3: Екзистенція та життя

Проблема сенсу життя — постійна тема розмислів в екзистен­ціалізмі. Так М. Гайдеггер в своїй екзистенційній аналітиці буття не може обминути питання — що це за даність життя? Він виходить з того, що Дільтей визначає певні структури життя, але не ставить пи­тання, який же сенс нашого буття «тут».

Гайдеггер рухається від життя до буття (Dasein), намагаючись виявити в людині феноменологічно визначувані буттєві характеристи­ки, побачити людське буття таким, яким воно являє себе в Dasein. Даність Dasein в тому, що воно пере-бубоє в світі. Життя і є даність, що перебуває у цьому світі. Будь-яка істота володіє оточуючим сві­том не як наявним поруч, а як розкритим для неї. Життя і світ не рядопокладені, бо життя володіє своїм світом. Так «ми» як люди, підкреслює Гайдеггер не «ми самі», ми живемо із середини того, що промовляється, із того, як взагалі дивляться на речі. Ця невизначе­ність й визначає відкритість Dasein («тут-буття» людини) світові жит­тя.

Але чи можна шляхом такого феноменологічного описання при­йти до поняття Життя, і як Dasein може бути дане в цілому? М. Гай­деггер, намагаючись розв’язати поставлене ним самим питання, у своїй екзистенцій ній аналітиці виявляє таке екзистенційно-герменевтичне коло: життя, якщо воно постає у цілому (як «готове»), закінчується — воно щезає і його вже немає; якщо воно живе — триває — то перед ним залишається ще частина. Вихід з кола полягає у подоланні розу­міння життя як ланцюга переживань, який десь і колись має перери­ватися. Життя треба розуміти як буття часом. І людське життя — саме й є час. Час і долає подвійний топос життя, долає буттєво — не ізсередини мислення, а ізсередини присутності Dasein («тут-буття») (Хайдеггер: Время и бытие, с. 392-401).

М. Гайдеггер намагаючись схопити феномен життя, розгортає екзистенційну аналітику як новий спосіб розуміння життя. Життя від- початку вводиться в текст феноменологічно-герменевтичного мірку­вання. Відтак попередня метафізично-спекулятивна традиція на від­міну від філософії життя ним долається 1) не з погляду психологіч­ної категорії переживання, 2) не з точки зору переживання як воно репрезентується здоровим глуздом, 3) не з позиції Дільтеєвого ви­тлумачення переживання і 4) інтуїтивістського розуміння переживан­ня у Бергсона, а вбираючи досвід Гуссерлевого тлумачення «життєс- віту», на ґрунті онтично-онтологічного розкриття аналітики буття як людської ек-зистенції. Ек-зистенцію не можна мислити як деякий специфічний рід серед інших родів живих істот, навіть апітаІИаз, яку ми приписуємо людині на ґрунті її порівняння з «тваринами», що коріниться в ек-зистенції. Тіло людини є дещо зовсім інше, ніж тва­ринний організм. Помилка біологізму не долається тим, що люди надбудовують над тілесністю людини душу. Якщо фізіологія і фізіо­логічна хімія здатні досліджувати людину в природничонауковому плані як організм, то це зовсім ще не доведення того, що в такій «органіці», тобто в науково поясненому тілі, вміщується істотність людини. Це аж ніяк не вдаліше гадки, начебто в атомній енергії міс­титься суть природних явищ. Наскільки людина як істота не зводить­ся до тваринної органіки, настільки ж неможливо вилучити або ж компенсувати недостатність цього визначення людської істоти, наді­ляючи людину безсмертною дешею або особистісними рисами (Хай- деггер: Письмо о гуманизме, с. 198).

Підсумовуючи всі ці позиції, очевидно, можна казати, що в епіс- тему біогносису Гайдеггером вноситься варіант категорно-екзистен- ційного осмислення життя.