Розуміння глобалізації в сучасних науках

Однією з визначальних характеристик сучасності є глобалізація. Глобалізація — це об’єктивний соціальний процес, економічної та політичної взаємозалежності країн та регіонів сві­ту до такого рівня, коли можливим та необхідним стає створення єдиного світового правового поля та світових органів економіч­ного та політичного управління.

Поняття «глобалізація» в науковий обіг увів американський вчений-економіст Р. Робертсон у 1985 р., яку він визначив як іс­торичний процес посилення контактів між різними частинами світу, що призводить до зростаючої одноманітності у житті наро­дів планети. Широкого вжитку воно набуло в 90-і роки і похо­дить від англійського слова Globe, що означає Земну кулю. Тер­мін вживається не тільки в економіці, але й в політиці і в усьому, що стосується світових процесів, які поширилися, а в деяких ре­гіонах поширюються і зараз.

Сьогодні попри свою популярність, розуміння цього процесу залишається одним із найдискусійніших у суспільній науці. Тлу­мачення цього поняття в словниках та енциклопедіях, як і в інди­відуальних дослідженнях, дуже залежить від специфіки тієї галу­зі знань, у контексті якої його розглядають, коли явище, яке ним позначається, є настільки універсальним, що, вочевидь, вимагає міждисциплінарного підходу.

Почнемо з культурології, у рамках якої глобалізацію розумі­ють дуже по-різному:

• як тенденцію до створення свого роду єдиної світової куль- тури/цивілізації;

• як дедалі більшу взаємоспіввіднесеність різноманітних куль­тур, що не породжує нової культури, а призводить до панування однієї з них;

• як складний процес формування спільної свідомості, що включає в себе проекції глобального світу, продуковану локаль­ними цивілізаціями (М.

Різним є розуміння цієї теми і в економічних дисциплінах. У них «образи» глобалізації теж різноманітні, але спираються на інші засади — на ідеї постіндустріалізму та інформаційного сус­пільства. При цьому уявлення про інформаційну економіку, ста­новлення якої наче увінчує процес глобалізації, залишається вкрай невизначеним. Цей тип економічної організації представ­лений свого роду дематеріалізованою, або віртуальною, економі­кою, яка втілює відрив фінансової сфери від реального виробни­цтва, до того ж у різноманітних трактуваннях: або як подолання вартіснісних стосунків (В. Інозємцев), або як їхня модифікація, породжена сполученням економічних і позаекономічних відно­син (Е. Кочєтов).

У сучасних економічних концепціях глобалізація означає ста­новлення відносин відчуженості не від матеріального, матеріалі­зованого багатства, а від інтелектуально-духовного, що докорін­но відрізняє глобальний вид відчуженості від відчуженості капіталістичного типу. По суті, йдеться про історично новий за­сіб виробництва, у рамках якого функціонує грошовий або фі­нансовий капітал, тобто капітал поза межами капіталістичного засобу виробництва. У цьому вигляді глобалізація наче симетри­чна процесові перетворення капіталу в капіталістичний засіб ви­робництва, але, так би мовити, з оберненим знаком (О. Бузґалін, А. Колґанов).

У теорії міжнародних відносин дедалі частіше говорять про необхідність аналізувати не тільки «транс»- і «крос»-феномени, але й світовий соціум. Поруч містяться уявлення про світове, або Глобальне, громадянське суспільство.

Тим часом у власне соціологічних дисциплінах глобалізацію трактують як:

• багатосторонній процес взаємопов’язування структур, куль­тур і суб’єктів у світовому масштабі (М. Ерчер);

• процес, який розмиває географічні межі соціокультурних нормативів і супроводжується дедалі зростаючим усвідомленням цього (М. Вотерз);

• процес, який означає інтенсифікацію соціальних відносин у світовому масштабі, таким чином, що події в тих або інших від­далених одне від одного місцях виявляються взаємозалежними (Е.

• ґлобалізація постає як наслідок стискання світу в єдине ціле, ледь не в одну точку, з одночасним усвідомленням цього цілого локальними частинами (Р. Робертсон).

Просторовий і навіть просторово-часовий аспект ґлобалізації знаходить висвітлення в географічних дисциплінах, особливо в їхніх історичних відгалуженнях. У франкомовній літературі «мо- ндіалізацію» (еквівалент «Глобалізації») розуміють як трансак- ційний процес, породжуваний всілякими обмінами між різними частинами земної кулі, або як свого роду загальний обмін у мас­штабах людства. Цей процес, започаткований у ХѴ столітті, на­буває сучасних форм наприкінці ХІХ століття, створюючи мета- простір — водночас і особливу систему, і середовище для різноманітних географічних просторів (О. Дольфюс). Таке зо­браження глобалізації не обмежене, по суті, рамками однієї дис­ципліни — географії, оскільки йдеться про метапростір і процес, який втягує в себе людство і всю нашу планету.

В економічній географії зосереджують увагу на двох фено­менах сучасності: ґлокалізація (від glock— дзвін, йдеться про обмежений простір, де чути удари дзвону) та транснаціоналіза- ція, що розшифровується як створення систем контролю та управління, здатних поєднати централізацію з локальними еко­номічними інтересами, та створення «економічних архіпелагів», а саме, асоціацій найбільших міст-меґаполісів.

Історики настоюють на понятті ґлобалізації як одного з неба­гатьох етапів багатовікового розвитку капіталізму.

Нарешті, філософія теж не залишилась осторонь, активно об­говорюючи питання універсалізації людських якостей та нагаду­ючи про те, що ще І.Кант висунув ідею вічного миру та утворен­ня єдиного світового уряду. Оскільки єдиного поняття процесу Глобалізації не існує, багато дослідників виділяють три виміри цього поняття:

Ґлобалізація — це історичний процес, який розвивається впро­довж багатьох століть.

Ґлобалізація — це гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, відданість єдиним цінностям, дотримання єдиних звичаїв та норм поведінки, прагнення зробити все універсальним.

Ґлобалізація — це визнання взаємозалежности, головною при­чиною якої є підрив, розпад національних держав під натиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени — глобальних фірм, релігійних угруповань, транснаціональних управлінських струк­тур (мереж), які взаємодіють на рівних умовах не тільки між со­бою, але й з самими державами — традиційними діючими акто­рами міжнародних відносин.

9.2.