Тема:«Первісні форми релігійних вірувань. Етнонаціональні релігії»

Мета заняття: добитися розуміння того, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, які відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох.

Ключові поняття та категорії: абстрактне мислення; міфологія; політеїзм; монотеїзм; духи; обряд; національне; сансара; карма; дао; брахман.

Знати: особливості східного та західного типів релігійності, особливості та характерні риси пізніх національних релігій;

Вміти: порівнювати провідні ідеї різних регіональних релігій; виділяти у релігійно-філософських текстах саме те, що є характерним для східного чи західного типу мислення.

Розуміти: умови, що призвели до формування релігійно-світоглядної проблематики.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

І. Первісні форми релігійних уявлень (племінні культи):

- визначити, до якого суспільного ладу відносимо племінні вірування;

- з’ясувати особливості племінних культів;

- охарактеризувати найдавніші форми релігійних вірувань (анімізм, магія, фетишизм, тотемізм, аніматизм, шаманізм) і виявити їх форми проявів у сучасних релігіях.

ІІ. Ранні і пізні національні релігії:

- дати визначення, які релігії називаються національними;

- виявити основні риси ранніх і пізніх національних релігій.

- охарактеризувати і виявити суть вчення конфуціанства: соціальний ідеал Конфуція; вчення “сяо”, культ форм і ритуалів;

З наведеного уривку першоджерел (див. «Самостійна робота» завд. № 1) з’ясуйте:

• чи було морально-етичне вчення Конфуція кроком на шляху розвитку ідей гуманізму та гуманізації самої людини;

• прокоментуйте настанови Конфуція (див. «Самостійна робота» завд. № 2);

- як позначилась філософія Китаю на медичній практиці лікування;

- розкрити механізм вчення про велике Дао, що є у центрі даосизму, окреслити мету і сенс людського життя;

- обгрунтувати монотеїзм іудаїзму, вказати на особливість цієї релігії;

- з’ясувати структуру і призначення Тори, виявити відмінності Талмуда від Тори.

З наведеного уривку першоджерел (див. «Самостійна робота» завд. № 3) з’ясуйте:

• в якій новій якості постає Господь перед людьми?

• чому Бога почали вшановувати як суто національного, а народ єврейський – як обранця Божого?

• доведить, що заповіді за Мойсеєм є законом для Єврейського народу. Прокоментуйте і обгрунтуйте як Бог ставиться до виконання і нехтування його настанов;

• порівняти заповіді за Мойсеєм і десять християнських заповідей. В чому їх відмінність.(див. «Самостійна робота» завд. № 5)

- з’ясувати, на чому грунтується політеїзм індуїзму, та що означають і як пов’язані поняття “карма”, “сансара”, “атман“ у релігійному вченні даної релігії;

- у чому виявляється діалектичний і містичний характер зороастризму?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЛОГІЧНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

Завдання 1. Доведіть, що морально-етичне вчення Конфуція було кроком на шляху розвитку ідей гуманізму та гуманізації самої людини.

Конфуцій: “Якщо наставляти людину з допомогою закону, якщо стримувати їх з допомогою покарання і страчення, то хоча вони і не будуть чинити злочину, але і в серцях своїх не будуть відчувати огиду до поганих вчинків.

Але якщо наставляти людей з допомогою моральних вимог і окреслити правила поведінки, згідно “Лі”, то люди не тільки не будуть соромитися поганих справ, але й навернуться на “праведний шлях”.

Учень: “Чи можливо одним реченням виразити правило, якого треба дотримуватися все своє життя?”

Вчитель: “Можливо. Чого не бажаєш собі, не чини іншим”.

Учень: “Пошана до батьків і братерська любов – основа “жень”.

Вчитель: ”Благородна людина думає про обов’язок, маленька – про користь”.

Завдання 2. Прокоментуйте настанови Конфуція щодо способів досягнення знань.

“Вище знання – це вроджене знання. Нижче вчення знання – здобуте вченням. Ще нижче вчення – набуте в процесі подолання труднощів. Найбільш нікчемний той, хто не бажає здобувати навчального уроку з труднощів”.

“…Про те, що тобі відомо, говори, що знаєш.

“Якщо тільки вчитися і не роздумувати, то від цього буде мало користі. А якщо тільки розмірковувати і не вчитися, то доведе до сумнівів і непостійності”.

Завдання 3. Використовуючи 10 заповідей за Мойсеєм (Вихід 20, 1-27), і роз’яснення до закону (Левит 24, 16-20; 26, 1-13) з’ясуйте:

• в якій новій якості постає Господь перед людьми?

• доведіть, що заповіді, за Мойсеєм, є законом для єврейського народу. Прокоментуйте і обгрунтуйте, як Бог ставиться до виконання і нехтування його настанов.

1. Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

2. Хай не буде тобі інших богів передо Мною. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто дотримується Моїх заповідей.

3. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.

4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого.

5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.

6. Не вбивай!

7. Не чини перелюбу!

8. Не вкради!

9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього.

10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого.

Старий Заповіт Кн. Левит, 24; 16-20

16. А той, хто богозневажить Господнє Ймення – буде конче забитий, конче окаменує його вся громада; чи приходько чи тубілець, коли богозневажитиме Ймення Господнє, буде забитий.

17. І кожен, хто заб’є людину, - буде конче забитий.

19.

20. Зламане за зламане, око за око, зуб за зуба, - яку ваду зробить хто кому, така буде зроблена йому.

Прокоментуйте і обгрунтуйте, як Бог ставиться до виконання і нехтування його настанов (Левит 24, 16-20; 26, 1-13).

Старий Заповіт Кн. Левит, 26; 3-13

3. Якщо будете ходити згідно з постановами Моїми, а заповідей Моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то

4. дам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай, а польове дерево дасть свій плід

5. виноградобрання досягне сіяння, і ви будете істи хліб свій досита і будете сидіти безпечно у вашому Краї

6. І дам мир краю і ви будете лежати, і ніхто не вчинить, щоб ви тремтіли, - бо злу звірину винищу з землі, а меч не прийде через край вам.

9. І обернусь я до вас, і розпложу вас, і розмножу вас, і виконаю свого заповіта з вами.

10. І будете ви їсти старе-перестаріле, і повикидаєте старе перед новим

11. і поставлю місце перебування свого серед вас, і дума Моя не обридить вам

12. І Я буду ходити серед вас і буду вам Богом, а ви будете Мені народом

13. Я – Господь, Бог ваш, що вивів вас з єгипетського краю, що не були їм рабами. І Я поломав занози вашого ярма, - і вивів вас із піднесеною головою.

Завдання 4. За текстом Старого Заповіту (Вихід 12; 21-27; 43-49) з’ясуйте суть свята Пасхи для ізраїльського населення.

Завдання 5. Уважно прочитайте 10 заповідей, за Мойсеєм, і 10 християнських заповідей, роблячи наголос на розділових знаках та інтонації. Чи існує відмінність?

10 християнських заповідей

1. Я Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім Мене.

2. Не роби собі ідола або чогось подібного до того, що на небі вгорі, або на землі долі, або у водах під землею, і не вклоняйся їм, і не служи їм.

3. Не взивай надаремно імені Господа Бога твого.

4. Тай день святий святкувати: шість днів працюй і роби в них усі діла свої, а день сьомий – свято Господу Богу твоєму.

5. Шануй отця свого і матір свою – добре тобі буде і довго житимеш на землі.

6. Не вбивай.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. Не свідчи ложно на свого ближнього. 10. Не жадай жени приятеля свого, не жадай дому ближнього свого, ані поля його, ані слуги його, ані вола його, ані осла його, ані всякої скотини його, ні чогось іншого, що є ближнього твого.

запитання для контролю і самоконтролю

1. Як трактує Індуїзм потойбічне загробне життя?

2. Яка відмінність у трактуванні Добра і Зла у Біблії та Авесті?

3. Окресліть філософські й моральні принципи іудаїзму.

4. Як проблема східного і західного типу цивілізацій знаходить своє виявлення у звичаях, поведінці, у розумінні процесів суспільного життя?

5. Окресліть основні світоглядні ідеї “Вед” як духовного канону Стародавньої Індії.

6. Окресліть світоглядні ідеї давньокитайського “П’ятикнижжя”.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За наук. ред. проф. А.Колодного. – К., 2000. – С. 325-338, 343-359.

2. Аляєв Г.Є. Горбань О.В. Лекції з релігієзнавства: Навчальний посібник.- К., 1995. – С. 37-50, 61-76.

3. Гудима А. М. Релігієзнавство: Навчально-методичний посібник, Тернопіль, 2000 –С. 48-53.

4. Калінін Ю.А. Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 1997. – С.51-54.

5. Кислюк К.В. Кучер О.М. Релігієзнавство: Навч.посібник.- К., 2004. - С. 79-186

6. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка. – К, 2000. –С. 118-137.

7. Релігієзнавство: Підручник / За ред. М.М.Заковича. -К., 2000 –С. 31-33.

8. Релігієзнавство: Підручник / За ред. О.П.Сидоренка. - К., 2007. - С.39-54, 92-130.

9. Ходькова Л.П. Релігієзнавство: Навчальний посібник – Львів. - 2000. – С. 102-115.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Антология мировой философии: Древний Восток. – М.,2001. – 992с.

2. Баканурський Г. Іудаїзм: напрями і ставлення до джерел віровчення // Людина і світ.- 2004.- №4.- С. 44-49.

3. Библейская энциклопедия. – Российское Библейское Общество.

4. Біблія. Святе письмо Старого і Нового Заповіту.

5. Бойс М. Зороастрійці / найдревніша релігія одкровення // Людина і світ.- 2003.- №7.- С. 60-71.

6. Братко-Кутинський. Даосизм. Як вдосконалювати свою психіку // Людина і світ. - 1990. - № 4.

7. Братко-Кутинський. Дзен. Як вдосконалювати свою психіку // Людина і світ. - 1990. - № 5.

8. Братко-Кутинський. Буддизм. Як вдосконалювати свою психіку // Людина і світ. - 1990. - № 9.

9. Братко-Кутинський. Християнство. Як вдосконалювати свою психіку // Людина і світ. - 1990. - № 9.

10. Братко-Кутинський. Іудаїзм. Як вдосконалювати свою психіку // Людина і світ. - 1990. - № 9.

11. Желіба К.А. Родоплемінні релігії: тотемізм, табу, магія,фетишизм, та анімізм // Вісник КНУ: Філософія. Політологія.- 2003.- №56-57.- С.88-89.

12. Иосиф Флавий. Иудейские древности: В 2т. –М., 1996. - 864с.

13. Іудаїзм. Релігійна панорама.- 2004.- №1.- С. 46-47.

14. Іудейський світ // Релігійна панорама.- 2004.- №12.- С. 19-21.

15. Максуд Р. Ислам. –М., 2000. – 304с.

16. Созонов В. Зустріч з сикхами // Людина і світ.- 2004.- №6.- С. 49-52.

Інтернетсайти

Зороастризм:

http://www.avesta.org/zfaq.html

alt.religion. zoroastrianism

І-цзин (Книга змін):

http://www.easycom.ru/izin/

Конфуціанство:

http://www.boban.bizland.com/reli

gion/dao/kon.htm

Даосизм:

http://www.rarebook.spb.ru/tolek/

myfav3.htm (Міжнародний форум Фен-шуй)

http://store.in.ru/anna/FengShui/in

dex.htm (Фен-шуй — центр)

Індуїзм:

http://www.hinduismtoday.kanai.h

i.us/htoday.html

http://www.hindunet.org/

http://www.spiritweb.org/spirit/ve

da/overview.html

http://www.webboard.land.ru/wb.

htm?board=870&fs=0 (Конференція з інтегральної йоги)

http://lg.lanit.ru/_win/yogatop.htm

(Центр Шрі Ауробіндо та Матері в Москві)

soc.religion.hindu

Джайнізм:

http:/www.cs.colostate.edu/~mala

iya/jainhlinks.html

Сикхізм:

http://www.sikhs.org

soc.religion.sikhism

Іудаїзм:

http://www.shamash.nysernet.org/

http://www.cs.cmu.edu/afs/cs.cmu.edu

/user/clamen/misc/Judaica/Readme/

html

http://www.chabad.org (Хасидизм) Usenet:

alt.music.jewish

alt.religion.aishadas

Методичні поради

Сучасні свідчення археології, етнографії дають змогу стверджувати, що найпростіші форми вірувань виникали із появою людини розумної (Homo sapiens) приблизно 40-45 тис. років тому. У ході історії у різних народів утверджувались і розвивалися відмінні релігійні системи, водночас їх еволюція підпорядковувалась певним спільним закономірностям, спільності основних форм їхньої ранньої релігійної рефлексії. Більшість дослідникив погоджується з тим, що переважній більшості первісних проявів релігії були притаманні такі особливості:

- відсутність абстрактних уявлень про Бога. Давні люди поклонялися безпосередньо матеріальним предметам, природним явищам, тваринам і рослинам, що наділялися надприродними властивостями і якостями;

- злиття життя і культу;

- кожне плем’я мало свої власні релігійні культи.

Переважна більшість вчених пояснюють появу первісних культів особливостями мислення первісних людей, що сприймали світ як живу й одушевлену істоту з власними почуттями, емоціями й волею.

Так, у межах міфологічного комплексу практично в усіх народів світу виникає схожа система вірувань, своєрідна проторелігія, до якої належать анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.

Розглянемо ці первісні релігійні уявлення.

Анімізм (від лат. anima – душа) – це віра в існування духовних істот, душ або духів. Певною мірою, безперечно, анімізм властивий будь-якій релігії. Але тут йдеться про особливий стан релігійних уявлень, який умовно можна назвати "безбожним" – за цими уявленнями існує не Бог як трансцендентна істота, навіть не боги, а духи, надприродні сили, які контролюють людину, допомагають їй або перешкоджають, яких можна умилостивити.

Спочатку, очевидно, виникло уявлення про людську душу, яка з'єднується з матеріальним тілом, але після його смерті може продовжувати існування. Поступово формується уявлення про безсмертя душі, що проявляється в намаганні забезпечити життя людини після смерті всім необхідним. Душі предків стають чи не найосновнішим об'єктом культу.

Первинний синкретизм людської свідомості призводить до того, що душами наділяються інші живі, а також і неживі істоти. Весь оточуючий світ стає населений духами – духами вулканів, скель, струмків, озер, лісів, тварин, птахів тощо. Вони збереглися і тепер в образах русалок, водяних, лісовиків, фей, гномів, німф та ін. Пізніше з'являються уявлення про абстрактніші істоти як добрі, так і злі – демони, біси, відьми, вампіри, духи-покровителі людей.

Один з різновидів анімізму – віра в духів рослин, каменів, інших неживих предметів, що надають цим предметам надприродних сил, – отримав назву фетишизм (з португ. feitico — амулет, чаклунство). Предмети, яким люди поклонялися, і які, як вважалося, допомагали людині або були її заступниками, називали фетишами. Фетишем міг бути окремо взятий матеріальний предмет. Фетишизм був широко розповсюджений у багатьох народів Африки. Він і зараз залишається як пережиток у повсякденному житті – у вигляді віри в талісмани й амулети. Вважається, що талісман приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя.

На пізнішій стадії розвитку анімізму виникають уявлення про богів, перш за все – природних. Це боги неба, дощу, грому, вітру, землі, води, моря, вогню, сонця, місяця та ін. З'являються також боги окремих сфер життєдіяльності: землеробства, війни, померлих, народжених та ін. Відбувається перехід до політеїзму.

Магія (з грец. – чаклунство) – це сукупність обрядів та дій, пов'язаних з можливістю надприроднього впливу на оточуючий світ. Магія буває контактна та імітативна. Вона поділяється на такі основні види: лікувальна – заклинання, молитви; військова – військові танці, чаклунство над зброєю; виробнича, метеорологічна( магія погоди). Найпоширенішим видом була магія виробнича, яка в свою чергу поділялася на мисливську, рибальську, будівельну, землеробську, гончарну, ковальську, навчальну, спортивну.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означало заборону щось робити, щоб не накликати на себе неприємності.

Тотемізм (мовою індіанців оджибве "тотем" – "його рід") є віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників. Тотем – це видимий символ єдності і солідарності первісного роду. Свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські мали декілька родових колективів, які носили назву журавля, сома, ведмедя.

Відзначимо дві основні риси тотемізму. Перша - виділення в ролі основних об'єктів поклоніння тотемічних духів, тобто, – двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були основним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Це поклоніння виявлялося через молитви, танці, табу, жертвоприношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемістські свята. Друга риса – дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Наступною формою є шаманізм (евенкійською мовою "шаман" – несамовитий) – це віра в особливо могутні можливості стародавніх професійних служителів культу – шаманів. Основний обряд шаманізму – так зване камлання – несамовитий танець. Шаманізм був особливо поширений у народів Півночі, але мав місце і в інших країнах, а подекуди існує й дотепер.

Основні риси шаманізму такі:

- поява професійних служителів культу;

- виділення в ролі основних об'єктів релігійного поклоніння так званих шаманських духів;

- керівна роль в релігії належала чоловікові.

До найрозвинутіших первісних вірувань відносимо аграрні культи. Аграрні культи – це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай. Ці культи пов'язані з проведенням різних магічних обрядів, релігійних церемоній, свят. Можна відзначити такі основні риси цієї релігійної системи.

Перша – шанування землеробських духів у ролі основних. Це духи землі, рису, хліба, бобів, кукурудзи, гарбуза тощо. Поряд з ними шанувалися також духи сонця, дощу, вітру.

Друга – керівна роль жінки в релігії. Найголовніші духи зображувались у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди в цей час виконували жінки.

Третя риса – людське жертвоприношення як система. Люди вважали, що врожай – це зворотня вдячність духів за жертви. Тому первісні землероби намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвоприношення.

Четверта – ідея смерті і воскресіння духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно народжується знов. Звідси зародилося уявлення, що деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

Тотемізм, магія, фетишизм, анімізм, про які йшла мова, існували в первісному, докласовому суспільстві. Зміна історичних умов життя людей призводить до зміни форм релігії.

Обговорюючи наступне питання, а саме, етнонаціональні (ранні і пізні національні) релігії, зазначте, що більшість дослідників пов'язує появу цього типу релігій із розкладом родоплемінного устрою і становленням класового суспільства, нового типу об'єднання людей у формі держави. Виникають етнонаціональні релігії в межах окремих народів і до того ж не завжди одночасно. Поява одних датується IV тисячоліттям до Р.Х. а інших – XX ст. після Р.Х. Тому такі релігії далекі від подібності не лише за окремими елементами, а й за духом, за часом виникнення, за типом відношення до трансцендентного, за змістом віровчення і за культовими формами.

Водночас етнонаціональні релігії характеризуються й багатьма спільними ознаками й властивостями:

• всі вони, сформувавшись серед одного етносу, зрослись із ним аж до злиття і тотожності (на певних етапах) й виконують роль вагомого, а інколи й вирішального модусу етноутворення та етноінтеграції;

• етнонаціональні релігії – це результат всезростаючого релігійного синкретизму (поєднання різних компонентів первісних культів, анімістичних вірувань конкретних етносів, націй) і появи поняття «Бог». Важливою особливістю образів богів є надання їм функції Творіння. Поволі серед багатьох богів виділяється невелика група богів, а серед них – основний, верховний Бог. Верховному богу поклоняються як царю, джерелу й охоронцю законів;

• з появою такого типу релігій виникають складні релігійно-міфологічні системи, релігійно-філософські концепції побудови Всесвіту, з'являються віросповідні святі книги, вчення пророків цих релігій, спасителі тощо;

• на стадії етнонаціональних релігій уніфікується й спрощується культова діяльність, духовна влада відокремлюється від світської;

• відбувається формування уявлень про потойбічний світ і загробну відплату. Так, якщо у первісних віруваннях, потойбічне життя сприймається як просте продовження земного життя, то етнічні релігії встановлюють пряму залежність між поведінкою людини в земному житті та її посмертної долі;

• етнонаціональні релігії – це складний комплекс ідей, які виражають інтереси конкретного етносу і переплетені з його національною культурою, традиціями, звичаями, ментальністю, тобто, це не лише черговий етап у розвитку певного релігійного комплексу, а й характеристика особливостей релігійності того чи іншого етносу.

До числа етнічних релігій відносять ті релігії, які можна позначити як давні: давньоєгипетську, давньогрецьку, давньовавилонську і релігії, які можна віднести до пізніших. До них відносимо: індуїзм (Індія), конфуціанство й даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), зороастризм (Іран), іудаїзм (релігія єврейського народу). Розглянемо деякі пізні національні релігії.

Релігії Стародавнього Китаю.

Порівнюючи Індію і Китай, дивуєшся протилежністю у їх світоглядах. Мрійливий народ Індії завжди покликався до неба, до богів, Світової Душі. Китайський народ мав же свої проблеми у зовсім іншому аспекті, а саме, діаметрально протилежному. Він вважав, що життя дане людині недарма. Воно дане для того, щоб жити краще, змістовніше. Тому всі свої зусилля спрямували на організацію земного життя, життя справедливішого, раціональнішого. У китайських філософських і релігійних системах закладений раціоналізм, а не містика, таїнства. Китайців не цікавила ідея створення всього існуючого, вони визнавали, що джерело всього земного знаходиться на Небі. Тому можна казати, що для китайців Богом було Небо, воно було каноном, законом, який треба виконувати, поважати. Крім того, у Китаї, поважали тих людей, які поступали мудро, справедливо, за законом Неба. Китайське суспільство з давнини спиралося на етику, на правила поведінки кожного китайця. Власне, традиційна китайська культура формувалася не релігією, а формалізованою, ритуальною етикою. Тому завданням духовенства (якщо розглядати духовенство у європейському розумінні, то його як такого не існувало) було турбуватися про те, щоб весь народ неухильно виконував правила етики.

Зверніть увагу на такий цікавий факт. У китайців культивуєтья увага до своїх рідних, пращурів, а особливо до батьків. Саме цей культ предків став основою релігійної системи Китаю. Розгляньте одну з розповсюджених релігій Китаю - конфуціанство.

Конфуціанство – є філософською, морально-етичною системою, яка набуває ознак своєрідного символу віри, перетворюючись у національну релігію китайців. Свою назву успадковує від імені засновника Конфуція (551-479 рр. до Р.Х.). Справжнє ім'я засновника – Кун-цзи (Кун - вчитель).

Релігійна концепція конфуціанства є деякою комбінацією давнього анімізму з етичною системою Конфуція.

Основна літературна збірка його творів "Луньюй" ("Бесіди та судження").

Сам Конфуцій ніколи не ставив перед собою мети створити нову релігію. Його не цікавили боги, і він не намагався вирішити проблему спасіння. Конфуцій запропонував своє рішення суспільних проблем: перегляд і приведення до системи народних традицій.

Метою людського життя має стати вдосконалення, досягнення рівня „благородного чоловіка” (цзюнь-цзи). Ця людина, за Конфуцієм, мала бути наділена двома важливими якостями: гуманністю і відчуттям обов’язку. До цих важливих якостей Конфуцій додає наступні принципи:

Жень – людяність, гуманність, справедливість;

Чжен – вірність;

І – обов’язок;

Лі – норми поведінки;

Чжи – знання;.

Жень-чжі - принцип вищої доброчесної поведінки. Згідно цим принципом вищим ідеалом є "жень" - поєднання самоповаги та гуманістичного ставлення до інших. Головна теза: "Не роби іншим того, чого не бажаєш отримати від інших".

Принцип "Лі" - описує передбачену поведінку в усіх конкретних ситуаціях життя. Основна ідея цього принципу - поміркованість, вибір середнього шляху, прагнення запобігти крайнощам.

Вчення "Сяо" наголошує на повазі до старших, визначає стосунки між сином та батьком, підлеглим та правителем. "Сяо" – положеня про синівську пошану. Практично, за Конфуцієм, це була основа гуманності. Норми Сяо сприяли розвитку культу родини та клану. Родина вважалася серцевиною суспільства, її інтереси вважалися вищими за інтереси окремо взятої особистості.

Конфуцій розробив правила і вимоги не тільки для кожної особистості, але й ідеал суспільства, в якому має жити ця особистість. За Конфуцієм, основа суспільства має бути міцною і всіма поважатися. В основі цієї структури був принцип: «…нехай батько буде батьком, син – сином, володар – володарем, службовець – службовцем». На його думку, державна конструкція має складатися з двох поверхів. На верхньому поверсі повинні думати і управляти, а на нижньому – працювати і бути покірливими. При цьому такий соціальний порядок передбачав, що здібний, благородний чоловік завжди має можливість попасти наверх. А будь-яка людина зверху, що не виконувала свої обов’язки, могла спуститися вниз.

Конфуцій говорив, що він нічого не створює сам, а тільки передає предкам забуті традиції великих давніх мудреців.

Конфуціанство стало державною релігією і продовжувало бути основним духовним вченням дві тисячі років до встановлення республіки 1912 р.

На противагу конфуціанству практично одночасно розвивалася нова система – легісти. Це були прибічники писаного закону, який мав виконуватися під страхом тілесних покарань. Порядок у суспільстві мала підтримувати залізна дисципліна. У системі легістів повністю був відсутній дух вищої моралі.

Даосизм

Як зазначалося, конфуціанство було основною релігією китайців, але не єдиною. Конфуціанство не торкалося питань, що так хвилювали людину: чи безсмертна душа, чи є загробне життя, що відбувається після смерті. Ці ідеї завжди існували у народі, але стримувалися китайською раціональністю. Майже паралельно з конфуціанством розвивався даосизм.

Даосизм виник у Китаї приблизно 300 р. до Р.Х. одночасно з вченням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Засновником даосизму вважається Лао-цзи (604-517 рр. до Р.Х.). В перекладі Лао-цзи означає "старий філософ". Основи вчення зафіксовані у книзі «Даодецзин»( «Книзі про Шлях та Чесноту»).

За своєю авторитетністю вона прирівнюється до Нового Завіту у християнстві і Корану в ісламі.

Щодо історії самого Лао-цзи, то існують такі цікаві факти. Він мав добру освіту, про це свідчить той факт, що він знаходився на державній службі (був начальником імператорського книгосховища-архіву). Лао-цзи мав прекрасну можливість поповнювати свої знання. У зрілому віці Лао-цзи залишає державну службу і усамітнюється. На самоті він віддається спогляданню і розмірковуваню. Саме тут він і створює основи даосизму. Слід наголосити, що вчення Лао-цзи принципово відрізняється від конфуціанства. Якщо об’єктом вчення Конфуція була земна проблема, то для Лао-цзи об’єктом стає простір духа. Він заглиблюється у проблему глибше, підіймається до чистої ідеї, до рівня надлюдського, космічного. У своїх спогадах Конфуцій зазначає, що мислення Лао-цзи було вищого рівня.

Вчення Лао-цзи є глибоко філософським. Воно стосується сутності світобудови, місця людини у цьому світі. За його вченням світ був єдиним, неподільним, керувався незмінними законами. Основним таким законом був Дао. Для китайців Дао – одна з найважливіших категорій їхньої культури.

Китайський термін "Дао" прийнято перекладати як "Шлях", а в широкому розумінні - "Шлях до істини". Дао - це не божество, воно близьке розуму, це Закон Всесвіту, це інформаційне поле, що пронизує увесь Всесвіт і творить все суще з небуття. За даоською філософією, все будівництво Всесвіту поділено на п’ять етапів. Прокоментуємо ці етапи, які мають неабияке сучасне наукове підтвердження. На першому етапі відбувається запуск програми, момент першоімпульсу, після якого настав етап « Великого початку». У цей час виникає хмара світового ефіру. Ці уявлення Лао-цзи співпадають з сучасними уявленнями космофізиків про еволюцію Всесвіту після Великого вибуху. На наступних етапах Всесвіт поступово матеріалізується, виштовхується з Хаосу, набуває своєї форми і функції. При цьому світовий ефір отримує різну спрямованість. На цьому етапі відбувається розділення на позитивне і негативне, на добро і зло. Народжується Небо і Земля, Світло і Темрява, чоловіче і жіноче, Інь і Ян. Таким чином, виникнення Космосу (порядку) означав матеріалізацію Дао. Так, Дао перестає бути тільки програмою, потенційною можливістю, а перетворюється у матеріалізовану реальність. Дао – це Світовий Закон.

Немає місця у всьому Всесвіті, де б не було Дао. З нашого боку можемо додати, що це стало можливе завдяки голографічній будові світу. Згідно даосизму поділ на Світ і Темряву, на Інь і Ян, на плюс і мінус було необхідно для того, щоб відбувався рух. Для досягнення досконалості у світі виникає людина. Яким чином людина пізнає Дао? «З допомогою серця» - відповідає сам філософ. Сучасна наука уточнює і говорить про те саме, що інформаційний зв’язок людини з інформаційним полем Всесвіту, з Світовим Розумом відбувається через підсвідоме. Тому, з вчення даосизму випливає, що прилучення людини до Дао відбувається не зусиллями волі, або осягненням розуму, а навпаки шляхом визволення від матеріального світу. Власне, це і є медитація. Досягти, добитися обміну інформацією розумом з Дао практично неможливо. Цей обмін належить зверхчутливому досвіду. Тут спрацьовує принцип: чим вище мораль людини тим краще цей контакт буде відбуватися. Це має своє пояснення. Вищі знання, які отримуються з інформаційного поля даються не усім.

Зазначте, що даосизм ніколи не перетворився б на релігію, якби не ставив собі за мету вказати шлях до надприродньої досконалості. Таким шляхом в даосизмі постало вчення про безсмертя і шляхи його здобуття.

Не менш важливим теоретичним принципом у даосизмі стає принцип недіяння. Він проголошує відмову від будь-якої діяльності, пов’язану з егоїстичним людським «Я», і на цій основі – прагнення до гармонії з навколишнім соціальним і природним середовищем. Це окреслюється наступними вимогами:

- людина повинна в усьому керуватися принципом Дао;

- треба вести пасивне існування, уподібнившись природі та всесвіту;

- не потрібно змінювати реальність;

- треба залишити речі такими, якими вони є;

- запобігати будь-якому насиллю;

- людина, яка живе за принципами Дао, досягає простоти, ясності та спокою.

Утверджуючи принцип недіяння, Лао-цзи розумів, що еволюція людства не приведе до істинного прогресу, а навпаки, відведе людину від гармонії його з природою. Він знав, що це тупиковий напрям розвитку людства. Все досягнення людини робить її бездуховною. Будучи ворожим до всіх і всього, ми не можемо виховувати своїх дітей у любові до ближнього. Великі міста знищують наших громадян, перетворюючи їх у наркоманів, бандитів.

Спираючись на натурфілософію Дао, Лао-цзи закликає залишити цивілізоване життя, забути про зобов'язання й проблеми, які накладає суспільство - зажити простим життям серед природи.

Звідси формується основна мета людського життя згідно даосизму:

- пізнати Дао, йти за ним і залишитися з ним - у цьому зміст і щастя життя людини.

Релігії Стародавньої Індії.

Первісне населення Індостану (протодравіди) мало досить примітивні, переважно тотемістичні вірування, залишки яких зберігають нащадки цих племен дотепер. Однак, основний напрям релігійного розвитку Індії пов'язується з приходом аріїв – індоіранських племен, які вторглись до Індостану на початку II тис. до Р.Х.

Перший період розвитку релігійних систем Індії називають ведичним за назвою найдавніших релігійних текстів. Веди (санскр. "знання", споріднено слов'янському "ведать") складались протягом II тис. до Р.Х., кілька століть залишаючись в усному переказі, і були канонізовані десь на початку І тис. до Р.Х.. Це дуже обсягові книги, які складають 4 збірки (самхіти): Рігведа – книга гімнів (1028 гімнів, зібраних в 10 розділах – мандалах); Самаведа – книга пісень, що здебільшого повторює теми Рігведи (1549 пісень); Яджурведа – книга жертовних формул-заклинань; Атхарваведа – книга магічних заклинань, яка вважається найпізнішою.

У цей період панує безумовний політеїзм. До вищого рівня пантеону богів ведійської релігії відносять 33 богів (у деяких джерелах 333 або навіть 3399). Здебільшого – це боги природні. Характерним явищем Вед було змішування властивостей різних богів, а також існування разом декількох богів, пов'язаних з одним і тим самим явищем (напр., богами Сонця були Сурья, Сарітар, Пушан, Мітра). Ведичні боги об'єднуються в дві протилежні і ворогуючі групи – асурів і девів. Очевидно, тут відобразився процес зміни богів, які вшановувались у різні часи та різними племенами. Найдавнішими асурами були Дьяус – бог неба, отець богів (аналог давньогрецького Зевса); Варуна – бог небесних і земних вод, творець і охоронець ріти, тобто, космічного ладу, що упорядкував первинний хаос; Мітра – солярний бог, покровитель дружби і вірності; Рудра – покровитель повітря і руйнівних сил та ін. Але ці боги вже не відіграють у Ведах провідної ролі.

Найшанованішим у цей період був Індра. Йому особисто присвячено до 250 гімнів. Це бог грому і блискавки, одночасно – бог-воїн, повелитель всесвіту, гроза демонів. Центральне місце в ведичній міфології посідають міфи про подвиги Індри, зокрема, про перемогу Індри над демоном Врітрою.

Брахманізм – прямий нащадок ведичної релігії. Але при переході від ведизму до брахманізму (приблизно Х-VІ ст. до Р.Х. суттєво змінюється характер релігії, що було пов'язане з формуванням 4-х станів (варн): брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайш’їв (землеробців, ремісників, торговців) і шудр (слуг і рабів). Культ стає виключно справою брахманів, які здобувають виняткового статусу. Вони не тільки здійснювали жертви богам, обряди, а й були радниками царів, контролювали освіту, знання, священні тексти.

В кінці І тис. до Р.Х. брахманізм поступово переростає в індуїзм — тип релігії, який з деякими модифікаціями продовжує панувати в Індії до наших часів.

Після ведичного періоду, близько 600 р. до Р.Х., наступив період Упанішад. В цю епоху індуїзм почав поділятись на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту філософією, релігію освічених верств суспільства. У священних текстах «Упанішад» релігія «Вед» переосмислювалась заново і зводилась до єдиного принципу абсолютної універсальної душі. Основним положенням цієї пантеїстичної системи є ствердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Всесвітом. Універсальна, всеосяжна, абстрактна душа має назву «брахма» (або Брахман), тому течія в індуїзмі, що сформована на «Упанішадах», ще називається брахманізмом.

«Упанішади» — це зібрання 108 філософських творів. Слово «упанішад» означає «сидіти поруч» і вказує на учня, що сидить поруч свого гуру (гуру — важкий, навантажений знанням) і уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість. Основний внесок «Упанішад» полягає в тому, що вони констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність його для сприймання матеріальними чуттями; навпаки — його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями.

У період «Упанішад» індуїстська концепція спасіння суттєво змінилася. Якщо до цього основний наголос робився на виконанні зобов'язань перед божествами, то тепер підкреслювалася необхідність відсторонення, втечі від життя. Був розроблений досить песимістичний погляд на земне буття, з’явилося вчення про «карму» та «сансару».

Вчення про карму — це моральний закон про непорушний причинно-наслідковий зв'язок між справами людини та її майбутнім життям. Або можна сказати, що це є закон моральної відплати. За законом карми перевтілення людини прямо залежить від суми добрих або поганих діянь. Згідно з цим законом, людина набуває хорошу чи погану карму залежно від того, як вона прожила земне життя.

Вчення про сансару — перевтілення — передбачає, що життя людини є безкінечним ланцюгом перевтілень, нових народжень у різних тілах. Все живе бере участь у цьому безкінечному маскараді життя, і від того, яку карму заслужила жива істота у своїх попередніх втіленнях, залежить тілесна форма її майбутнього існування. Спасіння — втеча з течії перевтілень — досягається філософськими роздумами та медитацією (самосконцентрованістю та самоспогляданням). Мета досягається тоді, коли душа (іскра великого полум'я — Вищого Духа, чи краплі Вселенського Океану) звільнюється від вічного у своєму обертанні «Колеса життя» (мокша або мукті) і зливається з Брахмою — душею Всесвіту.

Виділимо основні особливості індуїзму.

• Індуїзм як народна релігія передбачає існування величезної кількості богів і богинь, а на практиці є багатобожжям та ідолопоклонством. Очолюють пантеон індуїзму три тісно пов’язаних між собою божества – Брахма, Вішна і Шива. Цю трійцю ще називають Тримурти. Вони утворюють органічне ціле.

• Індуїстський світогляд не виокремлює гріха і моральної провини. Гріх для індуїста — це всього лише ілюзія, як і все інше. Людина в останньому втіленні сама стає богом.

Найвідомішим релігійним центром вважається Бенарес, «місце створення світу».

Релігія давніх євреїв - іудаїзм

Іудаїзм відіграв визначну роль в історії релігій, оскільки значною мірою створив підґрунтя, на якому виникло християнство. Це монотеїзм, глибокий релігійний досвід одкровень і пророцтв, сподівання на прихід месії. Згодом на цій же основі розвинувся іслам. Але відносини християнства та ісламу з іудаїзмом складались і складаються дуже непросто. Тому таким важливим є максимально об'єктивний погляд на цю релігію.

Розглянемо історію іудаїзму та його священні книги.

Іудаїзм – релігійна система єврейського народу, що виникла на межі II-I тисячоліть до Р.Х. у Палестині. Народ Ізраїля бере свій початок від Авраама. Сама назва Ізраїль – це друге ім’я сина Авраама Якова. У Біблії розповідається про те, як одного разу Яків зустрів незнайомця і боровся з ним, після чого незнайомець відкрив Якову, що він – ангел, посланець божий, і дав йому ім’я Ізраїль, що означає «той, хто бореться з Богом».

Слово «євреї» у перекладі з давньоєврейської мови означає « ті, що прийшли з-за ріки Єфрат».

Євреї відносяться до західносемітських народів. Вихідці з цього племені заснували царську династію в давньому Ізраїльсько-Іудейському царстві. У ХІ ст. до Р.Х. створюється давньоєврейська держава – Ізраїльське царство. Сприяло її створенню формування монотеїстичної релігії, в центрі якої стає образ єдиного Бога (Яхве). Яхве (у перекладі означає Сущий або Господь) був Богом племені Іуди, яке відіграло значну роль у створенні давньоєврейської держави. Звідси походить і назва єврейської релігії – іудаїзм.

Історія єврейського народу та іудаїзму розподіляється на окремі періоди, зокрема: біблійний (II тис. до Р.Х— V ст. до Р.Х.); талмудистський (І ст. до Р.Х. — VI ст, Р.Х.); сучасний (ХУІП — XX ст.). У свою чергу, ці періоди мають окремі етапи.

Особливістю іудаїзму, яка відрізняє його від інших національних релігій, є послідовний монотеїзм. Зверніть увагу, що у цій релігії Бог виступає як відокремлена від природи «незалежна суб’єктивність».

Єврейський Бог фактично не має власного імені, оскільки неможливо Абсолютне виразити якимось відносним словом. У Біблії до нього застосовуються різні імена, які фактично є виразом його різних еманацій, якостей: Яхве (той, хто дає милість), Єгова (той, що є, сущий), Саваоф (Бог воїнств).

За легендою, Бог Яхве 1230 р. до Р.Х. вибрав собі посередника Мойсея (у перекладі означає «спасенний») і відкрив йому своє ім’я. Крім того існує такий цікавий факт, що Мойсей тричі спілкувався з Богом. Це спілкування проходило у стані медитації. У перші сорок днів він отримав від Бога скрижалі з записом «Закона».

Другі сорок днів Мойсей отримав від Бога секретну частину «Мішну» або «душу закона», в який розкривались тайни природи і людини. «Мішна» була дана виключно священослужителям – равинам і пророкам.

Треті сорок днів Бог повідав Мойсею основні таємниці Космосу у вигляді найсекретнішої частини «Каббала», або «Душа Душі Закона». Цікавим є те, що однією з тайн «Каббали» є інформація про те, що людина має тонке тіло, яке у вигляді аури оточує її фізичне тіло.

На відміну від інших пророків, Мойсей був знаючим, посвяченим жрецем. Він знав, що найсильнішим фактором, на якому побудоване свідоме і підсвідоме життя людини, є страх. Тому поведінка людей буде моральною перед страхом покарання Божим. Бог Ізраїлю відповідав тому рівню розвитку, на якому знаходився єврейський народ. Він мав володіти такими якостями, як і його народ, а він був жорстоким, мстивим, непостійним. Тому Бог постає як вищий суддя, який карає за гріхи і нагороджує за праведність. Навколо Бога Яхве зосереджувалося не тільки релігійно-культове життя, а й уся система соціальних і моральних норм поведінки в давньоєврейському суспільстві. Крім того зазначте, що в іудаїзмі відсутня ідея безсмертя.

Ведучи мову про канонічні джерела іудаїзму, зазначте, що всі основи віровчення й основи культу зосереджені і викладені у власному Священному Писанні. Самі євреї називають своє Священне Писання за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ.

Він складається з трьох великих частин. Перша, в якій зосереджені усі умови Старого Завіту з Богом - це П'ятикнижжя Мойсєя або Тора. Іудеї вважали, що Тора має божественне походження – вона продиктована пророку Мойсею самим Богом. Сама Тора складається з п’яти книг: Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону. Друга - це книга пророків (Невиїм євр. – Пророки, 21 книга) та третя частина – це «писання» ( Кетувім євр. — Писання, 13 книг). Читання Танаха – основа сучасного богослужиння у молитовних будинках-синагогах. Згодом Танах з деякими змінами і уточненнями був визнанний християнством Старим Заповітом – першою частиною Священного Писання – Біблії.

Між ІІІ і V ст. до Р.Х. було створено Талмуд (давньоєвр.- вивчення). Це була усна Тора. Якщо Тора - це кодекс рабовласницького права, що встановлює правила іудейського культу, доводить монотеїзм Яхве, то Талмуд – це багатотомний збірник єврейсько-догматичних, правових, релігійно-філософських, етичних і побутових уявлень. Основне призначення Талмуду – пристосування релігійного вчення і біблійних канонів до нових умов життя євреїв.

Іудеї визнають 39 книг Старого Завіту Святим Письмом.

Розглянемо основи віровчення іудаїзму.

Суть віровчення іудейської релігії викладено в Торі і Талмуді. Серед основних положень віровчення виділяють наступні:

- Бог Яхве вивів іудейський народ з єгипетського полону. Допоміг пророку Мойсею зібрати їх та вивести в Землю Обітовану. Бог запропонував народам Ізраїлю укласти союз – Заповіт. Цей Заповіт містить два основних положення, що є центральними в релігійно-культовій системі іудаїзму:

- Бог Яхве є єдиний Бог, Творець і володар усього, що відбувається у природі, суспільстві;

- єврейський народ є богообраним народом. Він перебуватиме під особливим заступництвом Бога;

Зверніть увагу на наступне положення віровчення.

- очікування приходу Месії. Фактично спаситель в єврейському розумінні — це цар (месія — помазаник), який визволить єврейський народ і забезпечить його розквіт та піднесення. Поміркуйте, де знаходить своє продовження ідея приходу Месії?

Цікавим є той факт, що Месія – це особливий персонаж, якому в іудейській релігії відведена важлива роль. Послідовники іудаїзму уявляють собі месію як посланця Яхве, на котрого покладене завдання прийти на Землю й організувати кінець світу, учинити страшний суд з покаранням противників Яхве і нагородженням його прибічників.

Іудаїзм є релігією закону, на відміну від християнства, яке називають релігією благодаті. У славнозвісних 10 заповідях (Декалозі) є суто моральний аспект (не вбивай, не кради, не чини перелюбу та ін.) Але вже П'ятикнижжя містить багато правил, які повинні регламентувати поведінку людини за будь-яких ситуацій. Це законодавство з карного, родинного права, правила стосовно богослужіння, жертвоприношення та обрядів. Детальніше ці правила були розроблені в Усній Торі, які були відображені в Талмуді. Там містяться 613 правил, з них 248 повелінь та 365 заборон. Такий характер релігії практично позбавляє людину права морального вибору – цей вибір уже зроблений за неї. Але одночасно людині надається можливість спрямувати свої зусилля в інший бік – у розвиток своїх здібностей і талантів, у підприємництво тощо. Це певною мірою відбилося на подальшому формуванні особливостей єврейського характеру.

Ще однією, досить важливою рисою, що відбилася на подальшому формуванні єврейського менталітету, була обмеженість моральних правил закону межами свого народу. "Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе!" (Лев. 19, 18). Таким чином, ближній для іудея — це лише його одноплемінник, тому тільки до них відносяться, наприклад, заборона лихварства, або заклики до допомоги бідним, вдовам та сиротам, що ж до представників інших народів, то до них застосовуються дещо інші норми.

Із звичаїв іудеїв звернемо увагу на деякі добре відомі. Це, зокрема, заборони стосовно їжі: не їсти крові – тому правовірні євреї мають їсти тільки спеціально оброблене м'ясо – кошерне, не їсти нечистого, перш за все свинини, верблюда, деяких інших видів тварин, риб, птиці. Існують детально розроблені правила стосовно одежі та зовнішнього вигляду. Так, єврей-чоловік повинен завжди бути з покритою головою. Під час молитви голова покривається капелюхом, або молитовною шапочкою – кипою. Крім кипи, ортодоксальні євреї використовують талит – молитовне покривало чотирикутної форми з білої вовни з горизонтальними смугами синього або чорного кольору. Носити одежу дозволяється з однорідної тканини, не стригти бороди, не робити наколок та нарізів на тілі. Вагоме значення мають закони обрядової чистоти, особливо це стосується жінок. Знаком приєднання до іудейства є обрізання, яке має бути зроблене на 8-й день життя всім хлопчикам.

Справжнього чернецтва у іудеїв не було, але були назореї — люди, які змалку присвячувалися служінню Господу, що накладало на них певні аскетичні обов'язки (не пити вина, не стригти волосся тощо). Такими назореями були, зокрема, пророк Самуїл, легендарний Самсон.

Основний храм отримав назву – синагога. Це молитовний будинок, громадський та релігійний центр самостійної єврейської громади, де рабин тлумачить людям священні тексти, моляться. Яхве. Рабин – це людина, яка очолює єврейську громаду. Однак його основне призначення – не виконувати богослужбові функції, як у християнського священика, а роз’язувати всі питання в житті громади, виходячи з релігійних настанов. Іудейське богослужіння складається з індивідуальної та спільної молитви, читання Тори, виконання особливих релігійних піснеспівів. Дорослий єврей молиться тричі на день. Регулярна молитва обов’язкова для чоловіків (з 13 років), жінки і діти моляться тоді, коли є час.

Згідно Божої заповіді, іудеї обов'язково святкують шаббат — суботу. В цей день, а також в інші свята, не можна нічого робити, не можна пересуватись далеко від свого помешкання, потрібно лише вдаватись до молитв, читання Тори, благочестивих бесід. Іудейськими святами є: Пейсах (давньоєвр. "проходження") — значення його пов'язане з виходом євреїв з Єгипту (коли Бог вразив усіх перворідних єгиптян, а єврейські оселі, які були позначені, "переходив". Шавуот — пов'язується з відкриттям Мойсею Тори на горі Синай, яке відбулось на 50-й день після виходу з Єгипту (звідси назва - п'ятидесятниця). Рош-Гашана (свято труб) – Новий рік – святкується на початку вересня. Йом-Кипур – день прощення та очищення, на 10-й день після Нового року. Суккот – свято кущів – триває 7 діб, починаючи з 1-5 дня після Нового року. В ці дні іудеї повинні жити в кущах (наметах), що нагадує їхнє життя після виходу з Єгипту. Пурим – святкується з нагоди перемоги Естер і Мордехая над ворогами євреїв, що згадується в біблійній книзі Естер. Ханука — свято запалення свічок, відзначається на честь відновлення богослужіння в Єрусалимському храмі в II ст. до н.е., святкується 8 днів наприкінці листопада.

Сучасний іудаїзм неоднорідний, поділяється на три основні течії: ортодоксальну, реформістську і консервативну. Серед ортодоксів виділяються насамперед ультраортодокси, що дістали назву «хасиди» (євр. – благочестиві). Ця течія заснована, як відомо, в Україні в середині XVIII ст., а її фундатором є БЕШТ (абревіатура імені Ісраеля Баал Шем Това). Він вчив, що соціальна нерівність, існуюча в цьому світі, не впливає на відносини між людиною і Богом. Звичайна людина, наділена істинним благочестям, безумовно цінніша, ніж пихата своєю вченістю. Справді праведником є не той, хто віддає весь свій час власному навчанню, а той, хто дбає про простих людей. Служити Богу слід із радістю, навіть покаяння має стати не сумом про минуле, а радістю про здобуття гармонії душі. Молитва, під час якої людина зливається з божеством, визнається основним засобом проникнення у суть Божества. Кожний, хто виконує міцвот (заповіді Тори), за життя може стати цадиком – хранителем божественного знання.

Ортодоксальний іудаїзм мало змінився за минулі XX сторіч. Ортодокси до найменших деталей дотримуються правил, передбачених Талмудом, святкують суботу, їдять лише кошерну їжу тощо. Реформістський іудаїзм виник в Америці. Його ліберальна реформа надає мало значення положенням і приписам Талмуду. Синагоги реформістів, як правило, називаються храмами, а святкування суботи вони перенесли на неділю. Духовне вчення реформістів передбачає майбутнє пришестя Месії і тілесне воскресіння. Вся їх релігійна система побудована на фундаменті строгого однобожжя.

Консервативна течія займає середнє положення між ортодоксами і лібералами.

Релігія давніх персів - зороастризм

Зороастризм - найдавніша іранська релігія (І ст. до Р.Х.).

Зороастризм багато в чому тісніше пов'язаний з Біблією, ніж з іншими релігіями.

Засновник релігії - Спитама Зороастр (Заратуштра)- це іранська форма імені пророка.

Зороастр – пророк. За переказами, Зороастр багато років блукав у пошуках істини. У віці 30 років, у віці зрілої мудрості, він одержав одкровення. Одкровення Заратуштри склали книгу Священних Писань під назвою Авеста. Відомі 3 книги Авести- Ясна (72 книги), Яшта, Видевдата.

Зміст цих одкровень зводився до того, що суспільством має управляти не сила, а закон, закон єдиний для всього Всесвіту, божий закон. Цікавим є той факт, що Зороастр так само, як і Христос починає проповідувати нове вчення у віці 30 років. За зороастрийським вченням Бог трактується інакше, ніж у інших монотеїстичних релігіях.

Бог, за вченням Зороастра, – це Мудрий Господь (Ахура-Мазда), проявляє себе у добрих вчинках, доброму слові.

Символом Мудрого Господа був вогонь. Вчення Зороастра побудовано на діалектиці. За його вченням, світ складається з протилежностей: добра і зла, світла і темряви. Добро пов'язано з Ахура-Маздою, зло зосереджується в образі Ангра-Майнью (злий дух). Мудрий Господь створив життя, тепло, світло. Злий дух - смерть, зиму, шкідливих тварин. Постійно йде боротьба між Мудрим Господом і Злим духом. Головна увага в зороастризмі спрямована на духовне вдосконалення. Шлях до вдосконалення лежить через добру думку, добре слово, добру поведінку.

Прийнято звертатися до Мудрого Господа не менш 5 разів на день. Молитися можна було всюди. Збірник молитв - Молодша Авеста.

Важливе місце у зороастризмі займали обряди очищення. Нечистими рахуються деякі рослини, тварини, комахи. Доторкатися до них заборонялося, це був гріх. Чистими були – людина, собака, корови, вівці, дерева, врожай на городах і у садах.

У зороастрийців існував культ чистоти як у фізичному, так і у моральному значенні. Наприклад, перед Тим, як пити воду необхідно було помити руки. Заборонялося виходити у дощ на вулицю, щоб не забруднити воду і землю.

Зовнішньою ознакою віруючих є носіння чорного шнура поверх білої білизни.