Інтуїтивізм А. Бергсона

Основний напрям філософського інтересу Бергсона — інтуїція тривалості — визначаються внаслідок розчарування виразити роз­виток у понятттях механістичної науки.

Обмеженість інтелекту в цьому плані полягає у його, так би мо­вити, «кінематографічному» характері, що виявляється у здатності виражати час тільки через просторові виміри рухомого тіла. Назва­ний процес, по суті, полягає в тому, щоб виокремити з усіх рухів, на­лежних усім фігурам, один безособовий рух, абстрактний і простий, інакше кажучи, рух узагалі, помістити його в апарат і відтворити ін­дивідуальність кожного частковою руху шляхом комбінації такого анонімного руху з особистими положеннями. Таким є мистецтво кі­нематографа. Таким є також і мистецтво нашою пізнання»^[263].

Така обмеженість інтелекту коріниться в тому, що він виникає внаслідок пристосування живих істот до наявних умов існування, до матерії, тому інтелект — це, по суті, «інструмент» практичної дії, а не засіб пізнання Мислення, що керується практикою, лише довільно «вириває», «вирізує» із неперервного потоку сприйнять фрагменти до лініях, що «визначають можливі інтереси дії»^[264].

Проте Бергсон визнає можливість і адекватних (таких, що корі­няться в інтуїції) понять, більше того — він вважає, що «філософія повинна звільнитися від понять непіддатливих, цілком викінчених, щоби створювати інші поняття, зовсім не схожі на ті, якими ми зви­чайно послуговуємося, — я хочу сказати створювати гнучкі, рухливі, майже плинні поняття, готові щомиті набути плинної форми інтуїції»^[265].

Об’єктом інтуїції у Бергсона є сама дійсність, життя. Дійсні яви­ща, на відміну від штучних, що «вичленовуються» інтелектом із ціло­го, історичні, тобто вони неповторні, необоротні, передбачувані. Існує «принаймні одна реальність, яку ми схоплюємо зсередини, шляхом інтуїції, а не простим аналізом. Це наше Я, яке триває»^{New Roman",serif; color:black'>[268]}. Властивість «тривання», «тривалості» — головна риса творчої еволюції. Ми схо­плюємо тривалість, поринаючи в наше внутрішнє духовне життя. Внутрішнє сприйняття — це «неперервність плину, незрівнянна ні з чим, що будь-коли переді мною плинуло. Це послідовність станів, кожний з яких сповіщає про те, що йде за ним, і містить те, що йому передує»^[269].

«Чиста тривалість є форма, якої набуває послідовність наших станів свідомості, коли наше Я активно працює, коли воно не влов­лює відмінності ніж теперішніми станами і попередніми»^[270].

Тривалість пов’язує Бергсон також і з пам’яттю. Сама тривалість є «пам’ять, внутрішню притаманна самій зміні, пам’ять, що продовжу­ється «перед» і «потім» і перешкоджає їм бути чистими миттєвостя- ми, що з’являються і щезають як постійно відновлюване теперішнє»^[271].

Життєвим началом виступає свідомість або, краще сказати, над- свідомість. «Свідомість або надсвідомість — це ракета, згаслі рештки якої падають у вигляді матерії; свідомістю є також і те, що зберігаєть­ся від самої ракети і, прорізаючи ці рештки, запалює їх в організмі»^[274]. Матерія — це рух, протилежний життю, рух, що заважає життю. У світі немає речей, є дії. Тому еволюція не змінює речі, але є «дія, що руйнується». Діяльність для Бергсона це насамперед рішучість діяти. Звідси і його розуміння свободи: «Якщо Я вибирає шлях ОХ, лінія ОУ все-таки продовжує існувати; якщо воно вибирає ОУ, лишаєть­ся шлях ОХ в чеканні, що Я може повернути назад і скористатися ним. В цьому дусі розуміють однакову можливість протилежної дії, коли говорять про свободний акт... Неважко упевнитись, що це суто механічне розуміння свободи логічно приводить до найнещаднішого детермінізму»^[275]. «Всі неясності виникають від того, що як прихильни­ки, так і противники свободи волі уявляють собі обговорення і рішен­ня у формі хитання у просторі, тоді як насправді вони є динамічний процес, у якому Я і самі мотиви перебувають у стані безперервного становлення, подібно до справжніх живих істот»^[276].

Діяльність свободна, коли вона виходить від конкретного Я, особистості загалом. Тому вона невизначувана, як і все, пов’язане з конкретним Я, з тривалістю. Свобода — факт, і серед усіх фактів, що констатуються, вона «найбільш ясний факт», але вловлюється цей факт тільки інтуїтивно.

Рекомендована література

Бергсон А. Сочинения : в 5 т. — СПб., 1914.

Гуссерль 3. Логические исследования. — К., 1995.

Гуссерль 3. Философия как строгая наука. — Новочеркасск, 1994.

Гуссерль 3. Картезианские размьшшения. — СПб., 1998.

Гуссерль 3. Идеи к чистой феноменологии. — М, 1994.

Дильтей В. Описательная психология. — М., 1924.

История философии. Запал—Росспя—Восток — М, 1966 (ч.ІІ, гл. 1, 2, 5).

Киркегор С. Наслаждение и долг. — К, 1994.

Кьеркегор С. Страх и трепет. — М, 1993.

Кьеркегор С. Повторение. — М., 1997.

Ницше Ф. Сочинения : в 2 т. — М., 1990.

Рассел Б. Історія західної філософії. — К., 1995 (кн. III, розд. 24, 25, 28).

Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней.

Фрейд 3. Введение в психоанализ : Лекции. — М., 1989.

Фрейд 3. Леонардо да Винчи. — Ростов н/Д, 1990.

Фрейд З. Я и Оно. — М., 1990.

Фрейд 3. Толкование сновидений. — К, 1991.

Фрейд 3. Психоанализ. Религия. Культура. — М., 1992.

Фромм 3. Бегство от свободы. — М., 1990.

Фромм 3. Иметь или быть? — М., 1990.

Фромм 3. Душа человека. — М., 1992.

Шестов Л. Киргегард и зкзистенциальная философия. — М, 1992. Шопенгауэр А. Полн. собр. соч. : в 4т. — М., 1900—1910.

Юнг К. Г. Воспоминания, сновидения, размышления. — К., 1994.

Юнг К. Г. Психология бессознательного. — М., 1994.

Юнг К. Г. Либидо, его метаморфозы и символы. — СПб., 1994.

Юнг К. Г. Психологические типы. — СПб., 1995.