Ідеї розроблення "наукової філософії" у європейській філософії ХІХ ст.

Іншим напрямом некласичної філософії, дещо відмінним від людиноцентричного ірраціоналізму, було розроблення “нау­кової філософії”. Представники цього напряму виходили з пе­реконання у тому, що наука в першій половині ХІХ ст.

\ Першим із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Оґюст Конт\(1Т98-185Т) колишній секретар французького мислителя-утопіста А. Сен-Сімона. У першій половині ХІХ ст. О. Конт видав шість томів своєї основної праці «Курс позитивної філософії», де як вихідне фігурує понят­тя "позитивного”. За О.Контом, воно має такий зміст:

^l⅛>позитивне - це спостережуване, на відміну від неспостережу- ваного;

^l⅛ реальне, на відміну від химерного, ілюзорного;

^l⅛ корисне, на відміну від шкідливого;

^t⅜>достовірне, па відміну від сумнівного;

^t⅜>точне, ясне, на відміну від непевного;

⅜ конструктивне, на відміну від руйнівного.

Виходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обґрун­товує "закон трьох стадій" у розвитку теоретичних дослід­жень людства, що історично йдуть за таким порядком: реліг­ійна, метафізична та позитивна.

Релігійна: пошуки абсолютних знаньпро явища, які постають продук­том дії надприродних сил; метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних всезагальних сутностей; позитив­на (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на ви­веденні законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ.

Позитивна наука, за О.

Огюст КОНТ

При цьому з філософії, вважає О. Конт, слід вилучити все те, що вихо­дить за межі можливостей наукового спостереження.

Як бачимо, О. Конт не вбачає у світоглядному знанні нічого якісно специ­фічного і ніяк не відгукується на ту нескінченну глибину, яка притаманна людській духовності.

• ІдеїО. Конта сприяли підвищенню авторитету науки, очищенню її від справді химеричных побудов. Важливе значення мала ідея О.Кон- та запровадити нову науку "соціологію ", яка ґрунтувалася б на нау­кових засадах.

Вагомий внесок у розвиток ідей позитивізму в ХІХ ст. вне­сли англійціД. С.Міль (1806-1873) таГСпенсер(1820-1903). Іншим варіантом розроблення "наукової філософії" став марксизм (за­снував К.Маркс(1813-1883) та розвинув Ф.Енґельс(1820-1896).

К.Маркс вважав, що в ХІХ ст. наука сама спромож­на давати відповіді на всі найважливіші питання людського буття. Після відкриття закону збереження і перетворення енергії, клітинної будови органічної ма­терії, створення еволюційної теорії Ч.Дар віна світ по­став єдиним процесом, де все-пов’язано з усім і де лю­дину, соціальну історію і духовні процеси розглядали як результат еволюції матерії, що існує вічно, ніким не створена і нікуди не зникає. Джерелом розвитку матерії постають її внутрішні суперечності.

Карл МАРКС

Таку концепцію світу К Маркса назвали «діалектичним матеріалізмом».

Основні положення діалектичного матеріалізму К. Мар кс окреслив лише в загальному плані.

Свою теорію К. Маркс розглядав як ідеологію і методологію робітничо­го руху. Деякі тези К. Маркса (про ганебність експлуатації людини люди­ною, про необхідність соцігльної справедливості та соціального забезпечен­ня, про право людини на всебічну самореалізацію) і по сьогодні звучать привабливо. Але деякі (про доцільність соціального насильства, про дикта­туру пролетаріату, про всесвітню соціалістичну революцію, про автоматич­ну гарантованість робітничому класу моральних чеснот) і самі по собі, і, особливо в їхньому реальному соціальному втіленні, виявились небезпеч­ними і спрямованими проти людини.

Врешті-решт теорія К. Маркса з її претензією на науковість продемонст­рувала свій граничний соціальний радикалізм, нетерпимість до інших світог­лядних позицій, зухвалу впевненість у непохитній істинності своїх тверджень та історичний месіанізм, тобто переконаність у тому, що вона несе світові найповнішу і найпотрібнішу істину. Можна однозначно стверджувати те, що для марксизму були і є характерними спрощені тлумачення деяких аспек­тів людського буття, процесів соціальної історії, людської духовності, що йому притаманні елементи утопізму та соціальної міфотворчості.

Нарешті, ‘"природничий матеріалізм" стверджував, що система­тизована і з’єднана в одне ціле наука стає справжньою філо­софією, окреслюючи науково всі основні процеси світу, почи­наючи від руху атомів і закінчуючи духовними рухами.

• Отже, напрями розроблення «наукової філософії» у ХІХ ст.,~з од­ного боку, г:безперечно підносили авторитет науки і намагалися на­близити філософію до науки, зробити її положення науково достов­ірними. А з іншого - г: цим самим вони виявляли певну нечутливість до питань людської суб’єктивності й духовності, а інколи зобража­ли історію людства як різновид природних процесів.

Ознайомлення з ідеями напрямів створення “наукової філо­софії” може породити запитання: на яких підставах їх також відносять до початків некласичної філософії? Здавалося б, вони дуже наближені до класичного реалізму і навіть до про­світництва. При вирішенні цього питання важливо звернути увагу на те, що "наукова філософія" ставила розум (свідомість) у залежність від несвідомих або позасвідомих чинників, вво­дячи у свій зміст елементи некласичного філософствування поруч із деякими елементами, які наближають її до класики. Наприклад, позитивізм закликав брати до уваги насамперед спостережуване, культивуючи недовіру до розумового конст­руювання. Марксизм проголошував тезу про те, що свідомість є ніщо інше, як усвідомлення буття і що будь-які утворення у мозку людини є лише своєрідним “випаровуванням” матері­альної дійсності. Для “природничого матеріалізму" повеління об'єкта поставали основними настановами для розуму.

• Отже, недовіра до розуму, бажання виявити його залежність від позарозумного є спільною рисою у представників «наукової філо­софії», яка дає змогу побачити їх певне протистояння ідеям класич­ної філософії. -^,

8.4.