I. ФРАНКО ПРО ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ ТА її СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ

Аналізуючи грецьку культуру, яка дала світові видатного пись­менника і сатирика Лукіана, що «виступав проти богів і їх куль­ту, проти оракулів, жертвоприношень і потойбічного життя» (1; 9), І.

Завдяки кмітливості народу, яку І. Франко називає «молоде­чим спритом», грецька міфологія значно досконаліша від міфоло­гій інших наоодів, тут логічно поєднані міфи чітко пояснюють навколишній світ, і це пояснення доступне всім людям.

І. Франко особливо наголошує на доступності вірувань греків, адже їх міфи зображали богів як людей, з усіма недоліками й слабкостями. Тобто такі погляди «здатні були не стільки підня­ти людей до рівня богів, скільки бога знизити до рівня людини». Люди шанували своїх богів, не боялися їх, оскільки боги відріз­нялися від звичайної людини лише безсмертям і вічною юністю, надзвичайною силою: «Такі релігійні уявлення відповідали моло­дій, наївній, не опанованій страхом перед богами людині; вона любила богів, наближених до людей, і жила, задоволена з тієї по­етичної фікції. А греків природа і вільнодумна релігія зробила поетичними, щирими людьми» (1; 10).

Як бачимо, І.Франко особливо наголошує на тому, що релігія повинна бути близькою, зрозумілою, відкритою для людини, навіть «вільнодумною», тобто віра і відданість богам не принижує і не залякує людину, а сприяє її утвердженню як особистості.

Ті народи, культурно-соціальні умови яких витворили не при­родну, як грецька, а іншу форму релігії, пішли іншим шляхом культурного розвитку. Ix звичаї і національний характер зумов­лені «вищим і страшнішим уявленням про богів». До таких наро­дів І. Франко зараховує євреїв, фінікійців та ін., вважаючи, що «релігія відіграє в культурі велику роль» (1; 10).

~Завоювання Греції римлянами, невпорядкованість суспільного буття, невпевненість людини в собі, поляризація суспільства, май­нова нерівність, моральний занепад і розпуста спричинили крити­чне ставлення до богів і релігії. Знівечене все святе й божествен­не, і саме така ситуація відображена у творах Лукіана. У його «Розмовах богів» І. Франко підмітив відображення тогочасних суспільних відносин, адже під іменами богів діють римські мож­новладці, чиновники, які безсоромно розтоптують і закони, і мора­льні правила: «Все життя небесних богів таке карикатурне і зли­денне, розв’язне і пусте, як життя людей під римським ярмом, пока­зує правдиву картину цього суспільства в історії людства» (1; 14). Така дійсність, вважає І. Франко, дає право Лукіану зневажливо ставитися до богів, їх культу, міфів, священних обрядів, як і до релігії в цілому.

Релігія, вважає І. Франко, є рятівним для культури і суспіль- ства фактором, вона виконує стабілізуючу роль, служить взірцем моральності й порядку. Як тільки такий порядок порушується, боги й богині «знімаються з п’єдесталів», їх критикують і висміюють. Так вчинили сучасники Лукіана і він сам, твердить І. Франко: «Отже, мета написання «Розмов» ясна - висміяти стародавні міфи і релігійні погляди та показати їх у такому світлі, щоб кожному стало ясно, що вони є нічим іншим, як міфами, поетичними вигад­ками, які можуть додати людині сил для перенесення життєвих труднощів, вселити надію і підбадьорити згадкою про одвічну іс­тину і справедливість» (1; 14).

Критика релігії, на думку І. Франка, можлива у суспільстві, позбавленому будь-яких моральних засад, коли людина не може вдовольнити свої духовні потреби, тому зростає невдоволення і це загрожує крахом державного ладу: «Коли з розпадом релігії ніхто вже не вірить в існування божого провидіння і справедливо­сті, немовби розсипається моральна база суспільства, знищується кістяк його життя (1; 14).

Щодо наявності в суспільстві релігійної віри, то мислитель переконаний у її необхідності на нижчій стадії розвитку культу­ри. Тут людина мало знає про навколишній світ і охоче витворяє фантастичні образи й уявлення про невідомі їй сили, вірить у богів чи Бога, Абсолют, вищу всемогутню силу: «У людей вини­кає необхідність вірити в існування якоїсь сили, яка карає і на­городжує, в існування щасливішого або гіршого буття, якоїсь руки, яка більш суворо, ніж доброзичливо розцінює всі людські вчин­ки» (1; 15). Там, де суспільні умови й національний характер народу виробили не природний культ бога і окремий стан його слуг - жерців, там релігія заснована на культі страшної, караю­чої сили, недоброзичливої для людини. Культу такого Бога спри­яли жерці - священики.

І. Франко стверджує, що у слов’ян, як і греків, «релігія витво­рилася без окремого стану священиків і жерців, а виникла з примі­тивного патріархального життя, де кожен батько сім’ї виконував також релігійні обряди, молився, вбивав жертви від імені своєї сім’ї (1; 15). Можна сказати, що згідно з антропоморфними уяв­леннями про Бога у слов’янських племен, вважає І. Франко, скла­далися уявлення про Бога-Отця і Деміурга.

Найслабший бік грецької релігії І. Франко вбачає у тракту­ванні нею потойбічного життя. Обіцянки здобуття всіх земних благ після смерті не могли задовольнити людського духа, який зав­жди сподівається на краще майбутнє. Тому грецька релігія муси­ла прийти до занепаду.

І. Франко стверджує, що провідна роль в утвердженні релі­гії у суспільстві належить служителям культу. Так, у часи Лу- кіана жерці зрозуміли основну хибу грецької природної релі­гії - непривабливий вигляд потойбічного життя, тому намага­лися змалювати його якнайпривабливіше, що й висміяв Лукіан у численних діалогах.

Фатум - сила незбагненна і таємнича, вона керує всім світом, визначає "наперед вчинки і поведінку не лише людей, а й богів. Це була заборона елементарної свободи мислення, свободи волеви- яву людини. Поняття фатуму зробило життя людей сумним, рабсь­ким, безініціативним. Сила фатуму була страшна й грізна сама со­бою, адже ніхто ніколи не міг збагнути причин і мотивів, якими керувався фатум.

Отже, у своїй ранній праці «Лукіан і його епоха» І. Франко на прикладі творчості Лукіана проаналізував як причини виникнен­ня релігії, так і шляхи її трансформації в ідеологію.

15.2.