Культурологічні та історіософські напрями у філософії ХХ ст.

У філософії ХХ ст. авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну істо­рію та соціальні проблеми: адже у ХХ ст. історія не лише по­

чала рухатися прискореними темпами, а й ускладнилася та­кою мірою, що поза філософським її охопленням як цілісного явища навряд чи могла бути вивченою із достовірністю.

На самому початку ХХ ст. була. видана книга німецького філософа та культуролога О. Шпенглера( 1 880- 1936) "Занепад Європи ”, під суттєвим впливом якої перебуває по сьогодні вся європейська соціальна думка. О.Шпенглер виклав у 'цій книзі власну концепцію культури та історії.

* В основі європейської культури, на думку О.Шпенглера, лежить світ античної культури з її так званим "аполонівським духом ", тобто з її прагненням до ясності, чіткості, гармонійності. Проте від епохи Відродження у ній починає домінувати так званий "фаустівський дух "- дух невизначеного прагнення до вищого, більшого, ефективного. Цей дух веде до наживи, продукування, і він, на думку О.Шпенгле­ра, веде Європу до занепаду і загибелі. Шпенглер вважав, що Євро­пу можна врятувати за умови, що на перший план у її розвитку вий­дуть ті народи, які ще не реалізували свій творчий потенціал. Перш за все цю місію може виконати Пруссія, проте, за О.Шпенглером, мають культуротворчий потенціал і слов’янські народи. Як би там не було, але твір О.Шпенглера мав великий резонанс; можна сказати, що після нього думка про кризовий стан європейської культури стає чи не найбільш обговорюваною.

Певні корективи у європейське розуміння культурно-історич­ного процесу внесла книга "Дослідження історії" англійського

історика А. Тойнбі(1889-1975): тут автор наполягав на тому, що історія постає як єдність і сукупність певного числа (21) цивілі­зацій.

• Згідно з А.Тойнбі, історія людства являє собою не сукупність фактів, : а прояв неперервності процесів життя, яке набуває конкретних форм : як відповідь на виклик з боку умов та обставин, за яких воно

здійснюється; такими конкретними формами проявів життя і постають цивілізації. В їх основі лежить продукування кращою частиною сус­_; пільства певних сенсів та цінностей, що найбільш щільно концентру­: ються у певного типу релігіях, отже, тип цивілізації та релігія поста­ють взаємопов’язаними явищами.

Тойнбі також вважає, що цивілізації можуть вичерпувати свій творчий потенціал, і це відбувається тоді, коли духовна еліта вироджується, а на перший план в суспільних процесах виходить ділова еліта; при цьому релігія втрачає свої духовні прагнення. На відміну від О.Шпенглера, А.Тойнбі вважав, що цивілізації перебувають між собою у більш тісних зв’язках, які можуть поставати не лише у вигляді історичного співіснуван­ня (хоча цей тип зв’язку і домінує), а й у вигляді історичного наслідування.

· Згідно з А.Тойнбі, європейська цивілізація переживає кризові яви­ща, проте задля їх подолання необхідно повернутися до найперших духовних цінностей, тобто певною мірою повернути релігії належне міспе у суспільному житті через творення єдиної світової релігії.

Досить великого значення у ст. набули різноманітні кон­цепції технічного детермінізму, тобто концепції, згідно з яки­ми хід суспільної історії визначається розвитком науки, техн­іки та технології. Це, безумовно, пов’язане із тим значенням, якого набули у ХХ ст. означені чинники суспільного життя. Проте у ХХ ст. їх трактування могли поставати як позитив­ними (тоді подібна позиція позначалась як технократизм - влада техніки), так і негативними (технофобія - страх перед технікою).

Представники технократичного підходу (У.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Д.Белл та ін.) стверджують, що переможну ходу технічного прогресу вже ніхто і ніколи не зможе зупинити і що техніка в цілому відіграє позитивну

роль у розвитку суспільства.

Наприкінці ХХ ст. найбільш відомим представником цього напряму по­стає американський соціолог А. Тоффлер, що розробив концепцію так зва­ної "третьої хвилі”: історія людства пройшла через сільськогосподарську (перша хвиля), індустріальну революцію (друга хвиля) і у 60-і роки ХХ ст. вступила у період третьої хвилі - технологічної революції, наслідком якої було виникнення технотронного, постіндустріального суспільства; для ос­таннього є характерними: -+ нові відносини із природою, оскільки через зап­ровадження найновітніших генних та інформаційних технологій людсь­ка діяльність вже не буде руйнувати природу;-+ перетворення інформац­ійних процесів у найперший засіб людської діяльності; ■+ реалізація нових можливостей для інтелектуальної діяльності та ін.

Представники технофобії (Л· Мемфорд, Т.Адорно та ін.) наполягають на тому, що технічний прогрес веде людство до загибелі чи то внаслідок еколо­гічної катастрофи, чи то внаслідок духовної деградації, оскільки, на їх дум­ку, кожний крок вперед у розвитку техніки приводить до появи нових, знач­но складніших проблем, що, врешті, і знищать людство.

Серед сучасних концепцій філософії історії варто згадати також концепцію американського соціолога (російського походження) П.Сорокіна(1889-1968), якого вважають одним із “батьків” сучасної соціології та філософії історії. П.Сорокін вважав, що суспільні процеси базуються на діяльності людей, які мають подвійні - матеріальні та духовні прагнення, на основі яких в історії діють найперші групи чинників: несвідо­мих (інстинкти), біосвідомих (пов’язаних із задоволенням вітальних потреб - голоду, спраги та ін.) та соціосвідомих.

Серед культурно-ціннісних систем найперше значення для суспільного життя мають істина, добро та краса, що взаємно інтегруються у користі. Ці засади суспільного життя утворю­

ють "інтегральну культурну надсистему",яка може проходи­ти історичний шлях від формування до розпаду. Розпад її зу­мовлюється підпорядкуванням духовно-культурних цінностей матеріально-чуттєвим, які врешті постають вже й не ціннос­тями, а простими регулятивами людських дій. Сьогоднішня культура постає переважно як чуттєва, і тому вона прирече­на на розпад, проте може постати як переддень великої ідеа- лоцінної (заснованої на духовних ідеалах) цивілізації.

Цікавий погляд на історію запропонував у 50-і роки ХХ ст. необергсоніанець Р.Зейденберг: він вважав, що історія ру­хається від -+епохи панування інстинктів до -+епохи пануван­ня розсудку, тобто за суттю являє собою простий перехід між якісно відмінними станами основних чинників людської діяль­ності.

До напрямів культурологічного спрямування у ХХ ст. мож­на також віднести різноманітні варіанти філософського струк­туралізму, засновником і визнаним класиком якого є французь­кий культуролог К.Леві-Стросс (нар. у 1908 р.).

• Структуралісти вважали, що в основі всіх свідомих актів людини лежать певні сталі структури (звідси - назва течії), які визначають не зміст, а лише внутрішню будову якдій свідомості, так і їхрезультатів (перш за все - культури). Пізнання означених структур відкриває шлях до розуміння підвалин тої чи іншої культури.

Сам К.Леві-Стросс зосередив увагу на дослідженні міфологіч­ної свідомості, справедливо вважаючи, що вона, як початкова, містить в своїй основі певні вихідні для людської свідомості струк­турні утворення, які у подальшому розвитку історії не зникають, а лише трансформуються та доповнюються іншими.

•Дослідження К.Леві-Стросса дозволили краще зрозуміти природу цілої низки символів культури, а також пролили доДаткове світло на сутність логічних операщи людського мислення.

Один з найбільш відомих послідовників класика структура­лізму М. Фуко (1926 -1984) зосередив увагу на вивченні вихідних структур, на яких базувалися знання та мислення епохи Нового часу; пізніше він цшу низку праць присвятив вивченню тих струк­турних ментальних утворень, які найбільше впливають на сто­сунки між людьми у суспільстві, в державі, в європейській куль­турі. Цідослідження дозволили краще окреслити підвалини євро- пейства як явища світової цивілізації.

Інший представник структуралізму - Ф.Бродель (1902 -1985) написав кілька фундаментальних праць, присвячених вивчен­ню структур повсякденної людської поведінки на матеріалі роз­витку цивілізаційних процесів у Європі Нового часу, де проде­монстрував, що певні структурні сталі людських уявлень про -+час, про -+суть економічного обміну, про -+справедливий роз­поділ праці та винагороди за неї суттєво визначали не лише людську поведінку, а й організацію економічного життя та соц­іальних відносин. Ф.Арієс(1914-1984) за допомогою методів структурного аналізу, дослідив історичні зміни в європейських уявленнях про смерть.

Дещо пізніше Ж.Деррида, якого інколи називають представ­ником постструктуралізму, запропонував концепцію “ деконст- рукції", сутність якої полягає у своєрідному “демонтажі" мовних та текстових утворень культури з метою дістатися до їх найпер­ших складових; наступне складання із подібних складових цілих та вихідних для аналізу утворень дасть, на думку Ж.Дерриди, можливість побачити і зрозуміти всю конструкцію більш прозо­ро та виразно. У кінцевому підсумку виходило, що первинними “блоками”, з яких складаються культурні знакові феномени, по­стають чоловічі та жіночі якості, а також елементи, що опосе­редковують їх зв’язок (тут можна згадати як даосизм у давньо­китайській філософії, так і певнітези фрейдизму). Наприкінці ст. досить великого поширення набули праці російського філо­софа та культуролога М. М.Бахтіна, якого також можна вважа­ти одним із оригінальних представники структуралізму.

Структуралізм мав великий вплив на культурологію та мистецтво­'знавство ХХст.; до певної міри його досягнення використовува- • лись і представниками інших філософських течій .

9.5.