4.3. ЗАКОНОМІРНОСТІ РУХУ ВІД ІНТЕГРАЦІЇ ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ДО ТРАНСКОНТИНЕНТАЛІЗМУ

Аналізуючи закономірності процесу інтеграції та інтернаціоналізації, доцільно звернути уваїу на певні проблеми, з якими стикається світова спільнота на шляху до трансконтиненталізму.

Серед основних перешкод, які стоять на шляху змін у геополітичному просторі, з початком світової фінансово- НзізЬ

економічної кризи на перший план вийшли питання забезпечення економічної стабільності, відновлення еконо­мічного зростання, посилення боротьби за обмежені світові ресурсиОсобливо складною залишається проблема енергетичної безпеки і обмеженості енергетичних ресурсів, які є основою індустріальної економіки. Авторами циклу наукових праць "Імперативи глобальних трансформацій: стратегічні концепції інтеграції, конкурентоспроможності і сталого розвитку України" обґрунтовано положення про формування глобальної системи енергетичної безпеки, яка зумовлює необхідність створення кожною державою національної моделі енергозабезпечення в умовах зростаючого світового дефіциту паливно-енергетичних ресурсів. Унаслідок цього боротьба за володіння енергоресурсами, право їх транспортування, вплив на ринок енергоносіїв стала сьогодні найважливішим чинником реалізації інтересів держав світу, їх політичної поведінки, базою для політичних та економічних союзів і навіть джерелом міжнародних конфліктів.

У результаті існуючі геоекономічні стратегії як мистецтво досягати економічних цілей на світовому ринку та попереджати потенційні конфлікти не убезпечують від загроз і визначають необхідність транснаціоналізації економіки у якості інновацій­ної моделі з високими технологіями, що сприяють створенню конкурентоздатної продукції на зовнішніх ринках.

Аналіз, наведений у доповіді, засновується на тому, що глобалізація породила стійке економічне зростання і змінила світ, роблячи його набагато більш взаємозалежним, але вигоди від глобалізації отримуються нерівномірно. Меншість зібрала непропорційно велику кількість плодів глобалізації, але, незважаючи на перерозподіл економічних сил між країнами, є докази того, що економічна нерівність зростає і питання економічної нерівності та рівності на національному та міжнародному рівнях стають дедалі більш важливими. Політично є ознаки відроджуваного націоналізму і популізму, а також соціальної фрагментації. Існує також зростаюча розбіжність у думках між країнами про те, як сприяти сталому розвитку. Таким чином, глобальний контекст ризику в 2011 році визначив парадокс XXI ст.: чим більше світ об'єднується, тим більше він віддаляється.

Для вирішення цих проблем має важливе значення поліпшення глобального управління. Але це вже інший парадокс XXI ст.: поліпшення глобального управління залежить від різних інтересів, суперечливих стимулів і різних норм та цінностей, що робить його реалізацію важкою і складною. В результаті ми бачимо збої, такі, як Дохійський раунд розвитку COT і відсутність міжнародної угоди на конференції в Копенгагені зі зміни клімату. G20 розглядається як найбільш обнадійливий союз для розвитку в глобальному управлінні, але її ефективність в цьому сенсі не була доведена [29].

Одним з наслідків економічної нерівності, що посилилася в останні роки, є процес глобальної соціальної фрагментації, який виявляється в тому, що всередині країн збільшується кількість груп, що мають різні економічні інтереси, підриваючи почуття більш широкої національної солідарності.

час зростає роль транснаціональних об'єднань, наслідком чого вертикально-інтегровані національні товариства замінюються більш гнучкими транснаціональними, що підриває політичну ваіу урядів. З цього приводу 3.Бауман доводить, що для забезпечення свободи маневру і безмежного розширення можливостей переслідувати свої цілі світова фінансова, торгова та інформаційна системи зацікавлені в політичній фрагментації планетарного масштабу. Це перетворює держави на місцеві поліцейські ділянки, які забезпечують мінімально необхідний для ведення бізнесу порядок, але не здатні обмежити свободу міжнародних компаній. Одним з наслідків нової глобальної свободи пересування стає зростання складності, а інколи і неможливість реакції на соціальні проблеми через ефективні колективні дії [2, с. 240-243].

Серед інших глобальних ризиків на Всесвітньому форумі 2011 р. автори доповіді виділяють такі групи:

1) "Макроекономічний дисбаланс", пов'язаний з макро- економічними дисбалансами і нестабільністю національної валюти, фінансовою кризою і падінням цін, що потребує координації глобальних зусиль і є складним завданням, враховуючи суперечливі інтереси різних держав.

У експертній оцінці підкреслено, що глобальні дисбаланси і нестабільність національної валюти, фінансова криза і падіння цін активів виявляються у внутрішніх (в межах країни) і зовнішніх (між країнами) дисбалансах. Для подолання внутрішніх дисбалансів уряди багатьох країн були змушені виділити кошти для порятунку проблемних банків і стабілізації фінансової системи або створити великі фіскальні стимули для пом'якшення кризових наслідків. Це привело до зростання дефіциту ВВП і у довгостроковій перспективі найважливішим фінансовим завданням стане фінансування незабезпечених зобов'язань нинішнього і майбутніх поколінь.

В основі глобальних дисбалансів лежить невідповідність міжзаощадженнямитаінвестиціями.Цейдисбаланспризводить до двох основних ризиків. По-перше, через збільшення накопичення боргів і фінансових труднощів створюється ризик суверенних дефолтів у деяких країнах з розвиненою економі­кою, що може також вплинути на банківські системи по всьому світу (і навпаки).

У зв'язку з цим експертами виділяються три негативні сценарії для глобальної фінансової та економічної системи та за її межами. У першому сценарії прямий вплив фінансової кризи посилює кредитні і банківські кризи з негативними системними наслідками для світової фінансової системи. У другому сценарії можливі диспропорції між повільним зростанням фінансових ресурсів у розвинених економіках і високими темпами зростання на ринках, що розвиваються. Третій сценарій може бути повторенням "стагфляції" 1970-х років у країнах з розвиненою економікою.

Відсутність угоди про те, як зменшити глобальні дисбаланси, ускладнює створення спільної відповідальності на міжнародному рівні. Політичні лідери в країнах з розвиненою економікою перебувають під дедалі більшим тиском необхідності шукати короткострокові рішення, але неузгоджені дії, такі, як одночасне знецінення валюти багатьох країн, може створити нові ризики.

Існують три основних важелі, через які ризики, описані вище, можуть бути вирішені. Перш за все це стосується зміцнення координації на глобальному рівні, і експерти вважають, що G20 і МВФ могли б грати ключову роль у розвитку сильної політичної бази, щоб перешкоджати накопиченню нестійких дисбалансів. По-друге, зміцнення фінансової системи, оскільки слабкі фінансові системи є ймовірним джерелом ризику для всіх країн. Можливості для зміцнення глобальної фінансової системи шляхом реіулювання включають: поліпшення нагляду за фінансовим сектором; посилення капіталу і ліквідності для всіх банківських установ (включаючи небанківські установи); підвищення прозорості та управління ризиками. По-третє, сприяння переходу до збалансованої економіки, що стосується кореіування витрат з метою підвищення конкурентоспроможності експортної продукції, усунення слабких місць у внутрішньому споживанні.

2) "Тіньова економіка" (незаконна торгівля, організована злочинність і корупція), яка існує в результаті неефективного управління і економічної нерівності.

Економічна нерівність забезпечує сприятливі умови для незаконної торгівлі, корупції та організованої злочинності у всіх країнах, підриваючи економічний розвиток за рахунок підвищення вартості ведення законного бізнесу, збільшуючи тим самим нерівність як всередині країн, так і між країнами. Аналогічним чином глобальні невдачі управління створили простір для незаконної діяльності, ця діяльність, в свою черіу, підриває ефективне глобальне управління.

Хоча ці явища часто розглядаються як більш поширені в країнах з економікою, що розвивається, значна частина попиту на незаконні товари генерується в розвинених економіках. Незаконне використання мережі міжнародних банківських систем, відмивання грошей і приховування доходів від податкових органів поширюються далеко за межі країн і важко піддаються кількісній оцінці.

Зміцнення зв'язків між міжнародними організаціями громадянського суспільства і правовими інститутами по відстежуванню і припиненню незаконних потоків капіталу з нестабільних держав стають нагальною потребою подальшого розвитку. Забезпечення прозорості фінансових потоків дозволить скоротити можливості для відмивання грошей, забезпечить більш ефективну діяльність правоохоронних органів. Експерти стверджують, що більш глибоке розуміння людських та економічних наслідків участі в незаконній торгівлі призведе до скорочення попиту на незаконні товари в розвинених країнах. Це передбачає акцент на освіту, етику навчання і створення нових норм.

3) "Вода-їжа-енергія" - проблема, яка виникає у зв'язку з швидким збільшенням світового населення і зростанням добробуту, що чинить тиск на нестійкі ресурси.

Крім названих груп, експертами були виділені п'ять ризиків з високим рівнем дисперсії і низьким рівнем довіри, які можуть мати серйозні, несподівані або недооцінені наслідки для процесів подальшого світового розвитку:

1. Кібер-безпека. Зростає усвідомлення, що реальний світ вразливий для погроз безпеки з віртуального світу, але складність кібер-безпеки виявляється в тому, що це питання все ще не дуже добре зрозуміле, і його ризики можуть бути недооцінені. Виділяють чотири ризики кібер-безпеки, серед яких на перше місце вийшли кібер-крадіжки, пов'язані із зростанням інформаційних технологій у промисловості, особливо в країнах, де економічна нерівність поєднується з доступом до глобальних комунікаційних технологій. Цей ризик, на який йдуть як окремі підприємці, так і корпорації, на їх думку, компенсується економічними вигодами. Кібер- шпиіунство поширюється як у приватному, так і державному секторі, незалежно від того, стосується це ворогів чи друзів. Кібер-війна може виникнути як відкрита війна у кіберпросторі, але експерти вказують також на небезпеку взаємодії між кібер- війнами та фізичними війнами, коли агресія он-лайн потенційно здатна провокувати звичайні атаки. Кібер-тероризм пов'язаний з відкритістю Інтернету, що дає можливість терористичним організаціям використовувати Інтернет в останні роки для поширення своїх доктрин, використання у якості оперативних комунікацій. З іншого боку, використання терористами

Інтернеіу дозволяє правоохоронним органам збирати цінну інформацію.

На додаток до цих навмисних ризиків до спектру ризиків відносяться недоліки в "розумних" системах, підключених до Інтернету. Дані, зібрані для доброчинної мети, можуть бути поширеними на інші мережі з непередбаченими наслідками, що може призвести до нових загроз.

2. Демографічні проблеми і створення серйозних ризиків для соціальної стабільності в країнах з економікою, що розвивається.

Демографічні зміни мають великий вплив у всьому світі, відрізняючись по країнах за темпами зростання населення, еволюцією вікової структури і темпами урбанізації. Зрушення в цих демографічних показниках також можуть мати серйозні наслідки для світового доходу, економічної нерівності, якості навколишнього середовища, соціальної стабільності та міграції.

Старіння населення в багатьох розвинених країнах є додатковим фактором фінансового стресу у зв'язку з тим, що відношення чисельності населення працездатного віку до літніх людей падає. Багато країн, що розвиваються, також стикаються з швидким старінням населення, оскільки тривалість життя збільшується, створюючи новий набір проблем за відсутності адекватних фінансових рішень. Як наслідок, спостерігаємо поєднання слабких інституцій з відсутністю економічних можливостей, крихкі екосистеми, тендерну нерівність, перенаселення міст, значну частину незадоволеної молоді. На Всесвітньому форумі було визначено 14 країн, що охоплюють 450 млн., де високі темпи зростання населення в поєднанні з недостатніми ресурсами створюють безліч проблем для сусідніх країн і регіонів.

Країни з економікою, що розвивається, які скоротили народжуваність, відчувають "демографічний дивіденд" в тому, що менший розмір сім'ї означає менше число утриманців на кожного працюючого дорослого і збільшення інвестицій в кожну дитину.

Загалом, до чого закликає і Фонд народонаселення ООН, щоб підтвердити зацікавленість у світі в глобальній та національній демографічній динаміці, в тому числі темпах зростання чисельності народонаселення, необхідно ці питання постійно розглядати і збалансувати відповідну діяльність.

3. Безпека в області енергетики і цін на сировинні товари, якщо пропозиція більше не в змозі йти в ногу з попитом.

У зв'язку з тим, що попит на природні ресурси буде збільшуватися в середньостроковій перспективі через поєдна­ння зростання чисельності населення та прогнозоване зроста­ння споживання на душу населення, деякі експерти стверджу­ють, що в довгостроковій перспективі слід чекати стійкого зрос­тання цін на сировинні товари, а в гіршому випадку - нестачу основних ресурсів.

Експерти стверджують, що внесок технічного прогресу для збільшення пропозиції сповільнюється, оскільки певні ресурси - такі, як вода - не мають легкого замінника, і що безпрецедентне зростання країн з економікою, що розвивається, в останні роки може випереджати інвестиції, необхідні для задоволення попиту. Стійке зростання цін на сировину і неста­ча основних ресурсів буде мати негативний вплив на зростання світової економіки, особливо для бідних країн, збільшуючи економічну нерівність і ризики.

Підвищення ефективності використання ресурсів може допомогти пом'якшити цю ситуацію, але для цього необхідно: змінити поведінку з боку як споживачів, так і підприємств, які можуть знизити попит; відмінити не виправдані субсидії, що підтримують неефективне використання ресурсів; вдоскона­лити правила щодо управління загальними, транскордонними ресурсами - такими, як вода або рибальство; здійснювати постійні інвестиції в технології та інфраструктуру, підвищення ефективності видобутку природних ресурсів, поширення і використання яких є необхідним.

У довгостроковій перспективі модель споживання, зорієнтована на обмеження ресурсів, може виступати в якості рушійної сили інновацій в бізнесі для зростання і отримання конкурентних переваг.

4. Гальмування глобалізації шляхом пошуку популіст­ських відповідей на економічні диспропорції. У зв'язку з тим, що вплив США зменшується, а країни, що розвиваються, накопичують політичну, економічну і військову потужність, ключовим питанням у визначенні масштабів і сфери охоплення скорочення глобалізації буде ступінь, в якій країни, що розвиваються, будуть готові прийняти керівництво по захисту міжнародної системи.

Відчуваючи економічні труднощі, у багатьох країнах з розвиненою економікою ряд політичних сил прямо чи опосередковано виступають за зниження темпів глобалізації, протекціоністські заходи. Безробіття і нерівномірний розподіл багатства призводять до дистанціювання значної частини суспільства від переваг глобалізації. Це може призвести до соціально-політичної нестабільності і загальної соціально- економічної реакції проти глобалізації.

Хоча експерти вважають повне скорочення глобалізації за малоймовірний сценарій, навіть маргінальне обмеження глобального руху товарів, людей та ідей може призвести до економічних втрат як доходів від торгівлі, так і вигод від глобального розподілу праці. Такі обмеження можуть одночасно посилювати інші ризики, обмеживши можливості розподілу ризиків та спільного використання ресурсів.

5. Зброя масового знищення, особливо можливість відно­влення ядерної зброї. Наявність хімічної, біологічної, радіоло­гічної і ядерної зброї створює небезпеку її застосування у випадку терористичних атак або через геополітичний конфлікт. Хоча режим обмеження розповсюдження зброї масового знищення показав свою ефективність, динаміка ядерних статус- кво є нестійкою, особливо що стосується технологій подвійного призначення, ослаблення імпульсу нерозповсюдження і скорочення озброєнь, незаконної передачі технологій.

На думку деяких експертів, ризик придбання матеріалів для засобів масового знищення недержавними суб'єктами та їх готовність використовувати такі інструменти є значним і може зрости. Особливо це стосується загрози використання терористами саморобних пристроїв, дрібних біологічних атак тощо.

Інша особливість цих процесів пов'язана, за дослідже­ннями О.Дугіна, з узагальненням структури політичного процесу. Використовуючи концепцію В.Парето, О.Дугін застосовує поняття "еліта", "контреліта", "антиеліта", "нееліта" для того, щоб показати, що у глобальному світі паретівській еліті відповідає "імперія". Це глобальне "ядро", "the Core". Синонімом його може бути "багата Північ", "золотий мільярд", "Захід", "атлантизм", "однополярний світ", США, "постмодерн". Однак сам центр у глобальній системі не прив'язаний жорстко до реальної географії. Це поняття віртуальне, так само як "Захід" і "американізація" означають сьогодні не географічні поняття, а певний політико- економічний і соціально-культурний стиль.

У такому разі виникає цікавий симетричний термін

- "контрімперія", за аналогією з паретівською моделлю "контреліти", покликаний описувати явище, порівняне з пристроєм і структурою «ядра», тобто здатне асимілювати і зрозуміти непрості умови "постмодерну" і наділене волею до інсталяції планетарної мовної парадигми у пропорціях, аналогічних стратегії "імперії". Цей термін буде абсолютно коректний у форматі нової політології, оскільки він описує явище, що належить до тієї ж структурної та тимчасової формації, що і "ліберальний постмодерн". Разом з тим, це явище не так легко виокремити і означити, аналогічно тому, як виявлення "контреліти" в конкретному суспільстві завжди має певні труднощі (правляча еліта завжди прагне затушувати цей феномен). При цьому контр-еліта змішана з антиелітою аж до непомітності, і селекція відбувається тільки тоді, коли революція закінчується успіхом, і здатні до подальшого владарювання відокремлюються від здатних лише до повстання. "Контр-імперія" найбільше відповідає концепції сучасного евразійства, яка, власне, і претендує саме на цю роль у глобальній системі координат. І деяка розпливчастість евразійства, що відзначається багатьма авторами, свідчить про те, що, як і явище контреліти, вона вислизає від чіткого визначення, від змішання з подібними зовні, але сутнісно диференційованими тенденціями.

"Антиеліті" відповідає "антиімперія", теж цілком коректний термін, що описує сучасне явище антиглобалізму

- від лівих і екологічних організацій до терористичних ультраісламістських груп. Заперечення "імперії", часом па­сіонарне і талановите, тут супроводжується відсутністю внутрішніх кваліфікацій для здійснення альтернативного проекту. "Антиім перія" заперечує "імперію" активно і послідовно, але в якості альтернативи висуває або чисто деструктивні, або свідомо нездійсненні проекти. Антиімперія в глибині не розуміє "імперію", будучи цілком далекою від неї, так само як антиеліта не розуміє еліту в силу глибинної відмінності в структурі владного інстинкту і раціонально- психологічного устрою. Антиімперія може переплітатися з контрімперією, але різниця між ними існує завжди, а в разі успішної революції, що інтегрує всі наявні протестні елементи, як правило, ці групи істотно розходяться, і антиімперія знову йде у вічну анархічну опозицію. Антиімперія формує свідомий планетарний "провал", "the Gap".

"Масам" Парето відповідає те, що можна назвати "глобальною неімперією". "Неімперія" в цьому разі - це не обов'язково "провал" в географічному сенсі, тобто країни свідомо відмовляються від глобалізації. "Не-імперія" в глобальному контексті постмодерну може співіснувати з "імперією" в одному фізичному і політичному просторі, але форма ставлення до віртуальної парадигми буде якісно іншою. Як маси в політично ієрархізованому суспільстві сприймають владу як щось зовнішнє щодо них, так і "неімперія", навіть будучи включеною в систему постмодерну, залишається на зовнішній стороні віртуальності, будучи об'єктом інформаційного суспільства, а не його суб'єктом і тканиною.

"Неімперія" обробляється постмодерном, як природні ресурси: з неї вибиваються життєві імпульси, емоції та увага, а все інше іде у шлак. Це свого роду "дешевий постмодерн", безглузде перегортання рекламних пропозицій споживача з нульовою купівельною спроможністю, з перескакуванням на випадкову і довільну асоціативну мережу ресурсів. Від "неімперії" в принципі потрібна співучасть в "імперії", але вона може бути розтягнута в часі. Однак "імперія" завжди зберігає дистанцію від "не-імперіі", граючи з нею за специфічними за­конами і постійно здійснюючи на неї різноманітні види тиску.

Одним з інструментів стратегії застосування сили владарювання над умами підданих є мода. Явище моди є тим водорозділом, який відділяє "імперію" від "неімперії". "Імперія" не схильна до моди, а "неімперія" не схильна ні до чого, крім моди. Саме тут проходить новий кордон постмо­дерну: "імперія", "контрімперія" і "антиімперія" однаково нечутливі до моди, зберігаючи тим самим фундаментальний онтологічний і гносеологічний зазор, що дозволяє їм верстати структури влади та управління в умовах постмодерну, встановлювати і розпізнавати реальні стратегії і елементи "імперського порядку".

Якісно відрізняючись від "імперії", "неімперія" не може створити альтернативи і ніколи не може стати основою нового "ядра". Весь справді революційний потенціал нової політології слід шукати тільки в складному явищі "контрімперії" [10].

У ряді робіт дослідницька увага сфокусована на феномені інформаційного глобалізму, який перетворює інформацію у найважливіший економічний ресурс та спонукає країни до масового впровадження в усі сфери людської життєдіяльності інформаційних технологій. У сучасних умовах інформація (доступ до знань, інновацій, комунікацій) стає не просто самостійним фактором розвитку, а вирішальним. Інформглобалізм, домінуючий практично на всіх світових

ринках, призводить до того, що у всезростаючих обсягах його учасники оперують віртуальними активами і зобов'язаннями. При цьому реалізуються фінансово-інвестиційні схеми, із залученням практично всіх дійових осіб ринку - фізичних осіб, корпорацій, урядів, міжнародних організацій. У результаті - суттєво кореіуються умови і критерії міжнародної конкурентоспроможності, коли лідерство в інформаційно- масмедійній сфері стає вирішальним фактором глобального лідерства [12].

Наведений аналіз свідчить, що слабка чи неналежна діяльність глобальних інститутів та угод у поєднанні з конкуруючими національними та політичними інтересами перешкоджає спробам світової спільноти співпрацювати у вирішенні глобальних ризиків та оптимізації соціально- економічних і політичних процесів. Нові реалії вимагають нових "правил гри", і експертні дослідження показали взаємозв'язок між збоями у глобальному управлінні і глобальними ризи­ками, отже, існує нагальна потреба вжити заходи щодо реформування управління.