Релігійна філософія ХХ ст.

У філософії ^Х ст. вагоме місце належить релігійній філософії. Здавалося б, на тлі успіхів науки, техніки, росту та поширення інформаційних систем і тех­нологій релігійна філософія, як і релігійний світогляд взагалі, повинні були б зазнати суттєвої кризи, але так не сталося.

Напевно, найбільш поширеною та авторитотюю у ЇХ ст. постала філософсь­ка концепція неотомізму - оновленої філософії Томи Аквінського, яку в 1879 р.

Визна^^щ представниками, можна сказати, - корифеями неотомізму є фран­цузькі філософи Ж. Маритен (1882-1973), Е.Жільсон ( 1884-1978) та американсь­кий філософ Ю.Бохеньський(1902-1995). Всі вони вважали себе відданими вихідним ідеям філософії Св. Томита намагалися їх далі розвивати та інтерпре­тувати.

У розумінні людини неотомісти також дотримуються вихідних тез Св. Т оми, тобто вони наполягають на єдності в людині душі й тіла, вважають, що пізнання розпочинається із відчуття, із реальних контактів людини з дійсністю, але ці контакти, врешті, повинні активізувати наш розум, який потенцію пізнавального акту переводить у дійсність.

• Досить активними неотомісти поставали у політичній діяльності ХХ ст.: вони виступали із гаслами соціальних та церковних реформ, підтримували боротьбу за мир, сприяли поширенню благодійницької діяльності.

Авторитетним напрямом релігійної філософії була також протестантська теологія, яка отримала назву негативної, оскільки різко підкреслювала принципову неспівмірність Бога та світу, а через це і неможливість розумового осягнення Бога (неотомісти, йдучи за Св. Томою, наголошували на необхід­ності орозумнення волі). Його представниками були К.Барт (1886-1968), П.Тілліх (1886-1965), Р.Бультман(1884-1976).

Серед філософських течій релігійного спрямування варто згадати також теософію (О.Блаватська, Р.Штайнер), учення «живої етики» (О. Реріх) та російську релігійну філософію (М.Бердяєв, П. Флоренський), ідеї яких мали і мають неабия­кий вплив і поширення. Представники теософії ("теос” - бог, "софія” - мудрість) грунтували свої твердження на тезі про те, що релігії всього світу ведуть розмови про одне й те ж - про виявлення божественного у відношенні до людини, проте розмови ці відрізняються мовами, образами, повнотою та ступенем внутрішнього зв’язку.

че підійти до осмислення сутності божества. Із цієї тези вип­ливала також теософська пропаганда екуменізму - руху за об'єднання всіх релігій світу.

Учення “Живої етики ” базувалося на переважно етичних те­зах давньоіндійських філософсько-релігійних течій, називаю­чи себе різновидом йоги. Воно стверджувало матеріальність усього існуючого, щоправда, проводячи розрізняння тонкої матерії і грубої. У людському єстві жива етика нараховувала сім шарів сутностей, що ієрархічно сходили до божественної

тілесності, тому життєве завдання людини вбачалося у тому, щоби пройти шляхом самовдосконалення і підпорядкувати своє життя вищому шару. Це вчення є досить поширеним в Європі, у тому числі - і в Україні. Його пропагандою займа­ються осередки “Товариства Реріха”.

Російська релігійна філософія (або філософія російського ре­лігійного ренесансу) найбільш широко і потужно розгорнула свою діяльність на початку ХХ ст. Вона включила у поле своєї проблематики всі найважливіші проблеми світової філософії, проте підпорядкувала їх розуміння і вирішення релігійному, пов'язаному перш за все із східним православ'ям світогляду.

Поставивши людину у центр своїх розмірковувань, ця філософія виво­дила людські якості із особливого місця людини у творенні світу Богом, із основної функції людини, пов’язаної із збиранням розпорошеної в світі пер­винної енергії позитивного буттєвого творення. На засадах такого підходу до світу та людини вирішувались проблеми свободи волі, творчості, соц­іального життя, робилися численні дослідження у напрямах персоналізму, антропології, теорії пізнання, естетики та ін.

• Особливу роль представники цієї філософії відводили так званій “софійності” світу, виводячи божественну премудрість, втілену в творінні та у діяннях Христа,майже на рівень особливої божествен­ної іпостасі. Значна частина філософів цього напряму була відправ­лена за межі радянської держави та продовжила свою діяльність за кордоном (у Чехії, Югославії, Франції), а частина загинула під час сталінських репресій.

9.6.