Д: Романтичний дискурс в епістемі «біогносису»
Романтичний дискурс вносить в епістему біогносису герменевти- чний і релігійно-естетичний зміст. З погляду романтиків природа життя є такою, що її у всій повноті і конкретності неможливо осягнути дискурсивними засобами, зокрема, використовуючи абстрактні поняття.
Відтак поняття життя характеризується невизначеністю, відсутністю чітких меж, що зумовлене багатовімірністю самого феномену життя. Романтики, з одного боку, ототожнювали категорії «природи» і «життя» (тенденція, що бере початок у Гете). З іншого боку, життя розглядалося крізь призму внутрішнього життя «Я», але для систематичності і послідовності такого розгляду не вистачало вихідної точки опертя мислення, яка лише згодом концентровано була виражена у концепті «переживання». Так, у Шлейєрмахера, який ще не задіював поняття «переживання», значення останнього перекривалось низкою синонімів — «життєвий акт», «особисте почуття», «первинно внутрішнє» тощо. Взагалі, романтична позиція щодо життя не артикулюється достатньо чітко, і не відрізняється високим рівнем концептуальної осмисленості. Тому й про існування у романтизмі якогось єдиного поняття життя можна говорити до певної міри умовно.Антираціоналистичний пафос характеризує самосприйняття романтиків, їхнє принципове бажання бути «життєвими», що у стилі мислення поставало у вигляді оперування образами та символами. У методологічному плані це зумовлювало розробку герменевтичного підходу, націленого на розкриття літературного і культурного контекстів, в яких формувався й реалізувався той чи той зміст поняття «життя». В рамках філософії романтиків можна виділити три його значення — «вітальне», «індивідуальне» та «всезагальне» життя. При цьому поняття життя часто-густо набувало естетико-релігійного тлумачення. Так всезагальне життя являє собою акт осягнення індивідуальним життям життя абсолютного, божественного. Романтичний образ «Блакитної квітки» синтетично пов’язує поняття «життя», «краси» і «любові» й уособлює жіноче начало, тобто розкриває сутність життя під кутом зору його прекрасно-еротичного тлумачення.
У такий спосіб в романтичному дискурсі поняття життя перетворювалося (у шерегу таких понять як «краса», «любов», «безконечне» і «геній») на базове, в чому простежувалася тенденція до поєднання універсалізму та індивідуалізму.У романтизмі формується містично-магічне розуміння тотожності людини і природи, а світ тлумачиться в органічній єдності і цілісності. Так Новаліс у будь-якій частині бачить прообраз цілого, а тому пізнання частини постає у нього водночас і пізнанням цілого через цю частину, і частини через ціле. Таке пізнання він називає «антитетично синтетичним», тобто «безпосереднім і робом безпосереднього опосередкованим, реальним і символічним водночас» (Га- битова, 1978, с. 208). У «Логологічних фрагментах» Новаліса ми подибуємо і характерне для його філософії природи поняття «оживлення». Людина, з його погляду, ідентифікуючи себе з природою, одухотворює й оживлює її. Тому цілком логічним виявляється те, що Новаліс у своїй філософії повсякденного життя приходить до ідеї «моральної астрономії». «Філософія життя», на думку мислителя, має готувати людину до життя, яке невід’ємно пов’язане зі світовим колообігом (вечір, ранок, рік, тиждень), з універсумом, з рухом зірок, з обертанням Землі. Навіть в фізіологічних виявленнях життя, насамперед в їжі (наприклад, у вечірній трапезі), Новаліс буквально і символічно бачить виявлення вищої єдності людини і природи: буквально — людина асимілює неорганічні і органічні речовини природи, фігурально — їжа символізує для неї потаємні «обійми» природи і духу (там само, с. 212), відтак морального і космічного.
Отже, поняття життя у романтизмі порівняно з його тлумаченням в німецькому класичному ідеалізмі: 1) наповнюється магіко-міс- тичним і естетико-релігійним змістом; 2) в ньому відображається зміна уявлення про «внутрішнє» життя — відбувається тренд розсудкових актів Я до самоінтерпретації — центром і квінтесенцією Я проголошується почуття; 3) утверджується тлумачення життя в якості іманентно-трансцендентного, тобто як безконечного становлення, моментом якого є індивідуальне життя. Ці трансформації утворювали ґрунт романтичного розуміння життя, яке стало прообразом абсолютного, всеохоплюючогого тлумачення життя, але в рамках вже іншої мислительної традиції — традиції філософії життя.