СЛОВНИК ПЕРСОНАЛІЙ

• АДОРНО ТЕОДОР (1903-1969) - німецький філософ і со­ціолог мистецтва ліворадикальної орієнтації, один з видатних представників Франкфуртської школи. Основні твори: «Філо­софія нової музики» (1949), «Негативна діалектика» (1966).

•АНСЕЛЬМ КЕНТЕРБЕРІЙСЬКИЙ (1033-1109) - теолог і філософ, намагався раціонально обґрунтувати догмати хрис­тиянства.

• APICTOTEAb (384-322 до н. е.) - давньогрецький філософ і вчений, засновник таких наук, як логіка, метафізика, політологія, поетика тощо. Головна філософська праця - «Метафізика».

^л БAXTIH МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (1895-1975) - ро­сійський філолог, літературознавець, теоретик мистецтва, фахі­вець у галузі теорії пізнання, культурології. Основний філо­софсько-естетичний твір - «Естетика словесної творчості» (1979).

•БЕКОН ФРЕНСІС (1561-1626) - англійський філософ, за­сновник матеріалізму та експериментальної науки Нового часу; займав високий державний пост лорда-канцлера. Автор трак­тату «Новий Органон» (1620).

• БЕРГСОН AHPI (1859-1941) — французький філософ, представ­ник інтуїтивізму і філософії життя. Основні твори: «Матерія і пам’ять» (1896), «Вступ до метафізики» (1903), «Творча еволюція» (1907).

• БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1874-1948) - заснов­ник вітчизняного екзистенціалізму, релігійний філософ і публі­цист. Основні твори: «Смисл творчості» (1916), «Світогляд Досто- євського» (1923), «Російська ідея» (1946), «Самопізнання» (1949).

• БЕРКЛІ ДЖОРДЖ (1685-1753) — англійський філософ, суб’єктивний ідеаліст, протягом майже двадцяти років — єпис­коп в Ірландії. Основні твори: «Досвід нової теорії зору» (1709), «Трактат про начала людського знання» (1710), «Три розмови між Гіласом і Філонусом» (1713).

• БУЛГАКОВ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1871-1944) - ро­сійський релігійний філософ, богослов, економіст. Основні твори: «Філософія господарства» (1912), «Про боголюдство. Трилогія» (1933—1945), «Філософія імені» (1953).

• ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ (1863-1945) - український природодослідник і мислитель, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології. Основні твори: «Початок і вічність життя» (1922), «Біосфера» (1926), «Нариси геохімії» (1927).

• ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН (між 1545-1550 - бл. 1620) - укра­їнський письменник, критик, сатирик, мислитель. Філософсь­ке світосприйняття ґрунтувалося на текстах Святого письма, творах представників східної патристики. Виступав полум’я­ним захисником православ’я. Основні твори: «Книжка», «Роз­вінчання диявола-миродержця», «Послання до всіх взагалі в Лядській землі живучих», «Позорище мисленнєве» та ін.

• ВІТГЕНШТЕЙН ЛЮДВІГ (1889-1951) - австрійський фі­лософ і логік, один із засновників аналітичної філософії. Основні твори: «Логіко-філософський трактат» (1921), «Філо­софські дослідження» (1953).

• ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1053-1125) - державний і полі­тичний діяч Київської Русі, мислитель, один із родоначаль­ників християнського гуманізму. Автор «Повчання Володими­ра Мономаха», яке стало не тільки духовним заповітом його дітям і нащадкам, а й взірцем утвердження ідеалу князівського правління, що найбільш відповідало інтересам єдності Русі.

• ГАЙДЕГГЕР MAPTIH (1889-1976) - німецький філософ, один з основоположників німецького екзистенціалізму. Основ­на праця - «Буття і час» (1927).

• ГЕГЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ (1770-1831) - ні­мецький філософ, об’єктивний ідеаліст, представник німецької класичної філософії, творець оригінальної філософської сис­теми. Основні твори: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» (1812-1816), «Енциклопедія філософських наук» (1817), «Філософія права» (1821).

• ГЕЛЬВЕЦІЙ КЛОД АДРІАН (1715-1771) - французький філософ-матеріаліст, послідовник сенсуалізму Локка. Основні твори: «Про розум» (1758), «Про людину» (1769).

•ГЕРАКАІТ ЕФЕСЬКИЙ (бл. 544 - бл. 483 до н. е.) - давньо­грецький філософ, вважав вогонь першоелементом світу (кос­мосу). Твір «Про природу», що дійшов до нас у фрагментах, славився в давнину глибиною, претензією на пророцтво і загадковістю викладу, за що сучасники прозвали Геракліта «Темним».

•ГІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ (бл. 1600-1683) - культурний і цер­ковний діяч, історик, філософ. Народився в Пруссії. Вступив до Києво-Могилянської академії, потім на кошти П. Могили вчився в Польщі та в Англії. Після повернення був обраний про­фесором філософії Києво-Могилянської академії, а в 1646 р. - її ректором. З 1650 р. — ігумен київських Кирилівського та Миколаївського монастирів, з 1656 р. - архімандрит Києво- Печерської лаври. Автор праць «Про істинну віру», «Стара віра», «Мир з богом чоловіку», «Праця з загальної філософії» та ін.

• ГОББС TOMAC (1588—1679) — англійський філософ-мате­ріаліст і сучасник англійської буржуазної революції, під час якої емігрував у Париж, де написав свої головні твори - «Філо­софські елементи вчення про громадянина» (1642) і «Левіа­фан» (1651). У вченні про суспільство захищає теорію суспіль­ного договору, що лежить в основі становлення держави.

• ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ (1813­1889) - український і російський філософ, представник укра­їнської академічної філософії. Свої погляди називав теїстич­ними, а саму філософію розглядав як умоглядну моральну на­уку. Основні твори: «Критичний погляд на філософію І. Канта», «Філософський лексикон» (в 4 т.), «Огляд системи Гегеля».

* ГУССЕРЛЬ ЕДМУНД (1859-1938) — німецький філософ, засновник феноменології. Основні твори: «Філософія арифме­тики» (1894), «Логічні дослідження» (1901).

* ДЕКАРТ PEHE (1596-1650) - французький філософ, мате­матик, фізик, фізіолог. Родоначальник раціоналізму в євро­пейській філософії. Основні твори: «Розмірковування про метод» (1637), «Начала філософії» (1644).

* ДЕМОКРІТ ІЗ АБДЕРА (бл. 460 - бл. 370 до н. е.) - давньо­грецький філософ-матеріаліст, перший енциклопедист серед греків. Визнавав два начала — атоми і порожнечу; вважається одним з родоначальників атомістики.

* ДІДРО ДЕНІ (1713-1784) — французький філософ, просвіт­ник, керівник - засновник та редактор «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел», письменник, критик мистецтва.

* ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ (1833-1911) - німецький філософ, психолог та історик культури. Провідний представник філо­софії життя, засновник філософської герменевтики. Основні твори: «Вступ до наук про дух», «Критика історичного ро­зуму» (1883), «Описова психологія» (1896), «Виникнення гер­меневтики» (1900) та ін.

' ДРОГОБИЧ ЮРІЙ (бл. 1450-1494) - український вчений, доктор медицини і філософії, представник раннього гуманізму в Україні. Освіту здобув у Краківському та Болонському університетах. З 1487 р. - професор медицини та астрономії Краківського університету. Праці Дрогобича були відомі в багатьох країнах Європи.

ДЮРКГЕЙМ EMIAb (1858-1917) — французький соціолог і філософ, родоначальник французької соціологічної школи.

Основні твори: «Про розподіл суспільної праці» (1893), «Само­губство» (1897), «Елементарні форми релігійного життя» (1912).

• ЕНГЕЛЬС ФРІДРІХ (1820-1895) — німецький вчений і гро­мадський діяч, родоначальник марксизму як цілісної соціально- економічної концепції. Особистий друг і помічник К. Маркса, співавтор багатьох праць з теорії комунізму і критики капіта­лізму. Основні твори: «Аюдвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії» (1886), «Анти-Дюрінг» (1878), «Похо­дження сім’ї, приватної власності і держави» (1884), «Діалек­тика природи» (1873-1882).

• ЕРАЗМ POTTEPДАМСЬКИЙ (1469-1536) - гуманіст епохи Відродження, голова «північних гуманістів», філолог, письмен­ник. Родом з Роттердама. Автор «Похвали Глупоті» — сатири, що висміює звичаї та пороки сучасного йому суспільства. Відіграв велику роль у підготовці Реформації, але не прийняв її. Ворог релігійного фанатизму. Не протиставляє віру і знан­ня, оскільки знання слугує зміцненню віри, розумінню Святого письма.

• ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ (XI ст.) — давньоруський письменник, перший Київський митрополит з русичів.

• КАМЮ АЛЬБЕР (1913—1960) — французький письменник і філософ, представник атеїстичного екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії 1957 р. Основні твори: «Міф про Сізіфа» (1942), «Бунтуюча людина» (1951) та ін.

• КАНТ ІММАНУЇЛ (1724-1804) - німецький філософ і вче­ний, родоначальник німецького класичного ідеалізму. Основні твори: «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практич­ного розуму» (1788), «Критика здатності судження» (1790).

•КОНИСЬКИЙ ГЕОРГІЙ (1717-1795) - український цер­ковний діяч, філософ, визначний мислитель XVIII ст. Керував кафедрою філософії в Києво-Могилянській академії, читав курс загальної філософії, був професором богослов’я і ректо­ром академії. Праці: «Воскресіння мертвих» і 80 промов та проповідей, які майже всі опубліковані.

• KOHT ОГЮСТ (1798-1857) — французький філософ, один з основоположників позитивізму і соціології. Основні твори: «Курс позитивної філософії» (1830-1842), «Система позитив­ної політики» (1851—1854).

• КОНФУ ЦІЙ (бл. 551-479 до н. е.) — давньокитайський філософ і педагог, засновник конфуціанства. Суть його вчення викладено в книзі «Лунь юй» («Бесіди та судження»). Кон­цепція людяності в уявленні Конфуція - це система декількох найважливіших ідей: відданість імператору, вірність обов’язку, повага синів.

• КУЛЬЧИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1895-1980) - український філософ, громадський і культурно-освітній діяч української діаспори. Вивчав філософію у Львівському університеті і в Сорбонні, був професором філософії і психології Українсь­кого Вільного Університету в Мюнхені. Автор 130 статей і монографій з психології, етнографії, антропології, філософії, педагогіки, літературознавства, германістики. Писав англійсь­кою, німецькою, французькою, українською мовами.

• ЛОКК ДЖОН (1632-1704) - англійський філософ-матеріа- ліст, діяльність якого належить до епохи Реставрації в Англії. Він взяв участь у боротьбі партій Англії як філософ, еко­номіст і політичний письменник. Основна праця - «Досвід про людський розум» (1690).

• AOCCB ОЛЕКСІЙ ФЕДОРОВИЧ (1893-1988) - філософ, філолог, автор ряду фундаментальних праць з античної есте­тики, логіки, мовознавства, перекладач філософської і худож­ньої літератури зі стародавніх мов. Основні твори: «Ерос у Платона» (1916), «Античний космос і сучасна наука» (1927),

«Діалектика художньої форми» (1927), «Діалектика міфу» (1930), «Антична міфологія в її історичному розвитку» (1957), «Істо­рія античної естетики» (1963-1980), «Володимир Соловйов та його час» (1990) (вийшла посмертно).

• МАМАРДАШВІЛІ МЕРАБ КОСТЯНТИНОВИЧ (1930­1990) - грузинський і російський філософ, спеціаліст з мета- філософії, теорії пізнання, методології науки, історії філосо­фії. Основні твори: «Класичний і некласичний ідеали раціо­нальності» (1984), «Як я розумію філософію» (1990).

• МАРІТЕН ЖАК (1882-1973) - французький філософ- неотоміст. Основні твори: «Інтегральний гуманізм» (1936), «Символ віри» (1941).

• МАРКС КАРА (1818-1883) - німецький соціолог, філософ, економіст, основоположник марксизму. Основні твори: «Капі­тал» (1867-1894), «Злиденність філософії» (1847), «Святе сімейство» (1844-1845), «Німецька ідеологія» (1845-1846) та ін.

• МОГИЛА ПЕТРО (1596-1647) — український церковний, політичний, культурно-освітній діяч, реформатор, Київський митрополит з 1632 р. Створив Київський колегіум (1632), від­крив колегію в Кремінці (1636), слов’яно-греко-латинську ака­демію в Яссах (1640). Дбав про розвиток Києво-Печерської лаврської друкарні, сам підготував 20 творів церковно-теоло­гічного, полемічного, філософського та моралізаторського ха­рактеру. Все своє майно, кошти, бібліотеку заповів академії.

•МОНТЕНЬ МІШЕЛЬ (1533-1592) - французький філософ- гуманіст. Головний твір - «Досліди» (1580-1588).

• НІЦШЕ ФРІДРІХ (1844-1900) - німецький філософ, про­фесор філології в Базелі (Швейцарія), культуролог, етик. Ос­новні твори: «Так казав Заратустра» (1883-1884), «По той бік добра і зла» (1886), «Воля до влади» (1906).

• НОВИЦЬКИЙ OPECT МАРКОВИЧ (1806-1884) - укра­їнський філософ, перший професор філософії Київського уні­верситету. Автор праць: «Про дорікання, які роблять філосо­фії...», «Керівництво до логіки», «Поступовий розвиток давніх фі­лософських вчень у зв’язку з розвитком язичницьких вірувань».

* ОРТЕГA-I-ГACET XOCE (1883-1955) - іспанський філософ, соціолог, культуролог. Основні твори: «Дегуманізація мистецт­ва» (1925), «Повстання мас» (1929-1930).

•ПАСКАЛЬ БЛЕЗ (1623—1662) — французький релігійний філософ, письменник, вчений, один з основоположників науки Нового часу, що стояв біля витоків теорії ймовірностей, диференціального числення, творець гідростатики і т. д. Однак стверджував перевагу віри над розумом.· Основна філософська праця - «Думки».

'ПІФАГОР САМОСЬКИЙ (бл. 570 - бл. 500 до н. е.) - давньо­грецький філософ, релігійний і політичний діяч, засновник пі­фагореїзму.

• ПЛАТОН (428—347 до н. е.) - давньогрецький філософ, полі­толог, учень Сократа, засновник об’єктивного ідеалізму. Основні твори: текст промови «Апологія Сократа», 25 досто­вірно ідентифікованих діалогів, «Держава», «Закони».

•ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН (1681-1736) - український і ро­сійський церковний та громадський діяч, письменник, учений, філософ. Найосвіченіша людина того часу в Росії. Радник Петра І з питань освіти й церкви, глава «вченої дружини» царя.

•РАССЕЛ БЕРТРАН (1872-1970) - англійський філософ- позитивіст, логік, громадський діяч. У книзі «Чому я не хрис­тиянин» вказав на страх як на основу релігії, вважав науку засобом самоствердження людини.

САКОВИЧ КАСІЯН (бл. 1578-1647) - український письмен­ник, культурно-освітній діяч, філософ. Освіту здобув у За- мойській академії і Краківському університеті. Основні твори: «Арістотелівські проблеми, або Питання про природу люди­ни...», «Трактат про душу».

• САРТР ЖАН-ПОЛЬ (1905—1980) — французький філософ і письменник, голова французького атеїстичного екзистен­ціалізму. Філософські погляди суперечливі. Основні твори: «Уява» (1936), «Буття і ніщо» (1943), «Екзистенціалізм — це гуманізм» (1946), «Критика діалектичного розуму» (1960), «Ситуації» (1947-1964).

• СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ САВОВИЧ (1722-1794) - видат­ний український філософ, поет, просвітитель. Найвидатніші серед праць — «Сад божественних пісень», «Байки Харківські», «Нарцис», «Асхань», «Алфавіт світу», «Жона Лотова», «Потоп зміїн» та ін.

• СОКРАТ (бл. 469-399 до н. е.) — давньогрецький філософ, вчення якого повернуло мислителів від матеріалістичного натура­лізму до ідеалізму. Жив і навчав в Афінах, де його слухали численні учні - Платон, Антісфен, Арістіпп, Евклід з Мегари. Про вчення Сократа, який принципово нічого не писав, можна судити зі свідчень Платона і Арістотеля. Будова світу, фізична природа речей - таємниця; пізнати ми можемо тільки самих себе. Найвище завдання знання - практичне, це мистецтво жити.

• СОЛОВЙОВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ (1853-1900) - російський релігійний філософ-містик. У своїх працях «Чи­тання про боголюдство» (1877-1881), «Виправдання добра» (1897-1899) та ін. намагався створити всеохоплююче філо­софсько-богословське вчення - «метафізику всеєдності».

• СОРОКІН ПИТИРИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1889-1968) - російський психолог і соціолог, активний учасник Лютневої революції 1917 р. в Росії, емігрант з 1922 р. Жив у США, був названий «американським соціологом № 1»; автор оригі­нальної концепції соціальної культури. Основна праця, видана в Росії, - книга «Людина. Цивілізація. Суспільство» (1992).

• СПЕНСЕР ГЕРБЕРТ (1820-1903) - англійський філософ і соціолог, один з родоначальників позитивізму. Основна праця — «Система синтетичної філософії» (1862-1896).

• СПІНОЗА БЕНЕДИКТ (1632-1677) - нідерландський філо­соф, пантеїст. Основні твори: «Богословсько-політичний трак­тат» (1670), «Етика» (1677).

• ТАРД ГАБРІЄЛЬ (1843-1904) - французький соціолог і кри­міналіст, один з основоположників соціальної психології. Ос­новні твори: «Закони наслідування» (1890), «Соціальна ло­гіка» (1894).

• ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН, П’ЄР (1881-1955) - французький вчений-палеонтолог, філософ, теолог. Прагнув зняти проти­лежність науки і релігії. Католицька церква засудила вчення як модерністське, але його еволюціоністська теорія набула поши­рення. Головна праця - «Феномен людини» (1956).

• ТЕРТУЛЛІАН КВІНТ СЕПТИЛІЙ ФЛОРЕНС (бл. 160 - після 220) - християнський апологет, прихильник концепції «чистої» віри.

• TOMA АКВІНСЬКИЙ (1225-1274) - католицький теолог, намагався обґрунтувати християнське віровчення з філософсь­кої точки зору. У 1323 р. його було визнано святим. Папа Лев XII в енцикліці у 1879 р. назвав філософську систему Аквінського «єдиною істинною філософією католицизму».

• ТРУБЕЦЬКОЙ ЄВГЕНІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1863-1920) - російський філософ, громадський діяч, активний учасник релі­гійно-філософського товариства пам’яті В. Соловйова. Голов­на книга — «Сенс життя» (1918).

• ТРУБЕЦЬКОЙ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1862-1905) - російський філософ, громадський діяч, публіцист. Основні тво­ри: «Про природу людської свідомості» (1890), «Основи ідеа­лізму» (1896), «Вчення про Логос і його історію». У 1905 р. його було обрано ректором Московського університету.

• ФЕДОРОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ (1828-1903) - російсь­кий мислитель, представник релігійно-філософського напрямку космізму. Основна праця — «Філософія загальної справи» (1903).

•ФЕЙЕРБАХ ЛЮДВІГ (1804-1872) - німецький філософ- матеріаліст і атеїст. Основні твори: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основи філо­софії майбутнього» (1843).

• ФІХТЕ ЙОГАНН ГОТЛІБ (1762-1814) - німецький філософ, другий за часом після Канта діяч німецького класичного ідеа­лізму. Основна робота — «Науковчення» (1794).

• ФЛОРЕНСЬКИЙ ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1882-1943) - російський релігійний філософ, вчений, богослов. Основна ро­бота - «Історія нової філософії» (1897—1907).

•ФРАНК СЕМЕН ЛЮДВІГОВИЧ (1877-1950) - російський релігійний філософ, послідовник В. С. Соловйова, учасник збірника «Віхи»; емігрував у 1922 р. У філософії розвивав ідеї всеєдності й боголюдства. Основні твори: «Сенс життя» (1926), «Нарис методології суспільних наук» (1922), «Світло в темряві» (1949), «Реальність і людина» (1950).

•ФРЕЙД ЗІГМУНД (1856-1939) - австрійський лікар-психіатр і психолог, засновник психоаналізу і фрейдизму. Основні твори: «Тлумачення сновидінь» (1900), «Психопатологія повсякденного життя» (1904), «Тотем і табу» (1913), «Я і Воно» (1923).

• ФРОММ EPIX (1900-1980) — німецько-американський філо­соф, соціолог і психолог, один з провідних представників нео­фрейдизму. Основні твори: «Втеча від свободи» (1941), «Психо­аналіз і релігія» (1950), «Революція надії» (1964).

• ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ (1894-1977) - укра­їнський філолог, філософ, історик філософії. Освіту здобував у Петербурзі, Києві, Німеччині. Працював в українських і ні­мецьких університетах, був одним з організаторів Української вільної академії в Аугсбурзі, професором філософії Українсь­кого Вільного університету в Мюнхені. Автор понад 900 науко­вих праць з різних галузей знання.

• ЮМ ДЕВІД (1711-1776) - англійський філософ-ідеаліст, психолог, історик. Завдання знання вбачав не в осягненні бут­тя самого по собі, а в здатності бути керівництвом для прак­тичного життя. Єдиний об’єкт пізнання, який може бути дове­дено, за Юмом, - це об’єкти математики, решту можна осяг­нути лише з досвіду, а оскільки досвід індивідуальний, то й знання індивідуальні: суб’єктивні. Основні твори: «Трактат про людську природу» (1739-1740), «Дослідження про людський розум» (1748).

• ЮНГ КАРА ГУСТАВ (1875-1961) - швейцарський психо- аналітик, психіатр, культуролог. Засновник аналітичної психо­логії. Основні твори: «Метаморфози і символи лібідо» (1912), «Трансцендентна функція» (1916), «Дійсність душі» (1934) та ін.

• ЮРКЕВИЧ ПАМФИА ДАНИЛОВИЧ (1826-1874) - укра­їнський філософ, видатний представник української академіч­ної філософії. Безпосередній вчитель В. С. Соловйова. Написав ряд глибоких праць з історії філософії, духовності.

• ЯСПЕРС КАРА (1883-1969) - німецький філософ-екзис- тенціаліст. Основні твори: «Розум і екзистенція» (1935), «Філо­софія» (1932), «Атомна бомба і майбутнє людства» (1958), «Сенс і призначення історії» (1949).

СЛОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ

А

•АБСОЛЮТ (лат. absolutus - безумовний, необмежений) - те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна першооснова світу. Звідси - «абсолютна ідея», абсолютна мо­нархія тощо.

•АБСТРАКЦІЯ (лат. abstracto — відокремлюю) — один з мо­ментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об’єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція - процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відно­шення, властивостей.

•АБСУРД (лат. absurdus - безглуздий, нісенітний) - твер­дження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної системи, принципово несумісне з нею.

•АГНОСТИЦИЗМ (грец. непізнаванний) — філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Термін «агностицизм» за­провадив у 1869 р. англійський дослідник природи Т. Г. Гекслі.

•АДЕКВАТНИЙ - лат. - відповідний, рівний, еквівалентний.

•АКСІОЛОГІЯ (гр. ахіа — цінність і...логія) — вчення про цінності. Аксіологічний ПІДХІД - ціннісний підхід.

•АКСІОМА (грец. ахіота - загальноприйняте, безперечне) — у широкому розумінні безумовне положення, яке не викликає сумнівів. У вузькому розумінні - твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що кладеться в основу доведень інших тверджень (теорем) цієї теорії.

•АКЦИДЕНЦІЯ (лат. accidentia - випадковість) - випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

• АЛОГІЗМ - міркування, що порушує закони логічного мис­лення; нелогічність взагалі. Веде до двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини.

• АЛЬТЕРНАТИВА (лат. altemare - чергуватися, вагатися) - необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну.

• АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter - інший) — моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших.

• АНАЛОГІЯ (грец. analogia - відповідність, подібність, схо­жість) - умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками.

• АНАМНЕЗИС (грец. anamnesis — пригадування) — термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка згадує про бачене нею у світі потойбічному.

• АНІГІЛЯЦІЯ (лат. ad — до і nihil - ніщо) - взаємодія елементар­них частинок і відповідних античастинок, унаслідок якої вони перетворюються на кванти випромінювання або інші частинки.

• АНІМІЗМ (лат. anima, animus — душа, дух) - віра в існу­вання душі як надприродного носія життя людини.

• АНТАГОНІЗМ (грец. antagonisma - суперечка, боротьба) - одна з форм суперечностей, яка характеризується гострою не­примиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій.

• AHTEIЗМ - світоглядно-ментальна риса української філо­софії. Термін походить від давньогрецького міфічного персо­нажа Антея, що черпав свою життєву силу в постійному зв’яз­ку з матір’ю-землею.

• АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ (лат. anti... - проти і clericalis - церковний) - система поглядів і суспільні рухи, спрямовані проти намагань церкви підпорядкувати собі економічне, полі­тичне і духовне життя суспільства.

• АНТИНОМІЯ (грец. antinomia - суперечність у законі) - суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однако­вою мірою логічно доведене в певній системі.

• АНТИТЕЗА (грец. antithesis - протиставлення, суперечність) - 1) у логіці - судження, що суперечить тезі. Антитеза є не­обхідною складовою частиною непрямого доведення; 2) у фі­лософії Г. В. Ф. Гегеля - другий з трьох ступенів тріади.

• АНТРОПОГЕНЕЗ (грец. антропос - людина і генезис - по­ходження) — процес історико-еволюційного виникнення й роз­витку людини як суспільної істоти, діалектично нерозривно по­в’язаний з формуванням і розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, мови.

• АНТРОПОЛОГІЗМ (грец. антропос - людина і логізм - суджен­ня) — зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людсь­кої природи. Термін «антропологізм» запровадив А Фейербах.

• АНТРОПОМОРФІЗМ (грец. антропос - людина і morphe - вигляд, форма) - наділення предметів природи, небесних тіл, тварин, а також надприродних істот (духів, богів) зовнішністю і фізичними властивостями людини.

• АНТРОПОСОФІЯ (грец. антропос — людина і софія - мудрість) - релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину.

• АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (грец. антропос - людина і лат. cen­trum - осереддя, центр) - принцип деяких релігійно-іде­алістичних вчень, за яким людина нібито є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.

• АПОЛОГЕТИКА (грец. apologetikos - захисний, виправда­ний) - галузь християнського богослов’я, що обґрунтовує віро­вчення християнства.

•АПОРІЯ (грец. арогіа — безвихідь) - утруднення у вирішенні проблеми, пов’язаної з суперечністю між даними спостере­ження і спробами мисленого аналізу їх.

• АПОСТЕРІОРІ (лат. a posteriori — з наступного) — філософсь­ке поняття, що означає знання, набуте з досвіду.

•АПРІОРІ (лат. a priori — з попереднього) - філософське поняття, що означає знання, яке передує досвідові.

•АРТЕФАКТ (лат.) - штучний факт, результат людського творення.

• APXE (грец. arche - початок, походження) - термін давньо­грецької філософії: 1) відправна точка, початок чого-небудь у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина чого-небудь.

•АРХЕТИП (грец. arche - початок і typos — образ) — в ана­літичній психології термін, що ним позначають «первісні уяв­лення» або «універсальні форми думки», які є цеглинами, з яких складається колективне несвідоме. Архетипи колектив­ного несвідомого - це пам’ять поколінь, яка сформувалася тоді, коли наші предки тривалий час переживали схожі події.

•АСКЕТИЗМ (грец. asketes - навчений вправам; пустельник, чернець) - моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від жит­тєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досяг­нення морального чи релігійного ідеалу.

•АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - поєднання) - у психології зв’язок, який утворюється при певних умовах між двома або біль­ше психічними утвореннями (відчуттями, сприйняттями, уявлення­ми, ідеями тощо); дія цього зв’язку полягає в тому, що з’явлення одного члена асоціації приводить до появи іншого (інших).

•АТАРАКСІЯ (грец. ataraxia - спокій, незворушність) - по­няття давньогрецької етики про душевний спокій як мету й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина.

• АТЕЇЗМ (грец. atbeon - безбожність) - система ідей, погля­дів, переконань, що заперечують існування Бога.

• АТРИБУТ (лат. attributo - надаю, наділяю) - необхідна, сут­тєва, невід’ємна властивість предмета або явища, без якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані мислитися.

• АФЕКТ (лат. affectus - хвилювання, пристрасть) - сильне короткочасне емоційне переживання.

Б

• БЛАГО - поняття, яким позначають усе, що має для людини позитивне значення. Залежно від здатності речей та явищ за­довольняти різні потреби людини розрізняють блага матері­альні (засоби виробництва, їжа, одяг тощо) і духовні (свобода, істина, краса, добро та ін.).

• БОГ - надприродна всемогутня істота, головний об’єкт релі­гійної віри і поклоніння. У розвинених релігіях Бог завжди ви­ступає як особистість, з якою віруючий може спілкуватися, вимолювати у неї певні блага, просити про втручання в події.

• БУТТЯ - філософська категорія, що позначає: 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне, на відміну від види­мого; 3) реальність, яка існує об’єктивно, поза свідомістю люди­ни і незалежно від неї; 4) загальний спосіб існування людини.

В

• ВЕРИФІКАЦІЯ (лат. υerus - істинний і facto - роблю) - встанов­лення істинності наукових тверджень у процесі їх емпіричної перевірки.

• ВІРОГІДНІСТЬ - форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні.

• ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. voluntas — воля) - 1) напрям у філософії, який проголошує основою буття волю; 2) діяль­ність, що керується лише суб’єктивними бажаннями та рі­шеннями.

Г

• ГЕДОНІЗМ (грец. hedone - насолода, задоволення) — філо­софсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою життя людини є насолода.

• ГЕНЕЗИС (грец. genesis — виникнення, зародження) — поняття, що виражає як момент походження, виникнення пред­метів і явищ, так і процес їх закономірного розвитку.

• ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. hermeneutike - мистецтво тлума­чення): 1) у класичній філології — вчення про інтерпретацію рукописних і друкованих давніх текстів; 2) у сучасній філо­софії — метод тлумачення культурно-історичних явищ, який протиставляється об’єктивному, традиційно-науковому ме­тоду.

• ГІАОЗОІЗМ (грец. hyle — речовина, матерія і zoo - життя) - філософське вчення, за яким здатність відчувати нібито прита­манна всій матерії. Термін «гілозоїзм» запроваджено в XVII ст.

• ГНОСЕОЛОГІЯ (грец. gnosis - пізнання і...логія) - розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення суб’єк­та до об’єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої себе.

• ГУМАНІЗМ (лат. humanus - людський, людяний) - у широ­кому значенні - історично змінна система поглядів, яка визна­чає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у вузькому значенні — культурний рух епохи Від­родження.

д

• ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від лат. deviation - відхилення) - поведінка, яка відхиляється від норми.

• ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio - виведення) - перехід від за­гального до окремого. Дедукція має значення методу дослі­дження, при якому окреме пізнається на основі знання загаль­ної закономірності.

• ДЕЇЗМ (лат. Deus - Бог) — принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втру­чання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм виник у XVII ст. в Англії.

• ДЕКОНСТРУКЦІЯ - особлива стратегія стосовно тексту, яка включає в себе одночасно і його «деструкцію», і його ре­конструкцію.

• ДЕМАГОГІЯ (грец. demagogia - букв. - керівництво наро­дом) — засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману не­здійсненними обіцянками, популярними гаслами, навмисним викривленням фактів.

• ДЕМІУРГ (грец. demiurgos - ремісник, творець) - в ідеалістичній філософії творче начало, творець Всесвіту, в теології - Бог.

• ДЕМОКРАТІЯ (грец. demokratia - народовладдя) - форма державного устрою, що характеризується наявністю представ­ницьких установ і участю народу в управлінні державою.

• ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinatio - визначений, обмежений) - філософське вчення про загальну об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської волі.

• ДЕФІНІЦІЯ (лат. definitio - визначення) — логічне визначен­ня змісту якогось поняття.

• ДИСКУРС (лат. discursus — міркування, доказ) - поняття, яке означає промову, виступ, міркування.

• ДИСКУРСИВНИЙ (лат. discursus - міркування, доказ, аргу­мент) — той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий, опосередкований.

• ДИХОТОМІЯ (грец. dichotoτnia - поділ надвоє) - тип поділу понять, коли виділяються два видових поняття, причому до змісту одного з них включено ознаку, яка є запереченням від­повідної ознаки іншого поняття.

• ДІАЛЕКТИКА (грец. dialektike — мистецтво ведення бесіди, полеміки) — 1) у давньому значенні: мистецтво полеміки, ло­гічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подо­лання суперечностей у судженнях супротивника; 2) у сучасно­му розумінні: а) об’єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби і розв’язання притаманних їм супереч­ностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення.

• ДІАЛОГ (грец. dialogos - розмова, бесіда) - форма мовно- мислительної комунікації, в якій схрещуються два чи більше різноспрямованих потоки думок з метою з’ясувати спільні точки взаємопорозуміння та окреслити їх розбіжності.

•ДОГМАТИЗМ (грец. dogma - думка, вчення, положення) - спосіб засвоєння і застосування знань, у якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма. Догматизмові властиві некритичне беззмістовне мис­лення за шаблонами, оперування готовими, раз назавжди ви­робленими формулами.

•ДУАЛІЗМ (лат. dualis — двоїстий) — принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) — духу і матерії, ідеаль­ного і матеріального.

•ДУХ - притаманна людині здатність бути самосвідомим суб’єктом мислення, почуттів і волі, що виявляється в ціле- покладанні та творчій діяльності.

•ДУША - термін, яким позначається психіка, внутрішній світ людини. Душа в релігії розглядається як нематеріальна потой­бічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі і ніби є основою, джерелом психічних явищ. У новоєвропейській філо­Софії термін «душа» став вживатися для визначення внутріш­нього світу людини, її самосвідомості.

E

•ЕВДЕМОНІЗМ (грец. eudaimonia — щастя) — етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя; особистого — індивідуалістичний E., або суспільного — соціальний Е. Близький до гедонізму.

• ЕВОЛЮЦІЯ (лат. eυolutio - розгортання) - поступовий розвиток предмета. У широкому розумінні, частіше у природо­знавстві, термін «еволюція» застосовують для визначення змін, розвитку взагалі й позначають ним не лише кількість зміни, а й весь процес розвитку в цілому.

•ЕВРИСТИКА (грец. heurisko - знаходжу) — термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов’язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, спосо­бах діяння. Під терміном «евристика» розуміється наука, що вивчає творчу діяльність.

•ЕГАЛІТАРИЗМ (франц, egalite - рівність) - різновид уто­пічного соціалізму, що обстоює принцип зрівняльного розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацію виробництва на основі індивідуального господарства.

• ЕГОЇЗМ (лат. ego - я) - морально-етичний принцип, що по­лягає у нехтуванні інтересами суспільства та інших людей заради особистих інтересів.

•ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego - я і centrum - осереддя, центр): 1) філософський та етичний принцип, за яким індивід, осо­бистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороб­лива риса характеру, яка проявляється в крайньому індиві­дуалізмі, егоїзмі.

•ЕЙДОС (грец. eidos - вигляд, образ) - термін давньо­грецької філософії. Платон використовував його в різно­манітних значеннях, зокрема як синонім терміну «ідея», що розглядався як ідеальний прообраз речі. Арістотель вико­ристовував ейдос у значенні форми, що виступає в єдності з матерією.

• ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia - існування) - основна категорія екзистенціалізму, яка позначає внутрішнє буття лю­дини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслі­док чого людина є конкретною неповторною особистістю. Вперше термін «екзистенція» застосував датський філософ С. К’єркегор.

• ЕКЛЕКТИЗМ, ЕКЛЕКТИКА (грец. eklektikos - той, що вибирає, вибраний): 1) у первісному значенні — механічне поєд­нання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних еле­ментів, які безпринципно запозичуються з протилежних кон­цепцій; 2) напрям в античній філософії II ст. до н. е. - II ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філо­софських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між вченнями й школами.

• ЕМАНАЦІЯ (лат. emanatio - витікання, сходження) - термін, запроваджений стародавніми філософами, який означав сходжен­ня нижчих форм буття з вищого буття - єдиного універсаль­ного непорушного начала.

• ЕМПІРИЗМ (грец. етреігіа - досвід) - напрям у теорії пізнання, який, на противагу раціоналізмові, вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

• ЕНТЕЛЕХІЯ (грец. entelecheia - здійсненість) - у філософії Арістотеля внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формую­че начало.

• ЕПОХА (грец. epoche — зупинка, затримка) - якісно своє­рідний і відносно тривалий період історії, що виділяється на основі певних об’єктивних ознак.

Є

• ЄВГЕНІКА (грец. eugenes - родовитий, знатний) — термін, який вживається для позначення напряму в генетиці людини, що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини.

З

• ЗНЯТТЯ - одна з центральних категорій філософії Г. В. Ф. Гегеля, яка позначає одночасно знищення і збереження чогось.

І

• ІДЕАЛ (франц, ideal, грец. idea - першообраз) - уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспіль­ного класу.

• ІДЕАЛІЗМ (грец. idea - вигляд, першообраз) - протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довес­ти, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а бут­тя, природа, матеріальне - вторинним.

• ІДЕОЛОГІЯ (від грец. idea і...логія) - система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, що виражають інтереси певних класів або соціальних груп.

• ІДЕЯ (грец. idea - вигляд, образ, начало) - форма духовно- пізнавального відображення певних закономірних зв’язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетво­рення.

• ІЛЮЗІЯ (лат. Ulusio — обман, помилка): 1) викривлене, хибне сприймання дійсності; 2) необґрунтована надія, нездійсненна мрія. Джерелом соціальних ілюзій є відсутність наукового розуміння суспільства та його законів, а також ущербність людського буття і свідомості.

• ІМАНЕНТНИЙ (від лат. immanens — властивий, притаманний чомусь) — внутрішньо притаманне, на противагу трансцен­дентному - зовнішньому; випливає з природи самого явища.

• ІМПЕРАТИВ (лат. Itnperativus - владний, наказовий) — ви­мога, наказ, закон. У І. Канта — загальнозначуща моральна вимога на противагу особистому принципу (максимі).

• ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. indeterminatus — невизначений, не­обмежений) - філософське вчення, що заперечує об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв’язок між ними.

• ІНДИВІДУАЛІЗМ (франц, indiυidualisme, від лат. individu- ит - неподільне) - риса світогляду і принцип поведінки лю­дини, коли інтереси окремого індивіда абсолютизуються, проти­ставляються колективові та суспільству.

• ІНДУКЦІЯ (лат. inductio - наведення) - спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висуну­того припущення чи гіпотези.

• ІНСТИНКТ (лат. instinctus — спонука, потяг) - багато­ступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпе­чення життєвих функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому.

• ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ (лат. instrumentum — знаряддя) — філософське вчення, яке вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, що по­стійно змінюється; різновид прагматизму.

• ІНТЕЛІГІБЕЛЬНИЙ (лат. Intelligibilis — пізнаваний, мисли­мий) - той, що осягається тільки розумом, мисленням.

• ІНТЕНЦІЯ (лат. intentio — прагнення, намір) — термін схолас­тичної філософії, яким позначали намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет.

• ІНТЕРСУБ’ЄКТИВНІСТЬ (лат. inter - між і суб’єкт) - у деяких сучасних філософських напрямах (феноменологія, нео­позитивізм) термін для позначення феноменів, загальнозначу- щих для багатьох суб’єктів. Джерело цієї загальнозначущості вбачають у свідомості суб’єктів, а не об’єктів.

• ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ — термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як засіб визначення світо- і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву постмодер- ністської чуттєвості.

• ІНТУЇТИВІЗМ - напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.

• ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor - уважно дивлюсь) - спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве спогля­дання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсив­ного характеру логічного мислення.

• ІПОСТАСЬ (грец. hypostasis - ущільнення, основа, сутність) - термін античної філософії, вперше вжитий у значенні оди­ничного реального буття. У патристиці «іпостась» розумі­ється в значенні «індивідуальна субстанція», «перша сутність». У XIX-XX ст. спостерігається тенденція до витлумачення І. як певного особистого і загальнолюдського начала з метою вийти за межі «атомарної» концепції індивіда до поняття особис­тості як свободи по відношенню до природи.

• ІРОНІЯ (грец. еігопеіа - удаване незнання, прихований глум) - естетична категорія, яка означає, що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст, протилежний безпосередньо висловле­ному чи вираженому. Іронія Сократа - філософський принцип пошуку істини через сумнів.

• ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. Prrationalis — нерозумний, несвідо­мий) - у гносеології принцип філософських вчень, які обстою­ють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.

•ІСНУВАННЯ - 1) синонім буття; 2) буття, в якому ви­являється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму.

•ІСТИНА - адекватне відтворення в пізнанні об’єктивності, результат певного, визначеного практикою гносеологічного від­ношення, при якому пізнаваний образ суб’єкта виступає як правильне відображення дійсного стану об’єкта.

• ІСТОРИЗМ - принцип наукового пізнання, згідно з яким про­цеси дійсності мають розглядатися в їх закономірному істо­ричному розвитку, в тісному зв’язку з конкретно-історичними умовами їх існування.

K

• K AAOKAT АТІЯ (грец. прекрасне і хороший) — поняття ан­тичної естетики, яким позначали гармонію зовнішнього і внут­рішнього, краси і добра як умову досконалості людини.

• КАНОН (грец. kanon - правило, норма) - у мистецтві - сукупність твердо встановлених норм, правил і принципів художньої творчості. Каноном називають також твори, які є нормативним зразком.

• KAPMA (санскрит - дія, обов’язок, діяльність) - у вченнях індійських релігій - особлива містична сила, обов’язковий автоматично діючий «закон покарання» за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступ­них перевтіленнях.

• КАРТЕЗІАНСТВО - вчення французького філософа, матема­тика Р. Декарта (латинізоване ім’я Cartesius - Картезій, звідси і назва).

• КАТАРСИС (грец. katarsis - очищення) — термін, який у психології мистецтва й естетиці використовують для позна­чення сутності естетичного переживання. У давньогрецькій фі­лософії катарсис тлумачили як очищення душі від пристрас­тей, від чуттєвих прагнень, насолоду очищення душі під впли­вом мистецтва.

• КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - на­казовий) — термін, що його запровадив І. Кант для позначення безумовного веління моральної свідомості будувати свою пове­дінку відповідно до законів. Умовою категоричного імпера­тиву є свобода волі.

• КАТЕГОРІЯ (грец. kategoria - ствердження; основна й за­гальна ознака) - універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.

• КЛЕРИКАЛІЗМ (лат. Clericalis - церковний) - політичний напрям у західних країнах, представники якого домагаються керівної ролі церкви і духівництва в державі та в житті сус­пільства.

• КОМУНІКАЦІЯ (лат. Communicatio, від соттипісо - раджу­ся, спілкуюся) - спілкування, зв’язок.

• КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ (лат. Conventio - угода, договір) - філософська концепція, за якою наукові теорії і поняття є не відображенням об’єктивного світу, а наслідками довільної уго­ди, конвенції між вченими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення».

• КОНТЕКСТ (лат. Contextus - сплетіння, зв’язок) - форма семантичної з’єднаності елементів тексту, а також позатекс- тових смислових відношень, що утворюються в процесі духов­ної та практичної діяльності людини.

• КОНФОРМІЗМ (лат. Conformis - подібний, відповідний) - пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у по­ведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і пра­вил співжиття.

• КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. conceptus - думка, поняття) — на­прям у середньовічній філософії, представники якого дово­дили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійс­ності.

• КРЕАТИВНИЙ (лат. creatio — створення) - творчий, здібний до творчості.

• КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio — створення) - ідеалістичний напрям у біології, який стверджує, що виникнення всіх форм життя є наслідком божественного творіння.

• КРИТЕРІЙ (грец. kriterion - засіб судження) - мірило достовірності людських знань, їх відповідності об’єктивній дійсності.

• КУЛЬТ (лат. cultus - вшанування, поклоніння) — сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов’язаних з вірою у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії.

Л

• ЛОГІКА (грец. Iogike - наука про умовивід) - наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують до­сягнення об’єктивної істини у процесі міркування і пізнання.

• ЛОГОС (грец. logos — поняття, думка, розум) — термін давньогрецької філософії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропорційність», «основа», «розум» і набув значення об’єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі так званий космічний Л., неадекватний словам.

• ЛОГОЦЕНТРИЗМ - поняття Ж. Дерріди, яке означає західну інтелектуальну традицію, котра прагне у всьому знайти поря­док і смисл, відшукати першопричину або просто нав’язати смисл і впорядкованість усьому, на що спрямовується думка людини.

M

• МАГІЯ (грец. mageia - ворожба, чаклунство) - різновид ранніх релігійних вірувань і чаклунських дій, за допомогою яких людина первісного суспільства намагалася примусити уявні надприродні сили (фетишів, духів тощо) певним чином втрутитися в її життя.

• МАЄВТИКА (повивальна майстерність) - пізнавальний ме­тод, що його виробив Сократ, який порівнював свою діяль­ність, що допомагає народженню істини, з мистецтвом повиту­хи (акушерки).

• МАКСИМА (лат. maxima — основне правило, принцип) — узагальнююче правило, зразок.

• МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний) - проти­лежний ідеалізмові філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними.

• МЕДИТАЦІЯ (лат. meditatio - розмірковування) — розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглиб­леного зосередження.

• МЕТАФІЗИКА (грец. meta та physika - «після фізики») - 1) в історії філософії термін вживається для позначення філо­софських вчень про надчуттєві, недоступні досвідові начала бут­тя; 2) протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв’язком і роз­витком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху.

• МЕТОД (грец. methodes - шлях дослідження чи спосіб пі­знання) - спосіб організації практичного і теоретичного освоєн­ня дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об’єкта.

• МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і грец. логос - вчення) - 1) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.

• МІСТИЦИЗМ (грец. mystikos - таємничий) - у широкому розумінні — визнання надприродної сутності явищ; у вузько­му - релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість безпосередньо надчуттєвого і надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.

• МІФ (грец. τnifhos - слово, оповідь, переказ) - 1) історично перша світоглядна форма відображення дійсності. М. є духовно- практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльнос­ті, форм взаємовідношення людини і природи, людини і сус­пільства; 2) вигадка.

• МІФОЛОГІЯ (грец. міф - оповідь, переказ і логос - вчення) - 1) сукупність міфів будь-якого народу; 2) спосіб духовно­практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття людини первісного суспільства, викладені в системі міфів; 3) наука про міфи.

• МОДЕРНІЗМ (франц, τnodemisτne, від τnodeme - новітній, сучасний) — 1) загальна назва формалістичних течій у мис­тецтві XX ст., яким притаманні заперечення реалізму, утвер­дження суб’єктивного в художній творчості, відмова від спад­щини художньої класики; 2) церковно-богословські напрями в сучасних релігіях, які прагнуть пристосувати ідеологію, куль­туру, організаційну структуру церкви до існуючих соціально- економічних цінностей і духовних умов життя суспільства.

• МОДУС (лат. modus - міра, спосіб) - властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атри­бута - невід’ємної властивості предмета у всіх його станах.

• МОНАДА (грец. τnonas — одиниця, неподільне) - основне поняття філософської системи Г. В. Лейбніца. Найпростіша, неподільна духовна єдність, першопочаток, основа явищ.

• МОНІЗМ (грец. monos — один, єдиний) - протилежний дуа­лізмові і плюралізмові філософський принцип пояснення різно­манітності світу як прояву єдиного начала - матерії або духу.

• МУДРІСТЬ - позатеоретична форма світоглядного філо­софського осмислення дійсності і розв’язання практичних пи­тань на основі життєвого досвіду і розуму.

H

• НАРАТИВ - специфічний спосіб осмислення світу як особ­ливої форми існування людини, як властивого лише їй модусу буття.

• НАТУРФІЛОСОФІЯ (лат. natura — природа і філософія) — система умоглядних і часом фантастичних уявлень про при­роду, що розробляється у філософських вченнях переважно в епоху Відродження і Нового часу.

• НЕОПЛАТОНІЗМ — містичний та ідеалістичний напрям у філософії, що виник у III-V ст. н. е. в Римській імперії. На основі платонізму намагався поєднати різні системи античної філософії.

• НЕОПОЗИТИВІЗМ - один з основних напрямів західно­європейської філософії XX ст. Сформувався на основі вихід­них принципів позитивізму та емпіріокритицизму.

• НЕСВІДОМЕ - певний рівень психічного відображення дійс­ності, який характеризується мимовольністю виникнення і перебігу, відсутністю свідомого контролю й регулювання.

• НІГІЛІЗМ (лат. nihil — ніщо, нічого) — заперечення загально­прийнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій.

• НОНКОНФОРМІЗМ (лат. non — ні і Conformis — подібний, відповідний) - прагнення будь-якою ціною суперечити думці більшості і діяти протилежним чином, не рахуючись ні з чим.

• НОУМЕН (грец. noumenon - осягнуте розумом) - термін, який означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномен). У Канта «ноумен» - проблематичне по­няття, що не містить логічної суперечності, але об’єктивну реаль­ність якого аж ніяк не можна пізнати без допомоги чуттів.

• НУС (грец. nus - думка, розум) - одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і мисли- тельних закономірностей, що їм підпорядковані космос і люди­на. Поняття Н. найповніше розкрито у філософії Анаксагора.

O

•ОБ’ЄКТИВАЦІЯ - перетворення суб’єктивного (власти­востей, притаманних суб’єкту) на об’єктивне (на властивості об’єкта), що відбувається в процесі суспільної практики.

• ОБРАЗ - форма і продукт суб’єктивного, ідеального відо­браження об’єктивної дійсності та свідомості людини.

•ОНТОЛОГІЯ (грец. on (ontos) - суще і...логія — вчення) - в історії філософії вчення про першопочаток буття. Під онтологією розуміли самостійну частину філософії, яка досліджувала нібито вищі, такі, що осягаються не відчуттями, а тільки розумом, основи всього сущого (буття, субстанція, простір і час, причинність тощо).

• ОПРЕДМЕТНЕННЯ І РОЗПРЕДМЕТНЕННЯ СУТНІСНИХ СИЛ ЛЮДИНИ — терміни, якими визначаються характерні особливості предметної діяльності. Під опредметненням розу­міють перетворення людських здібностей і сил на форму пред­мета, а під розпредметпненням - перехід об’єктивного предмета в культурно-діяльні здатності суб’єкта.

П

• ПАНЛОГІЗМ (грец. pan - усе і логос — слово, думка, розум) - об’єктивно-ідеалістичне вчення, яке вважає закони мислення (логіки) універсальними закономірностями становлення світу й ототожнює об’єктивну закономірність з необхідним зв’язком логічних категорій.

•ПАНПСИХІЗМ (грец. pan - усе і душа) - філософське вчення, яке проголошує психіку, душу загальною властивістю природи. Панпсихізм багато в чому схожий з гілозоїзмом.

• ПАНТЕЇЗМ (грец. усе і Бог) - філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.

• ПАРАДИГМА (грец. paradeigma - приклад, взірець) - понят­тя, яке використовували в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним.

• ПАТРИСТИКА (лат. pater - батько) — один з провідних на­прямів ідеології в епоху середньовіччя, що мав на меті тлу­мачення біблійних текстів, питань теології тощо.

• ПЕРСОНАЛІЗМ (лат. personalis — особистий) - течія в су­часній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність.

• ПЕРЦЕПЦІЯ (лат. perceptio - сприймання) - чуттєве сприй­няття предметів. Г. В. Лейбніц розрізняв перцепцію як просте, безпосереднє уявлення про зовнішній світ і аперцепцію як ви­щу форму пізнавальної діяльності, пов’язану з самосвідомістю.

• ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis - множинний) - філософська концепція, за якою існує кілька або безліч незалежних суб­станціональних первоначал або видів буття.

• ПОЛІТЕЇЗМ (грец. багато і Бог) - багатобожжя, поклоніння багатьом богам.

• ПОСТПОЗИТИВІЗМ (лат. post - після і позитивізм) - течія в сучасній західній філософії науки, що склалася в 60-70-х роках XX ст. як спроба подолати деякі найбільш одіозні недоліки неопозитивізму.

• ПОСТУЛАТ (лат. postulatum — вимога) — аксіоматичне твер­дження, що змістовно виділяється серед інших аксіом теоре­тичної системи і передує доведенню її тверджень.

• ПРАГМАТИЗМ (грец. pragma - дія, діяння) - вчення в за­хідній філософії, за яким цінність понять, суджень та інших знань про об’єкти, їх властивості тощо визначається практич­ними наслідками для людини дій, що базуються на цих знаннях.

• ПРЕЦЕДЕНТ (лат. praecedens - попередній) - випадок, який стався раніше і тепер служить прикладом для наступних випадків подібного роду.

• ПРИНЦИП (лат. ргіпсіріит - начало, основа) — 1) перво­начало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, тео­рії, науки; 2) внутрішнє переконання людини.

• ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ (лат. proυidentia — передбачення, про­видіння) — теологічне розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу - як наперед визначеного наміру Бога.

• ПСИХОАНАЛІЗ {ncuxo та аналіз) - одна з теоретичних засад фрейдизму, загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, запропоновані 3. Фрейдом в кінці XIX - на початку XX ст.

P

• РАЦІОНАЛІЗМ (лат. rationales — розумний, від ratio - розум) - 1) у широкому розумінні - філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізмові переконання у здатності людського розуму пізнавати закони розвитку приро­ди і суспільства; 2) напрям у теорії пізнання, який, на проти­вагу сенсуалізмові (емпіризмові), вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення).

• РЕАЛІЗМ (лат. realis - речовий, дійсний) — 1) термін, яким позначали своє вчення деякі матеріалісти, зокрема природо­дослідники; 2) у західній філософії початку XX ст. - сукуп­ність філософських вчень і шкіл, які визначають незалежне від суб’єкта існування об’єкта, причому під об’єктом розуміють як матеріальні речі, так і ідеальні поняття.

• РЕДУКЦІЯ (лат. reductio - повернення, приведення назад) - логіко-методологічний прийом, який полягає у зведенні в про­цесі дослідження одного явища до іншого, одного завдання чи проблеми до іншої з метою їх спрощення.

• РЕЛЕВАНТНИЙ (англ, relevant - відповідний) - відповід­ний, схожий, подібний.

• РЕЛЯТИВІЗМ (лат. relatiυus - відносний) — 1) принцип від­носності людських знань; 2) суб’єктивно-ідеалістичне вчення, яке абсолютизує відносність людських знань, заперечує момен­ти абсолютно істинного в них і на цій підставі заперечує об’єк­тивну істину, пізнаваність світу.

• РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio - обернення назад, відображення) - термін для позначення такої риси людського пізнання, як до­слідження самого пізнавального акту, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини.

• РИТУАЛ (лат. ritus - урочиста церемонія) - образ, норма поведін­ки, що історично склалася або її спеціально встановили, за якої спо­сіб виконання дій строго канонізується і має символічний характер.

C

• СВІДОМІСТЬ — властивий людині спосіб ставлення до світу через суспільство, вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях; найвища форма відображення матерії.

• СВОБОДА - притаманна людині специфічна здатність діяти від­повідно до своїх цілей та інтересів, які виражають переважно не наявну (вже здійснену), а майбутню, головним чином можливу, реальність.

• СВОБОДА ВОЛІ — один з аспектів свободи, в якому розкри­вається здатність людини приймати рішення зі знанням справи, панувати над собою.

• СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. Saecularis - мирський, світський) - процес звільнення всіх сфер життєдіяльності людини і сус­пільства від впливу релігії.

• СЕМІОТИКА (грец. Semeiotike - пов’язаний зі знаками) - наука про різні системи знаків, які використовуються для пере­дачі інформації.

• СЕНСУАЛІЗМ (лат. sensualis - чуттєвий, від sensus - по­чуття, відчуття) - напрям у теорії пізнання, який визнає від­чуття єдиним джерелом знань. Протилежний раціоналізмові.

• СИМУЛЯКР - поняття постмодернізму, яке означає: відо­браження базової реальності; воно приховує і спотворює базо­ву реальність; воно приховує відсутність базової реальності; воно не має ніякого відношення до будь-якої реальності; воно є своїм власним чистим симулякром. Симулякр - це творчий монтаж імітованої реальності.

• СИНЕРГЕТИКА (грец. Sinergia - спільна дія) - науковий напрям, який досліджує процеси самоорганізації в природних, соціальних і когнітивних системах.

• СКЕПТИЦИЗМ (грец. skeptikos — недовірливий, той, хто до­сліджує) — філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу.

• СОЛІПСИЗМ (лат. solus - один, єдиний та ipse - сам) - крайня форма суб’єктивного ідеалізму, згідно з якою єдиною реальністю є свідомість суб’єкта, його «Я», а об’єктивна дійс­ність - продукт свідомості.

• СОФІЗМ (грец. Sopbisma — судження, придумане хитро, майстерність, уміння) - логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне.

• СПЕКУЛЯТИВНЕ - термін, під яким розуміється тип теоретич­ного знання, що виводиться без звернення до досвіду, за допомо­гою рефлексії і спрямовується на осягнення граничних основ буття.

• СПОНТАННИЙ (лат. Spontaneus — довільний) - характе­ристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх дій і причин, а внаслідок власного саморуху, довільно; самодіяльність, здатність до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами.

• СУБ’ЄКТ (лат. Subjectum - те, що лежить в основі, підкла­дене) - носій певного роду діяльності; у теорії пізнання - свідома істота, що пізнає.

• СУБ’ЄКТИВНЕ - те, що властиве суб’єктові, визначається його діяльністю; психічна, духовна діяльність людини як суб’єк­та; знання і переживання суб’єктом самого себе; індивідуаль­ність пізнання різних людей.

• СУБЛІМАЦІЯ (лат. sublimo - високо піднімаю, підношу) - одне з основних понять теорії психоаналізу, особливий вид від­хилення інстинктів від притаманної їм спрямованості і переклю­чення їх енергії на досягнення соціальних і культурних цілей.

• СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність) - філософська категорія для позначення кінцевої основи всієї різноманітності явищ природи та історії, якою є саморух матерії.

• СХОЛАСТИКА (грец. schole - вчена бесіда, школа) - тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Мала на меті обґрунтування, систематизацію і захист теології за до­помогою раціоналістичних засобів.

• СЦІЄНТИЗМ (лат. Scientia — знання, наука) — світоглядна позиція, пов’язана з абсолютизацією позитивних аспектів впли­ву природничих наук на розвиток культури.

T

• ТАБУ (полінезійське) - категорична заборона певних дій, по­рушення якої нібито неминуче призводить до тяжкої кари.

• ТЕЇЗМ (грец. Tbeos — Бог) — релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втру­чається в його події.

• ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos - мета, кінець і...логія) - вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, і все в розвитку природи і суспільства є доцільним.

• ТЕОГОНІЯ (грец. Theos - Бог, goneia - народження) — сукупність міфів про походження і родовід богів.

• ТЕОДИЦЕЯ (грец. Theos - Бог, dike - справедливість) - «боговиправдання» - релігійно-філософське вчення, яке має на меті усунути суперечності між вірою у всемогутнього спра­ведливого Бога і наявністю на землі «доказу» того, що саме зло є добром.

• ТЕОЛОГІЯ (грец. Theos - Бог і...логія), богослов’я - вчення про Бога, побудоване на основі логіко-схоластичних тлума­чень Святого письма. Теологія виступає догматичним обґрун­туванням, «теоретичним» змістом, серцевиною релігії.

• ТЕОСОФІЯ (грец. Theos - Бог і мудрість) — релігійно- філософське вчення, що проголошує предметом пізнання «божественну мудрість», а джерелом його - містичну інтуїцію та одкровення.

• ТОМІЗМ (лат. Thomas - Фома) - напрям філософії като­лицизму, заснований на вченні Томи Аквінського.

•ТОТАЛЬНІСТЬ (лат. totus - увесь, цілий) - повнота, все­загальність, всеосяжність, охоплення усіх сторін дійсності.

• ТОТЕМІЗМ (алгонкінське ототем — його рід) - форма родової суспільної самосвідомості, для якої характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між певною родо­вою групою людей і певним видом тварин, рослин, рідше - тим чи іншим предметом або явищем природи.

• ТОТОЖНІСТЬ - рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу розглядати їх як один і той самий предмет.

• ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ — той, що зумовлює можли­вість пізнання.

• ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ - той, що лежить поза межами сві­домості й пізнання.

• ТРІАДА (грец. trias - трійка, трійця) - термін, яким познача­ють ідею про триступінчатість розвитку: теза, антитеза, синтез.

У

• УНІВЕРСАЛИ (лат. universalis - загальний) - філософський термін, який вживався для позначення загальних понять (стіл, люди) на відміну від одиничних (конкретний стіл, конкретна людина). Широко використовувався в середньовічній схолас­тиці.

• УНІВЕРСУМ (лат. universum - світ, всесвіт) - філософський термін для позначення об’єктивного світу як цілісності, що перебуває в постійному саморусі й кожна частина якої є лан­кою в нескінченному ланцюгу розвитку матерії.

• УРБАНІЗАЦІЯ (лат. urbanus - міський, urba - місто) - історичний процес зростання і підвищення ролі міст у розвит­ку суспільства.

• УТИЛІТАРИЗМ (лат. Utilitas — користь, вигода) — етична доктрина, яку характеризують три основні положення: 1) дію вважають правильною або неправильною на підставі наслідків, до яких вона призводить; 2) благо або зло наслідків вимірю­ється щастям або нещастям, до яких приводить дія; 3) для індивіда його особистий інтерес є важливим так само, як і ін­терес до людей. Через це завжди правильними будуть дії, що ведуть до найбільшого щастя найбільшої кількості людей.

• УТОПІЯ (грец. букв, неіснуюче місце) - термін, яким позна­чають ідеальні, науково необґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою.

• УЯВЛЕННЯ - чуттєво-наочний образ предметів, явищ дійс­ності, світу в цілому, який містить узагальнення суспільного та індивідуального досвіду людей.

Ф

• ФАЛЬСИФІКАЦІЯ (лат. falsificatus - підроблений) - навмисне спотворення, викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів з корисливих міркувань.

• ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis — визначений долею) - концепція, за якою хід подій у природі, суспільстві, житті кожної людини наперед визначено Богом, його волею.

• ФЕНОМЕН (грец. Phainomenon — те, що з’являється) - явище, єдине в своєму роді, взяте в цілісності, в єдності з його суттю. Феномен як очевидна даність осягається за допомогою інтуїції.

• ФІДЕЇЗМ (лат. fid.es — віра) - напрям філософської думки, який намагається підмінити знання релігією, поставити віру над розумом.

• ФІЗИКАЛІЗМ - одна з концепцій неопозитивізму, за якою істинність положення будь-якої науки залежить від можли­вості перекласти його мовою фізики, «фізикалій».

• ФІКЦІОНАЛІЗМ (лат. fictio — вигадка) - філософська концепція, висунута наприкінці XIX ст., за якою наше уявлен­ня про світ є сукупністю ілюзій, функцій. Згідно з Ф., продук­тами мислення є своєрідні «корисні функції», які не мають ні­чого спільного з об’єктивною дійсністю і служать лише інструмен­тами орієнтації у світі.

• ФЛУКТУАЦІЯ (лат. fluctuation - хитання) - випадкові відхилення від простежуваних середніх значень фізичних вели­чин, які характеризують систему, що складається з великої кількості елементів і підлягає не динамічним, а статистичним

законам.

• ФУНКЦІОНАЛІЗМ - один з компонентів системного підхо­ду, суть якого полягає у виявленні функцій окремих елемен­тів і підходів певного соціального утворення.

• ФУТУРОЛОГІЯ (лат. futurum - майбутнє і логія) - галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; вчення про майбутнє.

X

• ХІЛІАЗМ (грец. chilioi - тисяча) — релігійне вчення про тисячолітнє «царство Боже» на землі, що нібито настане перед «кінцем світу».

• ХОЛІЗМ (лат. holos - цілий, увесь) - «філософія цілісності» — напрям у сучасній західній європейській філософії, який роз­глядає цілісність світу як наслідок творчої еволюції, що спря­мовується нематеріальним і непізнаванним «фактором ціліс­ності ».

ц

• ЦИВІЛІЗАЦІЯ (лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільст­ва; 3) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворен­ня, локалізоване у просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні (наприклад, антична цивілізація, римська цивілізація). Термін запровадив В. Р. Мірабо (1757 р.).

• ЦИНІЗМ (вчення кініків) - презирливе ставлення до культу­ри суспільства, до його духовних і особливо моральних цін­ностей та загальноприйнятих норм поведінки; безсоромність.