ЛОК Джон Два трактати про врядування

[.] «...людина народжується з правом на повну свободу й на безконтрольне користування всіма правами та привілеями закону природи нарівні з будь-якою іншою людиною чи багатьма людьми у світі.

«І, отже, те, що започатковує чи дійсно становить будь- яке політичне суспільство, є не що інше, як домовленість певної кількості вільних людей, здатних на основі своєї більшості об’єднатися і створити таке суспільство. Це й тільки це є тим, що дало чи могло дати початок будь-якому законному врядуванню у світі. [.] головною метою об’єднання людей у державу й передання себе під владу уряду є збереження їхньої власності. А для цього у природному стані не вистачає багато чого».

Думки про виховання

[.] «’’Здоровий дух у здоровому тілі” - ось коротке, але повне описання щасливого стану в цьому світі. Щастя чи нещастя людини є справою її власних рук. Той, чий дух нерозумний керівник, ніколи не знайде правильного шляху, а той, у кого тіло нездорове й слабке, ніколи не буде в стані просуватися вперед по цьому шляху. [.] Хто не має влади над своїми схильностями, той не здатен утриматися від імпульсу задоволення або страждання цієї миті та йти за голосом розуму, що вказує, як вчинити, той не володіє справжніми принципами доброчинності й діяльності і ризикує стати ні на що не придатною людиною. [...] Хитрість - це мавпяча подібність мудрості.

Нариси про закон природи

[.] «.всі живі істоти мають свої закони народження й життя, і нема у всьому світі нічого настільки нестійкого і невизначеного, що б не визнавало точних і безпечних законів власного існування, відповідних природі кожного. [.] закон є тим, що наказує або забороняє нам дещо робити. [...] Розум не стільки встановлює й диктує нам цей закон природи, скільки досліджує й відкриває його як освячений найвищою могутністю і вкладений у наші серця; він не творець, а тлумач цього закону. адже розум, будучи лише здатністю нашого духу й частиною нашого єства, не може встановлювати для нас закони. [.] Природа обдарувала всіх розумом, й існує закон природи, що пізнається розумом. Однак із цього не обов’язково випливає, що він відомий кожному. Те, що сліпий не може прочитати закон, а лінивий не хоче, зовсім не означає, що цього закону не існує. [.] мало в державі тих, хто знає закони своєї країни, хоч вони й опубліковані. [.] Наскільки ж менше тих, хто здатний прочитати приховані й таємні закони природи! Тут треба звертатися не до більшості, а до мудріших і прозорливих».

«.Існує два обґрунтування, на які спирається людське суспільство: певна форма держави й організації правління та вірність договорові. Без цього руйнується всяке людське суспільство. Людина, що правильно користується своїм розумом і вродженими здібностями, якими наділена від природи, здатна пізнати цей закон без допомоги якогось наставника, який би вчив і пояснив, у чому полягає її обов’язок». [.] Держава, на мій погляд, - це суспільство людей, встановлене єдино для збереження і примноження громадянських благ. Громадянськими благами я називаю життя, свободу, тілесне здоров'я й відсутність фізичних страждань, володіння зовнішніми речами, такими як земля, гроші, начиння...

Мені здається, що церква - це вільне співтовариство людей, що добровільно об'єднуються для спільного поклоніння Богові, оскільки це, на їхній погляд, буде Йому бажане й принесе їм спасіння душі».

[.] «Той, хто намагається повністю підкорити іншу людину своїй владі, тим самим включає себе у стан війни з нею. [.] Природна свобода людини полягає в тому, що вона вільна від будь-якої вищої від неї влади на землі. але керується тільки законом природи. Свобода людини в суспільстві полягає в тому, що вона не підпорядкована ніякій іншій законодавчій владі, крім тієї, яка встановлена за згодою в державі. Свобода людей в умовах існування правління полягає в тому, щоб жити у відповідності з постійним законом, спільним для кожного в цьому суспільстві й встановленим законодавчою владою. Кожна людина володіє деякою власністю, що полягає в її особистості, на яку ніхто, крім неї самої, не має ніякого права.

.Людина має право перетворити своєю працею на власність стільки, скільки може використати на якісь потреби свого життя, до того як цей предмет почне псуватися. Ніщо не було створено Богом для того, щоб людина це псувала чи знищувала. [.] Міру власності природа правильно встановила відповідно до того, як далеко сягає праця людини та її життєві зручності. Ділянка землі завбільшки така, що одна людина може. обробити й використати вироблений продукт, становить власність цієї людини. Людина ніби відгороджує цю землю своєю працею від спільного надбання. Саме праця надає землі більшу частку вартості».

«Великою й головною метою об'єднання людей у державі й передачі їх себе під владу уряду є збереження їхньої власності. [...] Під державою я маю на увазі не демократію чи якусь форму правління, але будь-яке незалежне співтовариство, яке латиняни називали словом “civitas”, а англійські слова “община” (community) або “місто” (city) його не виражають».