4.4. КРИЗИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИБІР ДЕРЖАВИ: УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР

На думку Д.Хелда, глобалізація пов'язується із зроста­нням масштабів владного втручання, тобто збільшує просторову протилежність владних органів і громадянських структур. У глобальній системі, елементи якої стають все більш залежними один від одного, здійснення владних повноважень шляхом прийняття рішень, здійснення тих чи інших дій або бездіяльність виконавчих органів на одному континенті можуть H 328 H

мати істотні наслідки для народів, спільнот і домогосподарств на інших континентах.

Якщо раніше питання про соціальний, економічний, культурний стан громадян, проблеми довкілля можна було вирішити в рамках національної держави, то під впливом інтеграції та інтернаціоналізації такі проблеми, як контроль за ядерними відходами, військова безпека, експлуатація природних ресурсів, нестабільність світових фінансових ринків, застосування генної інженерії та маніпулювання людьми виходять за кордони національних держав, і управлінські рішення приймаються не лише на національному, а й на регіональному та глобальному рівнях, а традиційні національні вирішення ключових питань можуть бути непридатними та недієвими.

Е.Гідденс вважає, що в умовах глобалізації необхідним є дотримання рівноваги між державою, економікою, громадянським суспільством і процесом демократизації, який передбачає ефективне делеіування повноважень, альтернативні демократичні процедури, співробітництво політичних партій і зацікавлених груп, виховання культури громадянськості [9, с. 90-95]. Вважаємо, що демократизація суспільства не приведе до суттєвих змін у людському житті, якщо якість людської особистості не стане головною і вищою метою інтересів державної влади. З цього випливає необхідність формування нового міжнародного порядку, що поєднує зусилля урядових структур і глобального громадянського суспільства; поглиб­лення демократії і захисту прав людини і загальнолюдських цінностей, що дасть можливість перетворити управління в умовах глобалізації на комплекс норм, інститутів і практик, які визначають межі допустимої поведінки організацій і компаній на глобальному, регіональному і національному рівні.

Перш за все це стосується діяльності THK, які суттєво зменшили монополію держави на владні функції та використання традиційних інструментів макроекономічного реіулювання - митні збори, експортні субсидії, валютний курс, ставка рефінансування та ін. В умовах жорсткої конкуренції між країнами за прямі іноземні інвестиції відбувається інтернаціоналізація таких сфер національно-державної компетенції, як податкова і соціальна політика, трудове законодавство, освіта, професійна підготовка тощо.

На сучасному етапі суттєво зросла роль як міжнародних організацій (ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ), так і неурядових та громадських організацій у системі реіулювання суспільних відносин. Згідно з основними тезами аналітичної записки Національного інституту стратегічних досліджень "Зміна пріоритетів у системі міжнародної безпеки під впливом світової фінансової кризи" [11], з'явилися нові міжнародні ініціативи. Так, у лютому 2011 р. Німеччина, Бразилія, Індія та Японія виступили з ініціативою щодо розроблення пропозицій з реформування Ради Безпеки ООН, які передбачають надання зазначеним країнам постійного членства у Раді Безпеки ООН, а також постійне представництво від Африканського регіону. Це засвідчує прагнення країн-членів зробити РБ OOH більш представницькою, ефективною і адекватною сучасним вимогам міжнародного суспільства.

Достатньо високу ефективність в умовах подолання фінансово-економічної кризи виявили неформальні міждер­жавні угруповання, зокрема G20. Саме у форматі таких організацій реалізуються найбільш актуальні на сьогодні тенденції глобального управління, а саме: підвищення ролі та значення у системі міжнародних відносин країн, що розвиваються, а також недержавних суб'єктів (зокрема неурядових організацій, крупного бізнесу, релігійних організацій тощо). Хоча консенсусний підхід до ухвалення рішень та політична воля лідерів країн-учасниць G20 сприяли оперативній реалізації необхідних глобальних антикризових заходів, у подальшому недостатня легітимність діяльності цього та інших неформальних міжнародних об'єднань можуть створити певні проблеми, пов'язані, у першу черіу, з необов'язковістю виконання прийнятих рішень, відсутністю постійно діючих органів координації та контролю, надійних зв'язків із компетентними національними органами.

В аналітичній записці "Зміна пріоритетів у системі міжнародної безпеки під впливом світової фінансової кризи" [11] виділено, що перехід до формування міждержавних відносин на принципі багатополярності, який остаточно утвердився після фінансово-економічної кризи, зумовив значне посилення тенденцій регіоналізму в світі. Цьому сприяла не лише необхідність пошуку взаємовигідних економічних рішень, але й ментальна, культурна та історична близькість сусідніх держав. Представники одного регіону мають більше спільного у поглядах на питання гарантування суверенітету, дотримання законності, справедливості, що дає можливість швидше знайти компроміс, необхідний для визначення та реалізації єдиної політики для досягнення спільних цілей. З метою захисту національних інтересів від зовнішнього впливу, який був особливо відчутним під час кризи, країни, що є новими центрами зростання, більше інвестують у розвиток регіональних механізмів співпраці, посилюючи тим самим своє регіональне лідерство. Прикладами таких центрів є АСЕАН, Африканський Союз, УНАСУР та МЕРКОСУР.

На думку експертів, ставлення більшості країн до вирішення глобальних проблем дещо змінилося після світової фінансово-економічної кризи. Низка країн (у першу черіу Східної Азії) отримала певні конкурентні переваги, якими вони намагаються скористатися задля посилення позицій регіонального або світового лідерства і якими не бажають поступитися заради досягнення глобальних цілей. Натомість більшість країн Європи та США досі не подолали складні проблеми внутрішнього соціально-економічного розвитку, які потребують значної уваги з боку керівництва країн та фінансо­вих ресурсів. Зокрема, за умов жорсткої бюджетної економії та пріоритетності вирішення проблем внутрішнього розвитку низка розвинених країн та міжнародних організацій змушена переглянути свої плани щодо фінансування програм допомоги країнам з низькими доходами. Хоча провідні донори іноземної допомоги - США, Німеччина, Великобританія - мають досить амбітні плани щодо нарощування обсягів такої допомоги, проте не мають достатньої підтримки громадськості, що ста­вить під сумнів можливість їх реалізації у повному обсязі.

Багатоваріантність моделей розвитку в умовах глобалізації не знімає проблеми неочевидності успіху сучасних цивілізаційних змін. На думку С.Кримського, механізм конституювання глобальності в XXI ст. відрізняється від простої групової агрегації соціальних одиниць у попередній період. Мова йде насамперед про розширення і ускладнення типології людських дій, про нові завдання управління складними і надскладними системами, що вимагають розгляду багатьох змінних, урахування нелінійних ефектів, фактора невизна­ченості тощо [19, с. 184-185].

Багатоваріантність, комплексність і нестандартність багатьох ситуацій суспільного розвитку в умовах глобалізації заставляє зрозуміти, що управлінські рішення часто не можна класифікувати як хороші або погані, бо частіше вони є компромісними; успішність рішень дедалі частіше визначається у контексті мінімізації ризиків та максимізації корисності.

Незважаючи на проблеми і суперечності в глобальному вимірі державного впливу на розвиток соціально-економічних відносин, державне управління має свою перспективу, оскільки саме держава захищає такі інтереси кожного громадянина, як створення робочих місць для працездатних і бажаючих працювати, встановлення гарантованого мінімуму заробітної плати, забезпечення прожиткового мінімуму для громадян і членів їх родин; піклується про соціальний захист хворих і непрацездатних людей; створює умови для самореалізації людини, захищаючи її здоров'я, право на освіту тощо.

Ф.Фукуяма пропонує у сфері функцій держави таку класифікацію:

- мінімальні функції - забезпечення суспільного блага; захист, закон і порядок; права власності; макроекономічне реіулювання; суспільна охорона здоров'я; підвищення соціального захисту;

- проміжні функції - зовнішні зв'язки, освіта, довкілля, реіулювання монополій; боротьба з недостатнім рівнем освіти; страхування, фінансове реіулювання; соціальне страхування;

- активні функції - індустріальна політика; пере­розподіл капіталу [26, с. 25].

Виконання цих функцій приводить до розвитку партнерської функції органів державного управління і посилюється у зв'язку з тим, що постіндустріальне суспільство не усуває суперечностей між управляючими та тими, хто підлягає управлінню, трудом і капіталом, знанням і некомпетентністю, що посилює пошук прийнятних шляхів взаємного співробітництва з використанням доктрини соціального партнерства в нових модифікаціях.

У сучасних суспільствах спостерігаємо процес, коли, незалежно від влади, відбувається громадський дискурс існуючих проблем як у плані очікування негативних змін, які є наслідками світової кризи, безробіття, призупинення виробництва, депресивних та стресових настроїв тощо, так і в плані визначення нового змісту способу життя і нової влади. Вважаємо, що в таких умовах варто віддати переваїу плюралістичній моделі взаємодії держави з інститутами громадянського суспільства, в якій немає монополії на привілеї та представництво окремих груп, а конкуренція зосереджується навколо способів вирішення актуальних проблем. Це дасть можливість громадському сектору вчитися працювати з державою в режимі консультацій, отримуючи необхідні компетенції та зберігаючи свою автономію.

Таке партнерство між державою, громадським та приватним сектором може реалізовуватися на різних рівнях:

- на міжнародному рівні держава може взаємодіяти з транснаціональними корпораціями, залучаючи їх до соціальних і екологічних програм і вимагаючи соціальної відповідальності бізнесу;

- на національному рівні держава повинна виступати як суб'єкт міжсекторного партнерства;

- на регіональному (місцевому) рівні між державою і бізнес-спільнотою формується взаємна зацікав­леність у створенні високотехнологічного вироб­ництва, відповідної інфраструктури та ринку праці, з громадським сектором -у наданні соціальних послуг, забезпеченні потреб місцевого співтовариства і місцевих жителів.

Формування глобальної економіки супроводжується появою нового феномену - глобального соціального партнерства. Ми можемо передбачати, гцо поширення такого партнерства збільшує кількість суб'єктів останнього, посилює координуючі функції держави, налаштовує на добровільне співробітництво, яке виходить за рамки національних держав і набуває міжнародного, глобального характеру.

Інша проблема глобального управління полягає в тому, що характер сучасних глобальних тенденцій дедалі частіше визначається здебільшого інтересами і можливостями невеликої купки потужніших держав і наднаціональних корпорацій, які прагнуть використовувати можливості соціальної мобільності і трудової міграції винятково в рамках власних економічних інтересів. Якщо економічно ці країни не зацікавлені, то спостерігаємо, як під приводом боротьби з тероризмом, захисту економічних і соціальних інтересів власних громадян відбувається посилення контролю за міграцією, зміною громадянства, введення певних обмежень для громадян інших країн.

Цю суперечність, вважаємо, можна зняти, розвиваючи глобальну солідарність. Глобальне управління тісно пов'язане з H 336 H

глобальною солідарністю як важливим чинником формування нового рівня взаємозв'язку між націями, економічними системами та людьми. В умовах глобалізації перед людьми виникає необхідність взяти на себе колективну відповідальність за наслідки своєї діяльності у світовому масштабі, отже необхідним стає визнання єдиних стандартів щодо взаємного співіснування. Таке порозуміння можливе лише за умов відповідної комунікації, коли кожен може взяти участь у дискурсі, визначити проблеми, запропонувати їх вирішення, виразити свої потреби і бажання. Це дає можливість розглядати солідарність як певну координовану єдність, що імпліцитно визнається усіма членами суспільства в сумісних діях і спілкуванні; а якщо це - солідарність, що стосується основних проблем людства, її можна розглядати як глобальну солідарність.

Зокрема, такі автори, як Ю.Павленко, Ю.Пахомов, С.Кримський, О.Білорус, Д.Лук'яненко, ставлять питання про необхідність солідарних відносин перед феноменом глобальних загроз та необхідністю вирішення глобальних проблем. Як свідчить світова ситуація, йде пошук у напрямі досягнення такого контексту, який дає можливість реалізувати загальне благо відповідно до існуючих реальних потреб та інтересів людей, стикаючись при цьому із суперечністю між бажанням звільнитися від будь-яких обмежень, примусу заради досягнення свободи вираження власних потреб та інтересів індивіда, його соціального визнання, яке дає йому право публічно виражати свої позицію.

За думкою Ю.Габермаса, у досягненні згоди є певна легітимна раціональна процедура, яку він називає метанор- мою, отже, солідарність може виникати за умови, коли поряд з умовами діалоіу, практичної можливості висловити свою думку, відсутності табу або виключного права на певні позиції за багатством, владою чи авторитетом, існує мета діалоіу. Пошук такої мети є одним з найскладніших у формуванні солідарних відносин (як приклад, зіткнення між глобалістським та антиглобалістським світоглядами, криза світової політичної сфери, зростання міжнародного тероризму тощо) [7, с. 45].

Разом з тим, як зазначають Д.Коен і Е.Арато, радикальний плюралізм, війна богів, що виявлена сучасною філософією і соціологією в серцевині сучасного суспільства, не може бути настільки радикальною, щоб виключити осмислену нормативну координацію і єдність, навіть мінімальну, але таку, що, хоча б імпліцитною визнається нами у нашому спільному спілкуванні і дії [17, с. 484]. Тобто це дозволяє при формуванні глобальної солідарності досягати взаємоузгодженості.

Таким чином, визнаючи наявність і розвиток глобального управління, вважаємо, що першочерговими його завданнями є:

- розробка глобальних стратегій, програм і рішень, координація роботи з реалізації глобальних стратегій;

- оцінка і прогноз результатів розвитку глобальних процесів, контроль загроз і прогнозування їх наслідків;

- стимулювання розвитку міжнародної кооперації та інтеграції;

- створення і діяльність міждержавних та наднаціо­нальних управлінських структур;

- попередження глобальних конфліктів та застосуван­ня колективних зусиль для їхнього вирішення;

- боротьба за права людини, сприяння розвитку гло­бального громадянського суспільства;

- боротьба зі злочинністю, корупцією, за безпеку людини і застосування сили винятково в іуманітар- них цілях;

- екологічний моніторинг і контроль за забрудненням навколишнього середовища, попередження техно­генних катастроф.

Вважаємо, що в умовах полісистемного, багатополюсного світу про глобалізацію можливо говорити не лише в плані створення єдиної глобальної держави і світового уряду, а скоріше як систему взаємодії і обліку, міжрегіональних структур, які діють за принципом наднаціонального ме­ханізму. Такий підхід визначається тим, що глобальні транс­формації обумовлюють спрямованість управління на розробку глобальних стратегій, програм і рішень, координацію міжна­родного співробітництва, спільне вирішення глобальних проблем, створення міждержавних управлінських структур і організацій, оцінку результатів глобалізації суспільства і попередження глобальних конфліктів і загроз. Реалізація цих функцій, як свідчить світовий досвід, виходить за рамки існуючої соціальної практики як з точки зору масштабів, так і за формами та методами управління.

Узагальнюючи ці позиції, слід мати на увазі, що ми живе­мо в світі, де треба визнати взаємозв'язок суті і характерних рис демократії в рамках окремої спільноти та сутності і характерних рис демократичних відносин між спільнотами і мати на увазі, що для процвітання демократії і самих політичних спільнот треба створити нові правові та організаційні механізми, хоча деякі проблеми і політичні рішення залишаться повністю H 339 H

предметом відповідальності локальних урядів і національних держав, інші будуть визнані такими, що знаходяться у веденні окремих регіонів; треті ж проблеми - такі, як захист навколишнього середовища, забезпечення глобальної безпеки, питання охорони здоров'я та економічне реіулювання - потребують створення нових інститутів, які й будуть займатися їх вирішенням.

Для глобального управління, вважаємо, важливо виокремити такі проблеми:

- не допустити політичної пасивності перед регіона­льними та глобальними метаморфозами і мати можливість вживати нові політичні заходи, ство­рювати центри прийняття політичних рішень:

- шукати нові форми політичної дискусії, вирішення конфлікту та прозорості у сфері прийняття рішень на міжнародному рівні;

- визначити, чи існують культурні традиції і ресурси, щоб забезпечувати розвиток демократизації не тільки національних держав, але і більш широкого регіонального та глобального порядку;

- формувати почуття глобального співтовариства, здатного протистояти зростаючому націоналізму, культурному релятивізму на основі демократії як світової етики.

Для вирішення цих проблем можна використати такі інститути І інструменти:

- регіональні та глобальні інститути і механізми управління, наприклад ООН, Європейський Союз;

- нові соціальні рухи, які формують глобальне або «транснаціональне громадянське суспільство»;

- нові форми суспільного дискурсу регіональних і глобальних проблем та інші.

В результаті позитивного впливу глобалізації, яка якісно і кількісно змінює сучасне економічне, політичне і соціальне життя суспільства, процес управління, відбуваються інтеграція та інтернаціоналізація суспільного життя і такі позитивні процеси, як поглиблення поділу праці, ефективний розподіл ресурсів та їх використання у світовому масштабі, підвищення продуктивності праці й життєвого рівня населення, розширен­ня доступу споживачів до світової номенклатури товарів та послуг, збільшення місткості ринків унаслідок розвитку торгівлі, спрощення доступу інвесторів на ринки інших країн, взаємний обмін досягненнями в технології та організації виробництва, здатні створити передумови для економічного зростання на основі використання потенційних переваг відкритої економіки.

У сучасному світі активно формуються нові системи міжнародної взаємодії, але зростає масштаб та складність викликів і загроз, зокрема суспільний розвиток демонструє зростання глобальних ризиків; дефіцит ресурсів на фоні зростаючої кількості населення в світі; поширення тіньової економіки; зростання транскордонної злочинності, корупції; посилення кіберзлочинності; послаблення техногенної безпеки, зміна клімату; можливість відновлення "гонки озброєнь". В економічній сфері ключовими питаннями глобального роз­витку є подолання макроекономічних дисбалансів, зниження рівня безробіття, посилення державно-приватного партнер­ства, вреіулювання демографічних проблем, визначення нової економічної моделі розвитку.

У новому багатополярному світовому порядку провідну роль зберігають США, які намагаються підтримувати свій ∏341h

глобальний вплив іншими, більш гнучкими методами, уникаючи одноосібної відповідальності і сприяючи ширшому залученню інших країн та інтеграційних утворень до спільного виконання тих або інших тактичних і стратегічних завдань. Ключовим партнером США продовжує залишатися ЄС. Водночас збільшують свою ваіу інші центри впливу - Китай, Індія, Бразилія, Російська Федерація. При цьому наявність протиріч між ключовими міжнародними гравцями стоїть на заваді створення ефективних структур безпеки в Європі та світі.

Пріоритетними для світового співтовариства є питання економічного розвитку та удосконалення глобального управління в напрямі підвищення його здатності оперативно та ефективно реаіувати на нові виклики і загрози.

Зокрема, для України в рамках геополітичної стратегії необхідно переглянути модель економічного розвитку, вихо­дячи з вичерпання потенціалу економічного зростання за раху­нок експорту сировини; враховувати необхідність підвищен­ня ефективності реаіування на нові глобальні та регіональні виклики і загрози; проводити внутрішні реформи, будувати сучасну систему державного управління, дотримуватися демократичних принципів, прав і свобод. Бажано активізувати співпрацю України з США, ЄС, РФ у форматах стратегічного партнерства, активної участі у діяльності з підтримання міжнародної безпеки, що в перспективі відкриває для України нові можливості для підвищення міжнародного статусу й успішності національної геополітичної стратегії.