«За образом і подобою»

Перед тим, як розглянути питання походження людського роду згідно з біблійним Одкровенням, тобто його створення Бо­гом, необхідно розглянути терміни «створення» і «еволюція». При цьому варто пригадати, що надто контрастні (фр.

Схема 4.8. Еволюційний антропогенез

рення й еволюції не існує гармонії, що ці терміни за законами логіки несумісні, бо відображають протилежні переконання: або віру в Бога, в якій домінантною (лат. пануючою) ідеєю є створен­ня, або атеїзм, в якому головним принципом є еволюція. На­справді це далеко не так.

Відкинувши емоції та упередження, що мали місце в 19-20 ст. й спричинилися до конфронтації (лат. зіткнення позицій) науки і релігії, бачимо очевидне політичне під'рунтя їх «нездоланних су­перечностей». З розвалом ідеологічного центру «войовничого» атеїзму - CPCP значно розширились горизонти обміну науковою інформацією, що спонукало вчених різної орієнтації перегляну­ти своє ставлення до цієї проблеми. Тепер більшість із них утвер­джуються в переконанні, що як створення, так і еволюція є не­обхідними і взаємообумовленими ланками єдиного процесу до­цільного буття. В цьому з усією очевидністю проявляється фено­мен Божественного Інтелекту, який реалізує задум, програму, ек­сперимент, випробовування, корекцію, впровадження в дію, удос­коналення, тобто всі ті компоненти, що в підсумку необхідні для здійснення наперед визначеної мети.

Теологічна думка про Творця і Його творіння, що відображені в деяких Псалмах, працях Отців Церкви й, зокрема, св. Томи з Ак- віну, не зводить створення до раптового креаціонізму, тобто до мо­ментального виникнення різних форм органічного світу в незмінному вигляді. Вони наголошують, що Творець діє не тільки на початку, але й постійно втручається в процес свого творіння за власним роз­судом. Він відкриває нам світ, доступний нашому сприйняттю, щоб через ці відкриття дати можливість пізнати Творця. Саме з такої позиції людина може правильно оцінити роль еволюції в природі та споглядати на неї як на націлену систему заходів, згідно з якими здійснюється процес творіння.

Біблійна оповідь про спосіб створіння людського роду вміщає заледве декілька речень й розкриває глибинну суть призначення людства. Цей акт - завершальний, бо лише наприкінці шостого «дня» «...сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу...» (Б. 1:26), а відтак здійснив своє повеління - «...утворив чоловіка з земного пороху...» (Б.2:7). Таким способом постала осо­бистість, яка є свідомою, інтелектуальною, свобідною - в духовній сфері та спорідненою з органічним світом - у матеріальній. При­родно, що утворення чоловіка з «земного пороху» в буквальному розумінні, тобто з позиції людського сприйняття часу, не могло бути миттєвим, а раптова трансформація глиняної моделі взагалі не витримує критики. Універсальний розум Творця, створюючи людину «на наш образ і на нашу подобу», здійснив свій задум най­надійнішим і найефективнішим способом, який би забезпечив людському роду виживання в природному середовищі Землі. В цьому плані, як можна думати, миттєвий акт не мав би успіху, тоді як тривалий процес розвитку, що супроводжувався багатора­зовими втручаннями, є більш об'рунтованим і надійним.

Якщо можна вважати тілесну природу людини вершиною ево­люції Землі й, тим самим, частиною її біосфери, то поява людини «за образом і подобою» є актом божественного творіння.

Останнім часом набула поширення концепція теїстичного еволюціонізму, яка обстоює окремішність предкової лінії людсь­кого роду згідно з теологічним (гр. доцільним) принципом і відпо­відно до задуму Творця. Ця концепція антропогенезу передбачає тривалий процес формування людського тіла до стану його оду­хотворення Богом. З’єднавшись з вічно живою душею, людське тіло набуло якості homo sapiens, зміст буття якого відповідає за­думу Творця «за образом і подобою». Автори цієї концепції - Таярд де Шарден, Ренар, Дансіль - відомі богослови і вчені-при- родознавці. І хоча вони не спромоглися розкрити ефективний механізм, за яким звершилося становлення людського роду, од­нак переконливо об'рунтували досконалість Божественної про­грами створення живого і людини інтелектуальної зокрема.

Усвідомлюючи всю складність вирішення проблеми антро­погенезу, варто звернутися за допомогою до Книги Буття - найав­торитетнішого джерела знань про створення і розвиток світу. Тут можна знайти необхідну інформацію, яка певною мірою відкри­ває завісу над окремими моментами історії становлення людини. Передовсім чітко вказується на акт створення першої людської пари: «... чоловіком і жінкою сотворив їх». (Б. 1:27) з повнова­женнями множитися і володіти земними благами (Б. 1:28-30). Зго­дом висвітлюється спосіб одухотворення людини - чоловічого начала, в матеріальній основі якого є «земний порох», тобто су­купність необхідної речовини - сполук хімічних елементів, що з Божої волі набула здатності до обміну і відтворення - «...і чо­ловік став живою істотою» (Б.2:7). Далі конкретизується сам про­цес утворення жіночого начала - шляхом трансформації фраг­мента тіла («ребра») чоловіка (Б.2:21-23). І нарешті, досить про­зоро висвітлюється перший етап становлення людського роду, в якому беруть участь вже дві групи людей: «сини Божі» - нащадки Адама і Єви та «людські дочки» - нащадки «славних велетів дав­нини», що «...

Із наведених біблійних Одкровень можна в загальних рисах відтворити принципову схему антропогенезу на його завер­шальній фазі - становлення перших людей сучасного інтелекту­ального типу. Очевидно, що цей процес здійснювався внаслідок втручання Бога-Творця в генетичний код вже існуючої популяції - первісних людей кам’яної доби - неолітичних кроманьйонців. Саме вони з усіх палеоантропів відрізнялися високим зростом, міцною статурою і привабливою зовнішністю, що й дало підста­ву автору Біблії охарактеризувати їх як велетнів давнини, людсь­ких дочок, що родили синам Божим (Б.6:1,4). Біблійний антро­погенез за характером втручання дуже нагадує процес селекції (лат. добору - виведення нових і вдосконалення існуючих форм жи­вого), успіх якої зумовлюється наявністю сильної, витривалої та високопродуктивної вихідної популяції. Звичайно, таке пояснення надто спрощене і лише розкриває причини анатомічних змін в людському організмі, що наступили внаслідок схрещень потомків Адама («синів Божих») і кроманьйонців («дочок людських»). Що стосується перетворень в духовній сфері - усвідомлення понять добра і зла, свободи вибору, закону моральності, сенсу і мети життя, то спосіб їх набуття й надалі залишається незбагненною тайною, бо саме ці ознаки визначають людину як творіння «за образом і подобою» Творця.

Із книги Буття можна почерпнути відповідь на питання де і коли постала сучасна людина. Уважно вчитуючись у біблійний текст, знаходимо інформацію, що дозволяє нам визначити місцевість, де сталося зародження людського роду, і вказати приблизно час цієї події. У Біблії (Б.2:10-14) згадуються чотири ріки - Пішон, Гіхон, Тигр, Євфрат (назви двох останніх збереглися донині). Отже, зістав­ляючи біблійний текст з даними археологічних досліджень, геогра­фічне положення того регіону, що названий в Біблії Едемом (раєм), визначається південною частиною Месопотамської рівнини, тери­торії міжріччя Тигра і Євфрата і побережжя Перської затоки.

Що ж стосується певної дати появи на Землі людини, то ви­хідною позицією в цьому питанні може бути інтервал на шкалі часу, що складається з допотопного і післяпотопного періоду. їх тривалість піддається обчисленню на підставі біблійної оповіді про родовід від Адама до Ноя (Б.5:1-32 і Б.9:28,29) та археологіч­них досліджень Вуллі. Тривалість допотопного періоду за літо­численням «від Адама» складає 2006 років (рік смерті Ноя) з відра­хуванням 350 років (часу, що його ще прожив Ной після потопу), тобто 2006-350=1656 років. Роки народження, смерті та вік допо­топних потомків Адама зведені нижче:

Щоправда, викликає здивування майже тисячолітній вік життя усіх синів-первістків Адамового роду, що перелічені в книзі Буття (Б.5).

Тривалість післяпотопного періоду можна визначити з меншою точністю (± 500 років), оскільки датування геологічного віку «шару біблійного потопу» оцінюється в межах 7500-8500 років. Таким чи­ном, взявши до уваги нижню границю тривалості післяпотопного періоду і заокругливши тривалість допотопного родоводу «від Ада­ма», отримаємо орієнтовну дату появи першої інтелектуальної пари - Адама і Єви (8500+1500=10000) - 10 тисяч років тому.

На завершення розгляду проблеми антропогенезу слід відзна­чити, що для нашого самопізнання важливішим є не формаль­ний спосіб становлення людини, який у Біблії висвітлений в пе­реносному значенні, а усвідомлення того, що людина - Боже тво­ріння «із земного пороху». Якраз у цій формулі закладена гли­бинна суть процесу становлення людського роду, його спорідне­ності з органічним світом взагалі та найближчими попередника­ми зокрема. Однак така подібність тільки біологічна, інакшою вона й не могла бути, оскільки біосфера є спільним «домом» для всього живого - рослин, тварин і людей. Отож принципові відмінності між ними визначаються не тільки в їх анатомічних і фізіологічних особливостях, а передовсім у духовній сфері. Зок­рема, грань між первісними і сучасними людьми проходить на висоті їх інтелекту - в здатності мислити абстрактно, в усвідом­ленні сенсу буття, в пізнанні добра і зла, в праві свобідного вибо­ру. Якраз ці якості наголошені в Біблії як поняття універсальні, що притаманні тільки людині. У нас немає підстав цуратися на­шої біологічної близькості з органічним світом, нашої тілесної подібності до первісних людей. Однак ми маємо пишатись на­шою духовною природою, нашим високим інтелектом, безсмер­тям нашої душі, що їх Господь Бог дав лише нам, людям.