Євсевій Кесарійський

(бл. 260 — бл. 340), християнський богослов, «батько церковної історії», єпископ Kecapii Палестинсь­кої після 315 р. Про його походження вірогідних свідчень немає. Сам він називав себе Євсевієм Памфілом, на знак відданості своєму вчителеві й другові Памфілові.

Євсевій був плідним письменником. Його головний твір, «Цер­ковна історія» (Historia ecclesiastica), був написаний в критичний момент християнської історії з метою зберегти для нащадків скар­би давнього церковного переказу. До числа інших важливих творів Євсевія належать його «Хроніка» (Chronicon) і «Євангельське при­готування» (Praeparatio Evangelica).

Візантійська історіографія, про яку говорять, що вона існує на периферії західноєвропейської традиції, служить певним містком між класичною Античністю та християнським розумінням людської історії, що мали на цю традицію найглибший вплив і багато в чому визначили її бачення минулого.

Розділ II.

ЛІТЕРАТУРА

1. Див.: Лосев А. Ф. Диалектика мифа.// Лосев А.Ф. Из ранних произведений. — M.: Наука, 1990.

2. Див.: Ясперс К. Смысл и назначение истории. Пер. с нем.

2-е изд. — M.: Республика, 1994.

3. Див. добірку уривків з цієї літератури в кн.: Хрестоматия по истории древнего Востока/ Под ред. В. В. Струве и Д. Г. Ре­дера. — M., 1963.

4. Пор.: Колінгвуд Р. Дж. Ідея історії. — K., 1996. — С. 69, де історична література давнього Сходу кваліфікується як квазіісторія — «теократична історія та міф».

5. Щоб скласти думку про ці історичні розділи Біблії, порівняй­те думку акад. С. А. Жебельова: «Це — пам’ятки дійсної істо­ричної літератури, автори яких намагаються відновити й жваво передати найхарактерніші сучасні події.

6. Про ці «елементи початкової історіографії» в греків див. та­кож: Бузескул В. П. Введение в историю Греции. Изд. 3-є. — ∏r., 1915. - С. 48-50.

7. Гарним посібником для докладнішого ознайомлення з після- гомерівським епосом можуть бути статті 3. П. Шестакова в академічному виданні «История греческой литературы» (Т. I. - M., Л., 1946).

8. Приписуваний Аполлодору, афінському граматику II ст. до н. e., твір доступний тепер читачу в російському перекладі В. Г. Боруховича (Аполлодор. Мифологическая библиотека. — Л., 1972).

9. Див.: Ракитов А. И. Историческое познание. Системно-гно­сеологический подход. — M., 1982.

10. Элиаде М. Мифы, сновидения, мистерии. — К.: Ваклер, 1996.

11. Див.: Платон.Тимей// Платон. Собрание сочинений: В 4-х т.

- Т. 3. - M.: Мысль, 1994. - С. 421-501.

12. Див.: Аристотель. Метафизика. — К.: Эльга, Алетей, 2002.

13. Див.: О душе. Там само. — С. 435—436.

14. Див.: Доватур А. И. Повествовательный и научный стиль Геродота. -JI., 1957.

15. Колінґвуд Р. Дж. Ідея історії. — К.: Основи, 1996.

16. (II, 47—54) Див.: Русский перевод Ф. Г. Мищенко в переработ­ке С. А. Жебелёва: Фукидид. История. — Т. I-IL — Г., 1915.