18.3. Антропологія постмодернізму

Розуміння місця і ролі людини в сучасному світі постмодернізм формує не тільки в контексті наукової революції і внутрішньої форми культури. Постмодерністська антропологія є самосвідомістю сучасної цивілізації.

На філософському рівні такими репресивними силами визнаються логіка і раціональність. Самовідчуття індивіда, невловні стани, культура повсякденності - предмети постійної уваги постмодерну. З огляду на це у людині цікавим є тільки неповторно індивідуальне, нездійснене, неоформлене, більш людське, ніж структура. «Немає нічого більш антилюдського, ніж пряма лінія». «Забудьте все, чого вас учили, — починайте з мрії».

Людина - це «культ безпосеред­нього», «чарівність тривіально­го» - такі заклики постмодерністів стосовно розуміння людини і людського буття.

Постмодернізм руйнує антро­пологічну доктрину модерну - ве­ликого часу визволення людства, зосереджуючи увагу на «профанному гуманізмі », на самовдоволе­ності розуму, на розкладі цілісної людини релігійних епох Але з часом виявилася й друга ідея - недостатності розкладу первісної цілісності людини. К. Маркс усупереч тезі про всебічний роз­виток і визволення індивіда звів його до економічної природи. Над­людина Ф. Ніцше елімінує трансценденцію (таїну), заміняючи її могутністю і волею. В постмодернізмі ця ідея знаходить вираження в заміні інтерпретацією (деконструкцією) реальної людини у світі. З огляду на це свобода постмодерністської людини - це свобода комунікації, дис­курсу, тексту, інтерпретації, до цього приводить принциповий ціннісний плюралізм.

Створення інтегральної антропологічної картини, до чого завжди праг­нула філософія, є питанням збереження основи розуміння світу й адекват­ної відповіді людини на виклики світу.

Акцентуючи активне зростан­ня претензій до життя, постмо­дернізм заперечує універсалізм у людині. Розвінчати добро — мета постмодерністської етики; це процес розмивання реальних людських відношень. Дерріда, на­приклад, вважає, що людина не може діяти безкорисливо. Дар, подарунок, служіння, любов -«фальшиві монети», оскільки той, кому дарують, має почуття вдяч­ності до того, хто дарує, який у свою чергу дістає задоволення від дарування. Виходить, що подарунка в чистому вигляді не існує: «сутність подарунка анулює подарунок».

У постмодернізмі людина нескінченно плюральна (множинна); відсут­ність єдиної системи цінностей веде до такої множини позицій, яка не здатна стати єдністю. Несубстанційна, «густа» людина має тільки один вектор - гру і рух образів, які перетворюють її на подібність симулякра. Антропологічний тип, на який орієнтовано постмодернізм, — це космополіт, вільний від догматів будь-яких традицій і норм, який чудово розуміє їх умовність. Це абсолютно щирий стосовно своїх природних інстинктів «шизоїд» (Дельоз), котрий цінує насамперед споживання. Це інтелектуал, який має правила будь-якої мовної гри і так само легко звільняється від них. «Ніколи людина не була, здавалося б, такою розплавленою і плин­ною - і ніколи не була вона водночас такою ж замкненою в своїй самості, такою «холодною» серцем» (В. Іванов). В підсумку це поєднувало б у собі готовність до відречення від старого і разом з тим втому, байдужість.

Вістря своєї критики постмодерністи спрямовують проти свідомості, оскільки філософія свідомості репрезентує її як особливий феномен внут­рішнього світу суб'єкта. Відмова від «внутрішнього» - головне у філосо­фії свідомості постмодернізму. Тим самим базова установка філософії - свідомість - змінюється на «віру в свідомість», а сутність людини - на лінгвістичну поведінку організмів, яким приписується свідомість.

У постмодернізмі існує інший підхід до свідомості: він будується за допомогою комп'ютерних аналогій. Картина свідомості в цьому разі постає у вигляді інтегрованої системи психологічних станів індивіда, кожний елемент якої співвідноситься з іншими елементами, а введення нової інфор­мації - з інформацією, одержаною в минулому. В результаті «за дужки» виводяться онтологічні проблеми, які належать до природи свідомості і природи самості - «Я». Приймається методологічна передумова, що люди­на - це деперсоналізований індивід (зомбі), «обернений» шизофренік, а сама шизофренія оголошується «творчою нормою» суспільного життя лю­дей. Мова йде про шизофренію як різновид деконструктивізму в антропо­логії. Такий хід думки деконструює не тільки свідомість, але й структури несвідомого. Тим самим природа людини остаточно релятивізується.