ПРОБЛЕМА РЕЛІГІЇ У ВЧЕННІ ПРО ПІЗНАННЯ

Іммануїл Кант (1724-1804) - найвидатніїпий філософ 18 ст., родоначальник німецької класичної філософії. Слід підкреслити, що його філософія значною мірою сформувалася під впливом про­світницьких ідей.

Його критична філософія, яка, за визначенням самого Канта, стала Коперниковим переворотом у філософському пізнанні, яв­ляє собою всеосяжну систему, в межах якої досліджуються голо­вні відношення людини до дійсності:

- пізнавальне, або теоретичне;

- практичне;

- аксіологічне.

Критичний аналіз пізнавальних можливостей розуму, здійсне­ний Кантом, приводить його до агностицизму, а розуміння обмеже­ності науки в розв’язанні проблем релігійно-морального характе­ру змушує визнати значення віри.

Кант узагалі шукає компромісу між наукою і релігією, між різними течіями філософії, такими як матеріалізм і ідеалізм, ем­піризм і раціоналізм.

Кант досить пізно прийшов до своїх зрілих поглядів. Він був уже немолодою людиною, коли дійшов того, що традиційно нази­вають кантіанством. Він сам ділив свій філософський розвиток на два періоди: докритичний та критичний. Але саме праці другого періоду забезпечили йому те місце, яке він посідає в історії філо­софії, бо власне в них була викладена оригінальна філософська концепція. ’

10.2.