Висновки до першого розділу
Підбиваючи підсумки розділу, слід зауважити, що зміст традицій визначався соціально-економічними умовами тієї чи іншої епохи. У сучасному суспільстві традиції використовують як форму збереження й передавання новим поколінням духовної культури, важливий засіб виховання народу.
Соціальна діяльність у суспільстві, що підтвердила свою значущість у ході тривалої апробації у соціальній практиці, утверджується в суспільстві як прийнята норма і регулярно відтворюється вже як традиція. Найбільш прийнятним є розуміння традиції як узагальнених, відносно сталих соціальних дій, що регулярно і тривало повторюються, загальноприйнятих й загальнозначущих способів, форм і результатів діяльності як забезпечення відтворення у саморозвитку суспільства. Традиціоналісти розуміють традицію як сукупність нелюдських трансцендентних знань, що протягом існування всього людства передаються з покоління в покоління, проявляючи себе в різноманітних етнокультурних формах. Як соціально-філософська та консервативна доктрина, традиціоналізм спрямований проти сучасного стану культури й суспільства. Процес протиставлення полягає у відхиленні суспільства від конструкції взірця, історично споконвічної й ідеальної соціокультурної моделі, що зберігається в корпусі особливого езотеричного знання. Доцільним є наведення авторського визначення поняття: традиціоналізм є соціально-філософською концепцією, яка протиставляє сучасній модернізації суспільства традиційний устрій, що полягає в ідеалізації й абсолютизації традиції.Сучасні соціальні процеси вимагають чіткого визначення функцій культури у житті суспільства. Традиції суспільство використовує як форму збереження й передавання наступним поколінням духовної культури, як важливий елемент виховання народу. Нині набуває ваги ідеологічний аспект функціонування традиції. Традиції, з принципами історичної тяглості та супротиву змінам, можуть видаватися найбільш стабільним елементом національної культури, який важко підлягає змінам та не піддається маніпуляціям. У дискусіях про ідентичність традицію визнають як елемент, що забезпечує інтегральність національної спільноти.
Протягом свого існування людство стикається з низкою суперечностей пов’язаних з функціонуванням та розвитком суспільства, які нині властиві процесам модернізації та формування суспільства «третьої хвилі». Соціальний розвиток характеризується зіткненням традицій і новаторства. Проблеми становлення інформаційного суспільства сприймаються через розуміння необхідності стабільності й соціальної справедливості у суспільстві. Взаємодія цих протилежностей є суттєвою, необхідною, об’єктивною умовою забезпечення розвитку суспільства та його поступального прогресу.
Необхідно наголосити на важливості ролі та широкого впливу християнського традиціоналізму на процес формування індустріального, а згодом і сучасного постіндустріального суспільства. В ході розвитку сучасне християнство отримало свої соціальні відмінності. Теперішня ситуація у християнстві характеризується складним переплетінням різних тенденцій: повернення до традиції, традиціоналізм; руйнування традиції, її раціоналізація; взаємопроникнення церковних традицій. Так, різні версії християнства визначили своє ставлення до традиції: православ’я існує в межах традиціоналізму, протестантські деномінації розглядають традицію з позицій модернізму, католицизм здійснив поєднання традиції і рефлексії. Християнська традиція трансформувалася залежно від конкретної духовної і соціокультурної ситуації. Сакральна традиція перетворилася на системоутворюючий елемент християнської культури завдяки своїй здатності до трансформації. Особливість сучасного християнства полягає у теологічному плюралізмі, переосмисленні усталених богословських положень і конкретної церковної практики минулого. Здійснивши філософський розгляд загального стану проблем традиціоналізму, виникає потреба аналізу його особливостей в українській теоретичній думці, в концепціях українських традиціоналістів.