Вихідні ідеї філософії А. Шопенгауера та С. К’єркегора

Засновник некласичної філософії Артур Шопенгауер(1788­1860) народився у Данцигу (тепер Гданськ) у сім'ї комерсанта. 1813 року він захистив докторську дисертацію, присвячену

логіці, а в 1819 р.

Артур

ШОПЕНГА УЕР

знаходити зацікавленість і поширення. Що ж це були за ідеї?

• У міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характерис­тики некласичного типу філософствування. Цікаво також відзначи­ти, що етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим настановам буддизму: людина повинна пригасити сліпі пориви волі.

Іншим фундатором ідей некласичної філософії є датський філософ Сьорен К’єркегор(1813-1855), який народився і все життя прожив у м.Копенгагені. Закінчивши тут теологічний факультет університету і захистивши магістерську дисертацію, спрямовану на дослідження іронії у Сократа, К’єркегор присвя­тив себе літературній діяльності. За життя філософа його тво­ри були майже невідомі. І лише в ХХ ст. К’єркегор став одним

Сьорен

К’ЄРКЕГОР

із найпопулярніших авторів - творців не- класичної філософії - значною мірою за­вдяки особливостям стилю його творів: він є експресивним, парадоксальним, суб’єктивно заглибленим (нагадаю, що К’єркегор є та­кож і класиком датськоїлітератури - авт.).

К’єркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікаль­на й неповторна, а наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє пережи­коли людина прагне здобувати все нові й нові життєві враження; 2) етич­ну, коли людина стабілізує своє життя дотримуванням моральних норм; 3) релігійну, коли відчуваючи виправданість своєї індивідуальності прямим відношенням до Бога, людина діє на цій засаді, не знаючи ніяких соціальних чи моральних обмежень.

вання і самозаглиблення. Нацьому шляху вонаможе пройти три стадії само^ пізнання і самоутвердження.

На першій стадії, яку К’єркегор називає естетичною, людина сповнена зовнішніми враженнями; вона хочевсепобачити, відчути, випробувати; яс­кравим уособленням цієї стадії постає відомий літературний персонаж Дон Жуан, який закохувався в усіх жінок. На цій стадії, на думку С. К’єркегора, людина не може себе реалізувати саметому, що вона занурена у зовнішнє; життя на цій стадії нагадує нескінченну мандрівку по різних враженнях, жодне із яких, як і всі вони разом, не може принести людині життєвої повно­ти та задоволення: завжди чогось буде бракувати. .

У пізніх працях К’єркегор приходить до висновку про те, що обидві перші стадії людського самоусвідомлення та внутрішнього переживання свого жит­тя характеризуються відчуттям людської індивідуальної неузасадненості,

закинутості у цей світ, відчуттям самотності. Щиро переживаючи ці відчут­тя і не знаходячи способу їх подолати, людина може впасти у стан тотально­го відчаю - безпорадності, безвиході. Проте, за К'єркегором, саме цей то­тальний відчай і може підказати людині її глибинну істину: так, вона справді є абсолютно самотньою, але це значить, що її самотність має під собою аб­солютні підстави.

• К'єркегор уперше використав термін “екзистенція” для позначен­ня таких особливостей людського буття, як неузасадненість та вихід за всі й всілякі межі. Слово “екзистенція” перекладається з латини як

^; “існування”, але у первісному значенні воно вказує на вихід за межі усталеного, встановленого. К’єркегор використав це слово в засто­суванні винятково до людини, для позначення найперших особливос­тей людського способу буття, і тому став ідейним попередником екзистенціалізму - впливової філософської течії ХХ ст.

Неважко переконатися, що і в К’єркегора на перший план виходять позараціональні мотиви й чинники людської пове­дінки. У зв'язку з таким трактуванням ролі розуму в люд­ському житті позиції А.Шопенгауера та С. К’єркегора познача­ють як ірраціоналізм, а їх самих визначають як засновників сучасного ірраціоналізму.

У філософських міркуваннях Шопенгауера та К’єркегора досить f виразно простежуються особливості некласичного типу філософ­

ствування. В їхніх творах людина та реалії її життя постають

• більш різнобічними й суперечливими, ніж у класичній філософії .

Крім того, мова їхніх творів наближена до розмовної, а тому й зрозуміліша для усіх.

8.3.