19.3. Інтуїтивізм

• Певне місце в російській філософії займає течія інтуїтивізму. Чільне місце в ній належить М. О. Лосському (187(Ы965 pp.). Він за­кінчив філософський і природничий факультети Санкт-Петербурзького університету, де згодом став професором філософії.

Лосський називає свою теорію пізнання інтуїтивізмом. Це вчення про те, що пізнаний об'єкт, як­що навіть він становить час­тину зовнішнього світу, вклю­чається безпосередньо свідоміс­тю суб'єкта, який пізнає, в особистість і тому розумієть­ся як існуючий незалежно від акту пізнання. Споглядання ін­ших сутностей такими, якими вони є самі по собі, можливе тому, що світ є деяке органічне ціле, а суб'єкт, що пізнає, інди­відуальне людське «Я» - деяке надчасове і надпросторове буття, тісно пов'язане з цілим світом. Те відношення суб'єкта до решти сутностей у світі, яке робить інтуїцію можливою, Лосський називає «гносеологічною координацією». Це від­ношення як таке не є пізнанням. Для того щоб об'єкт не тільки був зв'язаний з «Я», але був ним пізнаний, суб'єкт повинен направити на об'єкт цілу серію інтенціональних (цільових) розумових актів - свідо­мості, уваги, диференціації тощо.

Згідно з теорією інтуїції, чуттєві якості об'єкта - кольори, звуки, тепло тощо належать до реальних об'єктів зовнішнього світу. Лосський поділяє погляд Бергсона, суть якого в тому, що стимулювання окремого органа чуття і фізіологічний процес у корі головного мозку служать не причиною, яка виробляє зміст сприйняття, а тільки стимулом, який спо­нукає «Я», що пізнає, спрямовувати свою увагу та відбіркові дії на ре­альний об'єкт зовнішнього світу. Оскільки сили людини обмежені, то наше сприйняття як усвідомлення об'єкта в розрізненій формі є лише його відбором; отже, наше пізнання завжди уривчасте.

Усе те, що не має ні просторового, ні часового характеру, Лосський називає «ідеальним буттям». Воно включає зміст загальних понять таких відношень, як, наприклад, зв'язок між якістю та її носієм, кількіс­ні форми та відношення (число, єдність, множинність тощо). Все, що дано у формі простору і часу, називається реальним буттям, яке може виникнути й набути систематичного характеру тільки на основі ідеального буття. Крім того, існує металогічне буття; воно ви­ходить за рамки законів тотожності, суперечності та виключеного тре­тього, наприклад Бога. Ідеальне буття — об'єкт інтелектуальної ін­туїції. Воно споглядається безпосередньо, яким воно є, в самому собі; звідси висновок, що дискурсивне мислення не протилежне інтуїції, а є її різновидом. Металогічне буття є об'єктом містичної інтуїції.

Пізнавальні акти здійснюються надчасовим і надпросторовим дія­чем, суб'єктом, індивідуальним людським «Я», що творить свої інди­відуальні розумові акти уваги, спогаду, бажання тощо. Як ідеальна сутність людське «Я» може бути визначене терміном «субстанційний діяч». «Субстанційні діячі» творять не тільки пізнавальні акти, але й всі події, всі процеси, все реальне буття: наспів мелодії, переживання тощо - все це прояви деякого «Я». Наділений творчою силою, «субстан-ційний діяч» породжує реальні процеси й оживляє їх відповідно до абстрактних ідей. Тобто конкретно-ідеальні діячі служать носіями абстрактно-ідеальних форм.

Розробляючи концепцію особистості, Лосський вбачає мету її життя в абсолютній повноті буття, яка досягається через любов до абсолютних цінностей відповідно до ієрархії цінностей. Бог -найвища цінність, і тому його необхідно любити більше за все на світі. Потім іде людська особистість як деякий індивідуум, неповторний як існуючий і незамінний ніякою іншою цінністю. Кожен повинен любити ближнього, як самого себе.

• Ідеї Лосського певною мірою поділяє С. А. Франк (1877-1950 pp.), який вчився в Московському університеті на юридичному факультеті, продовжив освіту в Берліні та Гейдельберзі, де працював на терені фі­лософії та соціології. Був професором у Саратовському, а потім у Мос­ковському університетах. В 1922 р. був висланий з Радянської Росії, до останнього часу жив в Англії. В молодості був марксистом, згодом перейшов на бік ідеалізму і врешті-решт - християнського ідеалізму.

Франк вважає, що вихідним пунктом його вчення служить факт ін­туїції; метою вчення є відкриття онтологічних умов можливості ін­туїції як безпосереднього сприй­няття реальності, незалежної від наших пізнавальних актів. Можливість інтуїції полягає в тому, що індивідуальне буття зна­ходиться в абсолюті як всеєднос­ті, внаслідок чого кожен об'єкт ще до будь-якого пізнання його перебуває в безпосередньому контакті з нами. Абстрактне логічне пізнання можливе тільки завдяки інтуїції цієї всеохоплюючої єдності. Логічне пізнання завжди абстрактне і нежиттєве, воно дається через споглядальну інтуїцію. Всі живі істоти, розгортаючи себе в часі як безперервне творче становлення, належать до сфери металогічного; воно сприймається через живе пізнання або пізнання як життя, яке досягається в ті моменти, коли наше «Я» не тільки споглядає об'єкт (тобто володіє ним надчасово), але й ним живе.

•У цілому Франк залишив багату літературно-філософську спадщину з інтуїтивізму, зробив суттєвий внесок у побудову християнсько-філософського світогляду.