Провал дарвінізму

Дарвінізм у своєму первісному вигляді втратив свою акту­альність. Різні аспекти цієї «теорії» стали предметом неперебор­них суперечностей в середовищі самих вчених-еволюціоністів, що й привело до появи нових еволюційних гіпотез, напр., «перерив­частої рівноваги», за якою перетворення видів у «нові якості» відбувається внаслідок «еволюційних стрибків», що раптово ви­никають у процесі поступового розвитку.

Півтора століття тому Ч. Дарвін уявляв живий світ єдиним «ланцюгом», що з’єднує сформовані та перехідні форми усіх родів рослин і тварин. Дійсно, якби розвиток органічного світу відбувався за таким сценарієм, то в палеонтологічному літописі домінувала б величезна кількість проміжних ланок - тварин з подвійними ознаками. Однак викопні рештки свідчать про зовсім протилежне: між основними родами тваринного світу ево­люційних сполучних ланок не виявлено. Навпаки, на цьому стику спостерігаються глибокі прогалини, зокрема між рибами і зем­новодними; земноводними і плазунами; плазунами, птахами і ссавцями та особливо між останніми і людиною. В літописі ви­копних решток вражає те, що нові роди тварин немовби появ­ляються нізвідки - раптово і повністю сформованими. Цей не­заперечний факт цілковито спростовує дарвінівську схему по­ступової еволюції, яка, за висловом самого Дарвіна, без «...єднальних ланок створює очевидні труднощі».

Рис. 4.3. Схема диференціації основних груп живих істот

Дарвінівська схема удосконалення тваринного світу не може заповнити величезні прогалини, які в анатомічному плані істотно відокремлюють усі роди тварин. Наприклад, якщо одні з найдавні­ших морських жителів - риби - відрізняються від своїх «поперед­ників» - безхребетних трилобітів і молюсків наявністю хребта, то між ними мав би існувати послідовний ряд мутантів на кшталт «рибо-молюсок». Однак таких чудернацьких проміжних форм в жодному геологічному періоді не виявлено. Первісні риби із внутрішнім скелетом появилися раптово десь близько 400 млн. років тому й досі продовжують розвиватися в своєму роді, демон­струючи дивовижну мінливість видів. Відтак раптово появилися земноводні із власною будовою хребта, наявністю таза, легень і трикамерного серця. Між земноводними і рибами знову ж таки не знайдено проміжних особин, в яких би втілювалися спільні ознаки.

Рис. 4.4. Схема будови скелетів риби та жаби

Так само раптово, але у відповідній часовій послідовності, появилися плазуни, птахи і ссавці. Відмінності в їхній будові, фізіо­логії та способі життя настільки очевидні, що про існування яки­хось проміжних ланок між ними не може бути й мови. Наприкінці 20 ст. багато вчених-природознавців, в т. ч. прихильники еволюц­іонізму Е. Самюель, Ф. Хітчінг, Ф. Хойл дійшли висновку про те, що перехідні форми взагалі не існували й не існують, а останній дуже влучно пояснив причину їх відсутності: «...в основному тому, що проміжних форм ніколи не було» (Ф. Хойл, 1981).

Тривіальність дарвінізму чітко проявляється в неспромож­ності пояснити інстинкти (лат. спонуки), що притаманні усім тва­ринам з моменту їх народження. Вони регламентують поведінку тварин в різних ситуаціях - при харчуванні, захисті, продовженні роду, міграції тощо. Однак питання походження інстинктів, їх розвиток і специфіка дії залишаються для вчених до кінця не роз-

Рис.

критими. Дарвін докладав чималих зу­силь, щоб знайти корелятивні зв’язки між інстинктивною поведінкою тварин і еволюційним процесом, однак мусив визнати, що природа інстинкту є для нього нездоланною проблемою, достат­ньою для повалення усієї його теорії. Проте послідовники Дарвіна продов­жують доводити, що інстинкти розвину­лися і закріпилися в організмах внаслі­док природного добору. Очевидно, що така спрощена схема не розкриває гли­бинних причин дії отих специфічних сил, що зумовлюють програму поведінки комах, риб, плазунів, птахів і ссавців. У зв’язку з цим наведемо декілька при­кладів, що демонструють характер жит­тєдіяльності тварин, яка підпорядкова­на мудрій доцільній програмі.

Найбільше вражають своєю доціль­ністю міграційні інстинкти перелітних птахів. Вони (інстинкти) аж ніяк не можуть бути наслідком набутого досвіду, оскіль­ки траєкторії та висота польоту птахів обумовлені надзвичайною складністю на­вігації (характером погоди, атмосферни­ми потоками, визначенням напрямку, відсутністю орієнтирів і т. д.). Наприклад, білі лелеки, провівши літо в Європі, на зиму відлітають «в теплі краї» до півден­ної Африки, щоб весною знову прилетіти до нас й осісти на те ж саме гніздо. Отож, за рік вони долають до 26 тис. км за чітко визначеним курсом. Ще довші перельоти здійснюють полярні крячки - до 36 тис. км за рік. Вони гніздяться на льодовиках Північного полюсу, а з настанням холодів перелітають на Південний полюс й таким чином «літують» то в Арктиці, то в Антарктиці, де в той час є вдосталь їжі. Перелік прикладів міжконтинентальних перельотів птахів можна було б продовжити, однак виникають питання: звідки птахи зна­ють, коли, куди і як необхідно перелітати? Еволюційна «теорія» не спромоглася дати задовільної відповіді.

А яка широка палітра інстинктивної поведінки риб, земно­водних, плазунів, ссавців! Вона настільки вражає своєю доцільні­стю і високою ефективністю, що немає сумніву в тому, що інстин­кти - мудрість, запрограмована до народження.

Проблема походження складних органів (мозку, ока, вуха) найбільше турбувала Дарвіна, оскільки вона не вписувалася в за­гальну схему еволюції. Критично оцінивши ефективність дії при­родного добору стосовно формування таких скомплікованих си­стем, Дарвін змушений був визнати: «Коли буде показано, що якийсь складний орган ніяк не міг сформуватися внаслідок чис­ленних дрібних змін, то теорія еволюції валиться...». Він, безсум­нівно, був обізнаний з дослідженнями Ньютона, опублікованими ще на початку 18 ст. у фундаментальній праці «Оптика», та його питанням: «Чи було збудоване око без розуміння оптики, а вухо - без знання акустики?». Скорившись логіці великого фізика, Дарвін змушений був констатувати: «Око шляхом еволюції?.. Це - абсурд!».

Взагалі у тваринному організмі немає якихось простих органів. Усі вони складні як за будовою, так і функціонально, а особливо мозок людини - цей гігантський інформаційний центр. Він є унікальним складним органом передовсім у своїй здатності до абстрактного мислення, тобто до спеціалізованого вивчення, аналізу інформації та отримання висновків. Прилаштовані в мо­зок здібності дозволяють людині розвивати інтелект на свій роз­суд, покладаючись на власні знання і цінності. Мозок людини має практично необмежені потенціальні можливості вивчення і запам’ятовування на тривалий час. Його «запас міцності» сягає одного мільярда кратності. Саме цей феномен різко суперечить еволюційній тезі природного добору, яка врешті під тягарем до­стовірних фактів перестала відігравати роль «рушійної сили» як основного чинника прогресивного розвитку.

В наш час дарвінівська концепція еволюції втратила свою привабливість. Це сталося передовсім тому, що аргументи дар­вінізму, зокрема такі, як надмірна переоцінка принципу схожості, природного добору, наявності «перехідних форм» виявилися по­спішними, неоднозначними й необ'рунтованими. Не зміг пояс­нити Дарвін походження інстинктів і складних органів, що у кінце­вому підсумку й скомпрометувало ідею дарвінізму в її атеїстич­ному трактуванні.

4.2.4.