Фрідріх Ніцше та ідеї «філософії життя»

Постать Фрідріха Ніцше(1844-1900) та його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у ХХ ст.

Фрідріх НІЦШЕ

Ніцше був вихідцем з Німеччини, але пізніше при­йняв швейцарське громадянство.

Ф.Ніцше високо цінував думку А.Шопен- гауера про волю як вихідну основу сущого, але ще більше загострював її. Якщо А.Шопен- гауер говорив тільки про волю до буття, то Ф.Ніцше наголошував на тому, що власне

воля являє собою “волю до волі”, тобто поривання до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе насам­перед через життя. Життя для Ф. Ніцше постає першою і єди­ною реальністю. Все інше, про що ми ведемо розмову- Всесвіт, природа, почуття та ін., - усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до виснаження і виродження життя: “До цього часу,-наголошу­вав Ніцше,- вчили доброчинності, самозречення, співчуття, учи­ли навіть відкиданню життя. Усе це є цінності виснажених... ’’

^; · Ф.Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам й цінно­

стям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричи­нила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль - це засіб· боротьби слабких проти сильних. Життя не підля­гає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно може бути: "Людина, якою вона повинна бути, - це звучить для нас настільки ж безглуздо, як і “дерево, яким воно повинно бути”.

Свою позицію Ф. Ніцше позначає не як "аморалізм " (неморальність), а як "імморалізм"(позамо ральність). Мораль, на думку Ф. Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні, але "Богпомер"тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж, що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові", вона повинна не звертати увагу на мораль, стати "по той бік добра і зла " й піднести себе саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає “над­людиною", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя.

Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як за­собу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до життя людсь­кого організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному. Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному - прагнення самовдоско­налення і прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі ідеї Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом.

Водночас у цінуванні людської індивідуальності можна по­бачити і гуманістичні акценти філософії Ф. Ніцше. Тому серед послідовників Ф. Ніцше (ніцшеанців) виділяються два напрями:

• радикальні ніцшеанці виводять на перший план у спадщині Ніцше ідеї першого права сили життя, права насильства, надлюдини, виходу за межі моралі; радикальні ніцшеанці були схильні зближати свого ідейного настав­ника з фашизмом і навіть расизмом;

. представники гуманістичного ніцшеанства вважають, що Ф. Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини, звільняв людину від нежиттєвих догм та забобонів, закликав їїпокладатися на власну волю, бути непохитною у виконанні життєвої мети. Цікаво відзначити, що се­ред представників гуманістичного ніцшеанства були відомі видатні пись­менники Т. Манн, К.

Слід також відзначити, що у другій половині ХІХ ст. основи некласичної філософії досить успішно розвивалися у межах нео- кантіанства та неогеґельянства.

У неокантіанстві найбільш авторитетними були марбурзька і баденсь- ка школи. Баденська школа (Г. Ріккерт, В. Віндельбанд) наголошувала на принциповій відмінності наук про природу (вони діють методами узагаль­нення, відкриття загальних законів явищ) та науки про культуру. Оскільки в основі культури лежить дух, то ці науки мають описовий характер, бо акти духу унікальні й неповторні. На першому плані тут не закон, а цінності, які не можуть бути раціонально витлумачені. Представники марбурзької шко­ли ( Г. Коген, Е. Кассїрер) доводили, що наука має характер інтелектуаль­ного конструювання і що її зміни зумовлені внутрішніми суперечностями в її конструкціях та інструментах (див. тему 9).

Неогеґельят-щі (Б. Бозанкет, Дж. Джентіле, Ф. Бредлі) на перший план в ідеях Гегелявиводили елементи, пов’язані з інтуїцією, з неперервністю, підкреслюючи водночас принципово позадосвідний характер найперших істин Геґеля, у тому числі - зводили право індивідуальності до перших мета­фізичних реалій.

СУТТЄВО

У ХІХ ст. відбулася фундаментальна переорієнтація європейськоїфілософії, пов ’язана із запровадженням пара­дигми (взірця, способу) некласичного філософствування.

Некласична філософія виводила на перший план реаль- ностілюдської поведінки та позараціональні ії чинники, звер­тала увагу на ті сторони людської життєдіяльності, які перебували поза увагою класики, але при тому вона інколи їх надмірно акцентувала.

Некласична філософія постала як ідейна передумова філософії ХХ ст.

Резюме

® Німецька класична філософія вичерпала евристичний потенціал класич­них філософських принципів, тому подальший розвиток філософії був по- в 'язаний із некласичною філософією; остання заперечила вихідні ідеї кла­сики та запровадила у філософію позицію мінімалізму - не прагнути абсо­лютів, а задовольнятися тим, що доступне людині та постає в якості її справжніх реалій.

® Найперші фундатори некласичноїфілософії- А.Шопенгауер та С. К'єр- кегор - рішуче обмежили філософські претензії сферами людського спри­йняття та переживання власної екзистенції; в людськійповедінці на пер­ший план вийшли нераціональні або позараціональні її чинники.

® В той же час, на хвилі досягнень науки, проявилася тенденція перетво­рити філософію на різновид самої науки, чітко обмеживши ЇЇ завдання розробленням логіки та мови науки; і ці напрями “наукової філософії" вважали претензії філософського розуму занадто перебільшеними і намагалися звести філософію до того, що може бути доступним нау­ковому дослідженню.

® Напрям “філософії життя" суттєво радикалізував ідеї своїх поперед­ників в галузі некласичної філософії, подавши усю дійсність лише різно­видами життя; така своєрідна “біологізація" бачення реальності вия­вилася досить суперечливою, тому послідовники Ф. Ніцше поділилися на два табори, які наголошували на різних сторонах його вчення.

Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Порівняльна характеристика вихідних ідей класичної та некласичної фі­лософії.

2. Філософські ідеї А.Шопенгауера. Етика А.Шопенгауера.

3. С.К'єркегор про стадії розвитку людської індивідуальності.

4. Напрями розробки “наукової філософії" та їх сучасна оцінка.

5. Ф.Ніцше як засновник "філософії життя". Ф.Ніцше та ніцшеанці.

Й Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Класична і некласична європейська філософія: їх взаємні переваги .та недоліки.

2. Вихідні засади некласичної філософії.

3. Концепція переоцінки цінностей у філософії Ф. Ніцше.

4. А.Шопенгауер про засади наших уявлень про світ.

5. Песимістична етика А.Шопенгауера та її сучасна оцінка.

6. Ідеї філософії С.К’єркегора; С.К'єркегор як попередник екзистенціалізму.

7. Сучасна оцінка вихідних ідей філософії позитивізму.

8. Філософія марксизму про предмет та завдання "наукової філософії”.

9. Філософські ідеї Ф. Ніцше та їх суперечливий вплив на громадську думку.

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми

Завдання 1.Розкрийте зміст основних змін у парадигмі філософського мис­лення при переході від класичної філософії до некласичної.

Завдання 2.Порівняйте філософські позиції А.Шопенгауера та С. К'єрке- гора, визначте спільне та відмінне в цих позиціях.

Завдання 3.Охарактеризуйте основні напрями розроблення "наукової філо­софії” у ХІХ ст.

Завдання 4.Проілюструйте конкретними прикладами прояви внутрішньої суперечливості філософських ідей Ф.Ніцше.

Ш Додаткова література з теми

1. Антология .мировой философии. Т.3. - М., 1971.

2. Бергсон А. Два источника религии и морали. - М., 1994.

3. Зотов А.Ф., Мельвиль Ю.К. Буржуазная философия середины ХІХ - начала ХХ

₁века. - М., 1988.

4. История философии в кратком изложении. - М., 1991.

5. Кьеркегор С. Наслаждение и долг. - К., 1994.

6. Мир философии: книга для чтения. В 2-х ч. Ч.1. Исходные философские пробле­мы, понятия и принципы. - М., 1991.

7. Ницше Ф. Сочинения: В 2 т. - М., 1990.

8. Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії. - К., 1998.

9. Татаркевич В.Історія філософії. Т.3. -- Львів, 1999.

10. Шопенгауер А. Мир как воля и представление // Собрание сочинений. Т. 1. - М., 1992.