Філософія релігії та інші галузі знання про релігію

Історія релігії вивчає розвиток окремих релігій в часі, їх взаємодію з політичними, економічними та соціальними реальностями, тобто об’єктом її уваги є різноманітні види релігії та окремі вияви релігійного.

З іншого погляду, між філософією релігії й історією релігії є багато спільного. Філософія релігії спирається на значний фактичний релігієзнавчий матеріал, який пропонує їй історія релігії. Сама філософія релігії не займається накопиченням матеріалу, вона лише критично осмислює його. В принципі розв’язати пов’язані із з’ясуванням сутності релігійних явищ питання, не спираючись на історичні свідчення про форми, яких набували явища в своєму історичному розвитку, неможливо. Щоправда релігієзнавці робили спроби створити філософію релігії, не враховуючи дані історії релігії. Це стосується насамперед досліджень Р.Ейкена і Г.Геффдінга. Їх аргументи, як правило, зводились до такого положення: для побудови філософії релігії достатньо ознайомитися лише з найвищою, найдосконалішою формою релігії. Тому стадії її розвитку розглядати необов’язково. Іншою крайністю є вибудовування філософії релігії винятково на свідченнях історії (О.Пфлейдерер, М.Еліаде).

Говорячи про співвідношення філософії та історії релігії, варто зупинитись на досить поширеній в дослідницькій літературі точці зору, згідно з якою філософія релігії є вступом, необхідним методологічним додатком до історії релігії. Так, французький мислитель Ревіль тлумачить філософію релігії як пролегомени до історії релігії. Американський дослідник Джевонс вважає філософію релігії передмовою до історії релігії.

Співвідношення філософії та психології релігії заслуговує також нашої уваги. Якщо психологія релігії вивчає афективний, емоційний вимір релігії, то філософію релігії цікавить її інтелектуальний базис останньої, - в цьому полягає їх відмінність. Про спільність філософії та психології релігії свідчать такі положення: внутрішній, духовний світ людини, що є об’єктом дослідження і психології релігії, містить в собі раціональний елемент, який є прерогативою суто філософського осмислення релігії. Крім того, певні релігійні явища, з котрими має справу філософія релігії, є, здебільшого, явищами психологічними. Прикладом цього є феномен віри. Психологія релігії пропонує осягнути релігійні факти з їх іманентного боку. Іншими словами, філософія релігії, з’ясовуючи проблеми, пов’язані з розкриттям релігійних феноменів, обов’язково враховує їх психологічні особливості функціонування. В цьому полягає цінність даних психології релігії для філософії релігії. Психологія релігії також постачає необхідний фактичний матеріал для філософії. Згадаймо хоча б релігійний досвід.

Щодо співвідношення філософії та соціології релігії, то остання вивчає феномен релігії та її структури на предмет функціонування в суспільстві, тобто досліджує релігію як соціальний інститут. Тому, з одного боку, соціологія релігії, як і психологія та історія релігії, надає необхідний фактичний матеріал філософії релігії, щоправда він відзначається посиленою актуальністю й суто соціальною орієнтацією. З іншого боку, без висновків філософії релігії, без осмислення важливих визначальних для соціології проблем, соціологія не може існувати.

І нарешті, про співвідношення філософії та феноменології релігії. У вітчизняному релігієзнавстві донедавна ці поняття не розмежовували. Навпаки, деякі дослідники вписували феноменологію релігії в змістовну канву філософії релігії на тій підставі, що феноменологію релігії, як і філософію релігії, цікавить зміст релігійних явищ й процесів. Однак між феноменологією релігії і філософією релігії існують істотні відмінності: якщо філософія релігії подає понятійне витлумачення релігійних феноменів, то феноменологія релігії намагається тлумачити їх ейдетично. Крім того, об’єктом вивчення філософії релігії є змістовно наповнені релігійні явища, факти, реалії в їх історичних, психологічних чи соціальних зв’язках, а об’єктом вивчення феноменології релігії є феномени, що розуміються як “логічні переживання”.

3.