інтеграційних факторів суспільного розвитку займають духовно-ідеологічні фактори, які в умовах глобалізаційних викликів визначають соціально значимі пріоритети розвитку суспільства й держави, і фактично виступають опорною складовою, акумулюючи в собі систему цінностей, норм і пріоритетів всіх соціальних суб'єктів, специфіка якої найбільш повно проявляється й реалізується в геополітичному просторі, визначаючи механізми глобального управління, а з іншого - є певною мірою перехідною синтетичною стадією формування єдиної державної, громадянської та духовної культури.

Ідеологія одночасно виступає цінністю політичного спрямування, формою виразу політичної свідомості та політичним ідеалом суспільства. Такий підхід до розуміння ідеології може бути сформований у контексті новітньої державницької ідеології, в основі якої лежить національні свідомість та ідея. Наявність державницької ідеології свідчить про наявність у суспільстві певної моделі державотворення, що повинна бути основою політичного курсу розвитку держави і визначати про цьому вектор розвитку в глобалізованому суспільстві з урахуванням державних пріоритетів та національної специфіки, в іншому разі - відсутність ідеологічно визначеного державного курсу призводить до дезорганізації системи державотворення, роз'єднання суспільства в цілому і невизначеності стратегічного напряму розвитку. Такі питання особливо актуалізуються в умовах інтеграції та глобалізації.

Ідеологія, виступаючи в якості реіулятивної моделі, поєднуючи світоглядні уявлення й ціннісні ідеали, створює умови для культурного та інтелектуального розвитку особистості й нації. Таке розуміння ідеології дозволяє визна­чити її в якості ідеального концепту (маючи на увазі динаміч­ний розвиток) свідомості соціуму, головну передумову й одночасно важливий механізм визначення інтеграційного держави.

Однією з найважливіших функцій ідеології виступає легітимація, яка певною мірою змінює розуміння її змісту та значимості, тобто соціальної орієнтованості пріоритетів глобального розвитку, особливо з урахуванням політичної складової. Разом з тим, не доцільно обмежувати функції ідеології лише легітимацією, оскільки в більш широкому H194h

контексті ідеологія реалізує таку важливу функцію як суспіль­на реіуляція. Як зазначає П. Кравченко, ідеологія об'єктивно виконує функцію найвищої легітимації всього, з чим вона має справу у змістовному аспекті уявлень про світ і місце людини в ньому: з певним суспільним устроєм, соціальними відносинами, типами поведінки, способом життя, виступаючи в такий спосіб і як вольовий імпульс, що забезпечує тривалу організацію усього суспільного життя, і як джерело соціальної мотивації для окремої людини, соціальних груп, інститутів, суспільства в цілому. Альтернативне вирішення цих завдань неможливе, оскільки вони можуть розв'язуватися тільки за допомогою ідеології. Врахування легітимації як однієї з найважливіших функцій ідеології дещо змінює розуміння її змісту та значимості, тобто соціальної орієнтованості пріоритетів суспільного розвитку, що особливо актуалізується за умов глобального управління.

Для сучасного українського суспільства ідеологія має такі виміри [3, с. 129]:

- значення ідеології полягає в її орієнтаційному потенціалі, тобто в здатності вказувати політиці систему ідеалів і цінностей, до якої та повинна прагнути. На тлі сьогоднішньої, багато в чому безконцептуальної і безсистемної політики ця функція ідеології не виконується. Українське суспільство та його елітні групи потребують того, щоб їм було запропоновано системний образ майбутнього;

- для державної влади політична ідеологія є важливим фактором легітимації своїх дій. З її

допомогою держава обґрунтовує своє право керувати суспільством і реалізовувати ту чи іншу стратегію. Ідеологія створює основу для пропаганди політики, що проводиться владою. Ця пропаганда (у кращому розумінні цього слова, тобто інформаційна та роз'яснювальна робота) могла б нейтралізувати наявний низький рівень довіри населення до дій державних інститутів;

- ідеологія здатна інтегрувати різні соціальні групи на основі свідомо сформульованих цілей і загальноприйнятих цінностей.

Враховуючи це, можемо визначити стратегічні завдання ідеології у процесах суспільного розвитку: орієнтація на систему загальнолюдських норм, легітимація, реіуляція, інтеграція та глобалізація, об'єктивація індивідуального в суспільному, стабілізація тощо. Відтак, формується загальна модель систематизації ідеології [25], що містить, з урахуванням інтеграційних та глобалізаційних пріоритетів держави такі елементи: об'єктивна наукова картина дійсного стану суспільного життя та наявних панівних інтересів, визначення стратегічної мети суспільного розвитку на цьому історичному етапі; пошук засобів та шляхів здійснення наміченої страте­гічної мети; визначення основних суб'єктів, спроможних реалізувати стратегічну мету; створення конкретного плану суспільних перетворень відповідно до поставленої мети; роз­роблення механізмів реалізації намічених перетворень; виз­начення найефективніших способів впливу на масову свідомість; консолідація всіх зацікавлених суспільно-політичних сил.

Зважаючи на це, слід враховувати багатовекторність ідеології та особливості її репрезентації й практичної реалізації H196h

на всіх рівнях соціальної системи, що відображається у відповідних теоретичних концептах та програмах практичних дій, утворюючи певну ідеологічну доктрину суспільного розвитку. Базові концепти, які є істотними для ідеології "модернізаційної" політичної стратегії: просторовий вимір має інтегрувати ціннісні вектори особистість - суспільство - держава і країна - світова спільнота; часовий вимір повинен мати трирівневу структуру, а саме: інтегрувати минуле країни з його сучасним соціокультурним станом і майбутнє. Просторовий вимір "особистість - суспільство - держава" спрямований на реалізацію цінності індивідуалізму, що є ключовою в цьому рядку. Враховуючи це, в роботі [3, с. 130-133] запропоновано формулу для нової ідеології: підтримка колективізму у міжособистісних, повсякденних (побутових) питаннях і поступове утвердження індивідуалізму у професійній сфері. Істотне значення у цій тріаді має приділятися цінностям державності. Духовний потенціал українського суспільства, мистецтва, культури повинен бути спрямований на підтримку влади і всього, що долає негативне до неї ставлення. Надзавдан­ням просторового виміру "країна - світова спільнота" є ствердження іміджу України в очах міжнародної громадськості як стабільної країни в європейському регіоні, що прагне до ствердження європейських цінностей у посттоталітарних умовах, визначення місця держави в глобальному управлінні.

Часовий вимір "минуле - сучасне" передбачає, що становлення національної ідентичності починається з усві­домлення того, що об'єднує країну з моменту утворення до сучасних часів - вітчизняної історії. Створення не заполітизо- ваної і позапартійної історії стає важливим завданням фор­мування суспільної свідомості. Вектор сучасного враховує

важливість для суспільної думки чітко усвідомити, що національні інтереси України полягають в економічній модернізації суспільства, і дає можливість визначити чинники, які сприяють демократичному вибору України: збереження потенціалу розуміння необхідності поступового реформування суспільства; відсутність націоналістичних настроїв, месіанських ідей, суспільної підтримки радикальних політичних сил тощо. Незворотність цих процесів свідчить про те, що цінності суспільного прогресу і демократії для України набувають характеру реальної програми модернізації.

У результаті аналізу можна зробити висновок про те, що основну загрозу соціально-політичному розвитку становлять соціальні та економічні протиріччя, які досягай критичних величин, а не наявність або відсутність ідеологічної доктрини. Зазначена ідеологічна доктрина модернізації носить загальнонаціональний, а не груповий чи вузько партійний характер і в разі її системного відтворення може позитивно вплинути на консолідацію суспільства [3, с. 133]. Але, фактично, аналіз ідеології у цьому разі призводить до усунення самої ідеології на другорядні позиції у процесах суспільного розвитку. Ідеологія отримує інструментальну функцію впливу на масову свідомість, розуміючи механізми політичної маніпуляції. Вичленовування в рамках наведеного аналізу загроз соціально-політичному розвитку свідчить про H198h

те, що ідеологія набуває в кризових суспільствах, у суспільствах транзитивних найбільшої значимості, оскільки стає основою консолідації, адже за відсутності системи ідеології соціальні та економічні процеси відбуваються стохастично, некеровано, й адекватно не відображаються в суспільній та індивідуальній свідомості.

Проблема в тому, що на сьогодні на конституційному рівні закріплена норма, яка скасовує державну ідеологію як таку. Але жодна країна та суспільство не може розвиватися без системи ідеології, що потребує її практичної реалізації на основі теоретичного осмислення, що розкривається в концепції нової державницької ідеології. При чому в умовах становлення нації в межах глобалізованого управління перш за все важливим виявляється такий невід'ємний елемент ідеології, як національна ідея, що розкривається в національній ідеології через відображення в національній самосвідомості.

У контексті нової державницької ідеології національну ідеологію можна розглядати як ідейне багатство нації, систему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів, принципів ідеалів, які відображають інтереси, прагнення, потреби нації, суверенність її державності, що захищає інтереси людини праці, право кожної особистості на повну свободу мислення і волевиявлення. Ідеологія українського народу обґрунтовує як найвищі цінності повний суверенітет як окремої особистості, так і державного, політичного, економічного і духовного життя України [25]. В основі національної ідеології лежить національна самосвідо­мість, що є основою суспільного розвитку з усіма притаманни­ми їй внутрішніми суперечностям, тобто, водночас виступає і джерелом, і гальмом суспільного розвитку. При цьому дійсно важливим є встановлення особливостей розуміння національ­ної ідеології та національної самосвідомості, не ототожнюючи їх з поняттям «націоналізм».

Е.Сміт виділяє п'ять найголовніших значень, що харак­теризують сутнісне розуміння "націоналізму": процес утво­рення і становлення націй; почуття й свідомість належності до нації; мова і символіка нації; соціальний і політичний рух від імені нації; доктрина і / або ідеологія нації, загальна й конкретна [24]. Саме останнє, тобто доктрина і/ або ідеологія нації, загальна й конкретна, найбільш повно та адекватно відображає сутність національної ідеології, при чому, якщо враховувати те, що процес утворення і становлення націй та почуття й свідомість належності до нації є змістовними складовими національної самосвідомості, то зрозумілим стає вся безпідставність повного ототожнення національної ідеології та націоналізму, які є полярно різними явищами суспільної свідомості.

Подібна точка зору забезпечує можливість розгляду ідеології в аксіологічній та етичній площині, що в сукупності формують смислове ядро духовності, в основі якої є [15]: загальнонаціональна мета, соціальний ідеал, основні цінності, сенс життя, надія, віра (довіра), історична пам'ять, патріотизм тощо. Вони здатні забезпечити збереження і розвиток способу життя, гармонійне співвідношення прав і свобод людини та її відповідальності, і як наслідок - солідарність, терпимість, орієнтованість на згоду і співпрацю, що стають підґрунтям етичного відродження людини, позитивної самоідентифі- кації, етичного самовизначення народів, забезпечуючи єдність минулого (історичної свідомості - традицій, способу життя), сьогодення (культури патріотизму, конструктивної довіри, солідарності, відповідальності) і майбутнього (індивідуальна безпека через безпеку суспільну; орієнтир на консолідацію, співпраця і згода).

Змістовне наповнення проблематики державницької ідеології з урахуванням системи зазначених факторів потребують конкретизації та деталізації головної мети, що здійснюється у процесі постановки відповідних завдань щодо суспільного розвитку на основі врахування наявної в суспільстві системи цінностей. "Саме система цінностей виступає засадами консолідації української нації, цілісність і збалансованість якої й дають можливість здійснити державно-національну ідентифікацію України; саме вони забезпечують державі необхідний рівень політичної стабільності, відкривають широкі перспективи для успішної модернізації країни" [1]. При цьому роль цінностей полягає в тому, що після їх засвоєння на рівні суспільної та індивідуальної свідомості вони стають стандартом або критерієм, що визначає подальшу діяльність соціаль­ного суб'єкта й відповідно суспільне спрямування державного розвитку. За умов динамічного прискорення суспільних змін цінності можуть набувати різних якісних характеристик - від конструктивних до деструктивних щодо суспільного розвитку, визначаючи (інколи безумовно) напрям цього процесу. У цьому разі навіть цілісність та умовна рівновага духовно-ідеологічної системи факторів не є гарантією упорядкування процесів суспільного розвитку.

Зважаючи на те, що розвинена система цінностей здійснює вплив не лише на становлення окремої особистості, а також впливає на всі сфери життєдіяльності суспільства, в тому числі й на міжнародній арені, можна в узагальненому вигляді розподілити цілі розвитку цінностей таким чином [3, с. 131-132; 396-398]:

- зовнішньополітичний вектор - утвердження іміджу держави, приєднання до системи європейських цінностей та їх адаптація до розвитку України;

- внутрішньополітичний вектор - реіулювання процесів державотворення та системи державного управління, надання значущості соціальному управлінню в суспільній та індивідуальній свідомості;

- соціально-економічний вектор - суспільній думці необхідно чітко усвідомити, що національні інтереси України полягають в економічній модернізації суспільства. Економічна криза і корупція, які супроводжують процес модернізації, не сприяють популярності ідей ринкової економіки, зокрема існує загроза ототожнення у масовій свідомості цінностей ринкової економіки з бідністю;

- культурологічний вектор - надмета модернізації суспільства безпосередньо залежить від формування у суспільній свідомості нових структур національно- культурної ідентичності України як складової європейського історичного процесу.

За такого підходу слід вказати на іуманістично- орієнтований підхід до розуміння змісту та сутності цінностей, що не дає можливості виходу на рівень наукової абстракції, пов'язаний з аналізом об'єктивноїдійсності, в якій існує людина, що в рамках зазначеного підходу виявляється головним та єдиним носієм цінностей, які вона ж і продукує, залишаючи за собою оціночну функцію. Антропологізація обмежує суспільне значення цінностей та визначення особливих і специфічних рис, яких вони набувають у процесі об'єктивації, активно розвиваючись та змінюючись.