Платон. «Держава»

Текст із книги (уривки).

Книга четверта.

Держава виникає, як я вважаю, коли кожен з нас не може задовольнити сам себе, але багато у чому це потребує.

Ми започатковуємо державу, зовсім не маючи на увазі зробити якось особливо щасливим один із шарів її населення, проте, навпаки, хочемо зробити такою всю державу у цілому. Адже саме у такій державі ми розраховуємо знайти справедливість.

Ми ж на початку, коли засновували державу, встановили, що робити це треба неодмінно в ім'я цілого. Так ось це ціле й є справедливість або якійсь її різновид.

Справедливість полягає у тому, щоб кожен мав своє і виконував теж своє. Справедливістю буде, і зробить справедливою державу, відданість своїй справі у всіх станах - ділків, ремісників і варти, причому кожен з них буде виконувати те, що йому властиво.

Поки у державах не будуть царювати філософи або так звані нинішні царі і владики не стануть шляхетно і грунтовно філософствувати і це не зіллється воєдино - державна влада і філософія,.. - до тих пір, дорогий Главкон, державам не позбутися від бід.... Жодний із нинішніх державних устроїв недостойний натури філософа. Така натура при них перекручується і втрачає свій вигляд.

Ну, так давай спробуємо вказати, яким чином із аристократичного правління може вийти тимократичне.

Там побояться ставити мудрих людей на державні посади,. там

будуть схилятися на бік тих, хто лютий духом, а також і тих, хто простіший - швидше народжених для війни, ніж для світу; там будуть у честі військові хитрощі, адже ця держава буде вічно воювати...

Наступним після цього державним устроєм була би, як я думаю, олігархія.

Це лад, що грунтується на майновому цензі; при владі стоять там багаті, а бідняки не беруть участь у правлінні.

Скупчення золота в коморах у приватних осіб губить тимократію... Чим більше вони цінують подальше просування шляхом наживи, тим менше шанують вони чесноти. Оскількт у державі шанують багатство і багатіїв, значить, там менше цінуються чеснота і її володарі.

Закінчується це тим, що замість прагнення висунутися і удостоїтися почестей розвивається схильність до корисливості і наживи й отримують схвалення багатії - ними захоплюються, їх призначають на державні посади, а бідняки там не у пошані.

Подібного роду держава неминуче не буде єдиною, у ній наче будуть дві держави: одна - бідняків, інша - багатіїв. Хоча вони і будуть населяти одну і ту саму місцевість, проте стануть вічно один проти одного.

Олігархія переходить на демократію приблизно таким чином: причина тут у ненаситній гонитві за передбачуваним благом, що складається нібито у тому, що треба бути якомога багатшими.

Демократія, на мій погляд, здійснюється тоді, коли бідняки, здобувши перемогу, деяких із своїх супротивників знищать, інших виженуть, решту зрівняють у громадянських правах і у заміщенні державних посад, що при демократичному устрої відбувається здебільшого за жеребом.

У демократичній державі немає ніякої потреби брати участь в управлінні, навіть якщо ти до цього і здатний; не обов'язково і підкорятися, якщо ти не бажаєш, або воювати, коли інші воюють, або дотримуватися, подібно іншим, умов миру, якщо ти миру не прагнеш. І знову-таки, якщо який-небудь закон забороняє тобі управляти або судити, ти все ж можеш управляти і судити, якщо це тобі прийде у голову.

.Нахабство вони будуть називати обізнаністю, розгнузданість - свободою, розпуста - пишністю, безсоромність - мужністю. Хіба не саме так людина, вихована у межах необхідних прагнень, вже в юні роки переходить до розв'язного потурання жаданням, позбавленим необхідності і марним.

Так от, те, що визначає як благо демократія і до чого вона ненаситно прагне, саме це її й руйнує.

Що ж вона (демократія), по-твоєму, визначає як благо? Свободу. У демократичній державі тільки й чуєш, як свобода прекрасна і що лише у такій державі варто жити тому, хто вільний за своєю природою.

Адже надмірна свобода, мабуть, і для окремої людини, і для держави обертається не чим іншим, як надзвичайних рабством.

Так от, тиранія виникає, за звичай, не із якогось іншого устрою, як із демократії; інакше кажучи, із крайньої свободи виникає найбільше і найжорстокіше рабство.. Коли з'являється тиран, він виростає саме із цього кореня, тобто як ставленик народу.

Він той, хто підіймає повстання проти тих, хто володіють власністю.

У перші дні, взагалі в перший час, він привітно посміхається всім, хто б йому ні зустрівся, а про себе стверджує, що він зовсім не тиран; він дає багато обіцянок приватним особам і суспільству; він звільняє людей від боргів і роздає землю народу і своїй свиті. Так прикидається він милостивим до всіх і лагідним.

Коли ж він примириться з деякими із своїх ворогів, а інших знищить, так що вони перестануть його турбувати, я думаю, першим його завданням буде постійно залучати громадян в якісь війни, щоб народ відчував потребу у ватажку. та й для того, щоб через податки люди збідніли і перебивалися з дня на день, менше зловмишляли проти нього.

Але такі дії роблять його все більше і більше ненависним для громадян.

Тим часом і деякі із впливових осіб, що сприяли його піднесенню, стануть відкрито, та й у розмовах між собою висловлювати йому невдоволення всім, що відбувається, - принаймні ті, хто сміливіший. Щоб зберегти за собою владу, тирану доведеться їх всіх знищити, так що, врешті-решт, не залишиться нікого ні з друзів, ні з ворогів, хто б на щось годився.

Перед ним вибір: або жити разом з натовпом негідників, притому тих, хто його ненавидить, або попрощатися з життям.

.Оскільки народ породив тирана, народу ж і годувати його, і його сподвижників.

Народ тоді дізнається, клянусь Зевсом, що за тварюку він породив, та ще й любовно виростив; він переконається, наскільки потужні ті, кого він намагається вигнати своїми слабкими силами.

Книга восьма.

[Демократія].

Демократія, на мій погляд, здійснюється тоді, коли бідняки, здобувши перемогу, деяких з своїх супротивників знищать, інших виженуть, решту зрівняють у громадянських правах і у заміщенні державних посад, що при демократичному ладі відбувається здебільшого за жеребом.

Так, саме так встановлюється демократія, чи відбувається це силою зброї або ж тому, що її супротивники, злякавшись, поступово відступлять.

Як же людям при ній живеться? І який цей державний лад? Адже ясно, що він відіб'ється і на людині, яка теж придбає демократичні риси.

Перш за все це будуть люди вільні: у державі з'явиться повна свобода і відвертість і можливість робити що хочеш.

А де це дозволяється, там, очевидно, кожен влаштує собі життя але своїм смаком.

Я думаю, що при такому державному ладі люди будуть дуже різні.

Здавалося б, це найкращий державний лад. Немов тканина, поцяткована всіма кольорами, так і цей лад, поцяткований різноманітними вдачами, може здатися всього прекраснішим. Ймовірно, багато хто, подібно дітям і жінкам, що милуються всім строкатим, вирішать, що він краще за всіх.

При ньому зручно, друже мій, обрати державний устрій. Адже внаслідок можливості робити що хочеш він містить у собі всі роди державних устроїв. Мабуть, якщо у когось з'явиться бажання, як у нас з тобою, заснувати державу, йому необхідно буде відправитися туди, де є демократія, і вже там, немов потрапивши на ринок, де торгують всілякими правліннями, вибрати те, яке йому подобається, а зробивши вибір, заснувати свою державу.

Ймовірно, там не буде нестачі у зразках.

У демократичній державі немає ніякої потреби брати участь в управлінні, навіть якщо ти до цього і здатний; не обов'язково і підкорятися, якщо ти не бажаєш, або воювати, коли інші воюють, Або дотримуватися подібно іншим умов миру, якщо ти миру не прагнеш.

Мабуть, але лише ненадовго.

Далі. Хіба не чудово там милосердя відносно деяких засуджених? Чи ти не бачив, як при такому державному ладі люди, засуджені до смерті або до вигнання, проте залишаються і продовжують обертатися у суспільстві: немов нікому до неї немає діла і ніхто її не помічає, розгулює така людина прямо як напівбог.

І таких буває багато.

Ця поблажливість зовсім не дрібна подробиця демократичного ладу; навпаки, у цьому позначається презирство до всього того, що ми вважали важливим, коли засновували нашу державу. Якщо у людини, говорили ми, не видатна натура, вона ніколи не стане доброчесною; те ж саме, якщо змалку - в іграх і в своїх заняттях - вона не стикається з прекрасним. Тим часом демократичний лад, зарозуміло зневаживши все це, анітрохи не стурбований тим, від яких хто занять переходить до державної діяльності. Людині виявляється пошана, лише б вона виявляла свою прихильність до натовпу. Так, вельми благородна поблажливість!

Ці та подібні їм властивості притаманні демократії - устрою, який не має належного управління, але приємному і різноманітному. При ньому існує своєрідна рівність - зрівнює рівних і нерівних...

[Тиранія].

Ну, так давай розглянемо, милий друг, яким чином виникає тиранія. Що вона виходить з демократії, то, мабуть, ясно.

Як із олігархії виникла демократія, так само із демократії виходить тиранія.

Благо, висунуте як кінцева мета - у результаті чого і встановилася олігархія, - було багатство, чи не так? А ненаситне прагнення до багатства і нехтування усім, крім наживи, погубили олігархію.

Так от, і те, що визначає як благо демократія і до чого вона ненаситно прагне, саме це її й руйнує.

Як благо вона визначає свободу. У демократичній державі тільки й чуєш, як свобода прекрасна і що лише у такій державі варто жити тому, хто вільний за своєю природою.

Так от, як я тільки що і почав говорити, таке ненаситне прагнення до одного і зневага до решти спотворює цей устрій і готовить потребу у тиранії.

Коли на чолі держави, де демократичний лад і спрага свободи, доведеться встати поганим виночерпіям, держава ця понад належного стає сп'янілою перемогою у нерозведеному вигляді, а своїх посадових осіб карає, якщо ті недостатньо поблажливі і не надають всім повної свободи, і звинувачує їх у мерзенному олігархічному ухилі.

Громадян, слухняних владі, там змішують з брудом, як нічого не вартих добровільних рабів, зате правителі, схожі на підвладних, і підвладні, схожі на правителів, там восхваляються і поважаються як у приватному, так і в громадському житті. Хіба у такій державі не пошириться на все неминуча свобода?

Вона проникне, мій друг, і у приватні будинки, а врешті-решт непокору прищепить навіть тваринам.

Як це розуміти?

Наприклад, батько звикає уподібнюватися дитині і страшитися своїх синів, а син - значити більше батька; там не стануть почитати і боятися батьків (все під приводом свободи!), переселенець зрівняється з корінним громадянином, а громадянин - з переселенцем; те ж саме буде відбуватися і з чужоземцями.

А крім того, різні інші дрібниці: при такому порядку речей вчитель боїться школярів і підлещується до них, а школярі ні уві що не ставлять своїх вчителів і наставників. Взагалі молодь починає наслідувати дорослим і змагатися з ними у розмірковуваннях і справах, а старші, пристосовуючись до молодих і наслідуючи їм, то й діло гострословлять і балагурять, щоб не здаватися неприємними і владними.

Але кінцева свобода для народу такої держави полягає у тому, що куплені раби і рабині нітрохи не менш вільні, ніж їхні покупці. Так, ми ледь не забули сказати, яка рівноправність і свобода існують там у жінок по відношенню до чоловіків і у чоловіків по відношенню до жінок.

А наскільки тут вільніша, ніж в інших місцях, участь тварин, підвладних людині, - цьому ніхто не повірив би, поки б сам не побачив. Прямо-таки за прислів'ям "собаки - це господарі", коні і віслюки звикли тут виступати поважно і з повною свободою, напираючи на зустрічних, якщо ті не поступаються їм дороги! Так ось все інше сповнюється свободою.

Якщо зібрати все це разом, найголовнішим буде, як ти розумієш, те, що душа громадян робиться вкрай чутливою, навіть до дрібниць: все примусове викликає у них обурення як щось неприпустиме. А скінчать, як ти знаєш, тим, що перестануть рахуватися навіть із законами - писаними або неписаними, - щоб уже взагалі ні у кого і ні в чому не було над ними влади.

Так от, мій друг, саме з цього правління, такого прекрасного і по- юнацькому зухвалого, й виростає, як мені здається, тиранія.

Що ж, однак, далі?

Та ж хвороба, що розвинулася в олігархії й її погубила, ще більше і сильніше розвивається тут - через свавілля - і поневолює демократію. Справді, все надмірне зазвичай викликає різку зміну на протилежний бік, будь то стан погоди, рослин або тіла. Чи не менше спостерігається таке і в державних устроях.

Адже надмірна свобода, мабуть, і для окремої людини, і для держави перетворюється не на що інше, як на надмірне рабство.

Так от, тиранія виникає, за звичай, не з якогось іншого ладу, як з демократії; інакше кажучи, із крайньої свободи виникає найбільше і найжорстокіше рабство.

Але, думаю я, ти не про це питав, а про те, яка хвороба, що зустрічається в олігархії, так само точно підточує демократію і поневолює її.

Цією хворобою я вважаю появу особливого роду людей, нероб і марнотратних, під проводом відчайдушних сміливців, за якими тягнуться і не настільки сміливі: ми їх уподібнили трутням, частина яких має жало, а частина його позбавлена.

Обидві ці групи, трохи з'явившись, вносять розлад у будь-який державний устрій, як запалення і жовч - у тіло. І хорошому лікарю, і державному законодавцю треба заздалегідь приймати проти них заходи не менш, ніж досвідченому пасічнику, - головним чином, щоб не допустити зародження трутнів, - але, якщо вже вони з'являться, треба вирізати разом з ними і стільники.

Щоб нам було видніше те, що ми хочемо розрізнити, зробимо наступне...

[Три "частини" демократичної держави: трутні, багатії і народ].

Розділимо подумки демократичну державу на три частини - та це й насправді так йде. Одну частину складуть подібного роду трутні: вони виникають тут хоч і внаслідок свавілля, але не менше, ніж при олігархічному ладі.

Але тут вони набагато отруйніші, ніж там.

Там вони не у пошані, навпаки, їх усувають від займаних посад, і тому їм нема на чому набити собі руку і набрати силу. А при демократії вони, за рідкісними винятками, мало не стоять на чолі: найотруйніші з трутнів виголошують промови і діють, а інші вмощуються ближче до помосту, дзижчать і не допускають, щоб хто-небудь говорив інакше. Виходить, що при такому державному устрої всім, за винятком деякого, розпоряджаються подібні люди.

Зі складу натовпу завжди виділяється й інша частина.

З ділків найбагатшими здебільшого стають найбільш організовані за своєю природою. З них-то трутням всього зручніше зібрати побільше меду. Таких багатіїв зазвичай називають сотами трутнів.

Третю групу складає народ - ті, що трудяться своїми руками, та й майна у них небагато. Їх всього більше, і при демократичному устрої вони всього впливовіші, особливо коли зберуться разом. Але у них немає бажання робити це часто, якщо їм не дістається їх частка меду.

Хіба вони не завжди в частці, оскільки влада має можливість відібрати власність в імущих і роздати її народу, залишивши, правда, більшу частину собі?

А ті, у кого відбирають майно, бувають змушені захищатися, виступати на народних зборах і взагалі діяти наскільки це можливо. І хоча б вони і не прагнули до перевороту, дехто все одно звинуватить їх у підступах проти народу і в прагненні до олігархії.

Зрештою, коли вони бачать, що народ, обманутий наклепниками, готовий не зі зла, а через незнання розправитися з ними, тоді вони волею- неволею стають вже дійсними прихильниками олігархії. Вони тут ні при чому: просто той самий трутень ужалив їх і від цього в них зародилося таке зло.

Починаються звинувачення, судові розгляди, тяжби.

А хіба народ не звик особливо відрізняти когось одного, доглядати за ним і його звеличувати? Звичайно, звик.

Значить, вже ясно, що, коли з'являється тиран, він виростає саме з цього кореня, тобто як ставленик народу.

["Тиранічна" людина].

З чого ж починається перетворення такого ставленика в тирана?

Втім, зрозуміло, що це відбувається, коли він починає робити те ж саме, що у тому сказанні, яке передають щодо святилища Зевса Лікейського в Аркадії. Кажуть, що, хто покуштував людських нутрощів, дрібно нарізаних разом з м'ясом жертовних тварин, тому не уникнути стати вовком.

Хіба не те ж і з представником народу? Маючи в руках надзвичайно слухняний натовп, хіба він утримається від крові своїх одноплемінників? Навпаки, як це зазвичай буває, він стане залучати їх до суду за несправедливими звинуваченнями і зачне, віднімаючи у людини життя, своїми нечестивими вустами і язиком він буде смакувати вбивство родичів. Караючи вигнанням і засуджуючи до страшної кари, він тим часом буде обіцяти скасування заборгованості та переділ землі. Після всього цього хіба не судилося такій людині неминуче одне з двох: або загинути від руки своїх ворогів, або ж стати тираном і перетворитися з людини на вовка?

Якщо він зазнав невдачі, піддався вигнанню, а потім повернувся - на зло своїм ворогам, - то повертається він вже як закінчений тиран.

Якщо ж ті, хто його вигнав, не будуть в змозі його звалити знову і піддати страті, очорнивши в очах громадян, то вони замишляють його таємне вбивство.

Звідси ця загальновідома вимога з боку тиранів: трохи тільки вони досягнуть такої влади, вони велять народу призначити їм охоронців, щоб народний заступник був неушкоджений.

І народ, звичайно, дає їх йому, бо дорожить його життям, за себе ж поки цілком спокійний...

А той, народний ставленик, ясно, прямо стоїть на колісниці своєї держави вже не як представник народу, а як досконалий тиран.

Розбирати чи нам, у чому щастя цієї людини тієї держави, в якій з'являється подібного роду смертний? Звісно, треба розібрати.

У перші дні, взагалі у перший час, він привітно посміхається всім, хто б йому ні зустрівся, а про себе стверджує, що він зовсім не тиран; він дає багато обіцянок приватним особам і суспільству; він звільняє людей від боргів і роздає землю народу і своїй свиті. Так прикидається він милостивим до всіх і лагідним.

Коли ж він примириться з деякими із своїх ворогів, а інших знищить, так що вони перестануть його турбувати, я думаю, першою його завданням буде постійно залучати громадян в якісь війни, щоб народ відчував потребу у ватажку.

Та й для того, щоб через податки люди збідніли і перебивалися з дня на день, менше злоумишляя проти нього.

А якщо він запідозрить кого-небудь у вільних думках і в запереченні його правління, то таких людей він знищить під приводом, ніби вони віддалися ворогові. Заради всього цього тирану необхідно постійно розбурхувати всіх за допомогою війни.

Але такі дії зроблять його все більш і більш ненависним для громадян.

Тим часом і деякі з впливових осіб, що сприяли його піднесенню, стануть відкрито, та й у розмовах між собою висловлювати йому своє невдоволення всім, що відбувається - але принаймні, ті, що сміливіший.

Щоб зберегти за собою владу, тирану доведеться їх всіх знищити, так що врешті-решт не залишиться нікого ні з друзів, ні з ворогів, хто б на щось годився.

Значить, тирану треба пильно стежити за тим, хто мужній, хто великодушний, хто розумний, хто багатий. Благополуччя тирана засноване на тому, що він мимоволі ворожий всім цим людям і будує проти них підступи, поки не очистить від них державу.

Дивне таке очищення, нічого сказати! Воно протилежно тому, що застосовують лікарі: ті видаляють з тіла все найгірше, залишаючи найкраще, тут же справа йде навпаки.

Для тирана це необхідно, якщо він хоче зберегти владу.

Він пов'язаний необхідністю або мешкати разом з натовпом негідників, притому тих, хто його ненавидить, або попрощатися з життям.

І чи не правда, чим більш він стає ненависний громадянам своїми цими діями, тим більше потрібно йому вірних охоронців? А хто йому вірний? Звідки їх взяти? Їх налетить скільки завгодно, варто лише заплатити.

Він відбере у громадян рабів, звільнить їх і зробить своїми списоносцями. До того ж вони будуть і найвірнішими. Подібного роду люди - його вірні друзі. Він примушений задовольнятися такими. Ці його сподвижники будуть ним захоплюватися, його суспільство складуть ці нові громадяни, тоді як люди порядні будуть ненавидіти і уникати його.

Недарма, видно, мудрована справа - складати трагедії, у цьому особливо відзначився Еврипід. Адже у нього є вираз, повний глибокого змісту: "Тирани мудрі, адже спілкуюються з мудрими". І як він до небес звеличує тиранічну владу - він і решта поети! Тому, раз вже трагічні поети такі мудреці, нехай вони і нас, і всіх тих, хто поділяє наші погляди на суспільний устрій, вибачать, якщо ми не приймемо їх в нашу державу саме через те, що вони так прославляють тиранічну владу...

Збираючи густий натовп, виконавцями з прекрасними, сильними, вражаючими голосами, вони привертають громадян до тиранії і демократії. Мало того, вони отримують винагороду і їм виявляються почесті всього більше, як це і природно, з боку тиранів, а на другому місці і від демократії. Але чим вище підіймаються вони до вершин державної влади, тим більше слабшає їх пошана, ніби їй не вистачає дихання йти далі.

Але ми з тобою зараз відхилилися, давай повернемося знову до цього війська тирана, настільки численного, чудового, що завжди змінює свій склад, і подивимося, на які кошти воно тримається.

Очевидно, тиран витрачає на нього храмові кошти, якщо вони є у державі, і, поки їх вилученням можна буде покривати витрати, він зменшує обкладання населення податками.

Коли ці кошти вичерпаються, тоді він триматиме і самого себе, і своїх сподвижників й сподвижниць, вже на державні кошти.

Раз народ породив тирана, народу ж і годувати його і його сподвижників. Це тирану абсолютно необхідно.

А якщо народ в обуренні скаже, що дорослий син нс вправі годуватися за рахунок батька, скоріше вже, навпаки, батько за рахунок сина, і що батько не для того народив сина і поставив його на ноги, щоб самому, коли той підросте, потрапити в рабство до своїх же власних рабів і годувати і сина, і рабів, і всякий непотріб? Навпаки, раз представник народу так висунувся, народ міг би розраховувати звільнитися від багатіїв і від так званих гідних людей; тепер же народ велить і йому, і його сподвижникам покинути межі держави: так батько виганяє з дому сина разом з його п'яної ватагою.

Народ тоді дізнається, клянусь Зевсом, що за тварюку він породив, та ще й любовно виростив; він переконається, наскільки потужні ті, кого він намагається вигнати своїми слабкими силами.

Тиран посміє насильничати над своїм народом-батьком і, якщо той не відступиться, вдасться навіть до побоїв? Так, він відніме зброю у свого батька.

Значить, тиран - батьковбивця і поганий годувальник для престарілих; мабуть загальновизнано, що така властивість тиранічної влади. За прислів'ям, "уникаючи диму, потрапиш у вогонь": так і народ з підпорядкування вільним людям потрапляє в служіння до деспотичної влади і свою непомірну свободу міняє на найтяжче і гірке рабство - рабство у рабів.

Що ж? Чи можна без перебільшення сказати, що ми досить розібрали, як із демократії виходить тиранія та якими є її особливості? Так, цілком достатньо.

Філософи на чолі «ідеальної держави» Платона - хто вони, ким і чим управляють, якою є ця держава?

Які форми державного управління ви можете перерахувати та розкрити?

Аристотель (384-322 до н.е.) - давньогрецький філософ,

найбільший систематизатор античних знань. Народився у м. Стагіра (звідси прізвисько Стагірит). Учень Платона, слухач Платонової Академії. У 335 р до н.е. Арістотель заснував в Лікії - священному гаї Аполлона - власну філософську школу: за назвою гаю школу назвали Лікеєм (або Ліцеєм), учнів школи Арістотеля називали перипатетиками, що здавньогрецької мови перекладається як «ходити, прогулюватись», оскільки заняття школи Арістотель проводив на відкритій галереї для прогулянок. Вихователь Олександра Македонського. Найбільш впливовий з діалектиків давнини, засновник формальної логіки. Аристотель був першим мислителем, що створив всебічну систему філософії, яка охопила всі галузі сучасного для того часу знання. Був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології. «Перша філософія» (метафізика) - вчення про основні принципи буття. Роботи про мистецтво, поезію і з риторики та етики («Риторика», «Поетика», «Нікомахова етика»). У теорії держави найкращою формою державного устрою вважав політею, найгіршою тиранію. Погляди Аристотеля зробили серйозний вплив на подальший розвиток людської думки.

Його відомий вислів: «Платон мені друг, але істина дорожча». Греки були прихильниками красномовства, і стиль Платона цілком відповідав їх уявленням про мистецтво риторики. Скупого на слова Арістотеля вони довгий час майже не помічали. У «Нікомаховій етиці» Арістотель коротко, проте містко висловив, наскільки важко йому спростовувати вчення Платона. До самої смерті свого учителя Арістотель не відкривав своєї школи, хоча власні філософські ідеї вже встиг розробити в усіх деталях, і завжди з глибокою повагою говорив про Платона.

3.3.4