18.1. Модернізм і постмодернізм

В сучасну епоху наукове пізнання зазнає швидких і значних перемін: змінюється роль науки в суспільному житті, змінюються форми і мето­ди, завдяки яким вона переосмислює природу і суспільство, змінюються взаємовідношення науки з іншими формами суспільної свідомості.

Історично постмодерн означає перехід від нового (modern) до сучас­ності (modernity); він виступив опонентом філософських і культурних цінностей, які склалися в рамках раціонального менталітету XVIII ст. Епоха модерну має європоцентристський характер і свої витоки веде ще з античності (Ж.-Ф. Ліотар вважає першим модерністом Арістотеля). Основними параметрами модерністського суспільства слід вважати індуст­ріалізацію, урбанізацію, індивідуалізм, секуляризацію, масовість, стан­дартизацію і спеціалізацію.

У теоретичній сфері найважливішими елементами проекту модерну є просвітницький розум (раціоналізм), фундаменталізм (пошук сталих основ і прагнення до визначеності і чіткості), універсалізм пояснювальних схем та узагальнюючих теорій. Для епохи Розуму характерними є віра у прогрес і безперервне оновлення, гуманізм, визволення, революція, тобто те, що постмодернізм заперечує і вважає небезпечним утопізмом

У соціальному аспекті під «модернізацією», яка в загальнотеоретич­ному розумінні базується на ідеї внутрішньої здатності суспільства до якісної еволюції, в науці розуміють: сукупність різного роду економічних, політичних, правових, психологічних, культурологічних зрушень та пере­творень конкретного суспільства у напрямку його саморегуляції; набли­ження соціальних і політичних систем та їх фрагментів до максимально можливого рівня їх розвиненості.

Явище постмодерну в соціально-історичному плані - це «культурна логіка пізнього капіталізму». В цьому відношенні постмодернізм виступає як «некероване зростання складності» (Ж.-Ф. Аіотар), під якою розумі­ється ускладнення буття людини у всіх сферах взаємовідношень з при­родою і суспільством, «ера безладдя, яке все більше посилюється, причому вона має глобальну природу» (Дж. Фрідман). Найважливішим фактором становлення постмодерну стала інформаційна культура. Вона обумовила перехід від виробництва речей (модерн) до виробництва знаків, символів, інформації.

Ціннісні орієнтації у постмодернізмі зовсім інші, ніж у модернізмі Якщо модерн вважав основними цінності свободи (liberty), рівності, братерст­ва, а також ідеал «досконалого суспільства» і «досконалої людини», то у постмодернізмі ними виступають свобода (freedom), різноманітність, толерантність і погляд на суспільство, де «всі автори і актори». На змі­ну традиційним, звичайним поняттям і категоріям постмодернізм пропонує свою термінологію. Його основними поняттями є плюралізм і деконструктивізм, які передбачають рішучу відмову від ідей цілого, універсального і абсолютного, від «гранд-наративів” («великих оповідей» і наукових опи­сів), так само як і від аналітичних процедур пошуку сенсу. Тим самим ство­рюється «провокативний» образ науки, котра вичерпала себе в необхід­ності доводити докази, звільняти від забобонів, легітимізувати знання в наукових експериментах, користуватися спекулятивною діалектикою.

Однак постмодернізм не від­мовляється від нових «наративів» (від лат. narrativus - оповідаль­ний), таких як перфоманс (performanse) - мінливість подій, ситуативність; симулякр (творчий мон­таж імітованої реальності); ефек­тивність (а не істина); мова і ко­мунікація як джерело легітимації знань; актуальність завдань, кот­рі відносяться до «тут і тепер».

Постмодернізм - течія інте­лектуальна. Його інтелектуалізм веде за собою релятивне (віднос­не), ірраціональне, нігілістичне ставлення до досягнень культури. «Смисл не належить ні висоті, ні глибині. Все відбувається на поверхні», - заявляє Ліотар. У такому ж ключі, з претензією на абсолют­ність, звучать й інші тези постмодерністів: «Ніщо не занадто»; «Забути!»; «Ніщо не гарантовано»; «Мовлю - отже, існую»; «На тому стою, але можу як завгодно».

Постмодернізм багато зробив для того, щоб звільнити мислення від спрощених схем, застиглих стереотипів, віджилих міфологій, обмеженості позитивістської картини світу, протиставивши їм творчу уяву, історико-філософську ерудицію, літературний талант, метафоричність. Разом з тим нищівна критика традиційних цінностей, норм і регуляторів ведеться для того, щоб дати місце новому образу споживача культури, для якого інформація — культова цінність. Тим самим постмодернізм проявив себе як потужна форма відчуження людини від цілераціонального проектування і соціальної дії.